Ольга Сумська – чому в Україні попит на «добронравових»

29 грудня 2019 р.

Навіщо вона в часи президентства Віктора Януковича підписала листа проти тоді засудженої Юлії Тимошенко? Як працюється у Росії її старшій дочці? Чи знімається вона сама у Росії? Чому досі українські продюсери не можуть відмовитися від запрошення російських акторів, таких, як Федір Добронравов із серіалу «Свати»? І як їй вдалося зіграти у шоу маму тоді ще не президента Володимира Зеленського? Про це Ольга Сумська розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода.

Олександр Лащенко: 7 грудня відкрилася ж ваша дебютна колекція одягу RIDNA. Зараз ми не з актриси Ольги Сумської починаємо… Що це для вас означає?

– Це просто свято душі.

– Зміна амплуа?

– Можливо. Тим більше, що я мріяла про професію дизайнерки з дитинства. Бачите, коли здійснюються дитячі мрії? У дорослому віці. Ніколи не пізно. Я у цьому переконана. Адже те, що було у моїй душі, знайшло цей поштовх. І я знайшла тих людей, команду, яка повірила в мене. І це здійснилося. Отже, це неймовірна, квітуча композиція. Прекрасна моя колекція RIDNA.

Коли я шукала цю назву RIDNA, то тільки це слово бриніло у моїй душі і ніякого іншого не було. І надихала мене наша всесвітньовідома українська…

– Катерина Білокур.

– Дизайнером я себе ще не назву. Це такий поштовх душі. Але моя любов до живопису ще з дитинства. Адже батько мій, крім того, що він видатний актор, Народний артист України В’ячеслав Сумський, у нас родина акторська, династія… І мама Ганна Іванівна Сумська.

– І пані Наталю зайвий раз не будемо представляти, старшу вашу сестру.

– Так, вона була у вашій студії.

Моя мамуся щойно питала: Олю, сонечко, донечко, куди ти йдеш? Радіо Свобода. О! Уклін від династії Сумських!

– Ми не домовлялися перед ефіром про цю репліку нашої гості.

– Це теж моє натхнення і моя душа. І це таке святе для мене, коли я можу поспілкуватися з мамою, отримати благословення від мами.

Вона цікавилася, хто був на презентації, як це виглядало. Тому що вона має проблеми зі здоров’ям. Не так швидко вона може приїхати. Змогла би, але, на жаль. Але я все їй показую, як це було. Вона слухає, вона дивиться. Вона обізнана. Вона знає всі новини. У неї радіо постійно ось тут біля вушка – вона слухає, що відбувається у світі. Людина – вже такого поважного віку, але на вістрі подій, як то кажуть. І вона каже: донечко, а ти пам’ятаєш, як ти мріяла в 5 років стати дизайнером?

– Дизайнером, не актрисою?

– Саме так, пане Олександре. Адже я в 5 років і в 10, власне, у школі всі мої зошити були змальовані моделями одягу. І я ще тоді підписувала їх О.С. А трохи пізніше вже О.S. Розумієте, ще ж тоді не було Dolce & Gabbana. І оцих літер D і G або Coco Chanel ми ще не знали. Тому що це були радянські часи. І ось це О.S. – сьогодні у мене це бренд. Ольга Сумська, RIDNA. І ось воно прийшло у моє життя.

– До речі, презентація. І Катерина Кухар, і Ганна Різатдінова, чимало цікавих людей було…

– Потрясаючі мої чарівниці, богині, яким так пасувало все це! Коли Ганна Різатдінова з’явилася на подіумі в зеленій сукні…

– Політичного підтексту немає.

– Абсолютно! Ніякого. Тим більше, що вже вони не разом, те, про що ви подумали.

Ольга Сумська
Ольга Сумська

– Ні! Я не про Онищенка кажу, а про президента Володимира Зеленського.

– Я прошу! А, ви про зелений колір!

– Звичайно.

– Хто про що! Ну тут, бачите, є підтексти.

Так от, коли Ганна з’явилася у квітучій зеленій сукні, яка була створена за мотивами картини «Квіти за тином», коли вона побачила оригінал в той же ж день на власні очі… Все це непросто. І тому я сьогодні запозичую ці традиції і передаю їх наступним поколінням.

– Кіномистецтво. Де знімаєтеся? Що вдається? Підсумки року підбиваємо. А головне – 2020 рік у нас вже от-от, за три дні настане. Розкажіть, що, на ваш погляд, найцікавіше? Що глядачам чекати?

