Тетяна Трофименко, літературна критикиня: На кожен вірш Сергія Жадана чешуться руки написати пародію

15 жовтня 2019 р.

– Самооцінка в людей, які хочуть стати письменниками, така висока, що їх можна бульдозером переїхати – не зашкодить. Розгромна критика не буде для них страшною травмою, – каже літературна критикиня 41-річна Тетяна ТРОФИМЕНКО, авторка книжки “#окололітературне: все, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу”. 

З яких слів починається спілкування між критиком і ображеним письменником?

– Зазвичай першими приходять до мене на Facebook його фанати. І починається срач. Я намагаюся триматися осторонь. Бо все, що хотіла сказати, написала.

Загалом розгромна критика не буде страшною травмою. Самооцінка в людей, які хочуть стати письменниками, настільки висока, що їх можна бульдозером переїхати – не зашкодить.

Тетяна ТРОФИМЕНКО, 41 рік, літературна критикиня. Народилася 2 вересня 1978-го в місті Лубни Полтавської області. Батьки – інженери. Закінчила філологічний факультет і аспірантуру Харківського національного університету. Кандидатка наук. Дослідниця української літератури – давньої, 1920-х та сучасної. Учасниця журі конкурсу ”Літакцент року”. Співзасновниця відзнаки за найгірший опис сексу в українській літературі ”Золотий хрін”. Працювала в Харківському літературному музеї. Веде курс ”Сучасна українська література” в Українському католицькому університеті Львова. Пише книжкові рецензії для журналу ”ШО”, сайтів ”Новинарня”, ”Тексти”, ”Літакцент”. ”Над кожною працюю не менш як тиждень. У місяць пишу про десяток видань”. Улюблена книжка – Святе Письмо. Віддає перевагу електрон­ним книжкам. Любить брют, подорожі в Ізраїль. Хобі – робити інтернет-меми про сучукрліт. Незаміжня. Живе в Харкові
Тетяна ТРОФИМЕНКО, 41 рік, літературна критикиня. Народилася 2 вересня 1978-го в місті Лубни Полтавської області. Батьки – інженери. Закінчила філологічний факультет і аспірантуру Харківського національного університету. Кандидатка наук. Дослідниця української літератури – давньої, 1920-х та сучасної. Учасниця журі конкурсу ”Літакцент року”. Співзасновниця відзнаки за найгірший опис сексу в українській літературі ”Золотий хрін”. Працювала в Харківському літературному музеї. Веде курс ”Сучасна українська література” в Українському католицькому університеті Львова. Пише книжкові рецензії для журналу ”ШО”, сайтів ”Новинарня”, ”Тексти”, ”Літакцент”. ”Над кожною працюю не менш як тиждень. У місяць пишу про десяток видань”. Улюблена книжка – Святе Письмо. Віддає перевагу електрон­ним книжкам. Любить брют, подорожі в Ізраїль. Хобі – робити інтернет-меми про сучукрліт. Незаміжня. Живе в Харкові

Як уміють ображатися українські письменники?

– Кидаються голосними фразами в соцмережах.

Павло Коробчук і Мирослав Лаюк відправили мене в бан за рецензії їхніх книжок – “Ключових клапанів” першого і “Баборні” другого. Я розкритикувала типові речі для укрсучліту: сюжет не утримує уваги читача, непереконливі характери.

Сергієві Комберянову не сподобався відгук на його книжку “Крадії пам’яті”. Написав на “Літакценті”, що Трофименко нефахова та й зачіска в неї не фонтан.

Серйозний був конфлікт під час останнього “Книжкового Арсеналу” з письменниками – ветеранами війни на Донбасі. Їм не надавали намету для продажу книжок, бо були видавництва, пов’язані з праворадикальними організаціями. Я стала на бік організаторів “Арсеналу”. Було багато коментарів. Аж до таких, що Трофименко треба викачати в дьогті й пір’ї та возити містом.

Ціную авторів, які ставляться до критики з гумором.

