Владислав Єрко, ілюстратор: Портрет чарівника в юності

12 жовтня 2007 р.

Триває переможна хода Гаррі Поттера (номер сім). Український переклад останньої книжки Джоан Роулінг «Гаррі Поттер та смертельні реліквії» затребуваний на прилавках: у реалізацію віддано близько ста тисяч примірників. А в цей час «Поттер», котрий розмовляє українською, як естрадна зірка подорожує ще й гастрольними промотурами різними регіонами країни. І успіх цієї справи (крім автора, власне) порівну ділять видавець Іван Малкович, перекладач Віктор Морозов і художник-оформлювач Владислав Єрко.

В інтерв’ю «ДТ» пан Єрко розкрив деякі таємниці поттеріани по-українському, затаврував презирством «політілюстративність» поточних днів нашого життя. І згадав стартовий — «плакатний» — період свого творчого шляху.

«Усім розповідав, як страждаю через цього Поттера»

— Владиславе, коли з’явився сьо­мий «Гаррі Поттер», ви, напевно, відклали всі свої справи і займалися лише цим проектом? Адже робота відповідальна. Тема на слуху, а герой на очах.

— У мене не виходить працювати тільки над одним проектом. Хоч я не Пікассо і не Юлій Цезар… Людина я трохи ледача, не люблю раптових змін. А тим паче змін тематичних і сюжетних. Навіть технічних! Адже важко розпорошувати себе між чорно-білою графікою та дитячою ілюстрацією. Між метафоричним філософським підходом і простішим, доступнішим. Але пристосовуюся. Написати «режимний статут» для роботи — це не про мене! Можу ледарювати тиждень, терзаючись муками совісті. А потім враз упродовж 15 хвилин приходять думки, які й дають заділ, щоб я спокійно пропрацював півроку.

Що ж до «Поттера»… Так там лише обкладинка. Себто один малюнок. І я не розглядаю цю роботу як глобальну, котру можна було б порівняти, скажімо, із «Казками туманного Альбіону» або «Сніговою королевою». Для мене «Поттер» — лише випадковість… Хоча проект і залишив відчутний слід. І в «Поттері», безперечно, є феномен. Навіть з огляду на ті хвилі навколо книжок, які гойдаються і ніяк не вляжуться.

— На обкладинці українського (останнього) перекладу понад шістдесят казкових героїв. Багатофігурна композиція.

— Для мене непросто склався «роман» із цією книжкою. Хотілося зробити обкладинку першої книжки геть іншою. Моя душа, через старе, «плакатне» виховання, прагне лаконізму. Метафори. Адже я розпочинав саме з плакатів. І це було основною спеціалізацією. І обкладинку для першого «Поттера» я зробив, як мені здавалося, досить ємною, лаконічною. Та Іван Малкович переконав мене в іншому. Сказав, що малюнок має бути «більш комерційним», «зрозумілішим» масовому читачу. І я пішов на це з дуже великим скрипом, періодично стаючи у «третю позицію». Малкович запросив ще одного художника-помічника — Віктора Барибу. Тоді через несприйняття нової концепції я навідріз відмовився читати книжку Роулінг. При цьому вдячний Віктору за співпрацю. Він ревно поставився до роботи. І перший том прочитав, і багатофігурну композицію продумав.

— А як же ви, не знаючи сюжету, включалися до роботи?

— Щоразу ставив запитання: хто це — хлопчик чи дівчинка? Блондин чи брюнет? А вік у нього який? А контури обличчя? Ну й таке інше… Фактично вибудовував міліцейський фоторобот із героїв Роулінг! Виглядало це як промальовування альбому «Бітлз» «Сержант Пеппер». Там на обкладинці, якщо пам’ятаєте, фотоколажі з улюблених персонажів бітлів — Мерилін Монро, Гаррі Гудіні, Марк Твен. А всередині — тіньове контурне промальовування. Тобто фігура має контур, усередині — цифра, а трохи нижче — список імен. Наприклад, Мерилін Монро — 42, Елвіс Преслі — 43, Марлон Брандо — 30 тощо.

За такою схемою я і робив три обкладинки «Гаррі Поттера». Малковича це спочатку дратувало. Я ж усім розповідав, як страждаю через цього Поттера… Проте вже шостий і сьомий томи робив автономно. Від початку і до кінця — суто моя робота. На певному етапі навіть почав усвідомлювати: а книжка насправді непогана! Світла, добра, серйозна. Та й діти навряд чи можуть винести звідти негатив. Роман вчить дорослих речей — відповідальності, чесності…

«Роулінг написала до України: «Продовжуйте в тім самім дусі!»