– Я знялася у декількох серіалах. Це не будуть такі саги, величезні полотна. Отже, серіал. «Золотий глобус» теж, який роздають у цьому форматі…

 

– Звичайно, серіали різні є. Не будемо «Чорнобиль» згадувати, наприклад. Хоча це теж серіал.

– Я маю на увазі наші, українські. Просто, що ми маємо все ж таки вийти на цей рівень. І я знаю, що гроші є. Просто якби їх використовували дійсно чесно, якби знімалися дійсно суто українські актори. Тому що все рівно, як би там не було, запрошують, запрошують акторів із ближнього зарубіжжя. І нічого у цьому плані не міняється.

– Росіян запрошують? Досі?

– Досі.

– А як ви вважаєте, чому? Я зараз не буду всі перипетії, всі знають їх, з цим актором Добронравовим, який знімався у… Як це називається?

– «Свати».

– Так, «Свати» – «шедевр» цей. Я зараз залишаю політичну позицію, хоча це важливо.

– Пане Олександре, якщо не робити зараз акцент на політичних…

Федір Добронравов
Федір Добронравов

– В принципі, чому такий потяг до цих російських акторів? Що, є там такий великий вибір? Звідки це?

Потяг єдиний у продюсерів – продати фільм

– Потяг єдиний у продюсерів – для того, щоб продати це.

– Російський ринок?

– Саме так.

– Все просто.

– Саме так. І коли я знімаюся в серіалі, потім його продають в Росію, хоча я знімалася багато в російських серіалах ще до подій…

– До 2014 року.

– Сьогодні я там вже не працюю, не знімаюся.

– Антоніна, Ганна – ваші дві доньки. Розкажіть, як зараз? Інстаграм, ви фото робите, селфі…

– Вони неймовірні, мої донечки. Ганнуся, до речі, виходила в якості моделі на подіум колекції RIDNA. Коли дивишся на цю українську фактуру, обличчя справжньої українки, я думаю: ось, українські режисери, дивіться, студентка першого курсу театрального університету майстерні професора Висоцького.

– Карпенка-Карого, який і ви закінчували свого часу.

– Так. Наш alma mater. І, бачите, наша гілочка підтримується нашою молодшою донечкою. Я думаю: Боже, такі карі оченятка, чорні брови! Вже режисери того часу звернули б увагу. Той самий Осика. Тому що така українська фактура на той час була дуже популярна. Мені хотілося б, щоб сьогодні режисери теж звертали увагу саме на цю живописну фактуру, як колись вмів знімати Параджанов своє поетичне кіно. Ви кажете, що так, це кіно минулого…

– Є така точку зору. Є різні оцінки.

– Є така точка зору. Але саме ці фільми Параджанова занесені у золотий фонд світового кіно як приклад для наслідування для операторів і режисерів.

– Звичайно. Ну, така класика…

– Тому, коли ти дивишся на ці кадри, ти насолоджуєшся. Знаєте, я збагнула, що кінематограф Параджанов, його творіння, його живописні фільми я зрозуміла і перейнялася ними тільки у дорослому віці. Я дитиною не розуміла. Адже це живопис. І ти приходиш до розуміння цього, коли тільки ти вже подорослішаєш. Тому що це є справжнє мистецтво.

Тому Ганнуся навчається. Шалений ритм. У них вихідних немає. Їх так завантажують. У нас було трохи більше вільного часу. Я бачуся з дитиною тільки ввечері, коли вона дуже пізно виходить. Якщо я встаю раніше дев’ятої, вона вже вибігає у театральний: мамочко, все, все, все, бо я маю підготовчі репетиції, прибирання в аудиторії. Це на них також. Для того, щоб було комфортно їм працювати. І оце зранку, пане Олександре, і до вечора до пізнього. Майстерність актора, вправи, сценічна мова, сценічний рух. Крім того, український театр, українська література. Все це сьогодні…

Ольга Сумська
Ольга Сумська

– Пані Сумська, а про Антоніну розкажіть. Старша ваша донька. Теж цікаво. Як у неї справи?

– Вона – мамочка сьогодні. Вона знімається в серіалах. Пане Олександре, так склалося. Я не можу повпливати на це.

– Вона живе в Росії знову ж таки…

– Саме так. Вона живе там. Ще до подій вона поїхала навчатися до щукинського училища. Це все ж таки, згадаймо і те, що вважається однією з найкращих театральних шкіл. Вона – учениця Ніни Дворжецької, видатної акторської династії Дворжецьких. Педагогом також була Людмила Максакова, Народна артистка СРСР.

– До речі, мама Марії Максакової.

