Олександр Писарук, голова “Райффайзен банку”: Що не сходиться у “справі Бахматюка”

20 грудня 2019 р.

ЕП поговорила з одним з головних обвинувачених у скандальній “справі банкірів Бахматюка”. Чому Писарук вважає безпідставними аргументи слідства і якою є його версія.

 

На початку листопада банківський ринок сколихнула несподівана новина: НАБУ затримало голову “Райффайзен банку аваль” Олександра Писарука.

Як стало відомо згодом, топменеджера затримали у справі, яка стосується його роботи на посаді заступника голови Нацбанку у 2014-2015 роках.

Причина — стабілізаційний кредит на 1,2 млрд грн, який Нацбанк надав скандальному “ВіЕйБі банку” перед входженням туди тимчасової адміністрації. Банк належить власнику агрохолдингу “Укрлендфармінг” Олегу Бахматюку.

У той день було затримано ще вісьмох осіб. Серед них — інші колишні посадовці НБУ, наприклад, ексдиректорка департаменту банківського нагляду НБУ Алла Шульга, керівники “ВіЕйБі банку”, менеджери приватних компаній, пов’язаних з Бахматюком.

Писарука відпустили наступного дня. Через кілька днів суд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави 5 млн грн, яку вніс його роботодавець — “Райффайзен банк аваль”.

З того часу у так званій справі банкірів Бахматюка затишшя. Писарук повернувся до роботи в банку і каже, що за цей час його нікуди не викликали.

Писарук почав кар’єру банкіра у 1992 році в банку “Україна”. Через шість років він став співробітником української “дочки” голландського фінансового гіганта ING, де познайомився з майбутньою главою НБУ Валерією Гонтаревою.

Отримавши посаду керівника НБУ, влітку 2015 року Гонтарева покликала ексколегу працювати своїм заступником. У Писарука було багато роботи: він став відповідати за найбільш проблемний сектор — банківський нагляд.

На його каденцію припало “очищення банківської системи”, яке одні називають великою реформою, інші — найбільшим перерозподілом капіталу після першої хвилі приватизації.

Адепти реформи вказують на те, що ринок позбувся “банків-зомбі”, а банківський ринок став прозорим.

Натомість скептики дорікають нагляду Нацбанку за невиконання прямих обов’язків, мовляв, банки потрапляли до Фонду гарантування “випатраними” через фінансові махінації власників і менеджменту фінустанов.

Писарук охоче говорить про цей період. На більшість запитань ЕП у нього є відповіді, та чи вистачить у нього аргументів під час розмови із слідчими?

Напередодні ЕП зустрілася з Писаруком в офісі “Райффайзен банку” і вислухала його версію подій навколо “ВіЕйБі банку”.

ФОТО 1

“Причин нема, фактів, які підтверджують змову, теж нема”

— Що відбувається навколо “справи Бахматюка”?

— Після того, як відбулося засідання суду, 14-15 листопада, нічого офіційно не відбувається.

 Тобто вас більше нікуди не викликали?

— Ніхто мене ніколи не викликав. Тобто, може, там щось відбувається, але ми не знаємо. Ніяких формальних подій не відбувалося.

 На ваше затримання реагували по-різному. Більшість ваших колег вважають, що це непорозуміння, а пересічні громадяни пишуть: “Доведіть цю справу до кінця, нарешті когось упіймали”.

На чому ґрунтується обвинувачення правоохоронних органів?

 Пропоную почати з кінця. Усі звинувачення щодо мене і всіх колишніх працівників Національного банку є абсолютно безпідставними, немає ніяких фактів, які підкріплюють цю підозру.

Якщо ви дивилися суд, його транслювали в прямому ефірі, ви бачили, що ніяких реальних фактів, які б доводили те, що називають слідчі “злочинною змовою” між акціонерами “VAB банку” і співробітниками НБУ, не було наведено. Тому що їх немає.

