Андрея Халупа, сценарист і продюсер “Ціни правди”: Ми й не чекаємо, що наш фільм покажуть у путінській Росії

27 жовтня 2019 р.


Андрея Халупа – сценарист і продюсер фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору в український прокат виходить історичний трилер Ціна правди. Сценарист і продюсер картини Андрея Халупа розповіла про ідею фільму і роботу над сценарієм.

 

Фільм Ціна правди виходить в український прокат 28 листопада. Він заснований на щоденниках відомого британського журналіста Гарета Джонса (1905-1935), який першим відкрито заявив у Західній пресі про Голодомор в Україні 1932−1933 років. Журналіст тричі відвідував Радянський союз і під час третьої і останньої подорожі знехтував забороною ОГПУ на в’їзд іноземним журналістам до України, де і став очевидцем Голодомору. Репортажі з охопленої голодом України були опубліковані в газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.

Для сценариста і продюсера фільму Ціна правди Андреї Халупи фільм про Гарета Джонса — це особиста історія. Її батьки — українці, народилися в 1945 році в таборі для переміщених осіб у Західній Європі. Андрея з відзнакою закінчила історичний факультет Каліфорнійського університету в Дейвісі, а українську мову вивчала в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Халупа — журналістка і письменниця. Вона співпрацює з такими виданнями, як TIME, The Atlantic, The Daily Beast і Forbes, а в 2012 році видала книгу Орвелл і емігранти: Нерозказана історія. Сценарій фільму Ціна правди Халупа писала протягом 14 років. Виконати головні ролі у фільмі довірили британським акторам Джеймсу Нортону (міні-серіал BBC Війна і мир, Гонка, Белль) і Ванессі Кірбі (серіали Час, Великі надії, Лабіринт, Корона), американському актору Пітеру Сарсгаарду (Кінсі, Афера Стівена Гласса) та ін., а також українським акторам Якову Ткаченку, Олегу Драчу, Володимиру Федоруку, Ганні Шайдюк, Анастасії Чалій та ін. За наполяганням режисера фільму Агнешки Голланд, багаторазової номінантки на Оскар (Лихоманка, Гіркі жнива, Європа, Європа, У темряві) зйомки фільму проходили в Україні в ко-продукції України, Польщі та Великої Британії.

Кадр з фільму Ціна правди. @прес-служба FILM.UA

Напередодні української прем’єри Андрея Халупа поділилася в інтерв’ю НВ історією свого дослідження, яке стало дивною подорожжю в часі і в долі людей, і перетворилося на захопливий історичний трилер Ціна правди, здатний повернути сучасній людині віру в себе, свої сили і свій голос.

Андреє, ваша сім’я перебралася до США відразу після закінчення Другої світової війни, і саме спогади вашого дідуся надихнули вас зайнятися історією того періоду і написати книгу. Розкажіть, будь ласка, вашу історію, адже поява фільму про Гарета Джонса безпосередньо з нею пов’язана.

— Думаю, розповідь варто почати з того, чому я ввела в сюжет фільму письменника Джорджа Орвелла. Оскільки історія Гарета сама собою дуже трагічна, мені було досить складно прилаштувати кудись сценарій. І мене осінило звернутися до фігури Джорджа Орвелла за натхненням. Я сіла перечитувати Колгосп тварин (читала його ще студенткою). У передмові Крістофера Гітченса до нового видання було згадано, що аби опублікувати повість Орвеллу довелося докласти чималих зусиль. Зрештою її надрукували, і якимось неймовірним чином вона опинилася в середовищі українських біженців, які точно знали, про що ця книга насправді. І я стала шукати інформацію про тих мігрантів і про те, як вони дізналися про Орвелла.

До чого вас привело це розслідування?

— У результаті я змогла познайомитися з одним з тих біженців, які писали Орвеллу. Виявилося, що саме він потім заснував Український дослідний інститут у Гарварді, в якому я навчалася. Його звали Ігор Шевченко, він був видатною людиною, таким собі Індіаною Джонсом у наукових колах. Його листування з Орвеллом всього лише маленька деталь його непересічної біографії. І він дійсно дуже активно підтримував Україну.