Хто в цьому легкий?

– На Катерину Бабкіну писала чимало несхвальних рецензій. Вона нормально реагує. За “Силу дівчат” отримала “Золоту бульку-2018” – антипремію “Літакценту”, де я в журі. Вона написала ображений пост. Але визнала, що судді мають право на таку думку.

Це важка робота – читати все із сучасної літератури?

– Це драйв і єдине, що я хотіла би робити в житті. Я довго до цього йшла, викладаючи у вузі. Розуміла, що література як предмет нікому не потрібна. Так знайшла себе у критиці.

Драйвовіше писати відгук на хорошу книжку чи погану?

– На погану. Ну що ти скажеш про хорошу? Знову перелічиш: правдиві характери, хороший сюжет. Люди дивуються, коли я видаю позитивні рецензії.

Є автори, на книжки яких особливо чекаєте, і вони не підводять?

– Немає. Це завжди лотерея. Я не чекала вже, що Юрій Андрухович видасть щось вартісне. Аж тут “Коханці юстиції”. Нехай говорять, що він повторюється, що якісь тексти були раніше опубліковані. Але мені було достатньо того, що це старий-добрий Андрухович із його стилем і світоглядом.

За що Андруховича не люблять?

– Думаю, за те, що взявся оцінювати політику.

Коли в нас змінилася функція письменника – не лише писати книжки, а бути політичним коментатором?

– Початки лежать у ХІХ столітті. В уявленні народників письменник був вождем і провідником. У радянські часи літератори стали маріонетками партійного керівництва. З незалежністю суспільна революція значною мірою була пов’язана з літературою. З’явився той же Андрухович із “Бу-Ба-Бу”, харківська “Червона фіра”, з якої вийшов Сергій Жадан. Учасники цих літературних угруповань формували громадську думку.

На останніх виборах наші письменницькі авторитети зіштовхнулися з реальністю. Вони закликали голосувати за Петра Порошенка. Народ вибрав іншого кандидата. Й Андрухович каже: “Я хочу, щоб було ще гірше. Тоді я буду сміятися”. Хіба ж народ буде любити його? Видно, Юрій Ігорович сам той народ не любить, окрім частини, котра відповідає його ідеалу. Значить, українським інтелектуалам слід визнати, що чогось не зробили, аби людям було цікавіше читати, а не дивитися “95 квартал”. Або бути терпимішими й не вішати тавра бидла та яничар на більшість. Бо це люди, які, в тому числі, воюють на Донбасі.

Жадан і Андрухович цікаві вам на сцені у супроводі джаз- і рок-музикантів?

– Навіть цікавіші. Останніми роками, коли бачу новий вірш Сергія Жадана, в мене чешуться руки написати пародію. Він самоповторюється. Його зловживання граматичними римами перетворюють вірші на попсу. “Рушаємо, Ребе, нічною залізницею – вночі вокзали пахнуть смертю і корицею”, – примітивний штамп. Але, коли це виконує гурт “Собаки в космосі”, я не можу всидіти на місці. Їхня музика діє на найширші маси.

Чому сучасна українська література починається з 1986 року?

– Це версія літературознавиці Тамари Гундорової. Вона розглядає Чорнобильську катастрофу, яка знесла попередню систему цінностей, початком нового в літературі. Я укрсучліт починаю з “Рекреацій” Андруховича. Роман вийшов 1992-го. Це перший серйозний твір, який просигналізував, що ми вже не частина радянської літератури, а щось принципово інше. Крім того, хороший текст. Я читаю курс сучасної української літератури в УКУ. Починаю з “Рекреацій”. Буває, невдоволені батьки кажуть: “Що ви даєте дітям? Це Католицький університет, а тут матюки і секс”. Не уявляють, що для їхніх нащадків це дитячий садок. “Рекреації” як роман про поета-лідера громадської думки – пародія на самого Андруховича сьогодні.

Ви пишете, що до 2006-го нічого не знали про сучасну українську літературу. Як вона вам уявлялася?

