Олександр Кольченко, колишній в’язень Кремля: Реальна вигода від активізму ‒ те, що ти виграєш (повна розмова)

У вересні до України повернулися 35 утримуваних росіянами українців. Серед них ‒ кримський громадський активіст лівого спрямування, анархіст, захисник прав кримського студентства Олександр Кольченко.

Яким був перший місяць після звільнення для Олександра Кольченка? Як сприймали Євромайдан у Криму? Про це та інше з ним говорили в ток-шоу «Доброго ранку, Криме» на Радіо Крим.Реалії.

‒ У тебе було зовсім небагато інтерв’ю. Кому ти взагалі їх давав? А то якось мало…

‒ Два інтерв’ю для «Громадського» та короткі коментарі для АТR, «Настоящего времени». Мабуть, усе.

‒ Чому так мало? Запрошень на інтерв’ю було багато…

‒ Для мене це трохи важко. Я не дуже звик до такої уваги. Я вирішив надати пріоритет, у першу чергу, «Громадському» та Крим.Реалії.

‒ Ти народився в Криму і жив там усе життя. Розкажи трохи про свій Крим. Крим, у якому ти ріс, який він?

‒ У молодості я часто їздив Кримом. І в кримські гори, і до друзів у Севастополь, Ялту.

Олександр Кольченко
Олександр Кольченко

‒ Може, є улюблені місця?

‒ Мені дуже подобалося дике місце недалеко від Балаклави, куди можна потрапити тільки на катері або спустившись зі скелі. Відповідно, там практично не було туристів. Дуже красиво.

‒ Ти виїжджав за межі Криму?

‒ Виїжджав. Часто їздили до Запоріжжя до друзів, до Харкова, тричі бував у Києві, виїжджав до Херсона. Мабуть, усе. І навесні 2014 року вже «переїхав» до Росії разом із Кримом (після анексії півострова Росією ‒ КР).

‒ Чи відчував ти себе особливим, тому що ‒ кримчанин, чи вважав ти Крим особливим місцем?

‒ Хіба що з точки зору клімату та географії. Там дуже багато красивих місць. А так, у принципі, ні.

‒ Ти бачив своє майбутнє на півострові чи думав кудись поїхати?

‒ Я не планував нікуди їхати. Я думав, що житиму там, нічого не віщувало подорожей.

‒ Як ти прийшов до активісткої діяльності? Чим ти займався в Криму до подій 2014 року?

‒ Ми займалися з хлопцями вуличним протистоянням ультраправим. Потім організували профспілку «Студентська дія», влаштовували акції солідарності з робітниками. З робітниками Херсона, з робітниками «Кримтролейбуса». Брали участь в екологічній боротьбі. Зокрема, були учасниками екологічного табору протесту проти будівництва вугільного термінала в Севастополі у 2009 році.

‒ З якого року ти став активістом?

‒ Я не пам’ятаю вже, десь із кінця 2000-х.

‒ Що тобою керувало? Чому ти не сидів удома та не займався своїми справами? Чому ти вирішив з друзями відстоювати чиїсь права?

‒ До цього я прийшов швидше з субкультури «хардкор-панк». І з часом уже став усвідомленіше все це сприймати.

‒ «Хардкор-панк»? А музику продовжуєш слухати? Захоплюєшся?

‒ Так.

‒ А що слухаєш?

‒ Багато чого. І карибські мотиви, і хіп-хоп, і хардкор-панк також.

‒ Щось відкрив для себе з сучасної музики після того, як на волі опинився?

‒ Ні. Ще не встиг. Хіба що нові кліпи російської групи What We Feel вийшли.

‒ Повернімося до активістської діяльності. Наскільки активізм був дієвим як інструмент впливу на те, що відбувається. Ти говорив, що захищав працівників «Кримтролейбуса»… Чи вийшло?

‒ Щодо цього я не в курсі, але у 2009 році нам вдалося домогтися того, що вугільний термінал не почали будувати.

