Руслан Хомчак, начальник Генштабу – головнокомандувач ЗСУ: Донбас треба щонайшвидше повертати, працювати над цим просто зараз

25 листопада 2019 р.

На минулому тижні відбувся перший візит до Брюсселя начальника Генерального штабу – головнокомандувача Збройних сил України генерал-лейтенанта Руслана Хомчака, який відвідав бельгійську столицю для участі в засіданні Військового комітету ЄС. Кореспонденту Укрінформу вдалося зустрітися з генералом, який відповів на запитання щодо цього візиту, а також виклав своє бачення подій, котрі зараз відбуваються в Україні, на її Сході, та у Збройних силах країни.

 

МИ БАЧИЛИ ІНТЕРЕС ЄВРОПЕЙЦІВ ДО ПОДІЙ В УКРАЇНІ

– Руслане Борисовичу, зараз завершується ваш перший візит до Брюсселя. Які враження і висновки ви винесли від першого спілкування з європейськими партнерами, що їх цікавило, про що ви їм розповідали?

– Це був перший візит для мене особисто, але як для посадової особи рівня головнокомандувача Збройних сил України, – зрозуміло, такі зустрічі вже відбувалися. У мене була надія – на власні очі побачити рівень заходу, почути, про що говорять члени Військового комітету Євросоюзу між собою та з партнерами. Було приємно побачити, що безпекова ситуація в Україні викликає високий інтерес. Саме цьому була присвячена окрема сесія Військового комітету ЄС. Наші партнери почули про події в Україні та навколо неї, а також про стан Збройних сил. Наскільки бачив сам і як мені доповідали ті офіцери й генерали, які були зі мною, – вони не побачили байдужих очей. Навпаки – бачили інтерес, бажання почути і зрозуміти – що відбувається.

– Україна вже має сталі напрями співпраці з НАТО. Європейці зараз самі перебувають на етапі оборонної трансформації. Які напрями співпраці Україна обговорювала з ними?

– Майже всі члени Військового комітету Європейського Союзу є, передусім, представниками країн-членів НАТО. На зустрічі, до речі, був присутній і голова Військового комітету НАТО, маршал Стюарт Піч, – ми з ним також поспілкувалися. Я так розумію, що це дві структури, які тісно співпрацюють між собою і не йдуть у розріз одна одній.

Що стосується Збройних сил України – всім було дуже цікаво, як представникам ЄС, так і партнерам. Було важливо почути слова підтримки від тих, хто коментував мій виступ. А це були начальники генеральних штабів Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Грузії – як партнера, інших країн. Можна сказати, що почувався комфортно у середовищі людей, що об’єднані професійністю, споріднені за духом. Тобто, якщо так доречно казати, був у «своєму колективі».

ВІЙСЬКОВІ ПРОФЕСІОНАЛИ РОЗУМІЮТЬ – ЩО Й НАВІЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ДОНБАСІ

– Як ваші колеги по ЄС і, зокрема, по НАТО, оцінюють ті події, які відбуваються зараз на Донбасі? Особливо в контексті розведення військ та пошуку якихось мирних альтернатив?

– У доповіді я поінформував, що ми по трьох ділянках уже провели розведення, що перший крок, який роками не могли виконати, – виконаний, і це відкрило можливості для політичного керівництва нашої держави вести діалог на інших майданчиках.

По розведенню не задавали жодних питань. Вони, як професіонали, розуміють – що це таке і для чого це робиться. Прикро, що багато тих, хто вважають себе професіоналами в нас у державі, – або не хочуть цього розуміти, або роблять на тому якийсь незрозумілий «піар», що просто розхитує державу. На засіданні Комітету ця робота не викликала жодних питань, сумнівів або заперечень.

НАШ ОБОВ’ЯЗОК – ПАМ’ЯТАТИ Й ШАНУВАТИ ТИХ, ХТО ЗАГИНУВ ЗА УКРАЇНУ

– 20 листопада у Сумах відбулася сумна подія – поховали командира 128-ї бригади Євгена Коростельова. Він став черговою жертвою цієї війни. Які висновки зробив Генштаб із цієї трагедії?

