Євстратій Зоря, речник Київської митрополії: Власники й керівники медіа вважають, що релігійна тематика “нерейтингова”

14 жовтня 2019 р.

Речник Київської митрополії – про роль медіа у створення Православної української церкви, відносини зі ЗМІ, присутність церкви в соцмережах і протидію російській пропаганді.

Минуло понад дев’ять місяців, відколи українська православна церква отримала автокефалію від Константинопольського патріархату. Наприкінці 2018-го й на початку 2019 року ця подія була однією із ключових для українських та світових медіа. Водночас новостворена Православна українська церква (ПЦУ) зіткнулася з потужною хвилею пропаганди з боку російських медіа.

Про те, як протидіяти цій інформаційній війні, про роль медіа у процесі створення помісної церкви, про судовий позов митрополита Філарета, а також про створення власних медіа ПЦУ в інтерв’ю «Детектору медіа» розповів речник Київської митрополії Євстратій Зоря.

«Завдання церковних медіа – виховувати навички інформаційної гігієни»

 Отче Євстратію, насамперед поговорімо про створення Української помісної церкви. На вашу думку, якою була роль медіа у процесі створення ПЦУ?

 До церкви ще ніколи не було стільки уваги, як у 2018 році. І навряд чи колись до церковного життя в Україні було прикуто стільки уваги іноземних ЗМІ. І тут виявилися дві сторони однієї медалі. З одного боку, це добре. Бо увага до цієї справи значною мірою допомагала рухати її вперед. Без висвітлення в медіа, я не думаю, що ми б досягли успіху. Але з іншого боку, багато хто взагалі почув про помісну церкву саме через надмірну увагу ЗМІ, і в таких людей склалося враження, що цей процес виник саме у 2018 році і він пов’язаний із війною, політикою та виборчою кампанією. А це питання виникло не тепер, і не двадцять, і навіть не тридцять років тому. Це питання століття. Перші рухи за українську незалежну церкву виникли з падінням російської монархії, під час української революції. Радянська влада двічі знищила Українську автокефальну церкву – один раз у 30-х роках, потім після Другої світової війни. Але сама ідея української церковної незалежності залишилася незнищенною. Вона жила в українській діаспорі і жила в самій Україні. Тому важливо, щоби медіа не лише інформували, а й мали фаховий підхід до подання інформації.

 Як медіа вплинули на результати Об’єднавчого собору? І чи могли ЗМІ вплинути на участь у соборі більшої кількості представників УПЦ МП?

 Думаю, що ні. Не треба ані применшувати, ані перебільшувати роль ЗМІ. Тому що інформація не підміняє життя. Так само як одяг не заміняє людину. Хоча в останнє десятиліття багато є прикладів того, коли замість реального життя створюється віртуальна картинка. Ми це бачимо на прикладі російської інформаційної війни проти України. Коли для російської аудиторії світ поступово перетворився в іншу реальність.

 Наскільки журналісти розуміють суть автокефалії? І яка їхня роль у процесі об’єднання українських церков, який наразі триває? Це деструктивна, нейтральна чи об’єднавча позиція?

 Це досить узагальнювальне питання, тому відповідь на нього складно дати. Наприклад, чи корисний фейсбук людям? Все залежить від того, як застосовуються можливості, що виникають завдяки швидшому обміну інформацією. Якщо говорити про медіа, то деякі з них викликають у мене відразу з боку гігієни.

 Які? Назвіть їх.

 Мені вистачає різних судових суперечок. І для них це була би додаткова реклама. Я говорю про медіа, які або прямо пов’язані з російською церквою чи з російськими інтересами в Україні, або опосередковано. Вони цілеспрямовано фальсифікують інформацію, поширюють чутки, збурюють ситуацію. Бо це їхня мета. Тому завдання в тому числі і для церковних медіа – не лише поширювати правду, але й виховувати в аудиторії критичність та навички інформаційної гігієни.

«У низки церков є свої телевізійні канали»

 Як побудований інформаційний відділ ПЦУ?

