Зоряна Скалецька, голова МОЗ: Мої заступники і я не завжди задоволені якістю документів і проектів рішень, які нам пропонують прийняти

7 жовтня 2019 р.

Міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька дала ексклюзивне інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” на самому початку своєї роботи в відомстві, ще до гучного конфлікту з керівництвом директорату медичних послуг та директорату стратегічного планування та євроінтеграції, коли частина співробітників МОЗу звернулися з відкритим листом до прем’єр-міністра Олексія Гончарука з заявою, що дії нового керівництва міністерства ставлять під загрозу продовження реформування охорони здоров’я.

 

Як сьогодні працює міністерство? Чи укомплектовані директорати? Чи багато людей пішло з попередньою командою?

– Насправді катастрофічної ситуації немає. Ще 2014 року в штаті МОЗу було 260-270 людей. Потім в рамках реформи державного управління додали 70 ставок, щоб завести нових людей, не звільняючи тих, хто вже працював: частину людей завели, частину не завели, але все це з урахуванням додаткових вакансій. Тобто це була радше рокіровка посад, і вона ще не завершилася. Наскільки мені відомо, вона триватиме до кінця року, цебто сьогоднішній штатний розпис на 330 вакансій треба скоротити до 260 відповідно до організаційних потреб міністерства. Всі ці пертурбації пов’язані радше із загальними реформами, ніж з потребами міністерства. Є вакансії в нових директоратах, є вакансії в департаментах, але ми дивитимемося на певну реорганізацію, на функціонал, наявний у зовнішніх структурах, щоб не було дублювань, або, навпаки, не було прогалин. Ми запланували провести аудит ефективності кожного співробітника, оцінити результати його роботи, фаховість, і плануємо залишити найкращих спеціалістів. Гадаю, повернемося до цього перегодя, коли розберемося з бюджетом і програмою діяльності уряду. Мені буде цікаво почути думку експертів, членів команди міністерства, як влаштувати так, аби в міністерства не було невластивих функцій, аби були передбачені всі необхідні функції й відповідні фахівці для них.

Зараз ми даємо доручення, співробітники готують документи, ведуть роботу. Мої заступники і я не завжди задоволені якістю документів і проектів рішень, які нам пропонують прийняти. Назагал міністерство має стати ефективним відомством. Ще більш ефективним, тому що український народ поставив таке завдання перед урядом. Фахові спеціалісти залишаться, з іншими ми маємо попрощатись.

– Але ж у МОЗі були люди, котрі працювали не в штаті, а в грантових проектах. Вони залишили МОЗ?

– Так, вони справді були в міністерстві й, наскільки мені відомо, ще й зараз тут є. У одних контракт закінчився у вересні, в іниших завершиться до кінця року, в декого – у вересні 2020 року. Але оскільки вони на контракті з грантодавцями, а не з МОЗом, гадаю, ми дивитимемося разом з міжнародними проектами, які завдання вони мали б виконувати. Наразі я намагалася зрозуміти їхнє розташування. Але оскільки інформація поки що радше офіційна, ніж фактична, зараз в цьому питанні ще не все доведено до ладу, і ми до нього теж повернемося. Точно треба впорядкувати цей процес, зрозуміти ефективність цих людей. Ми хоч і не платимо їм зарплатню, але маємо право на оцінку ефективності цих проектів. Їх результат – репутація МОЗ і країни загалом.

– Наскільки виправданою була практика залучення в МОЗ співробітників під грантові проекти?

– Гадаю, до певної міри це було виправдано за необхідності швидкого впровадження реформ, аби не гаяти часу на набір держслужбовців через конкурси. В моєму розумінні, це був певний компромісний варіант. А будь-які компромісні варіанти, якщо вони не переходять на офіційний режим, можуть викривляти державну функцію міністерства. Державний службовець – це той, хто виконує певні функції держави. Гадаю, ми повинні перевести цих спеціалістів в більш коректне й правильне русло в інтересах держави.

– Тобто, дати можливість людям, які успішно працювали в цих проектах, стати держслужбовцями?

– Однозначно, потрібних варто привести на посади. І навпаки, якщо вони не бачать себе корисними для держави, а лише задіяні в проектах, можливо, їх треба перевести на роботу в проектних організаціях на аутсорсинг.

– Нові заступники вже приступили до роботи? Обов’язки розподілені?

– Усіх заступників ще немає, тому про розподіл обов’язків зараз не йдеться. Сьогодні ми налагоджуємо роботу командної комунікації у вигляді окремих доручень, аби подивитися, чи всі справляються з ними. Не хочу, аби мої заступники, подібно до мене, опинилися в ситуації, коли на них звалиться все, а інформації не буде. Ми поступово входимо в справи. Розуміємо, що вимоги до нас високі й часу на ознайомлення обмаль. Тому працюємо 24/7.