– На жаль, це другий командир бригади за цю війну, який загинув і з яким я був знайомий. З одним я виходив з Іловайська, з Павлом Півоваренком, – причому ми виходили однією дорогою, одним шляхом рухалися. Полковника Коростельова я особисто призначав командиром бригади. Це грамотний, підготовлений, досвідчений бойовий офіцер, порядний. Дуже жаль, що його більше з нами немає. Але ця людина буде з нами стільки, скільки ми будемо про неї пам’ятати.

На жаль, у силу того, що я тут знаходжуся (у Брюсселі), не міг бути там особисто. Але звернувся до президента, і президент України підписав Указ про нагородження його посмертно орденом Богдана Хмельницького 2 ступеня. Я доручив командувачу Сухопутних військ вручити цю нагороду близьким офіцера. Дуже прикро, що ми втрачаємо таких офіцерів. Тому тільки слова співчуття рідним. Тепер ми, військові, як і всі, хто перебуває поряд, маємо обов’язок – допомагати дітям, батькам і всій родині офіцера, завжди пам’ятати всіх тих, хто віддав життя, захищаючи Україну.

ЗАГИБЕЛЬ КОЖНОГО ВІЙСЬКОВОГО – ЦЕ ОСОБИСТЕ ГОРЕ ДЛЯ КОМАНДИРА

– Євген Коростельов став не першою жертвою серед українських військових уже після того, як почалися процеси розведення військ. Практично щодня надходять повідомлення про загибель, про каліцтва та поранення наших військовослужбовців. Які запобіжні заходи можливо здійснити, щоб цього не відбувалося? Зрозуміло, що не все залежить від Збройних сил, адже неможливо контролювати дії ворога…

– Щоб чого не відбувалося?

– Щоб не гинули люди.

– Розумієте, на війні не може такого бути. Президент України – він щиро приймає до серця кожного травмованого, або, не дай Бог, кожного, хто загинув. Він це сприймає як особисте горе. Це я можу стверджувати, тому що по кожному у нас іде розмова, і вже мені президент ставить питання – що ми маємо зробити, що забезпечити, що змінити, щоб не гинули люди?

На жаль, немає, не існує порад на кожний варіант, який може трапитися. Тому що йде війна. Євген Коростельов загинув – він підірвався на гранаті. Ні для кого не є таємницею, що сьогодні смуга у 410 кілометрів, яка розділяє наш Донбас на підконтрольну та непідконтрольну території, протягом більше п’яти років мінувався з усіх боків. Я так розумію, якщо ця смуга п’ять років мінувалася, то розміновувати нам її доведеться вдвічі довше.

Ми повинні розуміти причину таких трагедій, по досвіду всіх війн, які були, – локальних і не локальних. Мінна безпека – це те питання, яке не вирішується одним помахом руки.

Командир бригади Коростельов загинув під час бойового завдання. Він працював на передньому краї, він тільки-но зайшов із бригадою на ділянку відповідальності й прийняв її. Він також організовував роботу на ділянці розведення в Петрівському. Я там був, ми з ним зустрічалися й спілкувалися. Він хотів мені вручити таку планшетку – емблему бригади. Я говорю – вручи її помічнику президента, він не так часто тут буває, а мені ще встигнеш… Дуже чітко це пам’ятаю. На жаль, мені він цю емблему вже не вручить. Розумієте… Є багато таких сентиментальних питань, яких не розповісти, які залишаються тільки в серці, у пам’яті й у душі.