 Наш інформаційний напрямок у процесі зростання. Найперше ми почали з сайту. Фактично він був нашою візитівкою. Поступово ми працюємо над створення повноцінного порталу, який надаватиме не лише інформацію про те, що відбувається в Києві, на центральному рівні за участю митрополита, але і про єпархії церкви з різних регіонів. Хочемо подавати ширшу інформацію: не лише про богослужіння, а й про інші аспекти життя церкви. Також ми почали посилювати свою присутність у соціальних мережах (фейсбук, твітер). Для того, щоби бути оперативними, інтерактивними, краще взаємодіяти з аудиторією. Порівняно недавно в нас з’явився формат, де ми розвінчуємо міфи. Для багатьох людей потрібно простою мовою на богословському рівні дати пояснення про ті чи інші аспекти церковного життя.

 На початку серпня ПЦУ заснувала газету «Моя Церква». Які у вас плани щодо розвитку цього видання? І навіщо церкві потрібна газета, адже це медіа вже втрачає аудиторію і потрохи виходить із ужитку?

 Уже вийшов другий номер газети. Незважаючи на те, що це ніби формат із минулого, для значної аудиторії він зручний. У першу чергу це люди старшого покоління, для яких інтернет і соціальні мережі – це не є щось легке для сприйняття. Їм набагато простіше взяти до рук газету. Тому ми запустили саме такий формат.

 Який наклад та бюджет проекту?

 Наклад – 10 тисяч. Це не дуже дешевий проект, це видно з якості та вигляду. Видання не має виглядати застаріло. Також ми плануємо відновити формат журналу. З одного боку, це традиційний формат (офіційна хроніка, богословські та церковно-практичні публікації, історія), але з іншого – інформація потребує збереження. Журнал – більш стабільний та фундаметальний формат. Щодо накладу поки що не можу сказати. Але думаю, до кінця року він має вийти.

Також з інформаційних проектів ми готуємо додаток для смартфонів та інших платформ. Його ми назвемо «Моя Церква». У ньому буде розміщений церковний календар та інша інформація, якої зазвичай потребує людина у зв’язку з церковним життям.

 Чи є у вас плани створити телевізійний чи інтернет-канал?

 Зацікавлення, звісно, є, але ми маємо виходити з можливостей людських та матеріальних ресурсів. За речами, які видаються споживачам простими та миттєвими, стоїть велика праця. Адже люди звикли до професійних медіа та відрізнятимуть аматорство. Тому такі речі потребують детального пропрацювання. На перспективу це має бути. І в низки церков є свої телевізійні канали. Наприклад, у Румунської церкви є повноцінний канал, який мовить і в ефірі, і в мережі, там виходять репортажі про богослужіння, просвітницькі та історичні програми. Тому що запит на такий контент є. У нас є запит на трансляцію богослужінь. Це потрібно людям, які не можуть фізично прийти в храм, але хочуть долучитись і стати учасниками. Вони проходять на ютубі чи у фейсбуку, але це робиться не на повноцінному професійному рівні.

 Друковані формати наразі оптимальніші?

 Вони реалістичніші для втілення. Бо для того, щоби створити власну радіостанцію чи канал (хоча б для мовлення в інтернеті), потрібні значні вкладення ресурсів, яких у нас наразі немає. За нашими розрахунками, на такі проекти потрібні сотні тисяч гривень. А бюджети газети й журналу, безперечно, нижчі. Детальніше не скажу, бо я не маю стосунку до фінансової сторони. Я речник Київської митрополії, і я маю відповідати на питання, які ставить суспільство чи ЗМІ про життя церкви на рівні Київської митрополії. Я не очолюю адміністративно інформаційну діяльність усієї церкви.

 А хто очолює цей напрям?

