Тетяна Монахова, Уповноважена із захисту державної мови: Треба створити передумови вивчення української мови, щоб до штрафів справа не дійшла

16 грудня 2019 р.

В Україні вперше в історії з’явилася нова інституція – Уповноважений із захисту державної мови.

Нашим першим мовним омбудсменом стала Тетяна Монахова, яку уряд призначив на цю посаду 27 листопада 2019 року. Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» передбачає, що вона вступить у повноваження через 6 місяців з моменту призначення, а поки що займеться створенням секретаріату.

 

Ми розпитали новопризначену Уповноважену про її повноваження, бачення нею шляхів захисту української мови та усунення перешкод і обмежень у користуванні нею.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ – ЦЕ ТЕЖ ФОРМА ЇЇ ЗАХИСТУ

– Пані Тетяно, на своїй першій пресконференції у статусі Уповноваженої із захисту державної мови ви назвали першочерговим завданням забезпечення прав громадян на здобуття інформації та послуг українською, а не покарання їх. З чого почнете?

– Мені хочеться насамперед бути адвокатом закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і роз’яснити, про що в ньому йдеться. Людей залякали, що він страшний, але почитайте закон – там немає нічого страшного.

По-перше, система адміністративної відповідальності за порушення закону відтермінована (стаття 57 Закону набирає чинності через шість місяців з дня призначення Уповноваженого із захисту державної мови – ред.). Штрафи почнуть діяти не завтра, а це означає, що поки що вони не діють, ми повинні створити умови для того, щоб люди захотіли вивчити українську мову і знайшли, де її можна вивчити. Треба створити всі передумови для вивчення державної мови, щоб до штрафів справа не дійшла.

Мають бути організовані безкоштовні курси з вивчення державної мови у тих містах України, де їх іще немає, і людина, яка поставила собі завдання вивчити мову, повинна отримати від держави допомогу.

Тому, щойно буде створено секретаріат і налагоджено весь механізм роботи, почнеться наша спільна праця у цьому напрямі з Міністерством освіти і науки України. Курси з вивчення української мови вже діють у багатьох містах, але це має бути більш системно і доступно.

По-друге, якщо продовжити тему покарань, то, як на мене, краще створити всі необхідні передумови, щоб штрафувати нікого не довелося. Утім, якщо скарга надійшла, ми спершу пояснюємо закон тим, хто його порушив, а вже коли поскаржаться вдруге за рік, доведеться діяти відповідно до закону. А можливо, ви до того часу почнете вітатися з клієнтами українською? І якщо клієнт говорить до вас російською, то й ви можете відповідати йому.

В усьому має бути поміркованість, але обов’язково має забезпечуватися верховенство закону. Тому наше завдання – запустити мовний закон, щоб він почати діяти і захищати мовні права українців.

Ми будемо активно працювати над популяризацією української мови, адже треба змінювати ставлення до державної мови. На жаль, досі є безліч упереджень, негативних стереотипів, є люди, які не визначилися, які говорять: «Яка різниця, якою мовою говорити?». От ми будемо до них звертатися, оскільки я вважаю, що популяризація – це теж форма захисту.

«ОКЕАН ЕЛЬЗИ» І «ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА» СВОГО ЧАСУ НАВЕРНУЛИ НА ШЛЯХ УКРАЇНСТВА ЧИМАЛО ЛЮДЕЙ!

– Коли ви говорите про популяризацію, – що конкретно маєте на увазі, як саме вона має відбуватися?

– Людей треба надихати. Показувати зразки якісного контенту, мистецьких творів, робити мистецькі, культурні, освітні акції. Молодь любить флешмоби, любить якісну соціальну рекламу, зроблену вишукано, з гумором, зі смаком.

Дивіться, з кінотеатру виходять дітлахи – вони подивилися іноземний диснеївський мультик, але класно дубльований українською мовою – вони сміються і повторюють слівця та фрази з цього мультфільму. І навіть російськомовні дітки у своєму мовленні починають поступово їх вживати. Тобто має бути якісний український кінематограф, а якщо це не власна кінопродукція, то має бути якісне дублювання.

Я, наприклад, вважаю, що гурти «Океан Ельзи» і «Воплі Відоплясова» свого часу навернули на шлях українства чимало людей. У мене є російськомовні друзі, які їх слухали, співали їхні пісні, а згодом починали застосовувати українську мову.

– До речі, про українську музику – вже три роки, як на радіо і телебаченні діють «мовні квоти». Ви задоволені результатом?