МИ ПОВЕРТАЄМО СВОЇ ЗЕМЛІ

– Саме про такі сентиментальні питання хотів запитати… У кожного солдата, який зараз перебуває на передовій, є певна мотивація захищати Батьківщину. Ті процеси, що зараз відбуваються, зокрема, розведення військ, – яким чином це відбивається на моральному дусі наших військових? Ви, напевно, є людиною, яка це знає найкраще…

– Можливо. В 2016 році мені випало керівником АТО виконувати домовленості щодо розведення військ на ділянках Петрівське й Золоте. І зараз, за три роки, мені вже на іншій посаді доводиться робити те ж саме. Два роки ті дві ділянки були «нейтральні», на третій рік вони знов були зайняті військами. Причому це не було стратегічне рішення ані Генерального штабу, ані командуючого операцією. Така собі ініціатива окремих підрозділів.

Я не вітаю таку ініціативу. Я присвятив життя армії, тож для мене, як для військової людини, важливо, щоб військові вміли підпорядковуватися і виконувати накази. Ініціатива, вміння і старання справжнього військового мають бути націлені не на те, щоб сумніватися – виконувати чи не виконувати наказ, а думати про те, як краще виконати рішення, що прийнято старшим командиром. І по-іншому не може бути. Тому що в іншому випадку – це була б вже не армія, а анархія, яка нічого спільного з армією мати не може.

За цю війну я мав досвід керівництва і військовими підрозділами, і не військовими підрозділами, тому я все це чітко усвідомлюю і розділяю – де починається армія і де армія закінчується.

Ви питаєте, як це сприймається у військах. У значній більшості – сприймається нормально. Тому що в значній більшості армія – це ті військові люди, які розуміють: якщо хтось приймає рішення – значить, він має для цього привід та підстави.

Щодо рішення про розведення… По-перше, це рішення прийнято вже роки тому. По-друге, це рішення показує не стільки військових, скільки здатність військово-політичного керівництва виконувати прийняті зобов’язання.

Не хочу зараз заглиблюватися, але ви можете проаналізувати 2016 рік, коли дві ділянки були розведені, а третя не була протягом трьох років розведена, – це Станиця Луганська. І коли сьогодні вона розведена, і вчора вже президент відкрив міст, я не думаю, що ситуація там стала гіршою для місцевого населення. Наша кінцева мета – повернути наші кордони, державне управління та забезпечити нормальне життя місцевому населенню.

Сьогодні ми – Українська держава і українська армія, – ми повертаємо свої землі, ми хочемо, щоб була поновлена територіальна цілісність, і було зась для когось навіть руку до неї протягувати.

Тому я сьогодні не робив би надто великий ажіотаж щодо розведення. Дехто відверто маніпулює військовими термінами. На жаль, ті, хто хочуть розхитувати ситуацію у державі, вони кричать, що відведення – це здача позицій, зрада… При цьому кричать ті, які п’ять із лишком років війни б’ють себе в груди, що вони ветерани, що вони воювали. Популізм таких «ветеранів» аж ніяк не згуртовує суспільство.

ДО НАТО ЗБРОЙНІ СИЛИ НАБЛИЖАЮТЬСЯ ШИРОКОЮ ДОРОГОЮ

– Колись, ще за часів попередньої адміністрації, перед Збройними силами ставилося завдання вийти на рівень взаємосумісності з силами НАТО вже до 2020 року. Яка зараз ситуація з опануванням стандартами НАТО? Чи просуваємося ми вперед, чи існує якесь бачення – як ми будемо досягати цієї мети?

– Ми в процесі, й вже далеко не на початку шляху. І навряд чи цей шлях закінчиться, у хорошому сенсі. Наші партнери з НАТО так і кажуть – щойно ви скажете, що вже досягли всіх спроможностей і всім опанували, це означатиме, що на вас можна ставити хрест, тому що ви далі не будете розвиватися. Я підтримую таку точку зору. Лише коли ми йдемо в ногу з часом – а краще йти з випередженням тих викликів та загроз, які постійно постають, – тоді ми можемо говорити, що ми надійна армія, що ми можемо захистити країну – і тоді ворог до нас не полізе, тому що знатиме, що отримає за це по зубах.