— На останньому етапі роботи над «Поттером» ви прояснили для себе фінальні сюжетні колізії? Якщо взяти до уваги, що книжка Роулінг прямо з жару перекладалася, ілюструвалася, потім — друкувалася.

— Не можу сказати, що прочитав від початку до кінця. Бо ж підключався до роботи «паралельно». Видавець «видавав» чергові п’ять-десять сторінок, які були оброблені — перекладені, відредаговані, відкориговані. А оскільки книжка — і текст, і обкладинка — до друку здається одночасно, свою частину роботи я виконав, так і не дізнавшись, чим усе закінчилося, — хоча три чверті книжки прочитав…

Коли подорожували з промотуром південними областями країни, навіть жартували над директором «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», мовляв, він нещадно експлуатує людей. Я ж у свою чергу розповідав, що за створення великих фігур персонажів «Поттера» отримував по чебуреку, за змію дали ватрушку, а за дрібні фігурки заохотили пончиком. Тож можете підрахувати, скільки калорій мені вдалося спожити за час роботи над сьомим «Поттером»!

— Вам формулювали концепцію оформлення сьомого «Поттера», тобто останнього й фатального?

— Колірна гама обкладинки — ідея Малковича. Пам’ятаю, після виходу другої книжки один покупець зайшов до «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» і зауважив: «А ви ніколи не помічали, як виглядають ці дві книжки, якщо зіставити їхні корінці?» Придивилися і побачили: починає простежуватися певна цілісність. Тому наступні томи робили з прицілом на майбутнє. Колірна гама — як сім кольорів веселки…

— Відомо, що в Росії і в багатьох інших країнах поттеріана передбачає американський аналог обкладинки. Та, подейкують, сама Джоан Роулінг схвалила ексклюзивне художнє рішення української версії. Тільки які джерела підтверджують таку доброзичливість письменниці?

— Справді, є два варіанти оформлення. Власне американський і ексклюзивний (для країн, які хочуть створити свого самобутнього «Поттера»). Росіяни та багато інших країн користуються американським аналогом — тільки з власним логотипом назви. Та в Малковича є одна риса — не бути таким, як усі. Він довго ходив зі стурбованим обличчям, щось обмірковував. Йому дуже не хотілося копіювати американську обкладинку. Аж раптом каже мені: «Єрку, а давай-но намалюємо щось своє»! От і намалювали «своє». При цьому навіть устигли надрукувати першу книжку. Малкович до останнього затягував відсилання файла з обкладинкою. Книжка була майже надрукована. Та саме тоді Малкович тяжко зітхнув і відправив до видавництва Bloomsbury файл із українським малюнком. Він був упевнений, що обов’язково відмовлять, надіславши відповідного листа із забороною продавати книжку (навіть якщо вона вже надрукована). Проте Джоан Роулінг особисто відправила йому послання: «Чудова обкладинка. Вітаю. Продовжуйте в тім самім дусі!»

— У чому, на ваш погляд, полягають головні особливості оформлення цих книжок — щоб і від автора не відступити, і закордонному видавництву догодити, і себе не обмежувати?

— Одна з умов — аби персонажі, як головні, так і другорядні, не розходилися з образами, уже втіленими «Ворнер Бразерс». А в цієї все­світньо відомої компанії, у свою чергу, є домовленості з видавництвом Bloomsbury — саме щодо візуального боку проекту, і ті, хто займається оформленням поттеріани, ніколи не зроблять Гаррі блондином, короткошиїм чи щокатим. Можливо, наш Поттер трохи відрізняється від кінематографічного образу. Хоча загалом англійський образ непохитний. Це факт і даність.

«Навіть Івасика-Телесика можна звинуватити в канібалізмі»

— Як поставилися російські видавці до того, що український «Поттер» їх трохи випередив?

— Мене здивувало і навіть збентежило недавнє інтерв’ю російських дистриб’юторів, коли на запитання «Чому українці вас обіграли?» вони відповіли: мовляв, намагаємося робити книжку дуже добре, а не так, як деякі…

І це з огляду на те, що видавництво Bloomsbury та рада перекладачів (клуб, де перекладачі всього світу діляться враженнями і обговорюють якість того чи іншого тексту), при якому є своя комісія, визначили, що найкращі переклади Поттера — український і німецький… До речі, російський не входить ані до десятки, ані навіть до двадцятки кращих. Мене обурює вже саме зневажливе ставлення до української спроби бути першими. Всі країни борються за те, аби бодай у чомусь бути лідерами. А тут, виявляється, навіть перевага перетворюється на якийсь недолік, провінційну рису, «притаманну українцям».