– Ми можемо говорити про один величезний результат – українці нарешті почули, які в нас є власні гурти та пісні. Ми повинні й маємо право мати можливість знайомитися з тим, що виробляється в Україні, і квоти, звичайно, цьому дуже посприяли. Зараз у нас квота – не менше, як 75% українського контенту, планується довести до 90%. Але це поступово, послідовно, упродовж 5 років.

У Франції мовні квоти, до речі, ще суворіші: якщо на якомусь одному французькому телеканалі відбувається прем’єра французького фільму, то решта телеканалів у цей час не мають права ставити голлівудський чи будь-який інший фільм іноземного виробництва. Уявляєте? У них ще суворіше це регламентується.

Тож, якщо ми почнемо діяти в різних напрямах – заходити через культуру, мистецтво, гарний контент на радіо і телебаченні, – людині буде приємно чути українську мову і цікаво долучитися до неї.

ЯКЩО ЛЮДИНА ПРАЦЮЄ В СУПЕРМАРКЕТІ, АЛЕ ВБОЛІВАЄ ЗА ДОЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, НЕХАЙ ПРИХОДИТЬ І ВИСЛОВЛЮЄ СВОЇ ПРОПОЗИЦІЇ

– Тобто, ви плануєте активно співпрацювати і з Міністерством освіти, і з Міністерством культури?

– Так, це має бути спільна робота. Крім того, при секретаріаті буде створено громадську колегію, оскільки нам потрібен фідбек від громадян.

Ми будемо запрошувати до діалогу і мовних активістів, людей, які активно захищають мову, й мовознавців, і письменників, всіх охочих. Навіть якщо людина працює в супермаркеті на касі, але вболіває за долю української мови, – нехай приходить, висловлює свої пропозиції, думки, спостереження. Це має бути діалог із суспільством.

– На створення секретаріату закон відводить шість місяців, ви вже визначилися з кількісним і персональним складом?

– Уповноважений із захисту державної мови – це абсолютно нова в історії України інституція, і закон передбачає, що я вступаю в повноваження через 6 місяців з моменту призначення. Ці пів року відводяться на створення секретаріату. За цей час треба зібрати команду, функції якої прописані в законі: ми маємо приймати скарги, розглядати їх, брати участь у судових процесах, тому в нас має бути потужний юридичний відділ. Ми маємо моніторити виконання закону та його ефективність, буде створено аналітичний відділ. Треба здійснювати лінгвістичні експертизи – буде штат кваліфікований лінгвістів.

Тобто штатний розпис буде складений відповідно до функціонального наповнення. Думаю, штат буде максимум 50 осіб. Навіть хотілося б, щоб було ще менше. У бюджеті на 2020 рік на нас закладено 17,5 мільйона гривень, але це й оренда приміщення, і комунальні платежі, й закупівля техніки, і ще багато чого, наприклад, витрати на поїздки до регіонів.

Представники Уповноваженого будуть працювати в кожному регіоні України: фактично це буде 5 офісів, які об’єднуватимуть кілька областей. Бо якщо посадити представника уповноваженого в кожному місті, то платники податків резонно запитають нас, наскільки це доцільно.

– Також законом передбачено створення Національної комісії зі стандартів державної мови, завданням якої є, власне, встановлення стандартів і методів перевіряння рівня володіння державною мовою, необхідного для набуття громадянства чи зайняття визначених законами посад. Вона вже створена?

– Вона вже створена, і зараз затверджується її склад по персоналіях. У них – фінансування з січня. Ми обов’язково будемо співпрацювати.

– До речі, про рівні володіння мовою. У статті 11, де про ці рівні йдеться, як на мене, є досить умовні визначення: «Державний сертифікат рівня вільного володіння другого ступеня (С2) засвідчує, що особа легко розуміє практично все, що чує або читає, може узагальнити інформацію з різних усних чи письмових джерел, зробити аргументований виклад у логічній, послідовній формі, а також висловлюватися спонтанно, швидко і точно, передаючи найтонші відтінки смислу навіть у складних ситуаціях…

– Справді, над деякими формулюваннями треба ще попрацювати. Але існує міжнародна система видачі сертифікатів щодо знання певної мови. Вона вже розроблена у світі, й нам не треба вигадувати колесо: людина складає іспит на знання англійської й отримує, наприклад, сертифікат B2 чи С1. Нам просто треба застосувати цю чітку методику і до української мови.

Тоді й громадяни інших країн зможуть складати цей іспит, отримувати сертифікати і потім претендувати на певні посади, роботу, співпрацю з Україною як державою.

Не варто зараз надто прискіпливо ставитися до формулювань, бо всі можливі огріхи будуть уточнюватися, і цим займатиметься саме Національна комісія зі стандартів української мови.