 Спеціальна особа ще не визначена. Структура у процесі розвитку. Тому рано чи пізно певні напрямки будуть викристалізувані. Є речі чутливі, бо те, що прийнятне для однієї частини парафіян, не прийнятне для інших. Тому треба мати Соломонову мудрість, щоби не нашкодити. Не треба поспішати, а дати змогу їм вирости самим життям.

«Найкращий спосіб боротися із пропагандою – це говорити правду»

 Можете виокремити ті меседжі, які ви поширюєте як протидію пропаганді і які актуальні для вірян?

 Найперше – це те, що ми відкрита церква. Чому ми назвали нашу газету «Моя Церква»? Тому що ми хочемо, щоб аудиторія відчувала причетність. Бо це не церква митрополита Епіфанія чи якогось ієрарха або священика. Це церква кожного з нас. Кожен із нас причетний до цієї церкви. Це не частина політичного проекту чи чогось, що просто ідентифікує українську націю (як-от є в Росії, де поширена думка, що «якщо ти православний, то ти росіянин»), це частина життя особистості як християнина чи християнки.

 Як ви протидієте пропагандистським меседжам про те, що нібито українська помісна церква є новим розколом?

 Дуже просто. Найкращий спосіб боротися із пропагандою – це говорити правду і свідчити про правду. З одного боку, це може здаватися не дуже ефективним, коли йде масоване бомбардування пропагандою. Але правда має глибоку внутрішню властивість. Як травичка, що проростає крізь асфальт. Правда діє сама, бо пов’язана з Тим, хто про Себе сказав: «Я є Істина». А брехню постійно потрібно підкріплювати, підживлювати, нагнітати. Тому ми не можемо використовувати неправду, методи чорного піару, замовляти брехливі сюжети або свідомо поширювати брехню про своїх опонентів, щоб лиш їх очорнити.

 Чи плануєте запускати тематичні програми чи інші формати? (Наприклад, митрополит УПЦ МП Онуфрій на «Інтері» веде проект «Слово предстоятеля».)

 Думаю, що все, що має відгук в аудиторії, має право на життя. Але церква не має перетворюватися на банальність. Бо інакше це викликатиме не сприйняття, а відторгнення. Важливо відчувати баланс між присутністю в інформаційному віртуальному просторі та живим спілкуванням. Це має бути доповненням до внутрішнього життя.

Ми відкриті до співпраці з різними медіа. Але не раз доводилося стикатися із глухим несприйняттям по той бік. З інформаційною сферою я працюю вже понад 15 років, і проблема, з якою я стикаюся, – це те, що часто власники й керівники медіа вважають, що релігійна тематика «нерейтингова».

 Хто висловлює таку позицію?

 А скажіть, скільки релігійних програм є на головних каналах? І це неправда, що немає пропозиції. Ми постійно говорили про такі проекти, і практично всі мені відповідали, що це нерейтингове. Вони вважають, що рейтинги принесе лише нове талант-шоу чи серіал, хоча насправді це не так. Бо в людей є запит на релігійну тематику. У будь-якому інтерактивному форматі, де я особисто брав участь, ці питання викликають інтерес. Але чомусь говорити про питання релігійного та духовного життя вважається «нерейтинговим».

Інший момент – мені часто закидають, що я розповідаю про стосунки з Росією та російською церквою, а не про Бога. Вибачте, але коли мене постійно питають про одне й те саме, про стосунки з Московським патріархатом, хто з ким побився тощо, то я змушений розповідати про це. І, зрештою, складається враження, що це основна тема для комунікації з боку церкви. А богословські, духовні речі, які мають вічний характер, комусь можуть здатися нецікавими.

Наведу один досвід, і знову не буду називати ані прізвищ, ані каналів. Прийшов я до одного новопризначеного керівника, що мав славу сучасної та відкритої людини. Десь 30 хвилин говорив, мене уважно слухали з видимою повагою, а потім я у відповідь почув: «Міфологія про Ісуса Христа – це добре, але формат нашого каналу передбачає інше. А ваше попівство нам нецікаво». Це було більш дипломатично сказано, але суть була в тому, що ви зі своїми «попівськими штучками» до нашого сучасного модернового каналу не пхайтеся.