‒ Тобто можна було впливати на те, що відбувається?

‒ Так. Також за допомогою наших студентів ми змогли домогтися скасування платних послуг у вишах Криму.

‒ У нас є запитання в Youtube. Олексій Салагаєв запитує, звідки в Олександра з’явилося прізвисько «Тундра»?

‒ Це з молодості ще. Коли спілкувався з хлопцями в центрі, одна дівчинка упродовж двох днів називала мене так. Прилипло.

‒ А чому вона так називала тебе?

‒ Не знаю.

‒ Ще є одне провокаційне запитання від Наталії з Ялти, наша постійна глядачка в Youtube. Скільки платили активісту?

‒ Анітрохи. Реальна вигода від цього ‒ те, що ти виграєш. Ті перемоги, які ти здобуваєш. У цьому для тебе і сенс.​

Підбираємося плавно до цієї позначки, коли почалася активна фаза анексії кримського півострова. До 2013 року як змінювалася ситуація в Криму? Чи відчував ти якісь зміни у сфері прав і свобод людини?​

– У той час ще ні. Все залишалося по-старому. Починаючи з зими 2013-2014 років уже відчувалося певне напруження в суспільстві. У громадському транспорті, на біл-бордах була агресивна пропаганда, спрямована проти Майдану. Все це переросло в анексію.

‒ Як ти сприймав події на Євромайдані в Києві?

‒ Існувало дуже багато суперечливих чуток. Я намагався дивитися новини про те, що відбувається в інтернеті, стріми. І крім цього, щоб особисто своїми очима побачити, на початку лютого я з’їздив до Києва.

‒ Що ти побачив?

– Ми приїхали наступного дня після ночі, коли відбили «Український дім» у «беркутів». З того часу встановилося тимчасове перемир’я. І коли зайшов до «Українського дому», там він був як мурашник. Усі чимось займалися: ремонтували, організовували ‒ і кожен один одному пропонував свою допомогу. Я був дуже вражений рівнем низової самоорганізації людей.

‒ Усі ці історії про «бандерівців», російську мову… Знайшов ти ці підтвердження?

‒ У Криму я такі історії чув від, здавалося б, дорослих адекватних людей. Але все-таки вони відтворювали ці міфи.

‒ А якби ти сам не поїхав на Майдан і не побачив все на власні очі, ти б теж увібрав всі ці історії в Криму?

‒ Я від початку не був сприйнятливим до таких міфів.

‒ Як це відбувається? Чому одні сприйнятливі, а ти ‒ ні?

‒ Я не знаю.

‒ А щодо оточення? Знайомих, сусідів… Різниця була видна між тобою та ними?

‒ Моє оточення та люди, з якими я спілкувався, вони, можна сказати, теж або симпатизували, або критично симпатизували Майдану.

‒ Чи відбувся розкол у твоєму оточенні?

‒ Ні. За винятком моїх одногрупників в університеті чи на роботі. Вони виявилися більш сприйнятливими до пропаганди.

‒ Як ти думаєш, та пропаганда, про яку ти говорив, яка була навіть у тролейбусах, на екранах, на листівках, на під’їздах ‒ вона на людей впливала?

‒ Мені здається, так.

‒ Був такий момент, що місцева Партія регіонів теж брала участь у всій цій інформаційній кампанії. Частина листівок, які були розвішені, були присвячені кримським активістам. Тим кримчанам, які їздили на Майдан. Хтось із твоїх знайомих потрапив на ці листівки?

‒ Так. Деякі з моїх знайомих потрапили. Це люди, які більше займалися громадською діяльністю, ніж я: Олександра Дворецька, Максим Осадчук та інші. Зараз не можу всіх згадати. З одного боку, це було смішно, а з іншого боку – викликало деякі занепокоєння. У листівках були опубліковані й фото цих людей, адреси їхньої реєстрації.

‒ У тебе щось змінилося, коли ти повернувся з Києва до Криму у 2014-му? Чи відчував ти в Криму якусь підтримку з Києва? Зв’язок із материковою Україною був?