МИ ДОСЛУХАЄМОСЯ ДО РЕКОМЕНДАЦІЙ ВЕНЕЦІАНСЬКОЇ КОМІСІЇ, ОДНАК УКРАЇНА МАЄ САМОСТІЙНО ПРОВАДИТИ СВОЮ ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ

– Чи є вже бачення, які з недавніх рекомендацій Венеційської комісії щодо мовного закону Україна буде виконувати, а які візьме до уваги? Як ви взагалі ставитеся до того, що нам рекомендували?

– Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» передано до Конституційного Суду України, він має дати свою оцінку, і його рішення є обов’язковим до виконання.

Україна, як правова європейська держава, звісно, дослухається до того, що рекомендує Венеціанська комісія, особливо в питаннях подальшої законотворчості (вже в роботі закон про мову нацменшин – і отам треба зважати на те, що нам говорять і що рекомендують).

Однак ми самостійні й свою внутрішню політику впровадимо, виходячи з наших власних державницьких інтересів.

– Доки ще не прийнято закон про захист мов нацменшин, чи можуть громадяни звертатися до вас, якщо є утиски їхніх мов?

– Це не входить до кола моїх повноважень. Законом про нацменшини займається Міністерство культури, там є робоча група, – і звертатися треба туди, до Міністерства культури, молоді та спорту України.

– Уповноважений має захищати державну мову «від публічного приниження чи зневажання, від навмисного спотворення державної мови в офіційних документах і текстах». Можете конкретизувати – що саме є публічним приниженням державної мови в текстах?

– Я одразу зауважу: в нас є чудова плеяда письменників-постмодерністів і поетів-постмодерністів, які вживають суржик і навіть інвективну лексику як художній елемент. Скажімо, якщо Сергій Жадан пише вірш, і там є нецензурна лексика, він це робить не для того, щоб образити чи принизити державну мову. Він митець, він так бачить.

Але інша річ – якщо до мікрофона виходить людина і починає стверджувати, що українська мова – це ніяка не мова, це діалект якоїсь іншої мови, вона негідна обслуговувати сфери життя, і подає оціночні судження, які ображають українську мову. У кожному випадку має здійснюватися лінгвістична експертиза.

Якщо це стосується мистецтва – це одна історія, а якщо у когось на меті образити почуття людей, які говорять українською мовою, і державну мову взагалі, то це абсолютно інша історія, і ми будемо вживати всіх заходів, передбачених законом.

– Але тим не менш, знайдеться безліч людей, які візьмуться вишукувати порушення у текстах поетів чи музичних виконавців. Як будете реагувати?

– Для цього у нас буде створено юридичний відділ і працюватимуть лінгвісти-експерти. Буде чітко прописаний алгоритм, критерій того, чи це навмисно зроблено, чи це мистецтво.

Очевидно, в законі є моменти, які потребують конкретизації. Але не бійтеся, якщо ви написали вірша з суржиком, що ви таким чином порушили закон.

– А от дивіться: Вєрка Сердючка, яка співає «ще не вмерла Україна, якщо ми гуляєм так». З одного боку, це поп-мистецтво, а з іншого – можна «пришити» митцю знущання над державним гімном?

– Так, є люди, яких це обурює. Але треба діяти конкретно за алгоритмом лінгвістичного аналізу, і в кожному випадку доводити – є тут порушення закону про мову, чи немає.

Я би радила не панікувати, зрештою, ми сучасні люди й розуміємо, що в мистецтві митцю дозволено все.

НАВІТЬ, У НАШОМУ ФОЛЬКЛОРІ – БАГАТО ТОГО, ЩО ПІДПАДАЄ ПІД КВАЛІФІКАЦІЮ ІНВЕКТИВНА АБО НЕЦЕНЗУРНА ЛЕКСИКА

– Якщо говорити не про митців, а про політиків. Буває, що ми – весь народ України, слухаємо ледь не з парламентських трибун нецензурну лайку. В таких випадках ви як омбудсмен будете захищати наші вуха?

– Вас уже захищає Кодекс України про адміністративні правопорушення – стаття 173 «Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях». Нікому не можна лаятися в публічних місцях, це порушує правопорядок і ображає естетичні почуття людей, які знаходяться поруч із вами.

Це навіть не питання про мову, бо українська мова багата на всі шари лексики, й інвективна лексика в ній теж є. У нас величезний фольклорний скарб, а там є сороміцькі пісні, які на весіллях співали і які дітям я не раджу слухати. Тобто, навіть, у нашому фольклорі багато того, що підпадає під кваліфікацію «інвективна, обсценна або нецензурна лексика».

