Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна: Права людини — це динамічна концепція

20 грудня 2019 р.

Розвиток технологій ставить перед нами нові виклики, найсерйозніший з яких — посягання на нашу приватність, вважає Оксана Покальчук — правозахисниця, директорка Amnesty International Україна.

Все наше життя сьогодні вміщається у смартфон, а отже, нами легко маніпулювати й впливати на наші рішення. Вже скоро на нас чекає стрімкий розвиток технологій, тож перед людством постають і нові виклики.

Як тема штучного інтелекту стосується прав людини, якими методами ми маємо діяти, аби захистити свої права уже зараз, та який вплив на суспільство і владу насправді мають петиції та листи від активістів, Покальчук розповідає у великому інтерв’ю НВ.

— Схоже, що права людини як концепція виникли і були інституалізовані не так давно. Що стало причиною її появи?

— Гуманізм розвивався одночасно з історією людства. Проте, перший механізм, покликаний захищати права людини, був створений лише після Першої світової війни як реакція на ті жахіття, з якими довелось зіткнутись людям. Але тоді ідея такого механізму не була втілена в життя у повній мірі, адже намір держав-учасниць був не надто чіткий, вони недостатньо зусиль вклали у розвиток цієї концепції.

Незабаром розпочалася Друга світова війна, яку супроводжували масовий терор, воєнні злочини, геноциди. Після всіх цих подій людство зрозуміло, що необхідно зробити щось, аби такі жахливі події більше не повторилися. Саме тоді за сприяння Елеонори Рузвельт, знаної у світі американської суспільної діячки і дружини американського президента Франкліна Рузвельта, з’явилася Загальна декларація прав людини від ООН. Фактично, саме тоді вперше на міжнародному рівні закріпилося саме поняття «права людини».

Варто пояснити, чим права людини відрізняються від власне права. Право за одним з визначень часто розуміється як певна система правил (законів), що діють у державі.

У свою чергу, «права людини» як поняття і явище стоять вище над правом (законодавством) держави, адже визначають його зміст: тобто, якщо закон не повною мірою відповідає змісту прав людини, або й заважає їх реалізації, то він є неправовим. Наприклад, в Росії діють закони, які забороняють проводити «несанкціоновані державою публічні акції», і це порушує право людей на свободу вираження і мирних зібрань.

Наступним кроком у створенні міждержавних механізмів захисту прав людини було заснування різних локальних ініціатив на рівнях країн чи регіонів. Так, була створена Рада Європи та прийнята Європейська конвенція з прав людини як базовий документ Ради Європи. Від Загальної декларації прав людини вона відрізняється тим, що Декларація — це документ про наміри держав, вияв їхньої політичної волі забезпечити здійснення прав людини; за порушення її норм держава відповідальності не несе. У випадку із Конвенцією все навпаки: якщо держава — підписантка Конвенції не дотрималась взятих на себе зобов’язань, ви можете звернутись до Європейського суду з прав людини, і якщо суд винесе рішення на вашу користь, держава буде зобов’язана виплатити вам компенсацію.

— Чому взагалі варто перейматись через права людини? Наприклад я нічиї права не порушую і мої права ніхто не порушує, чому мене має турбувати це питання? Для багатьох людей проблема прав людини взагалі може здаватись вигаданою.

— Дуже часто люди приходять до розуміння прав людини тільки тоді, коли порушуються їхні права. А до того взагалі не цікавляться цією темою та не розуміють, навіщо їм це.

Якщо люди недостатньо обізнані в тому, що стосується їхніх власних прав, це недопрацювання держави, у якій вони живуть. Що необхідно, аби це змінити? Має бути відповідна риторика Уряду та практичні кроки, наприклад, уроки в школах, університетах тощо. Мені дуже подобається концепція нової української школи, те, що в програму починають вводити власне права людини і громадянську освіту. Так нове покоління буде вже зростати з ідеями поваги до прав людини, рівності та недискримінації. І, що важливо, знатимуть, як захищати свої права і права інших, якщо держава раптом вирішить на них зазіхнути, наприклад, обмеживши доступ окремих груп до освіти або право бути включеним в політичне життя країни.

Фото: Аліна Ярославська

— Здається уряди дедалі більше ігнорують свої зобов’язання в сфері прав людини, як на це впливати?

— Популістські уряди, які зараз стають все більш активними, часто знецінюють саме поняття прав людини. Мовляв, міжнародні механізми захисту прав людини — не ефективні, а сама ідея прав людини нав’язана нам іншими культурами — Сходом, Заходом — залежно від того, уряд якої країни це говорить. Вони знаходять якогось «ворога» (ООН, «лібералів», «феміністок», громадські організації) і розповідають, що нам не потрібні ці «ворожі ідеї». Адже дійсно, з населенням можна робити будь-що, якщо у країни немає жодних міжнародних зобов’язань. Наше завдання — нагадувати урядам наших країн, що ми обрали їх для того, аби вони, зокрема, гарантували нам рівні права та безпеку, в тому числі, від зловживань владою з боку тих таки урядів.