Отже, я вирішила ввести у фільм про Гарета Джонса Джорджа Орвелла і його Колгосп тварин: ви побачите історію Гарета і його загибель у боротьбі за правду про Голодомор, однак його справа продовжує жити, зокрема, стає головною темою в творах Орвелла. І це нове завершення мого сюжету, яке вселяє надію в цій трагічній історії, надихнуло мене працювати над цим проектом.

Ігор Шевченко (1922 — 2009), американський вчений українського походження, що писав під псевдонімом Іван Чернятинський, став автором першого перекладу Колгоспу тварин на українську мову. Книга вийшла в Німеччині в 1947 році.

Одна з ваших сімейних реліквій — те найперше видання Колгоспу тварин українською мовою.

— Так, це просто неймовірно. Одного разу напередодні Нового року я гостювала в будинку тітоньки і дядечка на їх фермі в штаті Нью-Йорк, в районі, де живе багато українців. Я розповіла їм, що збираюся зробити фільм і всю історію, яку тільки що почули ви… І тоді дядько подивився на мене і сказав: «А знаєш, у мене є той самий український переклад Колгоспу тварин. Я підібрав його в таборі, коли був дитиною».

Андрея Халупа на зйомках фільму / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Ця подія вдихнула у проект нове життя. Мій дядько, Віталій Кейс, викладав літературу: він перекладав Шекспіра, Чосера на українську, оскільки хотів, щоб українці теж могли читати західну класику рідною мовою. Він також викладав теорію написання роману в провідних університетах Америки, і у нього вдома, на фермі, була величезна бібліотека з книгами, які тільки можна було уявити. Але саме Колгосп тварин Орвелла він тримав біля свого ліжка. Ту саму книгу, яку він зміг забрати з табору для інтернованих, коли взяти можна було тільки те, що можеш забрати в руках.

Це дивовижна історія: виходить, Колгосп тварин настільки тісно пов’язаний з історією вашої родини!

— І я дізналася про це тільки завдяки проекту! Я рада можливості ввести Орвелла в сценарій, тому що він був сміливцем. Коли вбили Гарета, він перейняв естафету і продовжив нести світло людям. І завжди варто пам’ятати, що незалежно від того, як тобі важко, потрібно продовжувати боротися. Тому що ти ніколи не знаєш, хто тебе слухає, і хто вступить в бій на твоєму боці. І думаю, це одна з причин, з якої незалежна Україна існує сьогодні. Незважаючи на те, що України як незалежної держави не було на політичній карті світу, вона існувала культурно, духовно, у вигляді ідеї, яку поділяли поети, мислителі, люди мистецтва, всупереч всім несприятливим обставинам.

Ви, напевно, витратили дуже багато часу на збір матеріалів та вивчення архівів? Які ще цікаві факти вам вдалося виявити, поки ви працювали над сценарієм?

— Дуже багато цікавого. Енн Епплбаум якраз випустила книгу Червоний голод: Війна Сталіна проти України. З неї я дізналася, що мій дідусь, Олексій Кейс, незадовго до смерті давав свідчення Конгресу США про голод в Україні. А оскільки Енн Епплбаум цитувала його свідчення і включила їх в окрему главу книги, вона доклала і сам аудіозапис. Завдяки цьому я почула голос дідуся через 20 років після його смерті. Аудіозапис став справжнім подарунком для нашої сім’ї: ми переживали складні часи, і це послання на той момент було нам необхідне.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Про особисте життя Гарета Джонса збереглося не так вже й багато свідчень. Звичайно, можна прочитати його щоденники і статті, але ми не знаємо, якою він був людиною: веселою чи серйозною, запальною чи спокійною. Але ж для художнього фільму важливий об’єм героя — як же ви його шукали?

— Коли я почала вивчати Гарета Джонса, він був для мене мало не богом. Була впевнена, що він святий, а дуже складно написати хороший сценарій про святого — це просто нудно. Думаю, я стала ставитися до нього як до реальної людини після того, як поспілкувалася з його внучатим племінником Найджелом Коллі. Саме Найджел став для мене провідником у світ Гарета: ми їздили у Вельс, вивчали архіви, відвідали валлійське місто Абериствіт, у якому Гарет навчався в університеті. Я навіть прочитала його листи додому, і вони мене дуже вразили!