— Ви знайомі з численними «теоріями» щодо «темного боку» книжки? Про те, що за всім цим нібито — самісіньке сектантство. Та інші «ворожі сили». І начебто недарма люди, котрі захоплюються Поттером, об’єднуються у спеціальні братства, створюють безліч «поттерознавчих» сайтів…

— А що поганого в аналогічному явищі, пов’язаному з Толкієном? У даному випадку все зайшло набагато далі… Маючи добру уяву, можна навіть героя казки «Івасик-Телесик» звинуватити в канібалізмі. Як і «Колобка», втім, у чому завгодно. Та й у всьому нашому фольклорі, якщо мізки вивернуті у бік літературного ДАІ, можна побачити казна що… Це все стихії «злостивого редактора», котрий багато чого оцінює з погляду суворої моральності, яку він найчастіше застосовує до інших, але тільки не до себе.

— Як оцінюєте екранізації «Поттера»? Який із фільмів, на ваш погляд, найближчий до іскрометно-чарівної стихії Роулінг?

— У всіх фільмах — а їх, здається, вже п’ять — мене насамперед цікавить картинка. Візуальний ряд. Як на мене, найбільш вдалий — третій фільм. До його створення долучилися Ольга та Андрій Дудіни. Це чудові російські ілюстратори, які страшенно відповідально ставляться до своєї праці. Уявіть, за двадцять років своєї кар’єри вони оформили лише чотири книжки. І всі ці видання увійшли до анналів ілюстраторської майстерності. Вони є еталоном для багатьох художників і недосяжною планкою водночас…

«Наші політики сканують тексти промов Робесп’єра та Гітлера»

— В Україні саме ви — головний художник літературної імперії імені Пауло Коельо. Звідси три запитання. Чи ви самі є шанувальником цього автора? Яке враження він справив на вас як людина? Яке умовне місце може посідати цей автор в ієрархії нинішніх літературних цінностей?

— Ще 2002 року, коли Коельо приїжджав до Москви, я знав, що він тепло ставиться до мого оформлення своїх романів. Неодноразово казав, що воно найкраще. Це, напевне, тому, що в жодній країні світу до його творів ніхто не малює ілюстрацій. Там можуть бути прості «покети», де немає нічого, крім обкладинки. А в кожній книжці видавництва «Софія» є з десяток ілюстрацій. І це автора тішить. До того ж без зайвої скромності можу зізнатися: дивлячись на обкладинки, які вийшли в інших країнах, за наші справді не соромно.

Сам Коельо, на мій погляд, є солдатом тієї самої армії, що й Джоан Роулінг. Тобто дуже важливі речі він намагається донести читачу мовою простою та зрозумілою. У багатьох дорослих людей після прочитання його книжок сталося серйозне «зрушення». Особливо після «Алхіміка». Можливо, і після Роулінг комусь буде легше читати Марка Твена, Майн Ріда, багатьох інших.

— Владиславе, а ви не пробували експериментувати в жанрі коміксу?

— Є така багаторічна сверблячка. Колись навіть розробив кілька концепцій, які поки що «в шухляді». Бракує наснаги зайнятися цим усерйоз. Вбачаю в такій творчості лише можливість хвацько помалювати. І розумію, що вистачить мене, найімовірніше, лише на один, ну, може, на два проекти — та й край! А комікс зав’язаний на тому, що Бетмена чи Людину-павука необхідно «тягнути» постійно, щоб потім передати вже наступному художнику.

— А після фантастичного Гаррі Поттера у вас не виникало «творчої сверб­лячки» відображати у своїх ілюстраціях фантасмагоричний світ нашої політеліти?

— Мені навіть огидно думати про цю гримучу суміш театру кабукі й театру абсурду! Будь-який психолог чудово знає ціну цим «текстам» і обіцянкам. Адже публічні промови наших можновладців — це сканування виступів Дантона, Марата, Робесп’єра, Цицерона, Гітлера. І роблять вони це просто безсоромно! Вони вимовляють різні, але чужі пристрасні тексти від власного імені! Хіба незрозуміло, що всі ці люди нечесні та непорядні? І вони вже не цікаві навіть самим собі. Вони живуть у іншому просторі. Напевно, навіть уві сні вони смикаються і з кимось борються.