Але якщо посадовець чи будь-яка інша людина в публічному мовленні вживає інвективну лексику, то вона порушує адміністративний кодекс.

– Чи будете ви вживати заходів до використання у рекламі слів, так би мовити «на межі» – наприклад «жорсткий зниждець»? Це хіба не знущання з мови? Можна вам поскаржитися?

– Скаржитися ви можете будь на що. Ми не можемо гарантувати, що абсолютно всі скарги будуть задоволені, але вони всі обов’язково будуть розглянуті – й ми дамо відповідь у встановлений законом термін.

– Закон вже зобов’язав посадових осіб володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків. А що ми бачимо? З телеекранів, особливо останнім часом, дехто з них принципово перейшов на російську. Чи будуть до таких посадовців застосовуватися «мовні» санкції?

– Людина, котра публічно виступає як посадовець чи дає коментарі як представник влади, зобов’язана вживати державну мову. Якщо вона порушує цю норму закону, то на неї можуть поскаржитися. Ми будемо розглядати скаргу, спершу проводитимемо роз’яснювальну бесіду, а не допоможе – випишемо штраф. Максимальний штраф, як я вже сказала, 700 неоподатковуваних мінімумів.

У разі, якщо ніхто не поскаржився, але посадова особа таки порушує закон, наш аналітичний відділ має це відмоніторити. Ми обов’язково будемо вести роботу з моніторингу – наскільки закон виконується, чи виконується він усіма гілками влади та державними установами.

БУДУТЬ СТВОРЕНІ ОФІЦІЙНІ СТОРІНКИ, ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ, Й ІНСТАГРАМ-АКАУНТ — УСІ МОЖЛИВІ РЕСУРСИ ДЛЯ ІНФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА Й ОТРИМАННЯ ФІДБЕКУ

– Ви почали розмову з того, що не такий страшний закон про мову, як про нього говорять, а я, вибачте, зараз додам, що й не така «закрита» від громадськості уповноважена, як про неї говорили. Ви ж, напевно, читали – що у медіасередовищі писали після вашого призначення?

– Розумієте, моя трудова книжка ще досі лежить в університеті, фінансування починається тільки з січня, але я їжджу до Києва щотижня. Я живу фактично в поїздах (сміється), бо мені треба в Миколаєві справи передати, сесію прийняти, а тут треба входити в курс справ, бо зволікати не можна.

Мені дорікали, що я закрила свою сторінку на Фейсбуку, але то була персональна сторінка Тетяни Монахової, яка тоді ще не вступила на посаду. Відтепер будуть офіційні сторінки, Телеграм-канал, Інстаграм-акаунт – усі можливі ресурси для інформування суспільства й отримання зворотного зв’язку. Ми дуже відкриті, й нам справді потрібен суспільний діалог.

– Миколаїв, звідки ви родом, переважно російськомовне місто. Як так сталося, що ви сформувалися в бойову одиницю, яка так відважно захищає українську мову?

– Університет, в якому я пропрацювала 17 років, від початку був українськомовним. Це була філія Києво-Могилянської академії в Миколаєві, потім він доріс до статусу національного університету. Там від початку студентів привчали – говоримо і на парах, і на перервах у коридорах винятково українською мовою.

Мене дуже тішить, коли я отримую листи від своїх випускників. Ось нещодавно одна моя студентка написала: «Я працюю в міській раді, й усі кажуть: «Боже, яка в тебе класна українська. Звідки у Миколаєві така гарна мова?». А я відповідаю: «Монахова і вас би навчила».

Тобто студенти, які вивчали українську мову в нашому університеті, потім вільно застосовують її в житті. І справді, стан з українською мовою в Миколаєві зараз змінюється: українську можна почути й у громадському транспорті, й на касах у супермаркетах, часто можна почути й суржик, але російська, де-факто, досі переважає. Тому я й кажу про популяризацію і мотивацію.

Можна налякати, можна використовувати лише батіг і жорсткі методи – вони дадуть результати: люди будуть боятися порушувати закон. Але нам хочеться, щоб українська мова поширювалася на всі сфери життя і на всю територію України.

Тому треба говорити, що українська мова – це не спосіб покарання, це інструмент, за допомогою якого ти інтегруєшся в державу, і перед тобою відкриваються можливості в цій державі.