‒ Напевно, я так думаю, був і зв’язок, і підтримка. Але особисто я не відчував. Я тоді працював, було дуже складно встигати стежити за всіма новинами.

‒ Коли тобі стало зрозуміло, що події в Криму ‒ не просто політична криза, а щось серйозніше?

‒ Після того, як у Криму з’явилися так звані «зелені чоловічки», які оточили адміністративні будівлі, військові частини, перекрили вулицю Пушкіна.

‒ Що робити в такій ситуації? Як ти ухвалював рішення, визначав стратегію подальшої поведінки?

– Не знаю. Було дуже складно виробити якусь стратегію. Спочатку я взагалі до публічних акцій із підтримки Майдану ставився дуже скептично, не брав участі в них. Але десь із початку березня брав участь в антивоєнних акціях. Читав, що навряд чи такі акції змінять щось, але не брати участь все одно не міг. Ми з хлопцями приходили на ці акції, щоб організувати безпеку в разі нападу провокаторів.

‒ Ти відразу прийняв реальність анексії Криму?

‒ Одна справа, коли ти бачиш це на екрані телевізора або на екрані монітора комп’ютера. Інша справа, коли ти особисто, на відстані витягнутої руки, можеш побачити цих людей зі зброєю. Все це більше, ніж реально… Після свого затримання я зрозумів, що це (анексія ‒ КР) надовго.

‒ Хтось чекав рішень Києва, хтось розумів, що немає ніякої допомоги й треба робити щось самому. А у тебе які відчуття були?

‒ Усе великою мірою залежало від нас, від самих кримчан.

‒ Чи було в Криму достатньо людей, які могли вийти на вулиці й говорити про свою думку? І чому цього не сталося?

– Населення в Криму упродовж довгого часу було достатньо проросійським. Агресивна пропаганда відновила вплив. Як мені бачиться, усі до кінця не розуміли різницю між тією Росією, куди вони хочуть потрапити та тією Росією, яка є насправді.

‒ У тебе є якась образа на тих, хто був проросійськи налаштований?

‒ Ні. Вони самі вибрали.

‒ Якби ти знав, що з тобою трапиться в результаті участі в цих акціях, ти б повторив це, чи все ж таки пожалів себе?

‒ Для мене це дуже складне запитання. Але в результаті того, що я потрапив до в’язниці, я познайомився з дуже багатьма хорошими людьми.

‒ Чи зміг би ти жити в тому Криму, який існує зараз?

‒ Мені здається, що це було б дуже складно ‒ жити в такій гнітючій атмосфері. Я в той час був якраз у роздумах: їхати чи залишатися. У мене там родина залишалася. Трохи не встиг виїхати.

‒ Як думаєш, чому саме тобою зайнялися співробітники ФСБ?

– На початку тієї весни я брав участь в антивоєнних акціях. Ми також супроводжували іноземних журналістів та займалися їхньою безпекою. Після того як прийшло усвідомлення, що легальні та публічні методи боротьби себе вичерпали, один знайомий запропонував мені участь у підпалі офісу Партії регіонів, і за сумісництвом штабу «самооборони». Я прийняв його пропозицію. У ніч на 18 квітня ми здійснили підпал ‒ як для завдання реального збитку, так і заради символічної акції.

‒ Пошкодував про це?

‒ Що даремно це було все? Ні. У мене таких думок не виникало.

– Як було дізнатися, що тебе звинувачують не тільки в теракті, але й у тому, що ти, анархіст і антифашист, виявляється ‒ праворадикал і мало не член «Правого сектора?​

– Для мене, незважаючи на всю серйозність ситуації, все було смішним. Але ФСБшники не намагалися у мене щось з’ясувати. Їм вже «усе було відомо».

‒ Ти намагався їм пояснити, що у тебе зовсім інша політична позиція?

‒ Я їм пояснював, але, звісно, вони не слухали. У них уже був свій сценарій, інструкції.