Більше того, ні слідчі, ні НАБУ, ні прокурори не можуть пояснити, які були мотиви, яка вигода. Її не було і не могло бути. Про відсутність жодних доказів отримання будь-якої неправомірної вигоди мною або іншими членами правління НБУ наголошує в різних інтерв’ю навіть сам пан Ситник — директор НАБУ.

Тобто причин нема, фактів, які підтверджують змову, також нема.

— Як відбувалася видача стабілізаційного кредиту “VAB банку”? З чого ця історія почалася?

 Тут треба розуміти контекст, коли це все відбувалося. Це був жовтень 2014 року, коли ситуація в країні була дуже складна. Осінь 2014 року — це, мабуть, був найгірший кризовий період 2014-2015 років. Після подій на Сході України ситуація в країні була дуже важка.

Клієнти нервували і виводили гроші з банків, відтоки були дуже великі, ліквідність банків страждала. Макроекономічна ситуація була дуже важка: показники дефіциту бюджету, дефіциту платіжного балансу були вкрай незадовільні. Резерви Нацбанку майже закінчилися.

У нас не було інструменту, який би допоміг стримати цю ситуацію. Був великий девальваційний тиск на валюту.

Банківська система була в жалюгідному стані: одні банки просто відмивали гроші, інші, їх було близько 50-ти, не мали прозорої структури власності і ніхто не знав, кому вони належать. Банкам не вистачало капіталу, багато з них почали втрачати ліквідність. Ситуація була критичною, загрози для фінансової стабільності були дуже високі.

Чому я все це розповідаю? Важливо розуміти функцію НБУ як центробанку. Одна з його основних функцій — забезпечення фінансової стабільності в країні і відстоювання інтересів вкладників та кредиторів банку. Це записано в законі про НБУ.

У жовтні 2014 року “VAB банк” був найбільшим серед тих, хто втратив ліквідність. Були обґрунтовані побоювання, що його виведення з ринку, визнання неплатоспроможним і передавання у Фонд гарантування вкладів призведе до негативних наслідків для всієї банківської системи.

На той момент уряд теж побоювався, що банкрутство “VAB банку”, який був пов’язаний з компаніями свого акціонера — “Укрлендфармінг” та “Авангард” — може сприяти банкрутству цих компаній. А це один з найбільших агрохолдингів України.

Банкрутство другого великого агрохолдингу в Україні могло відрізати український агросектор від міжнародного фінансування.

— Тобто уряд був зацікавлений в наданні підтримки “VAB банку”?

 Абсолютно. Одним з документів, який став підставою для надання стабілізаційного кредиту, був меморандум, підписаний урядом, Нацбанком і паном Бахматюком.

Уряд побоювався банкрутства аграрних компаній власника, і це був великий банк, який за законом мав право на підтримку. З урахуванням цього був підписаний згаданий меморандум. Він передбачав, що уряд, якщо в цьому буде потреба, готовий розглянути питання про додаткову рекапіталізацію банку.

 

— Чому держава повинна підтримувати приватний агрохолдинг?

 Підтримка агрохолдингу — це питання Кабінету міністрів. Коли банк фактично втратив ліквідність, у нас було два варіанти дій: рекапіталізувати банк або вивести його з ринку, ухваливши рішення про неплатоспроможність.

Нацбанк як один з основних гарантів фінансової стабільності дуже сильно з цього приводу хвилювався. Ми вважали, що краще використати шанс і врятувати банк шляхом докапіталізації за кошти акціонера.

Власник банку обіцяв його рекапіталізувати. Він під цим підписався, це дуже важливо. Якби він цього не зробив, то це питання ніхто б не розглядав.

У постанові правління НБУ було зазначено, що до 1 грудня власник повинен був внести щонайменше 200 млн дол капіталу. Тобто він під цим підписався, я хочу, щоб усі це розуміли. Акціонери банку потребували певного технічного часу для мобілізації коштів і внесення їх в капітал, тому йшлося про період до 1 грудня.