 Але попри це торік на «1+1» виходив проект Георгія Коваленка «Таємний код віри», який мав резонанс і зазнав критики з боку багатьох вірян та священиків. Тобто можна знаходити різні формати. До того ж в Україні є суспільний мовник, відкритий до співпраці до різних тематичних проектів…

 Можу сказати про суспільного мовника. Якщо до реформи філій Суспільного на місцях на Чернігівщині мене запрошували на радіо хоча би привітати з Різдвом та Великоднем, то тепер мене не запрошують на місцеве радіо, бо це «неформат». Бо «може, хтось не святкує Різдво та Великдень, і ми не можемо їх ображати». Тоді як у того ж ВВС, на яке рівняється український суспільний мовник, прийшли до висновку, що релігійної інформації подається дуже мало в порівнянні з тим, який є запит про життя громад, духовне життя. І якщо в Європі вже прийшли до того, що релігійна тематика має право існувати на Суспільному, бо релігійне життя – це частина життя суспільства, то в нас молоді сучасні менеджери та редактори часом «роблять рафіноване Суспільне». Багато років на чернігівському обласному телебаченні виходила програма «Чернігівщина духовна», її тепер закрили.

 Нові програми про церкву ви їм пропонуєте?

 Які можуть бути нові формати? Адже попередні закрили не тому, що вони були несучасними. Авторка програми «Чернігівщина духовна» кілька років поспіль отримувала призи за кордоном із документалістики на фронті.

 На вашу думку, зараз просто немає бажання з боку медіа робити такі проекти чи блокуються ваші пропозиції?

 Ми зі свого боку готові. Якщо будь-який канал, що прочитає це інтерв’ю, виявить зацікавлення робити, умовно кажучи, щотижневу програму, ми готові обговорювати різні формати.

 Наразі які канали для вас більш закриті, а які, навпаки, відкриті? І як відбувається комунікація з телеканалами, які не підтримали об’єднавчий собор?

 Є низка телеканалів, які намагаються нас ігнорувати. Вони пов’язані з проросійськими силами. Не буду їх називати, бо завтра їхні юристи прийдуть із нами судитися. Колись на мене подало в суд одне таке інтернет-видання. Суд вони, звісно, програли. Але видання не називатиму, забагато для нього честі.

 Ви вже неодноразово згадуєте, що вам вистачає судів із медіа. Які судові спори ви або інші представники ПЦУ зараз мають зі ЗМІ?

 Зараз таких справ немає ні з ким. Але в мене у практиці було кілька справ за мої оцінні судження в інтерв’ю каналам СТБ та ZIK. Ті, кому ці судження не подобалися, подавали до суду на мене й на ці канали.

 Раніше ви повідомляли, що патріарх Філарет подав на вас позов до суду. Він стосується ваших висловлювань у ЗМІ чи публічних виступів?

 Тут справа стосується моїх дописів у фейсбуку. Хоча це теж своєрідне медіа, якщо врахувати те, що зараз я маю 27 тисяч підписників.

«Моїх колег, бувало, використовували при включенні в ефір російських пропагандистських каналів»

 Яким медіа ви не даєте коментарів? Колись ви казали, що «здорова українська людина не дає інтерв’ю телеканалу “Россия 24”».

 Так, дійсно. Насамперед це російські пропагандисти. Це не медіа. І якщо вони щось запитують, то не для того, щоби розповісти, а щоби зашкодити Україні.

 Чи звертаються до вас по коментарі російські медіа?

 Раніше звертались, але тепер я всім журналістам цих ЗМІ кажу, що особисто до вас у мене претензій немає, але ваше медіа – це не те місце, де я вважаю за необхідне мати спілкування. У мене досвіду трохи більше, але знаю, що моїх колег, бувало, через незнання використовували при включенні в ефір із негативним контекстом. А до цього людину переконували в тому, що вона зможе донести свою точку зору. Яка там точка зору? Як казав професор Преображенський: «Не читайте советские газеты – это вредно для пищеварения». З такими ЗМІ мати справу не можна, вони непорядні, і якщо запрошують, то з метою, яка апріорі є ворожою до нашої церкви та України. Тому краще нехай вони скажуть, що звертались і їм відмовили, ніж брати участь у цьому фарсі.