Під час подій йому було стільки років, як і мені, коли я писала сценарій (28-30 років), він кричав на своїх батьків, говорив: «Дайте мені спокій, перестаньте говорити, що мені робити зі своїм життям, я не хочу животіти, не збираюся просто осісти десь і влаштуватися на роботу тільки тому, що ви вважаєте, що це буде безпечно». Він писав, що не може поважати людей, які вибирають таке життя. І все те, що Гарет говорив своїм батькам у той час, я говорила своїм, бо вони вважали, що я з глузду з’їхала, коли я загорілася ідеєю зняти цей фільм. (Сміється.)

Завдяки цій поїздці у мене з’явилася можливість пізнати Гарета як людину, яка прагнула прожити життя повне сенсу. І що мене вразило: в одному з листів, перед тією поїздкою до Москви, що визначила його долю, він буденним тоном пояснює, що до нього дійшли якісь чутки, і він просто поїде перевірити, чи так це насправді… Він і гадки не мав, наскільки доленосною виявиться поїздка!

Важливу роль в історії відіграє ще одна історична фігура — Волтер Дюранті. Наскільки відповідає реальності описаний вами образ?

— Дюранті був дуже непростою фігурою. Є документальні підтвердження, що він брав участь у чорних «магічних» оргіях в 1920-х роках в Парижі разом зі знаменитим сатаністом Алістером Кроулі, тим самим, який надихнув Міка Джаггера написати Sympathy for the Devil. Дюранті відвідував найбільш дикі вечірки в Москві, на одній з них, подейкували, молодих хлопця і дівчину частково замурували в стіну і залишили там на всю ніч… І Дюранті вважав це забавним. Чорна магія стала популярною в міжвоєнний період, коли люди, травмовані жахами Першої світової, шукали новий сенс життя, звертаючись то до наркотиків, то до опіуму, то до ось такої «чорної магії». І Дюранті не був винятком.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Волтер Дюранті (1884 — 1957) — американський журналіст британського походження, керівник московського бюро газети The New York Times в період з 1922 до 1936 року.

І це все буде показано у фільмі?

— Так! Був ще один журналіст, який вплинув на цю історію — Юджин Лайонс. Він був одним з тих журналістів, які досить комфортно жили в Москві і були під наглядом радянських цензорів, але при цьому намагалися таємно передавати правдиву інформацію. Навіть Дюранті в своїх статтях писав про такі речі, за які міг би поплатитися, якби до нього прийшли «згори». Вони робили те, що могли в тих умовах, і отримували за це певну винагороду.

Але, коли Гарет написав про все, що з’ясував в Україні, вони відмовилися його підтримати. Він прийшов і зіпсував їм все свято. Дехто з журналістів навіть намагався очорнити Гарета, думаючи, що таким чином вони задобрять радянську владу. Вони писали статті, в яких говорилося, що «це все перебільшення, насправді все не так погано». Але стаття Гарета стала точкою неповернення: так чи інакше, після того, що він опублікував, ніхто вже не зміг отямитися. Навіть Дюранті до кінця своїх днів намагався відбілити свою репутацію, хоча, думаю, він прекрасно знав, що історія розставить все на свої місця, і він ще поплатиться за свої вчинки, які сприяли тому, що мільйони невинних людей померли від голоду.

У 1932 році Волтер Дюранті отримав Пулітцерівську премію за свої репортажі з Радянського Союзу. Через роки було висунуто пропозицію позбавити журналіста премії, за те, що в своїх репортажах він систематично заперечував Голодомор в Україні.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Юджин Лайонс (1898 — 1985) — американський журналіст єврейського походження родом з Білорусі, спеціальний кореспондент інформаційного агентства United Press Association 1958 року — United Press International) в СРСР з 1928 до 1934 року.

Розкажіть докладніше про фігуру Юджина Лайонса. Його позиція також була досить неоднозначною…

— Юджин Лайонс був вельми шанованим американським репортером. Він вирушив до Москви, бо щиро вірив у комунізм і соціалізм, однак йому довелося грати за правилами і писати тільки ту інформацію, яку було дозволено писати. Йому нічого не залишалося, як приєднатися до Дюранті і інших західних журналістів, що цькували Гарета, звинувачуючи його в зайвій драматизації подій.