До цього часу банку була потрібна підтримка і НБУ надав її у вигляді цільового стабілізаційного кредиту. Це був не просто стабілізаційний кредит на підтримку ліквідності, це цільовий кредит на видачу гарантованих вкладів клієнтам банку.

У підсумку цей кредит і був виплачений усім гарантованим вкладникам. Національний банк недавно публікував цю інформацію і підтверджував, що протягом 18 днів близько 80 тис людей отримали ці 1,2 млрд грн. Нацбанк у межах своїх операційних можливостей контролював видачу коштів, отримуючи щоденні звіти.

— Завдяки тому, що ці гроші потрапили на кореспондентський рахунок банку, у Бахматюка з’явилася можливість провести в банку операцію погашення зобов’язань перед своїми компаніями. Вона не потребувала “живих” грошей, але як наслідок з банку були виведені активи. У цьому і полягає претензія слідчих.

 Якщо Бахматюк чи працівники банку щось зробили — будь ласка. У слідчих та прокурорів є можливість поставити їм ці питання.

У межах повноважень Нацбанку було рішення про цільову видачу 1,2 млрд грн на виплати гарантованим вкладникам, це було зроблено. Це задокументований факт.

— Можливо, слідчі розуміють це так: Нацбанк, надавши кредит, створив для Бахматюка можливість вивести частину своїх активів з-під застави. У нього на коррахунку з’явилися гроші, які були використані для “схлопування” — погашення кредитів пов’язаних з акціонером компаній і виведення застави.

 Видача стабілізаційного кредиту не сприяє “схлопуванню” або виведенню активів з-під застави. Я не знаю, про що тут йдеться. Хай розберуться слідчі. Якщо у них є питання, нехай ставлять їх керівникам чи власнику банку.

До Нацбанку питань нема. Ми видали ці кошти цільовим кредитом і проконтролювали в межах своїх можливостей, щоб вони пішли вкладникам. Фонд гарантування їх все одно б виплатив. Тобто перевитрат державних коштів не було б.

Якби Бахматюк вніс гроші і банк жив, то взагалі не було б про що говорити.

— Проте так порушилася черговість виплат кредиторам. Теоретично кошти пов’язаних осіб повинні були залишитися на рахунках банку, а в процесі його ліквідації вони були би в останніх чергах акцептованих вимог кредитора. Активи залишилися б на балансі банку, і тоді фонд і НБУ мали би більше шансів повернути свої кошти.

 Ще раз скажу: з точки зору фіскальних витрат держави нічого не змінилося.

— Видаючи рефінансування, НБУ завжди намагався вводити певні обмеження для банків, які б унеможливлювали виведення коштів акціонерами. Чи застосовувалися до “VAB банку” та інших банків Бахматюка запобіжні заходи?

 Ви можете прочитати це в постанові НБУ. Перелік обмежень для VAB був найдовшим з тих, що я взагалі пам’ятаю. Особливо багато обмежень було на проведення операцій. Я вже не пам’ятаю всіх, але в постанові можна почитати.

Тобто кредит структурувався як видача коштів винятково гарантованим вкладникам при величезній кількості обмежень на проведення операцій. Він був забезпечений заставою майна, де була зовнішня оцінка і дві рецензії. Дві. Це буває нечасто, я не пам’ятаю, коли Національний банк вимагав дві рецензії.

Хочу підкреслити: уперше в історії Національний банк взяв індивідуальну поруку пана Бахматюка за всіма боргами. Це був перший випадок. Тобто Національний банк зробив усе залежне, щоб максимально забезпечити цей кредит.

 

— У НАБУ наголошували, що нібито була підроблена оцінка застави за кредитом. Буцімто це ваша халатність.

