Валерій Пекар, підприємець: Кожен день успішної України – це мінус один день існування Російської імперії. Вона доживає

17 грудня 2019 р.

Громадяни бояться змін. Це сповільнює модернізацію країни. Якщо ти собі ворог – тебе атакують і ззовні, – каже підприємець і викладач Валерій Пекар 

Президент Володимир Зеленський 9 грудня в Парижі вперше зустрівся з Володимиром Путіним. Як оцінюєте “нормандські переговори”?

– Іноді відсутність результату – теж результат, і непоганий. Багато людей готувалися до гіршого. Поки що зрада скасовується. Перемоги теж немає. Помиляються ті, хто вважає, що наш президент переграв Путіна. Неправі й ті, хто думає, що Зеленський перетнув червоні лінії. Не сталося нічого. І це чудово. Для нашого лідера це особиста перемога. Він хотів вийти один на один із “російським ведмедем”, маючи якісь ілюзії. Вийшов і встояв. Тепер, мабуть, має менше ілюзій про можливості домовитися.

Прихильники президента, на жаль, ілюзії зберігають. Багато хто в Україні продовжує вважати, що війна з Росією – випадковість. Мовляв, можна “просто припинити стріляти”, зустрітися десь посередині, обійнятися, і все буде гаразд.

На фоні “нормандської зустрічі” ми також побачили, що громадянське суспільство змогло перебороти втому й розчарування і заявило жорстку позицію. Неочікувано об’єдналась і українська політична опозиція. Можливість згуртуватися перед великою спільною загрозою – те, чого українцям не вистачало 350 і 100 років тому. Можливо, ми нарешті навчилися.

Валерій ПЕКАР, 53 роки, підприємець, співзасновник громадянської платформи ”Нова країна”. Народився й живе у Києві. За першою освітою – програміст. Отримав ступінь МВА у Києво- Могилянській бізнес-школі. Член ради директорів Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI. Викладач Києво- Могилянської бізнес-школи та Львівської бізнес-школи Українського католицького університету. Член Національної ради реформ у 2014‑2016 роках. Автор книжки ”Різнобарвний менеджмент” і понад 250 статей зі стратегії, менеджменту, маркетингу, футурології, інформаційних технологій. Веде телеграм-канал із рецензіями Pekar’s Book Review. ”Тут кожні два тижні пропонується нова книжка non-fiction зі списку найважливіших, які мусять прочитати українці”. ”Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу” і ”Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі” Сергія Плохія, ”Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії” Френсіса Фукуями – серед останніх. Одружений, має дочку й сина
Валерій ПЕКАР, 53 роки, підприємець, співзасновник громадянської платформи ”Нова країна”. Народився й живе у Києві. За першою освітою – програміст. Отримав ступінь МВА у Києво- Могилянській бізнес-школі. Член ради директорів Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI. Викладач Києво- Могилянської бізнес-школи та Львівської бізнес-школи Українського католицького університету. Член Національної ради реформ у 2014‑2016 роках. Автор книжки ”Різнобарвний менеджмент” і понад 250 статей зі стратегії, менеджменту, маркетингу, футурології, інформаційних технологій. Веде телеграм-канал із рецензіями Pekar’s Book Review. ”Тут кожні два тижні пропонується нова книжка non-fiction зі списку найважливіших, які мусять прочитати українці”. ”Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу” і ”Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі” Сергія Плохія, ”Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії” Френсіса Фукуями – серед останніх. Одружений, має дочку й сина

Ми ще маємо загрозу державності?

– Так. Триває війна, причому на два фронти. Ми не змогли подолати олігархічну монополістичну економіку. Не вирішили проблеми інституційної неспроможності держави. Не побудували нових інституцій. Не почалося масового культурного відродження – такого, що схоже на прорив дамби, коли виникають десятки і сотні нових імен у літературі, образотворчому мистецтві, кіно, з’являється неймовірна різноманітність і фантастична якість.

2019 рік став вирішальним для України?

– У нас кожен рік такий. 2019-й був вдалий, бо подолали традиційну лінію політичного розвитку. Багато людей зі старої системи залишили політику. Сьогодні маємо найкращий уряд за часи незалежності.

Є три основні питання порядку денного для держави: гроші, війна, справедливість. Перше для небагатих означає подолання бідності, для заможних – економічну свободу. За рік є перші позитивні сигнали, що економіка може почати швидше зростання. Розморозили велику приватизацію, концесії. Почали структурувати ринок землі, продовжу­ються дерегуляція та децентралізація.