– Я навчалася в Харківському університеті Василя Каразіна. У нас літературний процес закінчувався “шістдесятниками”. Я знала, що є Сергій Жадан, Оксана Забужко і Юрій Андрухович. Але переплутала останнього з поетом Іваном Андрусяком. Студенткам журналістики сказала, що приїхав Андрухович, і вони побігли брати в нього інтерв’ю. Це виявився Андрусяк. На щастя, вони краще за мене знали патріарха “Бу-Ба-Бу” в обличчя і не зганьбилися.

Що було вашим першим шоком, коли почали професійно занурюватися в укрсучліт?

– У негативному шоці я була від романтично-містичної повісті “Нульова заповідь” харків’янки Оксани Вєліт. Це суцільні проблеми на рівні стилю, сюжету, жанру, розкриття характерів персонажів, редагування.

Позитивно вразила психологічна проза Ірини Цілик, Тараса Антиповича, “Депеш мод” Жадана, “Музей покинутих секретів” Забужко. Твір Оксани Стефанівни повинен бути у шкільній програмі для розуміння, що таке великий роман. І не лише за обсягами, а й за спробами відповісти на важливі питання сучасності.

Яка українська літературна премія найбільш виправдана?

– Мені подобається робота “Книги року Бі-Бі-Сі”. Хоча можу і не погоджуватися з їхнім вибором. Кожна “книга року” закінчується скандалом, бо задовольнити інтереси всіх важко.

“Літакцент” – найоб’єктивніша премія. Її антинагорода “Золота булька” викликає бурю емоцій і питання: “А хто ви такі, що ваші сподівання мають виправдовувати наші улюблені письменники?”

Шевченківській шкодить величезний баласт комуністичного минулого. Вона досі функціонує як радянська. Зміни у складі шевченківського комітету не змінили ні стилю подань творів, ні вигляду сайту, ні підходу до літератури.

Хто з останніх шевченківських лауреатів вас влаштовує?

– Поетеса Емма Андієвська, Оксана Забужко – за публіцистику.

Ви критикуєте “Коронацію слова”.

– Премія прекрасна у своєму сегменті, зі своїми шароварними концертами на урочистих церемоніях. Слава богу, вона, на відміну від Шевченківської, відбувається не на гроші платників податків. Але це не мій естетичний рівень.

Який на смак укрсучліт?

– Коньяк із “пепсі-колою”. Якось Жадана запитали, яким одним словом він може схарактеризувати сучасну українську літературу, він сказав: “Алкоголізм”. Усі подібні тусовки пов’язані з міцними напоями.

Чим поясните появу всіляких літературних курсів?

– Є красива картинка письменницької тусовки. Люди шукають не навичок письма, а кола спілкування і можливості говорити “я причетний до мистецької еліти”. Практичної значущості таких курсів поки що не бачу. Вони нам подарували небагато імен.

Ви знаєте ізсередини ці курси?

– Я була лектором у Харкові. Справді талановиті люди переважно не видають книжок. Щоб тебе любили і поважали як письменника, треба викладатися. Написати й надрукувати книжку – частина роботи. Треба любити своїх прихильників. Організовувати заходи, їздити з презентаціями і майстер-класами.

Працьовитість – це те, що допомогло Сергієві Жадану стати тим, ким він є?

– А ще талант, лідерські якості й поява у потрібний час. Зараз зайнятість і соціальна робота шкодять його літературній творчості. Роман “Інтернат” написаний ніби на коліні у вільний від поїздок час.

Скільки суспільству потрібно письменників?

– Українець читає книжку на рік, за статистикою. Письменники завжди існуватимуть у паралельному світі з основною масою суспільства, хоч скільки їх було б. Бракує авторів, які заповнили б нішу психологічної чи інтелектуальної прози. Андруховича і Забужко вважають авторами з високої полиці. Але це не чиста інтелектуальна, філософська проза.

Не так багато фентезі, трилерів або якісного детективу.