 Це підміна понять і намагання видати бажане за дійсне. У жовтні 2014 року в Національного банку ще не було внутрішньої функції для оцінки майна. Цю функцію ми вибудували пізніше, у 2015 році, коли в департаменті ризик-менеджменту створили професійну службу оцінки майна.

До того моменту ми були вимушені покладатися на зовнішню оцінку, за плату. Зовнішня оцінка — це дві рецензії, про які я вже казав. Ми просто приймали документи, які бачили. Якщо там були зловживання чи махінації, то це питання до тих, хто підробляв документи.

— Нацбанк ніяк не міг перевірити?

 Ми покладалися на той пакет документів, який отримали. Ми пройшли всі технічні процедури, передбачені порядками. Час був, звичайно, але не необмежений. У кризу часу багато не буває, проте ми все пройшли чітко і перевірили документи, як могли їх перевірити.

— Бахматюк хотів отримати більше коштів, ніж 1,2 млрд грн.

— Він хотів близько 6 млрд грн, але ми сказали: ми це тільки розглядаємо, за умови, що ви рекапіталізуєте банки і внесете щонайменше 200 млн дол до 1 грудня. Це те, під чим він підписався, підтвердив і дав фінансову поруку. Ми хотіли побачити гроші.

— А яка загальна необхідність була в капіталізації?

 Вони просили, здається, 6 млрд грн. Ми чітко сказали, що потрібно буде внести мінімум 200 млн дол в еквіваленті. Ми хотіли побачити, щоб він їх вніс.

Якби ми вирішили, що їх недостатньо, тоді б у нас був меморандум з урядом, який міг би це розглянути і теоретично докапіталізувати. Тільки тоді ми могли б ще щось розглядати. Це перше.

Друга причина — застава. На той момент, за зовнішньою оцінкою з двома рецензіями, застава становила 1,85 млрд з коефіцієнтом 0,7. Більше застави не було.

— У суді згадувався лист, написаний вами вночі вашим співробітникам. На думку слідчих, це доручення — ледь не пряма вказівка, яка вказує на вашу зацікавленість.

— Перша претензія — що не було плану фінансового оздоровлення.

Друга — що було листування, яке нібито засвідчило одноосібність ухвалення рішення. Таке листування, щоб ви розуміли, є в будь-якому банку, коли готується кредит до розгляду правлінням.

Листування свідчило, що кредит може бути розглянутий на підставі достатньої оцінки майна з двома рецензіями, включаючи рецензію BDO за наявності меморандуму з урядом, що вони будуть додатково розглядатися, і що кошти підуть винятково на видачу гарантованих вкладів.

Це було в листуванні. Про що це свідчить? Про те, що були істотні умови кредиту, за яких питання може бути розглянуте. Затвердження стабкредиту — це колективне рішення правління НБУ.

Третє — що я зустрічався з Бахматюком. У мене були сотні зустрічей, не тільки з Бахматюком, а з багатьма людьми. Ми намагалися умовити їх врятувати свої банки. Факт зустрічі є фактом змови? Це просто нонсенс.

“Власники банків обіцяли, підписували, гарантували і нічого не виконували”

— Нацбанк видав неплатоспроможним банкам десятки мільярдів гривень, а акціонери натомість повиводили активи. Сьогодні ви діяли б так само?

— Я хочу вам нагадати, що я прийшов на роботу в кінці липня, а пані Валерія Гонтарєва — у червні. До цього часу основна маса кредитів рефінансування вже була видана. Ми видавали дуже обмежену кількість стабілізаційних кредитів.

— Кредити рефінансування сприяли виведенню активів, оскільки акціонери переважно не виконували свої обіцянки. Чи не вважаєте ви, що регулятор мусив бути більш жорстким?

— Я пам’ятаю своє останнє інтерв’ю перед звільненням з НБУ у грудні 2015 року. Мене тоді теж запитували, які висновки я зробив, які уроки вивчив. Один з них, на жаль, дуже сумний урок: за мої півтора року роботи в Нацбанку я не бачив жодної людини, яка б обіцяла і виконала свої обіцянки.