Тому, в контексті адаптації до стандартів НАТО, ми йдемо широкою дорогою сьогодні, у всіх сферах. Десь досягнення більші, десь менші, але не тому що не хотіли працювати, а тому, що в усьому є своя послідовність. Триває шостий рік війни, і він не дає нам змоги зупинити все й сказати – ми повинні трансформуватися. Коли йде війна, ми жодним чином не можемо знижувати боєздатність і боєготовність наших військ.

Це якраз наша специфіка, і я сьогодні інформував усіх представників країн, які взяли участь у засіданні Військового комітету ЄС, що війна йде, а ми трансформуємося. Вони це теж, скажімо так, дуже серйозно оцінюють.

РОЗГОЛОС ОПЕРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВАРТУЄ ВТРАЧЕНИХ ЖИТТІВ

– Було багато повідомлень, що Росія передала Україні кораблі, що були захоплені у листопаді минулого року, у неналежному, м’яко кажучи, стані. Чи інформували вас про цю ситуацію, і наскільки вона відповідає дійсності?

– Ці повідомлення – правдиві, й сумнівів не має бути ні в кого щодо цього. Хто б не звинувачував за останні п’ять з половиною років Збройні сили, що вони приховують чи не надають якусь інформацію – це неправда, я говорю про це щиро.

На цій посаді я недавно, але з урахуванням досвіду на попередніх посадах – головного інспектора Збройних сил або начальника штабу Сухопутних військ, можу говорити: вся інформація, яку ми видаємо, – вона правдива.

Зрозуміло, що представники преси завжди мають бажання отримати більше і бути раніше на місці події, просто під вогнем, який ще й не розпочинався. Тому часто доводиться чути претензії – мовляв, «ви повинні»… Ми нічого не повинні.

У нас також є гарячі голови, які кажуть – ви повинні одразу давати інформацію. Добре, тоді я ставлю питання. Коли пожежник приїжджає на місце пожежі, він не біжить першим ділом до мікрофона з камерою, – спочатку він гасить пожежу. Коли хірургу привозять травмовану або тяжко хвору людину, хірург не біжить до мікрофонів, – він спочатку йде до операційної, годинами робить складну операцію, рятує життя людини – і лише після того виходить і коментує. Так чому професійний військовий, який ризикує життям і захищає Батьківщину, першим ділом має бігти до мікрофона, коментувати, і лише потім йти захищати Батьківщину? У бойових умовах розголошення будь-якої оперативної інформації вартує життя військових.

Хотів би, щоб ви донесли до колег: я розумію, що преса хоче «швидше і смаженіше». Але ж треба розуміти: війна – це питання життя та смерті, самого існування нашої держави. Які можуть бути серйозні питання, більш важливі, ніж ці? Таких немає.

Однозначно, вся інформація дається, ми спілкуємося зі всіма – і світ повинен знати, і передусім наші люди в нашій державі повинні знати, що відбувається. Вони мають розуміти – люди на війні гинуть, на жаль. З іншого боку, якщо ми візьмемо сьогодні статистику в державі – скільки на війні гине людей, і скільки гинуть поза війною – то цифри щодо загиблих у мирному житті в десятки, а то й у сотні разів більші. Про це теж треба говорити.

Я служу в армії 35 із гаком років, і готовий, як будь-який військовий, віддати життя за свою Батьківщину. Це розуміє кожен військовий, він пішов туди свідомо. Якщо ти захищаєш, ти тримаєш у руках зброю. Але твій ворог також має те, що несе смерть. Якщо ти професійно підготовлений, якщо ти навчений краще – ти виживаєш. Якщо по-іншому – лише випадок може допомогти, але сподіватися на нього, на якесь везіння, не варто.

НА УКРАЇНСЬКИХ КОРАБЛЯХ, ЗАХОПЛЕНИХ РОСІЄЮ, ХАЗЯЙНУВАЛИ МАРОДЕРИ

– Стосовно кораблів – чи є якійсь правовий механізм, щоб заявити Росії претензію щодо їхнього стану?