Але, мабуть, ці події дуже вплинули на Лайонса, оскільки він незабаром залишив Москву і написав книгу Assignment in Utopia / Призначення в утопії (1937), в якій розповів правду. Там ціла глава присвячена цькуванню Гарета. Цілий розділ, уявляєте?! Його він назвав Як західні журналісти висвітлювали голод. І саме цю книгу переглядав Орвелл. Він написав есе про книгу Лайонса, згадав у ньому про Голодомор і вказав, що книга заслуговує на довіру. Ще один розділ книги називається Двічі по два — п’ять — саме з нього Орвелл і взяв знамениту формулу.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Яка сьогодні знову на порядку денному…

— Саме так! Коли читаєш рецензію Орвелла на цю книгу, створюється враження, ніби він пише про сьогоднішню путінську Росію. Орвелл відводить цілий розділ на опис сталінського часу, розповівши, якими переляканими люди себе почували, будучи підпорядковані цензурі і владі… І ця глава — ви не повірите — точнісінько про те ж, про що написав російський перформер (Петро Павленський — nv.ua) у своєму маніфесті перед тим, як підпалити двері ФСБ, пам’ятаєте? (Палання дверей Луб’янки — це рукавичка, яку кидає суспільство в обличчя терористичній загрозі. ФСБ діє методом безперервного терору і утримує владу над 146 000 000 людей, — nv.ua). Точнісінько такий терор повертається, але вже при режимі Путіна. Можливо, не повною мірою, не так, як за часів Сталіна, але терор є, це все ще метод впливу на людей.

Як з’явився персонаж журналістки Ади Брукс? У неї теж є реальний прототип?

— О, Ада Брукс! Персонаж Ади Брукс списаний з… мене — у мене теж були такі ж нестерпні редактори, як Дюранті: такі слизькі, дратівливі, неприємні люди… Я ніби відчувала, що у Дюранті мала бути молода помічниця, з якої він знущався, і якій хотілося його вбити. Я була б саме такою, якби опинилася в тих обставинах.

А потім з’ясувалося, що така жінка дійсно існувала: її звали Реа Клайман, вона була канадською журналісткою, ровесницею Гарета. Вона дійсно працювала на Дюранті, але потім пішла від нього. Після репортажу Гарета про голод в Україні вона додала свій голос і, ризикуючи життям, допомогла історії поширитися. Думаю, її історія заслуговує окремого фільму!

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Реа Клайман (1904 — 1984) — канадський журналіст польського походження, писала для Toronto Telegram і Daily Express. Подорожувала Радянським Союзом і писала репортажі про Голодомор в Україні. У 1932 році була вислана з СРСР.

 — Чи трансформувався образ Ади після того, як до роботи над проектом підключилася Ангешка Голланд?

— Агнешка привнесла в образ Ади одну дуже цікаву деталь: вона підказала, що люди в той час дійсно вірили, що все можна змінити революційним шляхом, і Ада на початку сюжету постає саме такою. Але їй доводиться боротися і постійно робити вибір. Це дуже сучасна історія, адже в 1933 році Радянський Союз надавав жінкам рівні з чоловіками права. Ада була вільною жінкою, яка жила в Москві сама по собі. Мені здається важливим, що вона бере на себе провідну роль, що саме вона перша ризикує життям і кар’єрою заради правди. Це робить її персонажем, що зачаровує. І у нас найкраща Ада з усіх можливих, Ванесса Кірбі — неймовірна! Я її обожнюю. Вона додала дуже багато до образу Ади і її характеру.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM UA

Ми вже говорили про Джорджа Орвелла і його тісний зв’язок з Гаретом. Але ж Орвелл — це один з персонажів фільму? Яка роль йому відведена?

— Орвелл — це варіації на тему грецького хору, саме він розповідає історію шляху Гарета, зокрема й словами з Колгоспу тварин. І це чудово, хоч і досить похмуро. Важливо, що Орвелл присутній, ми показуємо, як він створює Колгосп тварин, розповідає про Голодомор і про те, як його намагалися приховати. Але все, що Орвелл дізнався, він почерпнув завдяки людям на кшталт Гарета і Юджина, адже він ніколи не перетинав кордон Радянського Союзу. Так, Джордж Орвелл — своєрідний підсумок всієї цієї історії.

Давайте повернемося до основних персонажів. Розкажіть трохи про кастинг. Іноді сценаристи пишуть ролі під конкретних акторів, а як було у вашому випадку? І що було визначальним чинником при затвердженні актора на роль?