— Україна витрачає гроші, виплачуючи великі компенсації людям, які виграють справи проти держави у Європейському суді з прав людини. Чи не простіше відмовитись від участі у цих механізмах і зосередитись на розвитку економіки?

— За те, щоби судова система в країні працювала правильно, має відповідати міністр юстиції. Але міністр не може нести особисту фінансову відповідальність за «баги» системи.

Тому, якщо людина подає позов до Європейського суду та виграє справу, і суд призначає їй компенсацію, ця компенсація має сплачуватися безпосередньо з бюджету країни, а не з кишені урядовців або чиновників, хай навіть рішення цих урядовців або чиновників призвели до порушення чиїхось прав.

Так, це фінансовий тиск на бюджет країни. І завдання міністрів — планувати бюджет на рік із розумінням того, що якщо якась із галузей працює погано, це безпосередньо негативно вплине на той чи інший бюджет. Якщо система працює правильно, якщо всі дотримуються закону, а закони не порушують права людини, то і бюджети будуть в порядку. Є система, є закони, є права людини, всіх цих правил треба неухильно дотримуватися. І якщо люди при владі виявляються нездатними впоратися зі своїми обов’язками, потрібно шукати інших, тих, хто зможе.

— Все-таки, якщо уряд не хоче докладати зусиль у сфері захисту прав людини, які є інструменти, щоб його змусити? Що можуть і повинні робити люди? Як діяти?

— Змусити уряд працювати можна лише своїми вимогами. Це і мирні протести, і петиції, і мирні громадські акції і, звісно, відповідальна участь у виборах. Люди нагадують уряду про себе і про те, що в разі незадоволення тими чи іншими діями урядовців люди у мирний спосіб будуть добиватись захисту своїх прав.

Так, дійсно, не у всіх такі способи захистити свої права закінчують безпечно. В Росії, у Білорусі в цьому плані порушуються одні з основних прав людини — право на свободу переконань та на вільне їх виявлення, і право на свободу мирних зібрань. Наприклад, коли люди виходять з плакатами по одному чи по двоє і за це потрапляють за грати, або коли перехожий просто йшов по вулиці й випадково опинився «не в той час і не в тому місці» й отримує умовний термін у півтора роки.

Головний принцип діяльності Amnesty International — це міжнародна солідарність. Навіть якщо порушення були зафіксовані не в нашій країні, ми все одно звертаємо на це увагу. Ми пишемо листи, петиції до урядів інших країн, аби нагадати: ми все бачимо.

Одна із наших кампаній — це Марафон написання листів, який проходить щороку в різних країнах світу. В ньому беруть участь люди з майже 200 країн. Ми збираємо персональні історії конкретних людей із різних куточків світу. І протягом листопада та грудня мільйони людей працюють над спільною ідеєю: проводять різноманітні активності, аби привернути увагу громадськості, політиків та урядовців до цих історій та до порушень прав людини по всьому світу.

Фото: Аліна Ярославська

Звичайно, всі ці листи не можуть гарантувати, що несправедливо ув’язнену людину одразу випустять. Проте, це значно підвищує шанси, що до неї не будуть застосовуватися тортури. Адже за ситуацією слідкує весь світ: не дай боже, у людини з’явиться зайвий синець, про це напишуть десятки ЗМІ, а відповідальні особи точно понесуть відповідальність за свої дії.

Так само було і з нашим Олегом Сенцовим [режисером, який незаконно утримувався Росією в місцях позбавлення волі]. Він отримував цілу купу листів від активістів, небайдужих людей з усього світу. І весь світ дійсно слідкував за його історією.

Одна з таких історій зараз — це справа іранської активістки, яку разом з її матір’ю засудили на шістнадцять років за те, що вони виступили проти обов’язкового носіння хіджаба. Дівчина зняла хіджаб у метро та зафільмувала це, і відео цієї мирної акції стало вірусним. Тож цьогоріч ми писали листи й до іранського уряду також, бо хочемо підтримати дівчину.

— Ви говорите, що відео її акції стало вірусним, ми також бачимо що інтернет, соціальні мережі, смартфони часто є рушіями революцій, соціальних рухів, інструментом тиску на урядовців. Як взагалі нові технології впливають на права людини?

— І соціальні мережі, і смартфони, і доступність інтернету є справді важливим фактором у поширенні інформації та боротьбі людей за права. Дуже часто саме соціальні мережі стають чи не єдиним джерелом достовірної інформації про те, що відбувається на тій чи іншій території. З іншого боку, у урядів є інструменти, наприклад, відстежувати правозахисників і правозахисниць через їх активність в соціальних мережах. В різних країнах, і Росія тут буде одним з прикладів, люди отримують тюремне покарання через пости у соцмережах.