Я зараз дуже чекаю, всі чекають налагодження роботи з eHealth. Це все, що стосується реєстрів, організацій системи. Треба, щоб був профільний заступник, котрий працюватиме у взаємодії з віце-прем’єром з діджиталізації.

– Хто може стати цим заступником?

– Гадаю, кандидатуру ми узгоджуватимемо з віце-прем’єром. Сподіваюся, що вона з’явиться досить швидко. І тоді всі проблемні питання щодо реєстрів, зокрема, координуватиме профільний заступник. Втім, я очікую цю кандидатуру радше від віце-прем’єра. Наразі важливо підкреслити, що ситуація з реєстрами жахлива – ними ефективно не займалися. За деякі здійснено оплату, проте реєстр так і не запущено. Ситуація буквально жахлива.

– Що буде з реєстрами, які зараз вже існують, скажімо, з реєстром гемодіалізу, реєстром інсулінозалежних?

– Вони всі мають увійти в одну систему. Ми вивчимо питання, і буде зрозуміло, як їх потрібно переробити. Але ми не маємо втручатися в якісь технологічні нюанси, цим мають займатися фахівці, які зможуть правильно поставити запитання і об’єктивно перевірити відповідь чи надану інформацію.

– Коли впроваджувався реєстр інсулінозалежних, виявилося, що насправді інсуліну потребує близько 170 тис. пацієнтів, а не 220 тис., на яких департаменти охорони здоров’я традиційно подавали запити. Подейкують про значний спротив цьому реєстру…

– Усім відомо про проблеми з верифікацією, з достовірністю даних. Сьогодні в нас є НСЗУ, і вони сказали, що ми можемо передати інсуліни на реімбурсацію. Це буде реалізовано з другого півріччя. І це, на мою думку, знімає більшість питань щодо зловживань, фіктивних пацієнтів тощо. Коли ця програма фінансуватиметься НСЗУ, буде передано гемодіаліз, а отже буде чітко видно, скільки пацієнтів отримує гемодіаліз і в якій кількості. І клініки отримуватимуть він НСЗУ плату за гемодіаліз як за медичну послугу, яка буде облікована. Тому, гадаю, вже скоро ми побачимо покращення ситуації і з гемодіалізом, і з інсулінами саме завдяки переведенню їх до НСЗУ.

Так само ведеться робота щодо інтеграції системи НСЗУ з базами Мінюсту й рештою загальнодержавних реєстрів. Спершу виникали нестиковки, в базі обліковувалися якісь померлі особи, або хтось взагалі був відсутній у ній. Тож виникло питання взаємної координації загальнодержавних баз. І це теж буде відповідальністю eHealth – вбудуватися в загальнодержавну систему, це на сьогодні ключове питання. Ми вже провели кілька нарад, сформували план дій, позаяк з’ясувалося, що в нас немає загального уявлення, що таке eHealth для охорони здоров’я й для держави. Зараз eHealth використовується радше для діяльності НСЗУ, але насправді це має бути універсальніша система, яка міститиме, наприклад, всю інформацію щодо захворюваності, аби ми могли бачити ситуацію в регіонах, а чи потребу в ліках. Приміром, сьогодні постає питання продовження програми закупівлі ангіографів, але наразі відсутня зведена інформація про те, що було зроблено в рамках цієї програми з 2017 року. Ось мені дали проект бюджету, де закладені кошти на ангіографи, а я жодного аналізу попередніх закупівель по цій програмі не бачила й до документу їх не додали. Я кажу: “А можна дізнатися, скільки їх в країні, скільки ми минулого року закупили, наскільки закрили потребу?” Відповіді досі не отримала. І так по десятках пунктів. Це щодо фаховості підготовки бюджету з низки напрямків. Отож, йдеться про нашу можливість, зокрема eHealth, отримувати всю інформацію й отримувати її оперативно. Знов-таки, є медичне обслуговування на “первинці” в населених пунктах, де багато заробітчан, за яких декларацію заповнювали родичі. Ледь не півсела на заробітках, а в лікаря повнісінько декларантів, він отримує за них платню, має прекрасну зарплату, нічого не робить, тому що до нього майже ніхто не приходить.

– Йому поталанило?

– Насправді нікому не поталанило – ні заробітчанам, ні країні. Однак це зле ще й з того огляду, що ці люди не обслуговуються у лікаря. Тобто, повертаючись до eHealth, мушу сказати, що він повинен мати той функціонал, який допоможе нам правильно приймати справедливі стратегічні рішення, в тім числі й щодо закупівель.

– Коли ви прийшли в міністерство, до вас почали звертатися різні громадські об’єднання, пацієнтські організації, експертні спільноти. Чи ви готові вислуховувати всіх?

– З перших днів моєї роботи до мене почали надходити листи з різними пропозиціями, запитами. Я бачу, що для когось важливо просто бути почутим, а для когось це шанс показати нарешті всі свої напрацювання. Ми точно не будемо від цього закриватися. Але мушу сказати, що більшість звернень або містить відомі мені ідеї, або зводиться до опису певних проблем і негараздів, теж добре мені відомих. Тому закликаю: не описуйте відому проблему, а пропонуйте, як її вирішити, яких експертів зібрати, де знайти гроші.