— Я ніколи не думала про конкретного актора для ролі Гарета. Гарет був моїм — така собі уявна молода людина, яка допомагала мені всі ці роки, говорила зі мною, супроводжувала мене… Я не могла уявити когось одного на його місці. Але було дуже забавно: адже Джеймс Нортон приєднався до проекту не відразу, і коли мені довелося внести якісь чергові правки в сценарій, я зрозуміла, що Джеймс і Гарет для мене вже злилися воєдино, я вже писала для Джеймса з думками про Джеймса, і це було так природно, ніби так було завжди на підсвідомому рівні. Нібито Гарет сам вибрав виконавця своєї ролі.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

А як щодо Ванесси Кірбі?

— Ванесса була дуже натхненна проектом, і як тільки почала розробляти образ Ади разом з Агнешкою, занурилася в нього з головою, читаючи все, що могла знайти про той час, досліджуючи будь-які матеріали. Вона — прекрасна актриса, ніхто б не зміг зіграти Аду краще за неї. Ванесса дійсно втілювала свого персонажа в життя, сама вибирала для неї одяг. Вона говорила: «Ні, Ада б не надягла високі підбори, адже у неї не було часу на всю цю елегантність» або «Ада б швидше носила хустку, щоб бути схожою на місцевих». Адже саме так і роблять професійні журналісти, які хочуть висвітлити події зсередини! У Ванесси чудова інтуїція, вона — справжнісінька Ада, і взагалі, я вважаю, що у нас шикарний акторський ансамбль!

Пітер Сарсгаард приєднався до проекту вже після Джеймса і Ванесси?

— Спочатку потрібно було створити образ Гарета, потім приєдналася Ванесса Кірбі, тоді ж з’явився і Пітер Сарсгаард. Мені було дуже цікаво і водночас складно створювати образ Дюранті — з негативними героями завжди так. Адже він жахлива людина, але таких Дюранті можна бачити кожен день, в новинах, всюди, він все ще тут, нехай і в іншому вигляді. Але було хвилююче відчувати, що він — підвладний тобі, поки ти його створюєш. І я не могла й уявити, хто зможе його зіграти. Але коли я побачила Пітера, відразу зрозуміла: чорт забирай, це ж Дюранті, я його саме таким і уявляла! Це просто неймовірно! Психологія Дюранті, його характер, який привніс Пітер — це все прекрасно лягає в той морок і небезпеку, які таїла у собі ця людина. Пітер дійсно відмінно відтворює все те, що я вкладала в роль.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Розкажіть докладніше про характер Дюранті, як він перетворився на настільки монструозну особистість?

— Цікавий факт про Дюранті: він вижив у страшній залізничної аварії, але втратив ногу. Цей майже смертельний досвід дозволив йому відчути дивний спокій, що перевершує все на світі. Він бачив безліч смертей, особливо під час Першої світової, коли працював репортером. Він міг обідати зі взводом юних французьких солдатів, і в той же вечір вони гинули, а Дюранті потім бачив їх спотворені тіла. Стільки смертей, з якими він зіткнувся, перетворили його на нігіліста, і одночасно вселили віру у власну здатність вижити за будь-яких обставин. Йому дійсно здавалося, що ніхто і ніщо вже не зможе потривожити його. Навіть Гарет. І мені здається, Сарсгаард прекрасно передає цей стан «над усім світом», отаке похмуре самозамилування.

Трохи дивне запитання, але все ж — чи є у вас улюблена сюжетна лінія у фільмі?

— Мені подобається трикутник головних персонажів, взаємодія акторів тільки підсилює сценарну напруженість. Схоже, що Гарет дійсно був тим, хто хотів прожити осмислене життя, і він отримав навіть більше, ніж міг собі уявити. Але йому довелося заплатити за це дуже високу ціну. Він знав, що хоче залишитися на передових сторінках історії, він зробив свій вибір і поплатився за нього, але при цьому досяг своєї мети.

А Дюранті, який уявляв себе недоторканним, в результаті розтанув і зламався. Аді ж довелося зробити вибір — залишатися лояльною до тієї ідеології, на якій вона виросла, чи протистояти тій жахливій реальності, яка підібралася до неї надто близько. Це правда важливо, те, як герої протистоять своїй долі, як їм доводиться робити вибір. Орвелл при цьому залишається над усіма, щоб нагадати, що немає іншого вибору, окрім як стати обличчям до обличчя з історією.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Це ви звернулися з пропозицією поставити картину до Агнешки Голланд? Чому саме Агнешку бачили режисером фільму? І як вона відреагувала на вашу пропозицію?