– Є такі механізми. І над цим уже працюють. Коли їх забирали, був складений акт, все було описано. Те, що мені доповів командувач ВМС, – це навіть соромно коментувати. Як військова людина, можу зрозуміти, чому Росія зняла з кораблів засоби зв’язку і навігації. Але коли мені говорять, що вони навіть у гальюні унітази познімали – цього я не розумію. Коли мені кажуть, що на “Яни Капу”, на буксирі, познімали оці трубопроводи мідні, як кольоровий метал, – я так розумію, що це не військові працювали, це мародери. По-іншому я не можу назвати тих істот, які так вчинили з військовим кораблем.

Але наш президент сказав, наскільки мені відомо, що за два місяці все буде відновлено. Вчора вночі він був там, в Очакові, куди прийшли кораблі. Але я впевнений, що ми навіть раніше їх можемо полагодити.

СУТЬ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ: КРИМ – ЦЕ УКРАЇНА

– Якщо продовжувати цю військово-морську тему. У нас залишається проблема довкола судноплавства у Керченській протоці. Чи є у Генерального штабу консолідована оцінка подій у листопаді минулого року? Яким чином Збройні сили забезпечуватимуть суверенітет України в Азовському морі та над Керченською протокою? Нещодавно Росія відкрито пропонувала визнати Крим російським як умову для делімітації кордону…

– Ви ставите мені питання, яке дещо виходить за межі повноважень лише начальника Генерального штабу. Це вже питання геополітики, питання державної ваги. Але!

Зрозуміло, що Азовське море Росія сьогодні вже позиціонує як своє внутрішнє море. Втім, за міжнародним правом, Азовське море є спільним. Хочемо чи не хочемо, але ми будемо мати того сусіда поряд із собою, хіба якісь зрушення тектонічних плит поміняють місцями материки.

Азовське море – і наше також. Звичайно, працюють багато правових інституцій, і в нашій державі, й у світі. Судові подання – це за межами компетенції військових. Цим займається МЗС, міністерство юстиції, інші долучені до цього органи. Ми розуміємо, що відповідні рішення мають прийматися тут, у Європі, це рішення міжнародних судів. Вони не відбуваються за день, вони можуть тривати роками.

Але це не змінює суті. Крим – це Україна. Інколи можна чути – ви про Донбас говорите, а про Крим вже не говорите… На мою думку, і як людини, й як військового, говорити однаково про Донбас і про Крим – це неправильно, тому що повернення Донбасу і повернення Криму полягають у дещо відмінних площинах, в тому числі – в часових. Це моя особиста думка.

Донбас треба щонайшвидше повертати, працювати над цим просто зараз. Інша ситуація складається навколо Криму – там ані військовим, ані іншим шляхом швидко його повернути не вдасться. Над цим треба працювати всій спільноті, в тому числі – й міжнародній. Я сьогодні про це також говорив (з європейськими партнерами), і вчора ми також мали зустрічі з начальниками генеральних штабів. Лише спільно. Один із військових розвиненої європейської країни, не буду її називати, запитав мене – то що, про Крим уже можна забути?

ІЗ КРИМУ РОСІЯ ХОТІЛА Б «КОШМАРИТИ» ВСЮ ЄВРОПУ

– Так і запитав?

– Так, саме це запитання прозвучало. Та ні в якому разі! Треба розуміти, що повернути Крим можна лише разом, щоб ви нам допомагали, щоб ваші бізнесмени туди не їхали. Щоб на Заході ніколи не забували: в Криму нині щодня переслідуються кримські татари, українці, та всі, хто не погоджується з анексією Криму. Росіяни, порушуючи всі міжнародні правові норми, призивають кримчан до служби у російській армії, в той час, як окупаційна влада продовжує утиски кримчан – обшуки, арешти, зникнення людей, переслідування за переконання…