– Так. Тому, коли я приїздила дивитися її дипломні вистави, її ролі, я думаю: Господи, як все ж таки важливо, хто є педагогом. І я побачила актрису. Сьогодні вона знімається в серіалах. І дивлюся на неї. І кажу: дитино моя, звідки все це? Від мами, від тата? Тому що…

– Не шкодуєте (звісно, їй вирішувати – вона самостійна людина), що вона не в Україні знімається все ж таки?

– Періодично кличуть. Але сьогодні такий період, що маленька дитина і треба опікуватися, треба віддавати вільний час весь Євочці, моїй онуці. Тому трошки подорослішає – можливо. Можливо, все ж таки… Я мрію про те, щоб ми знялися, можливо, і в одному фільмі. Була така можливість. Нас покликали. Але на той час якраз був серіал «Дві матері», де Антоніна була затверджена на головну роль, але вона тільки народила. І це було дуже важко.

– А як Антоніні зараз в Росії? Все рівно це українська актриса. Тим більше ваша донька. Це всі ж знають…

– Звісно.

– Як їй працювати з російськими режисерами, колегами акторами зараз вже, коли шостий рік триває розв’язана Росією війна? Зрозуміло, мистецтво є мистецтво. Але все рівно без політики нікуди, без цього аспекту.

– Ну так. Воно бринить, як то кажуть, у душі кожного.

Ви знаєте, там ніхто не натякає, ніхто не підкреслює, не робить якихось таких акцентів. Вона все рівно так чи інакше оминає ці гострі кути. Вона приїздить в Україну. Вона спілкується, вона любить Україну. І, звісно, щиро вболіває за те, що відбувається у нас.

І що тут зробити? Це величезний біль для мене як для матері, що ми не так часто бачимося. Це передовсім. А, з іншого боку, скільки дітей, які виїжджають закордон вчитися до Лондона, до Америки…

– Розумієте, одна справа – до Америки, Британії, а тут Росія – держава-агресор.

– Що може зробити людина, яка зустріла свою долю там, покохала щиро, так би мовити, зустріла свого чоловіка, народила ще до подій? Що вона може зробити? От скажіть мені як чоловік.

– Кожен сам робить свій вибір. Я не можу

– Розірвати це? Ну, доля ж єднає. І, можливо, ще будуть ті часи, аби, так би мовити, настав мир і якось виникло якесь порозуміння і розуміння того, що відбувається. Просто я всім серцем хочу знайти ці відповіді. Тому що мільйони людей в цій ситуації. Мільйони! Мільйони мають там родичів. І вони не знають, як знайти цю «золоту середину», цю правду. Розумієте?

А ті радикальні якісь реакції, які я отримую, коментарі повсякчас, тому що, особливо коли я приїжджаю до західної України, я отримую, я чую їх. Мені у вічі це кажуть. Розумієте? І я не реагую. Тому що має бути мудрість людська. Я просто як мама, зціпивши зуби, ковтаю це, звісно. Мені дуже неприємно. Але все рівно так чи інакше колись правда переможе.

– Пані Сумська, ну як же ж без політики? Нікуди не подітися від неї. Ви з Юлією Тимошенко спілкуєтеся зараз? Маєте контакт?

– Були ті часи, коли ми спілкувалися. І, власне кажучи… Ви про що хочете зараз спитати?

– Ви ж здогадуєтеся. Був період 2011 року, коли ви її підтримували, коли за президента Януковича її запроторювали за грати. А потім ви підписали колективного листа, де ви сказали, що це «звичайна кримінальна справа проти людини, яка в різні часи приносила державі великої шкоди своїми корупційними діями». Ну і так далі.

– Я вам хочу сказати, що я ще згадую ті часи, коли я одна з перших актрис підтримала Юлію Володимирівну, ще коли вона вперше сиділа за гратами. Тоді був просто жахливий період в її житті. І я якраз тоді була…

– Але це до цього колективного листа?

– Це було до цього листа. І вона тоді підійшла і подякувала.

А скажу вам так, пане Олександре. Цей період був жахливим. Мені дуже прикро, що так сталося. Чесно скажу.

– Ви все-таки шкодуєте, що підписали цього листа. Я правильно вас розумію?

– Так. Дуже щиро. Я не буду зараз каятися. Але мені прикро. Тому що…

– При всіх контраверсійних оцінках політика Юлії Тимошенко, зараз не про це.

10 разів на день телефонував Кулиняк і просто сказав: ви підпишете цього листа!