— Так-так-так. Знаєте, я й подумати не могла, що коли-небудь опинюся в одному приміщенні з Агнешкою Голланд, і ми будемо разом працювати над фільмом!

Мрії збуваються?

— Так! Це здавалося абсолютно неможливим! Вона — богиня! Що б вона не робила — це буде чудово, адже не буває поганих фільмів Агнешки Голланд. Кожен її фільм — чудовий, унікальний. Вона справжній майстер, режисер з великої літери, яких небагато. Я пам’ятаю, як сиділа на дивані, дивилася її фільм Європа, Європа, і просто не могла зрозуміти, як людина здатна таке зробити? Фільм ніби вийшов з голови Зевса… Кажуть, річ можна вважати геніальною, якщо ти не можеш уявити, як вона була створена. Для мене цей фільм став еталоном кінематографа, я розуміла, що знаю, до чого прагнути у своїй роботі.

Але я не писала сценарій спеціально під Агнешку. Я відправила його їй, хоча всі казали, що вона відхиляє подібні пропозиції, особливо, якщо в їх основі біографії відомих людей. Але, на подив, вона запропонувала зустрітися через кілька тижнів на кінофестивалі в Торонто, де була в журі. Ми зустрілися, і Агнешка… погодилася! Я не могла в це повірити!

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Як протікала ваша спільна робота над проектом?

— Працювати з Агнешкою — мрія. Її історії про життя під радянським гнітом стали частиною сценарію: наприклад, вона підказала зробити солдатів, що приходять у село, більш стурбованими, збентеженими — адже саме такими вони були в Празі в 1968-му. Вона розповіла, що радянські солдати не мали ані найменшого розуміння про те, де вони і що їм робити. І місцеві робили все, щоб їх дезорієнтувати. Ось приблизно те ж саме відбувається і з путінським вторгненням в Україну: занадто багато російських солдатів гине, вони їдуть і думають, що все буде несерйозно, і тут прилітають справжнісінькі кулі. Історія повторюється просто неймовірним чином.

Шкода, що мало хто з нас дійсно про це замислюється…

— Агнешка — великий, безстрашний художник, вона гранично чесна і така сильна! На нас чинили серйозний тиск з різних боків. Наприклад, були люди, які хотіли дати нам гроші на виробництво, але за умови, що ми внесемо певні зміни в сценарій: вони хотіли, щоб він був більш «безпечним». Але ми не могли собі цього дозволити — це було б злочином, адже для нас ця тема так багато значить на більш високому, духовному рівні, враховуючи все те, що зараз відбувається.

Людям потрібні герої. Людям потрібен Гарет Джонс. Людям потрібен Джордж Орвелл. Людям потрібно нагадати, що немає часу бути циніками і бути конформістами. Немає часу просто спостерігати і звертати увагу на те, що думають про нас інші, коли стільки життів перебувають у небезпеці, стільки людей стають жертвами репресій. Потрібно знаходити в собі сили виступати проти системи, не дивлячись на можливі ненависть і нападки. Саме так робить Агнешка в житті і роботі, і так намагаюся чинити і я. І ця ідея проходить червоною ниткою через весь сценарій.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Картина — копродукція трьох країн. Ви спочатку припускали, що зйомки пройдуть в Україні, Польщі та Великій Британії? Наскільки складно виявилося працювати в міжнародній команді?

— Я обожнюю працювати в міжнародних командах! Мої батьки — українці, чоловік — француз, мої друзі абсолютно різного походження, тож я почуваюся комфортно. Вся команда хотіла працювати в Україні, всіх ця новина привела в захват, коли Агнешка повідомила її. Звичайно, я хотіла, щоб Україна була залучена, але відразу відмовилась від ідеї знімати тут, тому що знала про проблеми з корупцією, чула багато жахливих історій… Я не хотіла ризикувати проектом, в який так багато вклала. Я була, напевно, єдиною, у кого ідея знімати в Україні не викликала захвату. (Сміється.)