Не так все добре у сфері справедливості. Судова реформа забуксувала. Бажання реально запустити верховенство права поки що немає. Нова влада повторює старі помилки, залишаючи при посадах ручних корумпованих суддів.

Щодо безпеки – весь рік пройшов із великими переживаннями, чи не здадуть національних інтересів. Зараз бачимо – начебто ні. Але це не означає, що не буде інших помилок. Ми ведемо війну проти старого злого “ведмедя”, який планує на десятки років уперед. Путін може померти, але природа Російської імперії залишатиметься незмінною. Вона збереглася після петрівської модернізації, після скасування кріпацтва, після комунізму, сталінізму й соціалізму. Російська імперія лишається динозавром тієї старої епохи, якому давно час померти й залишити після себе низку національних держав. У тому числі – і власне російський національний проект. Народи РФ колись будуть вільні. Мусимо наближати цей час.

Кожен день успішної України – це мінус один день існування Російської імперії. Вона доживає. Тому хапає все, що погано лежить навколо. Україна стала останньою жертвою останньої імперії. Ми – держава, об яку багато імперій ламали зуби. Зламається і ця. Маємо історичну місію – довести цінності свободи, демократії та справедливості.

У 2020-й країна йде сильнішою?

– Загалом, так. Кожен рік укріплює нашу економіку, армію, громадянське суспільство – повільніше, ніж хотілося б, але все одно.

Які зміни в суспільстві ви помітили?

– Вибори розкололи його вперше не за гео­графічною ознакою, а за ціннісною. Тепер суспільство треба зшивати. Це слід робити і фізично – будувати більше доріг, розвивати внутрішній туризм, і духовно.

У багатьох громадських організацій вичерпався порядок денний. Наприклад, одні займалися адвокатуванням реформ: писали законопроекти, просували їх. Зараз представники цих організацій у парламенті. Інші створювали соціальні ліфти для тих, хто хоче йти в політику чи на держслужбу. Набір туди відкритий. Громадянське суспільство потребує переосмислення, нових моделей роботи. Яких саме? Висловлю припущення. В Україні про багато тем не заведено говорити. Скажімо, як будемо повертати Донбас і Крим, що з ними робити. Чи про мову, ідентичність. Є історичні теми-табу. Країну не зшити, якщо не почнемо одне з одним говорити відверто. Одне із завдань громадянського суспільства зараз – сформувати простір для такого діалогу.

Які ключові досягнення в реформуванні країни?

– Це був рік виборів, а не реформ. Особливих зрушень немає. Проте можна назвати десяток чи два вдалих рішень, які закрили традиційні корупційні канали. Наприклад, скасування майданчиків-посередників при оцінюванні майна.

Неможливо боротися з корупцією тільки шляхом посадок чиновників. Такий підхід не діє. Це доводить досвід країн, де за розкрадання рубають руки чи розстрілюють. Знаходяться дурні, які вірять, що їм поталанить більше, ставляться до цього як до необхідного ризику професії. Звісно, треба ловити і саджати. Але головна боротьба з корупцією – постійно зменшувати поле для зловживань. Великими ударами по корупції стали відкриті державні закупівлі ProZorro, автоматичне відшкодування податку на додану вартість, дерегуляція. Сильно допомогла децентралізація. Адже в руках одного чиновника тепер менше грошей, збільшився громадський контроль.

Зараз головне завдання – судова реформа. Відсутність правосуддя – проблема номер один для залучення інвестицій і розвитку економіки.

Хто головний противник змін?

– Самі українці є їхнім найбільшим ворогом. Жоден Путін не заподіє нашій країні стільки шкоди, як громадяни, що бояться змін. Соціологія показує, що 70‑80 відсотків загалом “за” реформи. Та якщо питати конкретно про земельну, медичну, приватизацію, децентралізацію тощо, будь-яку конкретну реформу підтримуватимуть в середньому лише близько 15 процентів.

Нині президент намагається протиснути необхідну для України земельну реформу і через це втрачає рейтинг. Уряду, який прагне реформ, усе менше довіряє населення. Передвиборчий прийом Зеленського полягав у тому, що він не обіцяв нічого конкретного. Одні голосували за нього, сподіваючись на швидкі реформи. Інші – бажаючи відсутності будь-яких змін. Тепер така стратегія приносить свої негативні плоди.