Інший аспект, про який цікаво говорити в контексті нових технологій — це дані, які збирають про нас соціальні мережі та пошукові сервіси. Ми маємо розуміти, що Facebook, Google та інші, хоча і дають нам інструменти для спілкування і в якомусь сенсі покращують і полегшують життя, — це в першу чергу корпорації. Вони зацікавлені в максимізації прибутку. І дані, які ми лишаємо, і які вони отримують без нашого відома (а таких дуже багато), продаються рекламодавцям, які в свою чергу таргетують на нас свої повідомлення, аби впливати на нас, наші рішення, вибір, мислення та інше. Чи можемо ми тоді в такому контексті говорити про свободу вибору? Чи можемо ми сподіватись, що інформація, яку ми отримуємо, справді об’єктивна, чи вона настільки ідеально заточена під наші смаки, що навіть не викликає у нас жодної спроби критичного мислення?

Інший бік цієї проблеми — це безпека. Все наше життя сьогодні вміщається у смартфон: банківські дані, документи, паролі, інформація про те, куди ми ходимо, з ким спілкуємося. Скоро в нашому світі не буде місця, де ми насправді могли би побути наодинці з собою. Бо всюди з нами — наш смартфон. Ми не можемо зробити нічого, що не буде відслідковане. І я зараз не кажу обов’язково про якісь «погані» або незаконні вчинки — ні, я кажу про дуже буденні речі, такі, як спілкування з друзями чи вибір покупок.

Є багато прикладів, коли персональні дані використовуються урядами для переслідування тих чи інших груп людей. Наприклад, рохінджа [етнічна група, мусульмани за віросповіданням], яких переслідує влада М’янми. Або уйгури [тюркський народ, також мусульманського віросповідання], яких переслідує влада Китаю та примусово відправляє до закритих таборів на «перевиховання».

Фото: Аліна Ярославська

Загалом, права людини — це динамічна концепція, вона розвивається. Тобто зміст прав людини, який був у 1980-х, і у 2020-му — небо і земля. Тоді ми думали про те, що не можна застосовувати тортури, не можна вбивати, смертна кара має бути відмінена в усьому світі. Зараз ці проблеми залишаються актуальними і ми досі працюємо над їх вирішенням, проте, в той же час, ми маємо вже і нові виклики, зокрема, пов’язані з розвитком нових технологій.

— Які зараз тенденції та загрози в сфері прав людини на глобальному рівні?

— Сьогодні світ працює над створенням і удосконаленням штучного інтелекту. Ймовірно, незабаром ми справді дійдемо до того, що допоки багато хто бачив лише у фантастичних фільмах, коли гаджети, мікрочіпи вживлюють в людське тіло. Велике питання: хто контролюватиме їх функціонування? Ми чи ні?

Як все це впливатиме на наш мозок, на наш розвиток, наші рішення, наше мислення? Чи етично застосовувати такі механізми по відношенню до людей? Чи етично проводити експерименти з живими людьми? Чи це порушує наші з вами права?

Ще один новий виклик сучасності — перенасичення інформацією. Всі ми відкриваємо по десять вкладок у браузері щодня з надією, що почитаємо це потім, але, зазвичай, так і не читаємо. Маємо в нотатках переліки справ, які треба «обов’язково» зробити до кінця тижня, але не робимо. У зв’язку з постійним відчуттям втоми від кількості інформації ми часто шукаємо «прості відповіді» на складні питання. У нас не лишилось часу і сил занурюватись у нові або складні питання, і тому ми схильні піддаватись на маніпуляції. Але ми мусимо розбиратись. І це великий виклик сучасності. Популістські політичні сили перемагають, оскільки дають ілюзію «простих відповідей» на складні питання. На жаль, спрощування і популістські гасла часто будуються на слабкостях людини, на ненависті і замилюванні реальної економічної чи соціальної картини у державі, часто через розпалювання ворожнечі всередині країн.

Окремо варто зазначити питання бідності. Ми технологічно рухаємося вперед, і все швидше та більше залежимо від гаджетів і технологій, вивчаємо все глибше ДНК, літаємо в космос. Але не всі живуть в такому ж темпі. Рухатися вперед можуть дозволити собі ті, в кого на це є ресурси: фінансові, часові, соціальні тощо. Проте, залишається велика кількість людей, які взагалі не мають доступу до технологій, ба більше, у них немає доступу до якісної освіти, а отже, велика частина людей не має навіть базової інформації, щоб усвідомити, що відбувається в царині прогресу.

Ми поки що достеменно не знаємо, до чого призведе ця поляризація, але маємо дотримуватися принципу недискримінації. Нагадувати урядам, що всі люди мають однакові права. Наприклад, мають однакове право на безкоштовну якісну освіту, право на доступ до знань тощо.

Впливати на ті фундаментальні зрушення, свідками яких ми зараз є, мабуть неможливо. Проте, можливо спільними зусиллями добиватись від наших урядів адекватної, осмисленої реакції, яка буде базована, в першу чергу, на інтересах людей, не залишати нікого позаду та давати людям максимально рівний доступ до ресурсів та інформації.

Джерело: НВ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s