І в підсумку ви тут…

— Всі хотіли сюди їхати, і Агнешка наполягала на зйомках в Україні. Вона хотіла переконатися, що фільм буде зокрема й українським, це дуже важливо для неї. У підсумку це виявилося єдино вірним рішенням, саме Україна врятувала цей проект, тут ми отримали необхідне фінансування від Держкіно (Державне агентство України з питань кіно — nv.ua) і робимо прекрасну роботу. Тут нам надають дуже велику підтримку.

Очевидно, що історія Гарета Джонса близька українському глядачеві, але чому вона може бути цікава і актуальна для решти світу? Чому саме зараз було важливо зняти цей фільм?

— О, причин безліч! Ми знову затиснуті в лещата чергової пропагандистської війни, яку підбурює Кремль… Ми живемо в час занепаду демократії і зростання авторитаризму, який пов’язаний з пропагандою, вбивством журналістів і закриттям газет… Кажуть, ситуація, що склалася багатьом нагадує 30-ті, всією цією динамікою, тиском. Монстри минулого знову повертаються, впливові і корумповані стають ще більш впливовими та корумпованими. І тому важливо нагадувати, що ми, як особистості, маємо в собі силу протистояти, все залежить від нашого вибору. І вибираючи бути сміливими, ми стаємо на шлях правди — і тут ми ніколи не будемо самотні: до нас приєднається Ада, до нас приєднається Орвелл, у інших людей почнуть розкриватися очі…

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

Картина показує історію України очима західного журналіста і завдяки цьому вона стає універсальною. Та чи прозвучить у ній «голос», позиція, бачення того, що відбувається, самої України?

— Це хороше запитання. Думаю, для мене було важливо зробити фільм, який був би не тільки для українців, а й для всього світу. І думаю, що решта світу легше співвідносить себе саме із західною людиною, яка бореться з проблемами. Цінність фільму для України полягає в тому, щоб розповісти всьому світу, що сталося. В Україні ви про це знаєте за замовчуванням, і вам може здаватися, що історія Голодомору широко відома. Але насправді більшість людей за межами України не мають про цей геноцид ані найменшого уявлення. Крім, хіба що, поляків, і, можливо, людей з країн Східної Європи. Ніхто з тих, хто читав мій сценарій, не говорив, що чув про Голодомор. Ніхто, уявляєте?! Історія їх шокувала.

Тому мені важливо розповісти про нього максимально широкій аудиторії, але при цьому залишатися автентичною, показати, що таке Україна. Як і важливо для Агнешки, тому вона і наполягала на зйомках в Україні з самого початку. Ви, напевно, знаєте, що ми залучили ряд українських акторів, і, коли мені показали записи їх проб, я розридалася, настільки сильно вони висловлювали цю важку травму, приховану в наших ДНК, настільки змогли відчути все те, що я написала.

Кадр з фільму Ціна правди / Фото: @ Прес-служба FILM.UA

— Ви — журналістка, історія, яку ви розповідаєте — теж про журналістів. На вашу думку, яка роль журналіста в сучасному суспільстві, коли з появою соціальних мереж кожен може бути сам собі медіа, а професія якоюсь мірою дискредитована і переживає кризу?

— Так, журналістика дійсно переживає кризу. Зараз дуже дорого займатися журналістськими розслідуваннями, і, на жаль, багато новинних компанії скорочують свій штат. В Америці, наприклад, стає все менше місцевих новин, все менше газет локального рівня. Вони виграють премії, але все одно закриваються. Ось чому з’являється стільки статей про Кім Кардашьян. Це те, що подобається рекламодавцям, те, на чому можна зробити клік-байти. Ніхто більше не хоче читати про війну, і це страшний час для справжньої журналістики.

Думаю, ми почуваємося певною мірою зрадженими, адже редакції вже не встигають оперативно реагувати на те, що відбувається. Наприклад, американські ЗМІ довго ігнорували Трампа і Росію, мало не до самих виборів, хоча багато відомих, шанованих журналістів намагалися говорити про це раніше. Але завдяки соціальним медіа з’являється все більше голосів, які заповнюють порожнечу, все більше незалежних розслідувань. Журналістика адаптується, і все ще дозволяє встановлювати зв’язки, відкривати приховану правду.

Це справді дуже цікаво. І дійсно лякає той факт, що все йде по колу: війна в Східній Україні і небажання політичного істеблішменту визнати її такою, відродження культу Сталіна в сучасній Росії, журналістика, яка не дотримується стандартів професії… Теми, які ви піднімаєте у фільмі, особливо актуальні зараз. Але чи вірите ви в те, що мистецтво здатне на щось вплинути і змінити?