Щоб ви розуміли – Крим Росії потрібен зовсім не для того, щоб турбуватися про людей, які там проживають, і навіть не як місце відпочинку для росіян. Він розглядається як російська військова база, потужна, яка повинна «кошмарити», назвемо це так, всю Європу, Північну Африку, і має дати їм, росіянам, можливість панувати вже в Середземному морі. Я не помилився – саме в Середземному морі. Росія сьогодні вже намагається позиціонувати, що Чорноморський басейн – це вже ледь не їхні внутрішні води. Звичайно, там є Туреччина, яка цього не дозволить, яким би чином Росія не хотіла б із ними зблизитися. Там є країни НАТО – Румунія й Болгарія. З начальником штабу Румунії мав щойно розмову, він повністю підтримує співпрацю з нами. Тож Чорне море найближчим часом буде регіоном, де різні сили будуть випробувати свої можливості й своє терпіння.

НАМ ПОТРІБНІ СУЧАСНІ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ

– Нещодавно саме в Одесу відбувся візит Північноатлантичної Ради, де розглядалися питання розвитку військово-морських спроможностей України. Яким чином така співпраця допомагає у розбудові національних Військово-морських сил?

– Така співпраця не лише допоможе – вона прискорить, і набагато прискорить таку роботу. Тому що концепція у нас є, стратегія є, є всі відповідні розрахунки. Але, якщо ми робитимемо це самотужки – це забере десятки років. Ми розуміємо, що побудувати корабель, або навіть один катер – це роки потрібні.

Зараз кроки є реальними. Два «Айленди» вже зайшли, зараз вони вже прийняті до бойового складу. Буквально за пару місяців, коли на них поставлять озброєння, вони вже будуть включені до всіх розрахунків – і це наростить наші спроможності у Чорному морі. Є рішення ще по трьох «Айлендах», які нам Америка в наступному році передасть уже зі своїм озброєнням, – навіть про це йде розмова.

Є багато рішень щодо берегових комплексів, які повинні з берега захищати. Ми над тим працюємо. На жаль, усього не можна розповісти, тому що тоді й робити нічого не треба буде, адже противник відразу відпрацьовуватиме протидію по тому, що ми лише хочемо зробити.

Але ми повинні мати такі сучасні Військово-морські сили. Не йде мова, що всі кораблі мають бути сучасними. В наших умовах, передусім, це стосується професійної підготовки і вміння особового складу діяти, приймати рішення та виконувати їх.

СЛУЖБОВА ХАЛАТНІСТЬ ПРИЗВОДИТЬ ДО ТРАГЕДІЙ

– У Збройних силах є ще одна проблема, яка існує вже багато років – це безпека баз, складів та арсеналів. Нещодавно відбулися трагічні події в Балаклеї, де знову загинули сапери. Взагалі, чи є ця проблема, проблема безпеки складів боєприпасів, вирішуваною для Збройних сил?

– Хотів би поправити. Ви сказали – знову загинули сапери. Але це був перший такий випадок. До того, на щастя, сапери в нас не гинули на арсеналах і базах.

Хочу висловити співчуття родинам військовослужбовців, які втратили життя. Розслідування цієї трагедії, що сталася в Балаклеї, зараз триває.

Але я вже зараз можу сказати – в тій події, що призвела до загибелі людей, є чіткі прізвища, конкретні персони. Один із військових загинув від попадання осколка в серце. Якби він був у бронежилеті, – як це мусило б бути під час розмінування, – він сьогодні був би серед нас. Є багато запитань і до тих, хто там працював, а це були професійні сапери, які пройшли відповідну підготовку, були сертифіковані, не перший рік це робили. Це не аматори прийшли, це були професіонали. І, напевно, оцей професіоналізм, помножений на «авось», і безконтрольність із боку начальників, які з ними були, – це призвело до трагедії.

