Олександр Денисенко, режисер: Університет – не панацея, але може стати трампліном вашої успішності

25 листопада 2019 р.

Режисура дозволяє Олександру Денисенку реалізувати свою найбільшу пристрасть – розповідати історії, які мають потенціал торкнутись сердець, пробудити бачення та змінити те, як ми сприймаємо речі. Його короткометражний фільм про Чорнобиль WONDERWALL розповідає про життєдайну силу кохання та вже є лауреатом понад 20 міжнародних нагород.

Які вони студентські роки філософа? Яке воно життя режисера? Олександр Денисенко спеціально для проекту «Відомі випускники» Львівського університету.


Вибір університету та факультету: чому університет Франка та філософський факультет?

Вибір зробив швидко й просто. Подумав, якщо мені доведеться в цих стінах провести 5 років  життя, то я хочу ці роки провести у місці, яке мені подобається та надихає.

Коли я вперше побачив споруду університету, він мене настільки захопив, що я забажав потрапити в середину. Цей “перший раз”, я запам’ятав на все життя: піднімаєшся по сходах, опиняєшся в просторому холі, навіть коли просто йдеш коридором – в повітрі відчувається безмежна велич; це почуття охоплює свідомість та тіло, помічаєш як змінюються думки, ринуть у вільний лет, – починаєш відчувати і власну велич, сенсовність життя, своє велике призначення, ще не окреслене, але таке що вже іскриться. З цим відчуттям я прожив роки навчання, і університет, безумовно вплинув на формування мого стилю життя.

Я завжди був спраглий до знань, мені було цікаво дізнатись усе: як влаштований світ, хто чи що є Бог, ким є люди, і зрештою, ким є я. Я хотів вивчати психологію, прагнув до цілісності своєї індивідуальності, хотів, усвідомити і розвивати її. Але сталося інакше, мене захопила “наука про вічне” – філософія. До того ж, я мав добрий бекграунд, перечитавши батькову бібліотеку.

Часи коли я вступав були, як тоді вважали “часами змін”, ніхто не міг передбачити яке буде найближче майбутнє (хоч сьогодні, оглядаючись назад, це звучить смішно), щодо освіти панувала тенденція здобуття престижних та головне практичних професій – юриста чи економіста. Про цю “моду” навіть не задумувався, мені подобалась філософія, і я й не думав про те, як вона придасться у моєму житті. Я хотів робити те від чого отримую задоволення, що мене запалює та захоплює. Коли ж задекларував про вступ на філософський, зрозумів, що панує у суспільній свідомості. Багато хто почав сміятись з мене. Було й таке, що з моїх батьків навіть не сміялись, а щиро шкодували їх: “Що він буде робити з тою філософією? Віддайте його на юридичний або хоч економічний”. Оглядаючись, розумію мотиви цих радників, вони були налякані “реаліями життя”, і боялись мислити ширше. Не подумав би тоді, що моя освіта стане базою для моєї професії. Дякую долі, що тоді послухав голосу серця. Я зрозумів:


Не підлаштовуйтесь під реальність, робіть те що дійсно любите, і станете творцями цієї реальності.


І безмежно вдячний батькам, особливо мамі, що підтримала мене в моєму виборі. Я вступив на філософський факультет університету і моя подорож розпочалась…

Розкажіть як Ви проводили свої студентські будні?

Початок був незабутній. Викладачі, навіть професори до нас зверталися на “Ви”. Така повага до студента, особливо в ті часи, зобов’язує культивувати прагнення до власної величі. Мене захопив дух університету, і я старанно навчався, втамовуючи свою спрагу до знань.

Чи брали активну участь у студентському житті чи все ж присвячували себе лише навчанню?

Я майже не спілкувався з одногрупниками, я був самітником. Я боявся підійти щось запитати в одногрупників, викладачів. Також в мене було загострене відчуття справедливості, непокори, бунту, яке я втамовував займаючись паралельно з навчанням музикою. А соціальне життя універу проходило повз. Я лише за ним споглядав (тепер розумію що це і є певною мірою життя філософа).

Розкажіть про викладачів, які найбільше вам запам’ятались.

Викладачі в нас були як саме “життя”, у всіх значеннях цього слова! Починаючи з тих викладачів, чиїх пар я чекав з нетерпінням, до тих, через яких хотілось спровокувати мітинг, щоб їх замінили. Я страшенно дратувався чуючи з уст викладача суржик, віртуозності якого обзаздрився б сам Азаров (прем’єр-міністр України 2010-2014 рр.), або тези від визнаних професорів,  на кшталт “Бог, то не кінь”. Я навіть створив спеціальний записник, в якому записував усі ці перли, таким чином сублімуючи свою агресію. Досі маю її в своїй коробці спогадів, можу поділитись, якщо комусь буде цікаво.