Революція гідності триває, провалилась, на паузі?

– Якщо під поняттям “революція” розуміємо зміну системи суспільних відносин, то вона відбувається довго. Часом у гострій формі, як наприкінці 2013 року й на початку 2014-го. Зараз – у вигляді еволюції.

Триває модернізація – перехід країни від “середньовіччя” до сучасності. Історики скажуть, середньовіччя давно скінчилося. Але реалії показують, що це сталося тільки в Європі, Північній Америці, Австралії з Новою Зеландією. У решті світу панує середньовіччя. Основна його характеристика – закрита економіка. В Україні панує феодалізм. Наші олігархи національного масштабу – герцоги, але так само в кожній області є свої графи, у містах – маркізи, у районах – барони, у селах – поміщики.

Інші ознаки “середньовіччя” в Україні – кланова політика, замість ідеологічних партій, вузьке розуміння етнічної ідентичності, патерналістські настрої. Люди шукають, хто про них подбає, і саме тому у волонтерів високий рейтинг – українці розраховують, що вони це зроблять замість держави.

Натомість модерн, сучасність – це відкрита економіка й політика, підзвітне самоврядування, політична нація, національна держава, що виросте на місці колишньої колонії. Цей складний процес охоплює всі сфери життя. Наприклад, створення Помісної церкви України – також важливий крок у модернізації.

Процес переходу до сучасності у нас реально розпочався 2014 року. Це шлях на ціле покоління. Європейські країни, Сполучені Штати, Японія та інші проходили його десятки років. Демократичним країнам це дається складніше, адже громадяни не хочуть змінюватись і гальмують перетворення. Але це не привід відмовлятися від демократії. Інакше можна загальмувати назавжди. Тому громадянська освіта має бути в пріоритеті. Якщо люди самі собі вороги, готові радше бути неокріпаками в неопана, ніж вільними – їх атакуватимуть і ззовні. Адже всі хочуть поживитися за рахунок слабкого. Мільйони українців не готові взяти відповідальність за своє життя.

”Зеленському варто більше довіряти громадянському суспільству, адже воно акціями на Банковій дало лідеру країни великий козир. Міг просто показати фотографії Путіну, Макрону й Меркель. Мовляв, удома мене не приймуть, якщо переступлю червоні лінії”, – вважає Валерій ПЕКАР, підприємець, співзасновник громадянської платформи ”Нова країна”. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Зеленському варто більше довіряти громадянському суспільству, адже воно акціями на Банковій дало лідеру країни великий козир. Міг просто показати фотографії Путіну, Макрону й Меркель. Мовляв, удома мене не приймуть, якщо переступлю червоні лінії”, – вважає Валерій ПЕКАР, підприємець, співзасновник громадянської платформи ”Нова країна”. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Україна веде шахову гру на трьох дошках – війни, економіки та справедливості, за вашими словами. Як зараз оцінюєте наші позиції?

– Нині зіграли внічию на дошці війни. Об’єднання сил президентської команди, громадянського суспільства, політичної опозиції допомогло. Усі як один виступили за національні інтереси. Зеленському варто більше довіряти громадянському суспільству, адже воно акціями на Банковій дало лідеру країни великий козир. Міг просто показати фотографії Путіну, Макрону й Меркель. Мовляв, удома мене не приймуть, якщо переступлю червоні лінії. Проте Зеленський ще лише вчиться довіряти ключовим соціальним групам.

В економіці виграли важливу позицію. Міжнародний валютний фонд за кілька днів до “нормандських переговорів” заявив, що готовий працювати з Україною. Цим теж посилив нас у Парижі. Київ має ще виконати багато умов, щоб отримати новий транш. Але це позитивний сигнал. Показує, що з нами можна мати справу. МВФ – один з основних рушіїв реформ, разом з Євросоюзом та українським громадянським суспільством.

Політичні сили поки що не є драйвером розвитку. У минулому парламенті було близько 40 депутатів-реформаторів, у нинішньому – десь в півтора разу більше, але все ж це дуже мало. Уряд реформаторський, але політично залежний. Утім, Україна зміцнює позиції. Це заслуга тих, хто часто стоїть по різні боки політичних барикад. Так виглядає сучасна відповідальна політика: можна дотримуватися різних точок зору на те, що і як треба робити, але разом рухати державу вперед.