Можу впевнено сказати, що ця подія не має нічого спільного з випадками на трьох арсеналах, які підривалися перед тим. Я брав участь у розслідуванні по всіх тих арсеналах як тоді головний інспектор Збройних сил, тож можу ці події порівнювати. Тут був випадок халатності тих, хто мав контролювати та організовувати цю роботу. Тому, коли завершиться розслідування, – гарантую, багато хто позбудеться своїх посад, а можливо – й піде зі Збройних сил за те, що вони це допустили. Я нікому не буду вибачати таких випадків, тому що безкарність – вона породжує лише більший безлад.

ПРОБЛЕМА АРСЕНАЛІВ З’ЯВИЛАСЯ НЕ ВЧОРА, АЛЕ ВИРІШУВАТИ ЇЇ НАМ

– Але чи є у Збройних сил фінансовий або організаційний ресурс, щоб нарешті вирішити цю проблему безпеки складів?

– Ця проблема народилася не за два роки й не за п’ять. Вона існує з часів, коли Україна стала незалежною. Зрозуміло, що для її вирішення не варто чекати ще 28 років. Ухвалені відповідні рішення, вирішуються організаційні питання, про які я не хотів би зараз говорити.

Наскільки надійно – тут, звичайно, є питання. Що більше включений в охорону й оборону, в обслуговування арсеналу людський фактор, – тим більшим є ризик. Ми намагаємося якомога більше виключити той людський фактор. Але варто розуміти, що ми знаходимося в тих реаліях, які є в Україні.

Цвітоха (будівництво артскладів – ред.). Був проведений прозорий тендер. Прийшла серйозна фірма, почали будувати сховища. Авансом отримала кошти – дещо менше мільярда гривень, щоб виконати ці роботи. Не виконали. Зараз будуть розбиратися, проводити суди. Хотілося б прокричати – агов, хлопці! В Україні армія українська, вона армія народу. То як українські фірми, українських можновладців чи українських бізнесменів беруть гроші – й не виконують свої зобов’язання?

Тут прізвища мають звучати. І вони точно не військові. Тому що були виділені гроші, щоб сучасні сховища збудувати, провести всі системи сигналізації, всю охорону і протипожежну систему, щоб, навіть якщо щось трапиться, то такий інцидент все одно буде локалізований. І це є сьогодні проблемою. Є фірми, які нормально будують, навіть за свої гроші, які ми потім повертаємо. Але є й ті, хто приходять лише з метою наживи. Це не чесно. В Україні – біда, в Україні – війна, а якісь українські фірми нечесно грають і на цьому наживаються. Закони мають працювати. З ними треба жорстко поступати, щоб вони вже не будували десь інші об’єкти на вкрадені у армії кошти, а щоб вони просто припиняли своє існування.

БРОНЕЖИЛЕТИ ОДРАЗУ КІЛЬКОХ ПАРТІЙ ПЕРЕВІРИТЬ НЕЗАЛЕЖНА ЕКСПЕРТИЗА

– Нещодавно в Україні розгорівся скандал довкола бронежилетів. Коли генерал-майор Марченко та його заступники були звинувачені ДБР у закупівлі більше 20 тисяч неякісних бронежилетів. Наскільки Генеральний штаб залучений до цього розслідування? І де зараз знаходяться ці бронежилети?

– Генеральний штаб жодним чином не залучений до цього розслідування, цим займаються відповідні відомства. Але ми мали розмову з цього приводу з міністром оборони, і ухвалили рішення замовити незалежну експертизу не лише цієї партії, більшу частину якої вже вилучили, і яка знаходиться десь у Державному бюро розслідувань. Планується взяти на експертизу кілька попередніх партій, і тих, які надходили після зазначеної партії бронежилетів.

Мені потрібно розуміти – що мають військовослужбовці, які зараз на війні, чим і як вони захищені. Жодного ажіотажу чи паніки на війні немає. Жодні скарги від військовослужбовців на ці бронежилети не надходили. Але я повинен бути впевнений, і міністр це підтримав. Він замовляє зараз експертизу, щоб розуміти, яким чином наші люди захищені від небезпеки.