 

— Ви маєте на увазі акціонерів?

 Так, саме акціонерів. Всі обіцяли, підписувалися, гарантували і нічого не виконували. Повертаючись до вашого питання: є два варіанти дій: або виводити всіх з ринку і створювати великі ризики для фінансової стабільності, особливо в пік кризи, або намагатися врятувати банк за кошти акціонерів.

Якщо вони обіцяють, то є шанс спробувати і повірити їм, щоб вони таки врятувалися, щоб держава не витрачала свої кошти, щоб фінансова стабільність зберігалася. Тобто доводилося вірити, якщо вони підписувалися, давали гарантію.

— Вийшло інакше: вони обіцяли, що врятують банки, але виводили активи і ніхто їм не заважав це робити.

 Якщо вони виводили активи, вони скоїли злочин. Питання повинно бути до них. У березні 2015 року на вимогу МВФ ми внесли зміни до закону про банки і посилили кримінальну відповідальність для власників та керівників банків.

— Це було серйозне питання для країни. Запровадили норму, яка була до цього, але діяла щодо всіх юридичних осіб, а не лише для банків.

Ця норма ніколи в Україні не працювала, оскільки умисел банкрутства важко довести в суді. Банкіри цих нововведень не злякалися. Це погано прописаний закон чи відсутність політичної волі для реальних змін?

 Я не пам’ятаю всіх деталей закону, але він був нормальний. Над ним працювали юристи НБУ, МВФ, Фонду гарантування. Однак є ще підзаконні акти, кримінально-процесуальний кодекс. Можливо, там були якісь вади, я не знаю.

Думаю, більшою мірою це питання до судової системи. Ми можемо говорити про відповідальність конкретної людини.

Я впевнений, що Фонд гарантування доводив факт виведення активів. Підтверджуються факти, що після виведення банку його власники це робили. Це кримінал? Кримінал. Що ще потрібно, щоб задіяти такі зміни до закону? Чому не задіяли?

— Не було політичної волі.

 От бачите, не було політичної волі.

— Багато грошей на цьому заробили.

 У Нацбанку була політична воля робити важку роботу, яку неможливо було не робити. Чому в інших її не було?

— Якщо регулятор був наділений правом виводити банки з ринку одразу, щоб не ставалися ці злочини, то він мав би стежити за цими банками. Претензія до НБУ полягає в тому, що він не діяв швидко.

Я не кажу, що регулятор повинен нести відповідальність. Проте чи можна визнати, що регулятор помилявся?

— Тут кілька речей. Не можна було вивести одразу всі банки. Загрози від виведення банків для фінансової стабільності дуже високі, особливо в пік кризи. Коли банк виводиться, люди хвилюються, панікують, забирають гроші. Тому намагання врятувати банк за кошти власника — це важливо. Це перше.

Друге питання: пам’ятаєте, яким у 2014 році був Фонд гарантування вкладів? У нього була дуже низька операційна спроможність, він просто не міг обробляти велику кількість банків одночасно.

У 2014 році чи на початку 2015 року був період, коли з ринку виводили по два, іноді по три банки на тиждень. Фонд гарантування тоді казав: будь ласка, ми не можемо, у нас нема людей, ми не можемо це відпрацьовувати.

Фонд гарантування працював над покращенням своєї операційної спроможності, тепер він зовсім не той, що був тоді. З ним працювали фахівці Державного казначейства США, консультанти, і тепер фонд значно кращий, ніж був тоді.

 

— Дії Мінфіну були безальтернативні? Наведу приклад: чим вкладник “Дельти” гірший за вкладника Приватбанку? Було дуже багато вкладів, 30 тис осіб не змогли повернути свої вклади.