У сфері справедливості наші позиції сумні. Чекаємо на суд щодо Приватбанку 19 грудня (апеляційний суд розгляне скаргу держави на рішення Окружного адмінсуду від 18 квітня про скасування націоналізації банку. – Країна). Добре, що МВФ відкритим текстом вказав на судову реформу як на обов’язкову умову продовження співпраці. Важливою є незалежність Національного банку, який зараз атакує Ігор Коломойський. Ця ситуація вже є загрозою національній безпеці: не може бути такого тиску на Нацбанк, тим більше у країні, що воює.

Зеленський піде на конфлікт із Коломойським?

– У нього немає вибору. З одного боку, президент хоче підняти економіку, захистити державність. З другого, не бажає сваритися з партнером, якому зобов’язаний політичною перемогою. Треба визначатися. Неможливо постійно сидіти на шпагаті. Інтереси України зараз діаметрально протилежні тому, чого хоче Ігор Валерійович.

Якими будуть головні виклики для країни 2020-го?

– Економіка має зростати швидше, ніж на 3–4 проценти за рік. Ще не запустили жодного дієвого драйвера. Рушієм може стати вдала земельна реформа, масова велика приватизація, серйозні інфраструктурні проекти.

Рік буде важкий з погляду боргових виплат. Начебто підготувалися до цього, але є ймовірність світової економічної кризи наприкінці року. Вона зачепить і нас, знизить ціни ключових продуктів експорту.

Війна триває. Кремль готовий програти партію, щоб виграти матч. Можемо очікувати будь-яких провокацій.

На міжнародній арені ми втратили чи надбали цього року?

– Скандал з імпічментом Трампа став Україні в нагоді. Ми думали, про нашу державу говоритимуть як про страшенно корумповану, розвалену і приречену. Натомість Україна постала як маленька хоробра дівчинка, яка сміливо протистоїть великому злому ведмедю. Важливо, що і демократи, і республіканці підтримують цю думку. Багато людей у світі тепер знають, що є така європейська країна, яка протистоїть Росії.

Додало плюсів і те, що не здали своїх позицій у Парижі. Не програти сильнішому супернику та звести партію внічию вважається перемогою у спорті. Хотілося б побачити сильнішу дипломатичну команду навколо президента. Шкода, коли професіонали відходять, а за справу беруться недосвідчені і впевнені, що з Путіним можна домовитися за чашкою кави.

Розклад сил у глобальній політиці на нашу користь?

– Він на руку бандитам на зразок Путіна. Одна європейська країна зайняла шмат територій другої. Це точно свідчить про кризу старого світового порядку. Він розсипається. А нового немає.

Путін і його прибічники прагнуть довести, що демократичні цінності нічого не варті. Мовляв, країни, що їх підтримують, слабаки, мусять програти. Кремль воює проти єдності Заходу й західних цінностей свободи, демократії, прав людини. Що буде в кінцевому результаті, ніхто не знає. Після перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій посилилася правова міжнародна система, що полягала у повазі однієї країни до суверенітету іншої. Так само зараз нам потрібна антипутінська коаліція, що відновить світовий порядок на новому рівні. Поки її наявність неочевидна. Єдине тішить, що тільки-но Захід схиляється до Путіна, той робить якусь дурість.

Яке місце в новому світовому порядку посяде Україна?

– Або будемо нікому не потрібною буферною зоною, або гарячою фігурою. Можна не бути гравцем за шаховою дошкою, проте стати такою фігурою, яку не візьмеш голими руками, бо ризикуєш обпектися. Треба стати повноцінним союзником для країн, з якими маємо спільні інтереси. Насамперед, це держави Східної Європи. На цьому напрямку наша дипломатія працює недостатньо.

Чи є у влади проект майбутнього, який вона намагається реалізувати?

– Поки що не демонструє його.

Яким ви його бачите?

– Це євроатлантичний, праволіберальний шлях держави, де живуть вільні відповідальні громадяни. Також це країна потужних інституцій. Вони мають бути одним із наріжних каменів нашої державності.

Якою Україна може стати за наступне десятиліття?

– За 10 років зробимо великий крок уперед. За 20 завершимо перехід до євроатлантичної потужної правової заможної держави щасливих людей. Що для цього треба робити – давно написано в підручниках, які не бажають читати мільйони наших співгромадян.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s