Проте, мене захоплювати такі викладачі як Станіслав Шендрик (доцент кафедри культури, роки життя 1946-2003 рр.), якого вважаю своїм ментором та наставником. Він надихав та окриляв мене, будив мою цікавість та спрагу до пізнання істини. Був ще викладач який виглядав як Ганнібал Лектор. Він був одним з моїх улюблених, але не через те, що був схожий на кіногероя, а через його витончений розум. Він заразив мене здатністю бути уважним спостерігачем, глибоко мислити. Пам’ятаю його фразу: “Коли в кінотеатрі ти чуєш що ще одна людина сміється з того з чого смієшся ти, а інші ні, то  відчуває себе не таким самотнім.” Ця фраза багато для мене значила. Це був Борис Поляруш.

Тоді як ж вам давався навчальний процес?

Перша сесія — були як відмінно, так і трійки. Друга – фактично все здав на відмінно. Третя – мене вигнали з Університету. За якийсь час я поновився, думав тоді що це якась маячня, але сьогодні розумію, що це один з ключових досвідів, які подарував мені університет.

Справа в тому, що під час тої сесії, усі іспити я склав на відмінно, проте не зміг здати залік з економіки. І перездачу провалив. І комісію. Чому? Історія почалась кілька місяців раніше, і причиною було моє загострене відчуття справедливості. Я відверто висловився молодій викладачці, яка поводила себе з нашою групою зверхньо. І вона мені помстилася. Але завдяки цьому досвіду щось тоді змінилось в моїй свідомості. Та й моє життя різко змінилось.

Я зрозумів важливість вміння комунікувати та соціалізуватись. Я став відкритішим до нових для мене досвідів. На площі перед університетом, під час однієї з перерв я познайомився з компанією однодумців. Завдяки цим людям я перестав бути відлюдником. Це було товариство з якими ми дискутували, слухали музику, гуляли, творили, жили на повну. Це був справжній університет. Університет, де немає модусу повчання, а є горизонтальні зв’язки, коли Ти навчаєшся ділячись досвідом зі своїми колегами.

Тепер я розумію, чому хотів вивчати психологію, бо це наука “тут і тепер”, наука про здатність комунікувати та соціалізуватись. Тепер я осмислив свій тодішній потяг, адже


Щоб бути успішними, нам потрібно бути добре соціалізованим, вміти комунікувати та орієнтуватись на співпрацю з іншими.


Університет виступив моїм свого роду тренажером соціалізації. Увійшов самітником, а вийшов, точніше виїхав з нього на коні, переносно та буквально – я здійснив одну з давніх мрій, – купив собі байк, і почалась нова віха мого життя.

 

Життя після університету: як дійшли до своєї «сродної праці» та знайшли себе?

Це був захопливий період. Подорожуючи на байку, я відкривав нові міста, нових людей, шалені пригоди. Але одночасно гнітючим відчуттям було нерозуміння що далі? Ким мені працювати? Що робити? Як заробляти кошти? (на байк я заробив ще навчаючись в університеті, створивши музичну студію у себе на горищі. Мені пощастило записати платівки кількох знакових львівських груп тих часів). Я насолоджувався життям, але в душі мене гризло питання самовизначення та самореалізації. І я не мав відповіді кілька років. Я мріяв про кар’єру музиканта, а також мріяв мати класні відеокліпи на свої пісні. І як би це було не дивно, тут вдруге я зіткнувся з нерозумінням та насмішками: та ладно тобі, досить того що ти магістр філософії (для них воно звучало як магістр астрології), ти ще й музикант?

Але доля подарувала мені чудову пригоду, не зовсім те, чого я очікував, але це був тільки початок. Я знявся в головній ролі одного з кліпів Тартака та почав працювати у відеопродакшені. А згодом з друзями створив свій продакшн. Ми стрімко розвивались – зняли музичне відео для гурту Prime Time — «My Passion», завдяки якому гурт обрали музиканти Linkin Park для спільного виступу в Петербурзі; створили музичне відео для бельгійського гурту Iron Mask за участі рок-зірки світової слави з Лос-Анджелеса — Марка Боалса; знімали рекламу для великих корпорацій.

Проте з часом я зрозумів, що моїх знань та навичок критично не вистачає. Я хотів стати найкращим, тому твердо вирішив поїхати вчитися до єдиного на той час поблизу режисера-володаря Оскара – Анджея Вайди. І тут “точки зійшлись”: філософська освіта як база, та здатність комунікувати стали вочевидь важливими факторами, чому мені вдалось потрапити до Вайди. Звісно не обійшлось й без щасливого везіння.

Розкажіть, чим вразила вас ця людина?