— Історія дійсно повторюється. А те, що робить Путін, відроджуючи культ Сталіна, — це просто якесь божевілля, божевілля! Мистецтво саме собою — це теж війна, війна умів. Люди дуже легко піддаються маніпуляціям, впадають у страх і відчай — це як ланцюгова реакція. Чесне мистецтво, хороше мистецтво, має в собі силу, воно дає людям надію, дає сміливість говорити і діяти. Воно пробуджує людей.

Візьмемо наприклад Чорну пантеру (Фільм про супергероїв студії Marvell, 2018, володар премії Оскар за Найкращий фільм — nv.ua) — цей фільм став переломним моментом для Америки, для афроамериканців, адже вони, нарешті, змогли співвіднести себе з тим прекрасним, сильним суспільством, яке могло б бути у них. Після десятків років білих супергероїв вони, нарешті, отримали свого героя. Про цей прорив говорили практично стільки ж, скільки говорили про Обаму, коли той став президентом. Коли ти бачиш себе відбитим у мистецтві, ти відразу відчуваєш силу і кураж.

Голодомор 1932−1933 років визнали геноцидом українського народу 16 країн. Як ви думаєте, чи допоможе фільм відновити історичну правду, чи вплине він на визнання цього злочину сталінського режиму на міжнародному рівні?

— Я сподіваюся на це. Думаю, країни, які ще не визнали геноцид українського народу, будуть збентежені фільмом. Ми не створюємо доку-драму, ми не створюємо байопік. Ми робимо фільм Агнешки Голланд, чудовий фільм, натхненний реальними подіями. Ми хочемо, щоб, подивившись фільм, люди взялися читати Червоний голод Енн Епплбаум, Криваві землі Тімоті Снайдера, Геноциди Сталіна Нормана Наймарка. Сьогодні про Голодомор написано так багато літератури, що можна відразу ж після перегляду фільму знайти підтвердження в Інтернеті.

Це саме те, чого ми хочемо від нашого фільму — відкрити дискусію, залучити відомих людей, уряди, які ухиляються від визнання Голодомору актом геноциду. Хоча навіть за найбільш обережними підрахунками 80% жертв терору були українцями. Бути українцем — це був, фактично, смертний вирок. Совєти вилучали зерно, щоб вкласти гроші в будівництво своєї імперії, а всю їжу забирали тільки тому, що українці чинили опір колективізації. Це було масове знищення. З одного боку, стояла мета, як можна швидше — модернізувати систему, з іншого боку, Сталін був параноїком, який бачив в українцях ворогів і хотів їх викорінити. Це і є геноцид, який мав політичне підґрунтя. Факти говорять самі за себе.

В епоху, коли масовий глядач звик до того, що кіно — це атракціон і розвага, що може змусити його купити квиток на фільм з таким непростим сюжетом?

— Я сподіваюся, що щось таки змусить. Про це я думала, коли писала сценарій. Вчинок Гарета Джонс дав мені надію. Такі герої, справжні герої, як Гарет Джонс і Джордж Орвелл, дають надію. Що б не відбувалося в світі, надія залишиться і буде вести мене вперед, змушувати боротися і писати. Я вірю, що, коли люди підуть на фільм, вони згадають, наскільки важливі сміливість, і як важливо не боятися користуватися своїм правом голосу.

Агнешка абсолютно права, коли говорить, що героїв потрібно повернути. Світові потрібно більше героїв. Він зараз котиться в якусь темряву, але при цьому є так багато особистостей, які встають і починають боротися за те, у що вірять, незалежно від того, де знаходяться, в Америці, Україні або десь ще. Це страшно, кожна країна веде свою власну боротьбу в цей жахливий час. Тому неймовірно важливо показати фільм всьому світу саме зараз, показати людям, що їх голос має цінність.

З огляду на те, що зараз відбувається в Росії, а також відносини, які складаються між країнами, які шанси, що фільм там вийде в прокат?

— Ми й не чекаємо, що наш фільм покажуть в путінській Росії. Але я дуже сподіваюся, що в майбутньому ситуація зміниться на краще.

Loading video

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Голодомори України

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s