– Ви сказали гарну фразу, що у вашому університеті від початку студентів привчали говорити і на парах, і на перервах українською. Але так відбувається далеко не скрізь. Особливо, в дошкільних закладах чи у молодшій школі: тут педагог веде заняття українською – і тут же на перерві, або говорячи з колегами, переходить на російську…

– Так, присутність викладача чи вихователя поряд із дітьми – це безперервний процес виховання. Не можна так сказати: 45 хвилин уроку я вас виховую, а потім ця опція вимикається. Діти все чують і сприймають, тому викладачам треба пояснювати, що коли вони перебувають разом із дітьми, то повинні говорити українською. І ви як батьки маєте право вимагати створити для дітей українськомовне середовище – ви захищаєте мовні інтереси своїх дітей.

– Якщо вже трохи зайти у шкільну тему, то як ви бачите мовну інтеграцію окремих районів Закарпаття? Адже там на сьогодні досить складна ситуація з вивченням української мови – діти з того регіону найгірше здають ЗНО з цього предмету.

– Я знаю цю ситуацію. Особливо погані результати ЗНО у дітей зі шкіл із румунською чи угорською мовою навчання, бо там українській мові просто не приділяється увага. І я на це звертаю особливу увагу, коли запитують, де захищати українську мову? То тут і захищати.

Не створивши умов для вивчення мови, ми позбавляємо дітей вибору: коли школяр, вивчивши і склавши ЗНО з української мови, потім собі вирішує поїхати навчатися до Польщі, Київського національного університету чи до Могилянки – він має вибір. А якщо дитина не складає ЗНО з української, то їй закритий шлях до українських університетів. Це якраз і є захистом мовних прав людей: дати вибір, де навчатися, надати дитині можливість вивчити державну мову, залишитися в цій державі, вступити куди вона хоче, знайти себе тут – оце ми будемо захищати.

Ми обов’язково у цьому питанні будемо співпрацювати і з Міносвіти, і з Міністерством закордонних справ, бо там складна ситуація: й міжнародні відносини, і мовна ситуація, й освітні процеси. Це буде комплексна робота, і ми будемо всі працювати.

НАЙЗАПЕКЛІШІ ПРОТИВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ – ЦЕ ЛЮДИ, ЯКІ ОТРИМАЛИ ПЕВНІ ТРАВМИ ВНАСЛІДОК ПОЛІТИЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ ЧИ ВИВЕРТІВ ДОЛІ

– Пані Тетяно, я зрозуміла, що ви прибічниця пряника у виховному процесі, то дайте кілька порад – як відстояти свої мовні права і втриматися від жбурляння дрібних монет в обличчя касиру, який не хоче переходити на українську мову (захисники мови й таке робили). Звичайно, я спрощую, але тим не менш, побутові «мовні» сварки можуть попсувати нерви будь-кому. Що робити, коли касир порушує мої права і не відповідає українською – одразу вам скаргу писати?

– Якщо з вами трапилася така ситуація, то ви говорите касирові: «Я буду змушена звернутися до вашого керівництва, бо ви порушуєте закон про мову». Коли це не подіяло, говорите з керівництвом і зауважуєте, що їхній співробітник порушує мовний закон. Можливо, вони його переконають виконувати свої обов’язки правильно.

Не виходить так – тоді можете звернутися до суду безпосередньо і відстоювати свої мовні права, а можете звернутися до Уповноваженої із захисту мови – і тоді ми вживатимемо заходи, прописані в законі.

Спершу винесемо попередження, поговоримо з цим супермаркетом, пояснимо, які будуть подальші санкції, якщо вони не змінять своєї поведінки. А якщо ви знову прийдете до цього закладу і побачите, що вони так і не відповідають вам українською, тоді ви звертаєтеся до нас удруге – й ми накладаємо штрафи.

Я за те, щоб передовсім був закон, але починала б із людського – можна посміхнутися людині й сказати: «Ви знаєте, мені було б дуже приємно, якби ви говорили зі мною українською». Я вас запевняю, що після усмішки та прямого звернення буде більше позитивної реакції.

У нас дуже мало людей, які не вміють говорити українською мовою. Очевидно, в них стоять якісь запобіжники, які треба познімати, – і люди почнуть говорити. Річ не в мові. Вона як така не може подобатися чи не подобатися.

Гадаю, що найзапекліші противники української мови – це люди, які отримали певні травми внаслідок політичних маніпуляцій чи вивертів долі. І це негативне ставлення в них не до мови, а до певних політиків, певних висловлювань чи певних наративів.

Проте жодна політична партія чи окремі політики українську мову не приватизували, це наша спільна цінність. Ось вона – жива, гарна, добра, давайте нею розмовляти!

 

 

 

 

 

Розмовляла Любов Базів

Фото: Олена Худякова, Укрінформ

 

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s