– Не про це. Перед нею як перед жінкою. Тому що я не мала би цього робити. Ну, є помилки. Я визнаю. Але я вам хочу сказати, що так як на мене тоді тиснули, як тоді 10 разів на день мені телефонував колишній міністр культури Кулиняк і просто мені було сказано: ви підпишете цього листа!

Юлія Тимошенко
Юлія Тимошенко

– Навіть так?

– Мені було просто страшно. Просто реально страшно, що можуть бути якісь реакції. Я кажу: давайте цього не робити. Це був такий нервовий струс, жахливий нервовий струс.

Тому що те, що було, вже минулося. І сьогодні мені дійсно хочеться сказати, що я зробила помилку таку. Можна я про це скажу?

– Ну, сказали ж.

– Я це сказала!

– Маєте на це право. Нічого вирізати не будемо.

Нехай Юлія Володимирівна мене вибачить

– І нехай Юлія Володимирівна мене вибачить.

– Якщо вона нас побачить. Що ж…

– Я думаю, що вона це почує.

– Театр російської драми. Ви у ньому починали, ще як закінчили той же ж Інститут Карпенка-Карого. Потім і з вами, і не лише з вами, а з Адою Миколаївною Роговцевою була, м’яко кажучи, не дуже коректна ситуація. Ви зараз цю історію для себе перегорнули з театром імені Лесі Українки? Чи…?

– Пане Олександре, перегорнула. У мене є прекрасний період моєї свободи. Тому що і у вас таке чудове гасло – Радіо Свобода. Я не залежу від цих обставин, від цих людей, які не сприймали мене. Якби мене поважали і рахувалися зі мною, з моїм шаленим графіком. Тому що є сьогодні актори, які знімаються, набагато щільніші графіки у них, по 4-и, по 5 кінопроектів, скажімо, у того ж самого Стаса Боклана, у мого колеги…

– І зокрема у фільмі «Слуга народу».

– Він якось поєднує це зі діяльністю і зі своєю роботою, з службою у Молодому театрі. Коли я у нього питаю: Стасе, як тобі це вдається? Олю, дивися, мені телефонують з режуправління: пане Стасе, а чи могли би ви зіграти 2-3 вистави в наступних місяцях? Ось так ставиться питання! Ви розумієте? Я кажу: та як же ж це?! Дійсно так. Каже: з моїм графіком рахуються і під мій кінографік вибудовується в театрі. Тому що це є зірка, це інвестиції театру.

– А Ольга Сумська хіба не зірка?

– Чекайте. Для того, щоб мені отримати згоду і довіз зніматися у тому чи в іншому серіалі, мені треба було подолати декілька перепон і мені не давали згоду. Отже, Ольго, ви маєте обрати для себе: театр чи кіно.

– Навіть так?

– Навіть так.

– А зараз у театрі ви хоч іноді берете участь?

– Я працюю в…

– Антреприза.

– Так. Пане Олександре, ви не в курсі.

– Це я знав. Просто на постійній основі? Не вдається? Як Ірмі Вітовській, наскільки я знаю.

– Ні. Якщо надійде така пропозиція, і це буде у форматі антрепризи з академічним театром, я її розгляну залюбки. Я підлаштую весь свій графік, адже це моя любов – велика сцена. Театр Франка, де працює Наталя В’ячеславівна, мої родичі прекрасні.

З художнім керівником театру Лесі України я аж надто так не сварилася. Тоді він мені не підписав контракт.

– Пан Резнікович?

– Так. Він мене тоді звільнив. І я пішла вільним шляхом. І я, можливо, отримала такий поштовх від нього і новий вимір у своєму житті.

– Немає лиха без добра, як то кажуть?

– Абсолютно! І я думала: Боже, як же ж я буду жити без рідного театру Лесі Українки, якому я віддала більше 20 років! А прийшла в антрепризи. І сьогодні я зайнята більше ніж у семи назвах. Це і «Анна Кареніна», і Маргарита, і «Майстер і Маргарита» …

– Анну Кареніну граєте?

– Ні. Ну куди вже? Маргариту ще граю. Кареніну вже, перепрошую.

– Пан Хостікоєв такого Воланда грав у театрі Франка! Але це окрема тема.

– Є такий віковий ценз. Я сказала б, що все ж таки 28, Кареніна… До 40-а можна, до 45-и. Коли вже за 50, тут вже графиня Вронська.

– Бачите, я ж про ваш вік не питаю і не збираюся…

Не боюся свого віку. Я його дуже поважаю

– Та я вас прошу! Скрізь це пишуть. І я не боюся свого віку. Я його дуже поважаю. І мені комфортно у своєму віці.