— “Дельта” був системно важливим банком, офіційно визнаним. Нацбанк у випадку з “Дельтою” пропонував уряду рекапіталізувати банк. Ми обговорювали це питання, але уряд не підтримав. Нацбанк не може примусити уряд.

— Як в уряді це пояснювали?

— Я б не хотів за уряд коментувати.

— Але ви кажете, що і Нацбанк, і уряд зробили все правильно.

 Намагатися врятувати системний банк — варто. Якщо хтось здійснює кримінальні дії, він повинен за це відповідати.

— До речі, багато коштів було виведено через коррахунки закордонних банків — Meinl, Frik. Чому Нацбанк заборонив користуватися такими рахунками лише після виведення грошей?

— Коли ми прийшли, кошти вже були виведені. У Meinl ми бачили рахунки, які не рухаються. Ми почали ставити питання. З’ясувалося, що все вже було виведено. Питання про повернення грошей ми обговорювали з усіма власниками банків.

Просили щось зробити керівництво австрійських регуляторів, щоб Meinl не займався тим, чим він займався. Недавно він нарешті втратив банківську ліцензію.

“У мене немає сумнівів, що ми свою правоту доведемо”

— Співрозмовники в НБУ вважають, що за всіма справами щодо Нацбанку стоїть Ігор Коломойський. Доказів нема, але чи може вам мститися ексвласник Приватбанку?

— Я не можу сказати, є це чи нема. Чи зустрічався з паном Коломойським? Зустрічався, як і з іншими власниками банків, стосовно питань діагностики, рекапіталізації.

— Ми б не хотіли спекулювати на цій темі. Можливо, справа безпідставна. Коли справа абсолютно безпідставна, тоді починаєш думати, чому вона виникла.

 Те, що справа була, не було секретом. Їй чотири роки.

Кілька років тому НАБУ зі мною спілкувалося по скайпу під запис протягом двох годин у моєму офісі в МВФ у Вашингтоні. Я тоді не був ні свідком, ні підозрюваним. Вони захотіли з’ясувати мою думку щодо цієї справи.

Я спілкувався зі слідчим НАБУ, саме з тим, який вручив мені підозру. Я йому все пояснював, мій адвокат був присутній. У всіх було підтвердження, що все зрозуміло. Я казав: “Хлопці, якщо є додаткові питання, приїжджайте до Вашингтона, я піду в посольство, там зробимо офіційний допит під запис”.

— Може, просто є ця слідча машина, і вона так собі їде.

— Можливо. Я не буду спекулювати. Мабуть, щось таке є, не вистачає десь розуміння, на жаль, слідчим. Не вистачає розуміння, як це працює, що таке фінансова стабільність, стабілізаційний кредит, навіщо він видається, у чому функція центрального банку, які у нього повноваження, що він може зробити, що не може. Мені так здається.

Вони просто довго займалися, треба показати результат.

 

— Як буде розвиватися ця ситуація, Які подальші кроки будуть з вашого боку?

 У мене немає ніяких сумнівів, що ми свою правоту доведемо. Це потребує певного часу, бо це юридичні процедури.

 Ви працюєте у звичайному режимі?

 Абсолютно. Ніякого впливу на мою роботу, за винятком того дня, коли я провів у суді весь день, це не мало. Більше того, я не відчув негативного впливу на свою продуктивність.

—  Після цих подій у Європейській бізнес-асоціації повідомили, що ви увійшли в склад правління. Це акт підтримки чи запланована подія?

 Ми подавалися заздалегідь. До того ж, я був членом правління ЄБА у 2007 році, поки не поїхав працювати за кордон.

— З Валерією Гонтаревою спілкуєтеся?

 Зараз вже досить рідко. Раніше, коли я працював у Вашингтоні, спілкувалися. Тоді в мене було більше часу.

Усі фото Даша Дот

 

 

 

 

Розмовляли Олександр Мойсеєнко , Дмитро Дєнков

 

 

 

 

 

Джерело: Економічна правда

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s