На що чекаєте в українській літературі?

– Я полишила традицію сидіти й на щось чекати. Бо можна діждатися протилежного. Довго сподівалася на появу реалізму в українській літературі. І тут він з’явився – великі за розміром романи, що не відповідали на питання і запити суспільства. Хочеться більше інтелектуальних текстів, феміністичної тематики, про національні меншини в Україні, але не у форматі нон-фікшн, а в художній формі. Це схвилює читача. Він перейметься долею персонажа і збагне, що тут ще й суспільно важлива проблема.

Еротичні сцени Шкляр доводить до глянцю

Книжка Тетяни Трофименко “#окололітературне: все, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу” вийшла друком у червні у видавництві “Віват”. Це збірка рецензій на твори авторів за останні 10 років. Уривки деяких із них:

“Бензин”, 2008: “Усупереч своїй же власній традиції скажу: книжка Дмитра Лазуткіна під назвою “Бензин” мені сподобалася! По-перше, тому що тут багато віршів про кохання. По-друге, багато римованих віршів. А рими в Дмитра Лазуткіна талановиті. Приблизно як у раннього Жадана. Чи пізньої Ліни Костенко. До речі, саме вона сказала про вірші Лазуткіна: “Це справжня, така чоловіча поезія”. Ну принаймні так написано на обкладинці “Бензину”.

Василь Шкляр, “Залишинець. Чорний ворон”, 2009:

“Еротичні сцени Шкляр, порівняно із Забужко, доводить до глянцю: справді-бо, якщо всі “наші” жінки в Забужко просто дуже вродливі, то у Шкляра вони ще й пахнуть “понтійською азалією, духмяним кадилом і дикою орхідеєю”, що не заважає їм при цьому мати “повняве випукле сраченя”, а “наші” чоловіки, поза сумнівом, суперпотенційні”.

Ліна Костенко, “Записки українського самашедшого”, 2011:

“Це твір для тих, хто вважає касетний скандал десятилітньої давності актуальною для обговорення темою. Для тих, хто боїться війни, голоду, мору, землетрусу, засилля інформаційних технологій, – читачів із нормальними людськими страхами. Переважна більшість “манкуртів”, до яких, очевидно, хотіла б докричатися авторка роману, навіть не дізнаються про його існування. Якщо ж ви вмикаєте й вимикаєте телевізор без душевного трему – читати цей твір вам буде нудно. Однак це не означає, що ви неодмінно манкурт”.

Надійка Гербіш, “Теплі історії до кави”, 2012:

“Потяг до чоловіка в героїнь Надійки Гербіш виразно сексуальний, сенс життя жінки, власне, полягає в тому, щоб створювати затишок для Нього, дарувати тепло й любов – цілком патріархальне уявлення, не посперечаєшся. Ідеальний чоловік у “Теплих історіях…” переважно надається Богом, чи долею, чи щасливим випадком. Він з’являється нізвідки: п’є каву з автомата на заправці та їде на зустріч саме з Оленою (“Дов­га самотня дорога”); випадково прилітає тим самим літаком до Нью-Йорка (“Нью-Йоркська осінь”); просто заходить до кав’ярні й залишається назавжди (“Рістреттове божевілля”). І я навіть не уявляю, як страждатимуть дівчатка-читачки, які збираються жити “за історіями Надійки”, якщо навчаться робити мате і лате, але не зустрінуть у метро цього незвичайно красивого ідеального чоловіка”.

Світлана Талан “Купеля”, 2016:

“Пафос і сюсюкання – так можна стисло означити творчу манеру Світлани Талан, якій вона не зраджує й у новій повісті “Купеля”. Воно й не дивно, адже головна тема, що турбує авторку, – вічна: боротьба добра зі злом. Не зраджує письменниця й очікуванням від сюжету, перипетії якого розгортаються в романтичній обстановці українського села, де, як ми знаємо ще з ХІХ століття, боротьба добра зі злом найбільш запальна”.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s