— Ви постійно співпрацюєте з двома видавництвами — «Софія» і «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Виокремлюєте для себе якісь пріоритети?

— Усе тримається на людському чиннику. Малкович, наприклад, вкладає душу в кожен свій проект, у кожну ілюстрацію. Часто обговорює зі звичайними людьми ту чи іншу майбутню замальовку. А Юра Смирнов, директор «Софії», — надзвичайно цікава людина, має неймовірну інтуїцію. Ніколи не помиляється. Чи майже ніколи. Інна Старих, головний редактор, — це душа «Софії», драйвер, без якого видавництво навряд чи існувало б настільки успішно.

— А часто вам пропонують замовлення з далекого зарубіжжя?

— Якось зателефонував представник «Абрису» — це досить відоме видавництво, вони видають чудові книжки з мистецтва. Телефонують і кажуть: «Бачили вашу «Снігову королеву». Зробіть і нам щось подібне… Даємо три-чотири місяці й чотири тисячі доларів». А це ж невелика сума для України як на сьогодні! І річ навіть не в грошах, а в самій тональності. Відповідаю: «Мені не подобається цей термін. І не подобається ще одна цифра — 4000…» — «Але ж ви Київ! Це ж Україна! Це навіть не Росія!» — «Пардон, ауф відерзеєн, можете мене більше не турбувати!»

— Часом не плануєте персональну виставку — з ілюстративної спадщини? Багатьох привабив би до виставкового залу промовистий слоган — «український ілюстратор «Гаррі Поттера»…

— Із виставками покінчив, щойно вступив до Спілки художників — ще на другому курсі поліграфічного інституту. Тим паче що тираж книжки в 10 тисяч або 5 тисяч примірників — хіба не виставка? Це навіть більше! Тому розміщення своїх робіт у певному просторі — самий лише головний біль, пов’язаний із втратою часу, з організаторськими функціями і з геть пустопорожнім спілкуванням із деякими людьми.

— Опанувавши Роулінг, не хочете відобразити ще одне літературне чаклунство — «Хроніки Нарнії»?

— Цю книжку я так і не прочитав. Зате переглянув фільм, який убив мене своєю вульгарністю і бездарністю. Там усе жалюгідно — і персонажі, й усі їхні репліки. Мені не було за що зачепитися. Цей фільм не можна поставити в один ряд із екранізацією ні Толкієна, ні «Гаррі Поттера». Тож, на жаль…

Ілюстрації з життя

— З дитинства моїм улюбленим художником був Пікассо, — каже Владислав Єрко. — Пізніше захопився Ренуаром, імпресіоністами. Шукав їхні роботи в «Огоньке», у видавництві «Советский художник». Усе своє дитинство, пам’ятаю, ліпив «в’язниці» з пластиліну — для колорадських жуків. До семи років виховувався у бабусі в селі на Десні (зростав без батька…), а колорадський жук у тих місцях — найзапекліший ворог соціалізму та агент імперіалізму. Мама змалечку мені купувала книжки з мистецтва. А «вчителями» ставали поперемінно друзі — мої ж ровесники. Уже в поліграфічному інституті були чудові викладачі. Та мені тоді було байдуже макетування, хотілося малювати. Найперша книжка?.. Це «страшна» книжка… Навіть не пам’ятаю назви. «Посібник» — ідеологічний і практичний — для піонерів і комсомольців. У діапазоні від установки намету, розпалювання вогнища в походах і правильного зав’язування краватки до правильного прибивання зірки на будинок. Грубо кажучи, стратегія і практика «Тимура і його команди». Звісно, книжка непридатна для сьогодення. Проте московське видавництво навіть одержало за неї премію.

Щодо премій… Оформлена мною «Снігова королева» стала найкращою книжкою Америки минулого року. Саме ця книжка — чемпіон продажів дитячої літератури впродовж цілого кварталу. «Казки туманного Альбіону» теж стали книжкою року. Утім, дуже багато чудових книжок часом узагалі жодних премій не здобувають. Це так само, як і деякі гарні романи, котрі «не помічають» ані Пулітцерівська, ані Букерівська, ані Нобелівська премії…

 

 

Розмовляла Катерина Константинова

 

 

 

 

Джерело: Дзеркало тижня

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010", Єрко Владислав

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s