Ще про одне. Переконаний, що генерал, який не несе жодної суспільної небезпеки, не повинен триматися у камері. Слухайте, у нас випускають кого завгодно, у нас по вулицях гуляє хто завгодно, а генерала взяли – і закрили в камеру. Ну яка суспільна небезпека від генерала, який, до того ж, не біжить і не ховається від слідства? Якщо вони навіть доведуть, що щось там є, то все одно – суспільної небезпеки від генерала немає. Він не кидався на людей, він нікого не вбивав і не збивав, нікому не погрожував – для чого генерала саджати? Невже для того, щоб показати, що Збройні сили вже шостий рік на війні, а держава навіть не завжди це зауважує, живе іншим життям?

Це зовсім неправильно. Обмежувати можна по-іншому, це може бути і домашній арешт. Але для чого закривати генерала? Невже хтось думає, що це піднімає імідж армії чи бойовий дух у військах, чи авторитет Збройних сил як в Україні, так і на міжнародній арені? Не знаю, для чого це робиться, але для мене це не є прийнятним.

НЕ ВСІ ЗАГРОЗИ, ЩО ПОСТАЮТЬ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ, НАЛЕЖАТЬ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СФЕРИ

– Ви казали, що проінформували партнерів по НАТО про ситуацію в Україні та у Збройних силах. Не претендуючи на державну таємницю, дозвольте запитати – якими Генеральний штаб бачить головні загрози, які постають зараз перед Україною, і які заходи вживаються, щоб ці загрози упередити?

– Я буду відповідати на це питання як військова людина. Тому що перед Україною багато загроз, і не всі вони полягають у військовій сфері. Загрози залишаються всі ті, що були й раніше. Наш східний сусід не відмовився від того, що Україна має бути сферою його впливу. У дискусіях, котрі ведуться на різних телевізійних шоу, наше суспільство чомусь хапається за найгірший варіант, що Росія може здійснити широку агресію, і починають думати, що все – завтра вже розпочнеться ця агресія. На моє переконання, і виходячи з того, що аналізує Генеральний штаб, ми прийшли до висновку, що відкрита військова агресія з боку Росії – не серед перших загроз, але є у переліку «крайніх» варіантів, хоча й найбільш віддалених.

У ГЕНШТАБУ БУДЕ СВОЄ УПРАВЛІННЯ СТРАТКОМУ

– Інформаційна складова гібридної війни – вона не менш вбивча, ніж реальна зброя. Що робить Генеральний штаб для розвитку власної системи стратегічних комунікацій?

– Зараз відбувається трансформація всієї системи управляння стратегічного та оперативного рівня. Ми зараз знаходимося на цьому етапі.

5 листопада підписана директива міністром оборони щодо такої практичної трансформації, адже до цього це, здебільшого, було все теоретично – розрахунки, схеми, обґрунтування, все решта…. Але зараз ми розпочали практичну складову. До лютого ми вже маємо трансформуватися й набирати спроможності по тих стандартах і принципах, які є у наших партнерів. У Генеральному штабі буде управління стратегічних комунікацій. У Міноборони буде своє, своє буде й у Генеральному штабі.

У мене вже є домовленість із нашими партнерами – з начальником генерального штабу Литви. Я мав інформацію, що в них дуже якісно працює цей напрям. Ми з ним спілкувалися. Ми маємо намір відправити у Литву тих, хто має працювати у цій сфері, щоб вони вивчили цей досвід, подивилися, як це відбувається в інших країнах. Я багатьом нашим партнерам надав заявку, що ми хотіли б вивчити їхній досвід. Тому що не варто вигадувати велосипед – це може призвести лише до втрати часу та зайвих помилок. А нам сьогодні потрібен результат. Зараз ми вивчаємо і створюємо, але, думаю, 2020 рік буде тим переломним роком, коли все це вже працюватиме.

 

 

 

 

 

Розмовляв Дмитро Шкурко, Брюссель

Фото: автора, Михайло Палинчак, Володимир Тарасов, Укрінформ

 

 

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s