 Що крім ігнорування діє в таких випадках?

 Правда. Зрозуміла для аудиторії подача. І ще один важливий момент: якщо аудиторія, до якої ми звертаємось, або налаштована негативно, або вагається, в жодному разі не можна нав’язувати якусь думку.

Якщо я бачу, що щось відбувається – наприклад, під Михайлівським собором влаштовується протестний пікет проти ПЦУ та митрополита Епіфанія нібито на захист патріарха Філарета – і я бачу, що до цього пікету мають відношення певні особи. Я починаю з’ясовувати, хто вони, і виходить, що вони пов’язані з російськими інтересами в Україні, з організацією «Український вибір», очолюваною Віктором Медведчуком, або люди, які в роки війни здобували освіту в Москві. Я би міг звинуватити їх у лобіюванні російських інтересів, але, можливо, хтось би їх сприйняв, невелика частина людей. А так я беру скриншоти з фейсбуку з інформацією, яку вони самі про себе поширили, і пропоную робити висновки самостійно. Це досить дієвий метод – не нав’язувати сформовану думку, а дати можливість із загальнодоступних джерел зробити свої висновки. Мені здається, це впливає краще за надання готового результату, що «це є пропаганда», «це є брехня», «це є зло».

 Позицію патріарха Філарета, коли він критикував статут церкви та об’єднавчий собор, у ЗМІ, особливо на ключових телеканалах, висвітлювали ширше, ніж інших представників ПЦУ, в тому числі й митрополита.

 Масштаб імені патріарха на той момент важив для телеканалів значно більше. Але зараз ця позиція викликає менше зацікавлення, оскільки вона повторюється, в церкві не має підтримки, а в суспільстві не знаходить розуміння.

 Над якими інфоприводами ви працюєте?

 Ми намагаємося привернути увагу до проблем вз хворими, безхатченками, бідними людьми. Митрополит Епіфаній, ще до того, як став предстоятелем ПЦУ, приділяв багато уваги таким проектам допомоги. А зараз до нього і до цих речей більше прикута увагу ЗМІ. Він намагається цей приклад подавати. Медіа, звісно, на це реагують.

 Можете навести приклади критики, за яку ви вдячні медіа? А які дії ви вважаєте неприйнятними з боку ЗМІ?

 Маю собі за правило критику слухати, і якщо вона справедлива – виправлятися. А якщо критика безпідставна, то не звертати уваги, бо це не про мене і не про нашу церкву. Адже важливо не підтримувати картинку, що церква – це нібито виключно спільнота святих, безгрішних людей, які роблять тільки золоті вчинки. А потім виявляється, що це не так. Важливо реагувати, якщо в церкві виявили негідника, а не казати: «Не нападайте на церкву». І навпаки – часом кажуть, що «всі попи зажерливі, їздять на мерседесах і всіх обманюють». І роблять ці висновки через те, що одного митрополита під Лаврою зловили, а він негідно себе поводив і реагував.

 І навпаки – що, на вашу думку, є неприйнятним із боку церкви по відношенню до медіа?

 Намагання повністю відгородитись і створити комфортне середовище. Тобто мати коло своїх домашніх медіа, які пов’язані із союзниками і спонсорами і які робитимуть рожеві сюжети чи створюватимуть теплу ванну, не реагуючи на конкретний порядок денний. Має бути баланс. Треба бути відкритими і відповідальними. Світ не чорно-білий, він значно складніший.

Фото: Руслан Новосел

 

 

 

 

 

Розмовляла Наталія Данькова

 

 

 

 

 

Джерело: Детектор медіа

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", ПЦУ

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s