‒ Коли ти дізнався, що в тебе є підтримка?

‒ У Москві, коли до мене прийшла адвокат і сказала, що вона прийшла від Олександри Дворецької. І коли в Москві прийшли представниці громадської спостережної комісії. Цей візит був настільки несподіваним для мене, що я навіть розплакався.

‒ Чи залишилися у тебе хороші знайомі в ув’язненні?

‒ Так.

‒ Це росіяни?

‒ І росіяни, зокрема, і таджики.

‒ Українців зустрічав?

‒ Зустрічав. Там багато українців ‒ «заробітчан», які приїжджають за легкими грошима, поширюють наркотики, їх закривають. Дуже поширене таке.

‒ Багато таких?

‒ У себе в таборі (бачив ‒ КР) до 10 осіб. У Росії взагалі дуже багато ув’язнених саме за цією статтею ‒ незаконний обіг наркотиків. Зберігання, поширення, вживання… Тому й стаття називається «народна».

‒ Ув’язнені знали, хто ти?

‒ Знали. Але ставлення було «рівним».

‒ Статус українського політв’язня в російській колонії сприяв кращому поводженню?

‒ У Росії в ув’язнених немає статусу. Я був таким же ув’язненим, як і всі інші. До тебе тільки пильніша увага з боку адміністрації.

‒ Розкажи про своє рішення оголосити голодування.

– Я дізнався про те, що Олег (Сенцов ‒ КР) «став на якір» від свого місцевого адвоката. Я дуже переживав за Олега. Знав про те, що він людина вперта, рішуча. Потім через кілька днів приїхала моя адвокат, щоб відмовляти мене, знаючи мій характер. Весь цей час я думав і хвилювався. Першого червня, коли прийшов інший мій місцевий адвокат, я у його присутності оперативному співробітнику передав заяву, де була викладена моя відмова від вживання їжі. Він дуже злякався й відмовився брати цю заяву. Сказав: зараз піднімемося в оперативний відділ, начальнику оперативного відділу віддаси. Я прийшов до кабінету, і вони усі оточили мене. Були дуже перелякані. Грали в «хороших і поганих поліцейських». «Погані поліцейські» погрожували обшуками в бараці ‒ мовляв, скажуть, що причиною регулярних обшуків є я. «Хороші» ‒ пропонували подумати про своє здоров’я та майбутнє.

‒ Ти ж тепер переселенець, як і тисячі кримчан, які виїхали з Криму. Довідку переселенця вже зробив?

‒ Вже так.

‒ А що з житлом?

‒ Питання вже майже вирішилося. На останній стадії.

‒ Як тобі Київ?

‒ Київ дуже великий: великі відстані, великі потоки людей. Я ще до цього не звик, хоча вже місяць минув. Їжджу на метро, переважно. Люди пізнають. Підходять, вітають із поверненням.

Справа Сенцова та Кольченка

Кримського режисера Олега Сенцова і анархіста Олександра Кольченка затримали представники російських спецслужб у Криму в травні 2014 року за звинуваченням в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у терористичній діяльності на території Криму. Кольченко отримав 10 років колонії. Обидва свою провину не визнали.

Олег Сенцов відбуває покарання в місті Лабитнангі, на півночі Росії. Олександр Кольченко перебуває в колонії міста Копейськ, на Уралі.

Після 145 днів голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів, які перебувають у російських в’язницях, Сенцов «письмово погодився на прийом їжі». Він назвав це «вимушеним заходом через загрозу насильницького годування». Amnesty International заявила, що примусове годування є катуванням. 25 жовтня 2018 року Сенцову присудили премію Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Правозахисний центр «Меморіал» вніс Сенцова і Кольченка в список політв’язнів. Петицію на сайті Білого дому із закликом врятувати засудженого в Росії Олега Сенцова підписали понад 100 тисяч осіб.

 

 

 

 

 

Джерело: Крим. Реалії

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s