– Пані Сумська, ми ж тут про зелений колір згадали. Це одна сторінка вашої біографії. Ви ж були членом журі «Ліги сміху».

– Один раз всього лиш.

– Проект «Кварталу 95». Володимир Зеленський ведучим був. Знайомі з ним?

Володимир Олександрович – справжній лідер, у мене було відчуття, що він – переможець

– І не тільки. Я працювала з Володимиром Олександровичем ще до його президентства. І скажу вам чесно: це надзвичайно талановита людина, він – справжній лідер. І завжди у мене було переконання і відчуття того, що він – переможець. Ще до того. От я йому сказала, що все буде, як ви поставили собі цю мету. Хоча це було ще в секреті.

– Похід на президентство?

– Так. А ви згадайте, ще коли я зіграла його маму у мініатюрі з Стасом Бокланом у «Кварталі» (до речі, у мене було жодної репетиції) з Кривого Рогу. Ну така, ну така… Мій золотий, дай поцілую! Ну, що ви ось цього вірменчика, ось це хто – Валерій Жидков… Тобто я ще знайшла такий акцентик. І ми ще тоді питали Володимира Олександровича: так що, це правда?

– Це торік, виходить, було?

– Ще торік. Це все гумор, звісно. Але ніхто не міг і подумати, що…

– Ну, кажуть, митець – президент. Хоча зараз не тільки в Україні є приклади вже.

– О, я й навіть не знаю, як він, як він все це опановує у своєму житті. Адже це величезна відповідальність.

– Тому що «Слуга народу» – це одне, Голобородько. Ну що я вам розказую? А Володимир Зеленський – президент України, то це трошки інше на практиці.

– Він – лідер. Він – лідер, пане Олександре. Він все подолає. Сподіваюся, що… Йому зараз важко просто. Але ми щиро сподіваємося, що він знайде шляхи до порозуміння, до вирішення найголовнішої проблеми – подолання воєнних дій. І як дипломат в душі, а він є таким, хоч він дуже бурхливий, емоційний… Знаєте, інколи я дивлюся, як він стримує ці емоції, як йому це важко…

– Екстраверт він, так?

– Так. І потім він отримує критику, що там ці очі, як він не може спокійно сидіти. Тому що він є актор! А політик…

– Коли за одним столом із Путіним сидів, то Путін явно програвав йому за реакцією, коли були ці «нормандські» переговори.

– А політик має бути класним актором. Ну, так.

– Напевне. Рейган це довів вже у своїй іпостасі як президента.

– Так. І мав великий успіх.

– Пані Сумська, ви вже почали фактично говорити побажання на новий 2020 рік. Очевидно, не лише з ваших вуст, а будь-якого українського патріота, щоб завершилася (звісно, ніяких там капітуляцій) нарешті ця війна. Це раз. Ви вже це почали казати, так?

– Звісно.

– І ще ваші побажання. От що ви побажаєте нашим слухачам, глядачам, читачам сайту Радіо Свобода у новому 2020 році?

– Навіть не віриться. 2020 – уявляєте собі? Я коли була дівчинкою, думала: Боже мій, 2020 – це щось… Для мене 2000 – це було щось таке космічне. І ось ми на порозі 2020 року. Знаєте, така кругла дата, мені здається, що має бути визначною у встановлені України і в порозумінні, і у вирішення наболілих тем. Ми щиро сподіваємося, аби України була єдиною у своєму рішенні, аби збереглися території, як би там не було, все ж таки хочеться.

Знаєте, пане Олександре, я коли спілкуюся з донеччанами, які приїжджають під час гастролей, і вони говорять до нас українською, кажуть, що ми – Україна… До нас з Луганська приїздять. Там же ж недалеко інколи ці вистави, від Старобельська скільки там їхати. І вони купують квитки і їдуть через кордон, долаючи всі перепони і всі блокпости до нас на виставу, плачуть, тримають нас за руки і кажуть, що ми – Україна. У мене серце стискається. Боже, щоб я тільки не заплакала … Тому я бажаю нам єдності, витримки і свободи!

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ОЛЬГОЮ СУМСЬКОЮ У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’​Ю

УСІ НАЗВАНІ В ЦЬОМУ ІНТЕРВ’​Ю ОСОБИ ТЕЖ МАЮТЬ ПРАВО ВИСЛОВИТИСЯ НА РАДІО СВОБОДА

 

 

 

 

Розмовляв Олександр Лащенко

 

 

 

Джерело: Радіо свобода

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s