Анджей Вайда – один з небагатьох людей кого я знаю, який є актуалізатором. Він запустив багато механізмів мого саморозвитку. Я мав велику привілегію працювати його асистентом під час зйомок його останнього фільму “Повідокі”. Окрім Вайди, на своєму шляху, я зустрів багато видатних особистостей Славоміра Ідзяка (номінованого до Оскара оператора, відомого за фільмами “Падіння Чорного Яструба”, “Гаррі Поттер”, “Гаттака”); Алана Старського (художник постановкик, володара Оскара, відомого за фільмами “Список Шиндлера”, “Ганібал”, “Олівер Твіст”), Павла Едельмана (номінованого до Оскара оператор, відомого за фільмами “Піаніст”, “Різанина”, “Примара”), та багатьох інших. Я безмежно вдячний долі, яка ніби випадковістю подарувала мені дружбу та наставництво насправді особливих людей.  Вайда та інші своїм прикладом надихнули мене, що означає бути Людиною з великої букви. Вони показали мені справжній клас, і не тільки у своєму ремеслі, а в усіх аспектах життя. Показали, що означає вміти долати перешкоди.

«WONDERWALL» — музичний фільм про Чорнобиль: значення фільму для вас особисто, чому обрали таку важку, і водночас, болючу тему.

WONDERWALL розповідає не про смерть, а про життєдайну силу кохання, зображує особливий погляд на тему втрати, дозволивши залишитись романтиком у душі, але водночас сприймати життя у всій його багатогранності. Я хотів донести ідею, що там, де так довго панував морок, зараз потрібно шукати промінчик надії, світло життєдайного сонця, а через такий страшний досвід як втрата близької людини намагатись побачити по-іншому, надихаючись тим, що ця людина для вас означає, її сяйвом і теплом, які так зігрівають. Я задумав створити фільм, який слугуватиме терапією від почуття самотності та розпачу, фільм послання якого є джерелом безмежної надії. Найважливіше, я хотів розповісти історію, яка відбувається сьогодні, та зображуючи особливий погляд на минуле, фокусується на потенціал світлого майбутнього.

Життя режисера: яке воно?

Воно триєдине (Усміхається). Це здобуття різноманітних досвідів та їх осмислення; це постійне навчання — вгамування прагнення пізнати істину; це постійне подолання викликів.

Я мабуть з дитинства готувався до своєї професії проживаючи найрізноманітніші досвіди, товаришуючи з різними людьми, подорожуючи, досліджуючи себе, світ, та своє місце у світі. Адже для режисера, окрім знань та ремесла, найважливішим є особистий досвід. Без цього ти будеш не режисером, а ремісником.

Життя режисера, як життя будь-кого, хто захоплений своєю справою та має амбітні цілі є динамічним прагненням. Це життя одержимих. Сповнене викликів. Адже реалізувати прагнення, досягти величі можливо лише будучи одержимим. Потрібно мати мужність піддатись ризикованим діям, коли наслідки або невідомі, або можуть виявитися несприятливими.  Тому


Полюбіть виклики – вони товаришуватимуть вам ціле життя.


Бути режисером, це зрештою, як і будь-якого іншого пасіоната своєї справи також постійне навчання. Для таких людей важливо вміти вчитись. Зберегти університет – прагнення до істини – в своїй свідомості та серці.

Які книги Вас надихають? Що порекомендуєте студентам?

  • Навчіться вчитись. Ця навичка критично важлива у житті. Дуже рекомендую курс Coursera “Learning how to learn”. Я б багато віддав за такий курс в студентські часи — це суцільні інсайти, наприклад: як подружитись зі своїм мозком, щоб вивчити те, до чого здається не лежить душа; як просто запам’ятати супер-складні речі; як подолати прокрастинацію, та багато інших лайфхаків. Крім того курс безкоштовний
  • “Сім навиків високоефективних підлітків” Шона Кові / “Сім навиків високоефективних людей” Стівена Кові – тут невичерпне джерело натхнення та сенсовності власного життя. Після прочитання кількох сторінок мотивація просто зашкалює.
  • “Майстер” Роберта Гріна – для мене найкраща на сьогодні книга, яка допоможе зрозуміти себе та своє покликання – знайти справу свого життя.

Кілька порад для студентів.

Нічого нового:

Полюбіть виклики – вони товаришуватимуть вам ціле життя! Ставтесь до життя як до гри!

Щоб бути успішними, нам потрібно бути добре соціалізованим, вміти комунікувати та орієнтуватись на співпрацю з іншими. Розвивайте свій соціальний інтелект!

Не підлаштовуйтесь під реальність, робіть те що дійсно любите, і станете творцями цієї реальності!

 

 

 

 

 

 

Розмовляли Олександр Денисенко, Ольга Гординська

Фото надані Олександром Денисенком

 

 

 

 

 

Джерело: Відомі випускники

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s