Коли йдеться про взаємодію з експертним, громадським середовищем, зі всіма зацікавленими особами, ми би хотіли отримувати конкретні пропозиції щодо рішень: в такій-то постанові чи такому-то наказі необхідно змінити ту чи іншу статтю, норму. Саме на такі пропозиції я очікую. Наприклад, є звернення щодо важливості попередження внутрішньолікарняних інфекцій, є досвід окремої лікарні, але треба розуміти, як МОЗ має мультиплікувати цей досвід на всі комунальні заклади.

– Як ви оцінюєте готовність лікарень до автономізації до 2020 року? НСЗУ каже, що лікарні зараз активно автономізуються, готуються до реформи. Нещодавно довелося спілкуватися з головою Херсонської ОДА, який каже, що зараз область є лідером з підготовки до реформи “вторинки” й “третинки”, хоч іще три місяці тому в області взагалі відмовлялися входити в реформу. Тобто всі вже готові?

– Ця робота провадиться доволі активно. Зокрема, постійно скликаємо в МОЗі робочі наради з областями, плануємо самі їздити регіонами. Дійсно, сьогодні більшість із них хвилює питання, як в працюватиме в реформі “вторинка”. Гадаю, що на обласному, можливо, на міському рівні вже є належне розуміння, тож найбільший виклик зараз – це робота з районами, з районними радами, де є районні лікарні. І я дуже розраховую на допомогу Офісу президента, керівників обласних адміністрацій в цій роботі. Треба особливу увагу приділити департаментам охорони здоров’я, які є частиною нашої державної функції з управління галуззю. Ми просимо їх: працюйте з головними лікарями, районними радами, з тими, хто має приймати рішення про автономізацію. Тому що я не об’їду геть усіх і не переконаю кожного. Вони повинні розуміти свою відповідальність, свою функцію з управління лікарнями, які стануть некомерційними комунальними підприємствами. Міністерство виступає за автономізацію й за продовження реформи в цьому напрямку, однак деякі питання теж доопрацьовуватимемо.

На сьогодні ми працюємо з департаментами охорони здоров’я, з’ясовуємо, яка готовність. Думаю, скоро ми будемо все це переводити в цифри, щоб розуміти, де в нас критична ситуація, а де звичайний режим. Я більш ніж впевнена, що для більшості лікарень потрібен певний довідник, такий, який ми робили з “первинки”, де буде прописано, як робити, навіщо, чому і т.д. Цю роботу треба провести. Але вона складніша, ніж робота щодо “первинки”, яку місцевим радам було не так шкода віддати. Адже зараз йтиметься про районну лікарню, чи, приміром, хірургію, де оперативні втручання проводилися, можливо, 10 разів за рік, але ж вони були. І з перспективи місцевих виборів у місцевих рад може бути своє розуміння реформи. На мою думку, це такий виклик, до якого ми повині ставитися дуже відповідально, проводити роз’яснювальну роботу.

– Тож концепція не змінюється, реформа триває, автономізація необхідна?

– Якщо були ті, хто сумнівався чи навіть сподівався, що реформи не буде, то вони, швидше за все, не розуміли, що ми не маємо іншого шляху. Натомість це збагнули всі, хто був дотичний до процесу реформування, тривалої розробки варіантів оптимізації наявного ресурсу системи. Оптимізації не в сенсі скорочення, а в сенсі ефективного використання. Скільки ідей щодо реформи було передумано за 20 останніх років, але іншого варіанту справді не знайшли.

Більшість регіонів і людей, котрі до обираються місцевих рад, часто не до кінця усвідомлюють свою роль власника комунального закладу охорони здоров’я. Чимало з них ще й досі плекають ілюзії, що господарська діяльність лікарні – це питання відповідальності МОЗ, а вони тут ні при чому, що в них просто на балансі щось таке значиться.

– Нещодавно на засіданні профільного комітету Верховної ради говорили, що треба автономізувати також інститути Національної академії медичних наук (НАМНУ), бо це передбачено законом, а НАМНУ закон не виконує. На вашу думку, чи мають ці заклади брати участь в реформі і в єдиному медичному просторі?

– Я зустрічалася з представниками НАМНУ й попросила їх представити своє бачення того, як би вони хотіли трансформуватися, аби їх кошти використовувалися належним чином, аби вони мали можливість отримувати кошти і від НСЗУ, і від наукової діяльності. Їм треба подумати, як поєднати наукову компоненту з безпосередньою лікувальною діяльністю, і як ці напрямки мають взаємодіяти. Тут можливі різні варіанти. Я очікую найближчим часом пропозицій від НАМНУ, а далі вже будемо разом оформлювати цю модель безпосереднім рішенням.

Але сьогодні є питання щодо наукової діяльності. Зокрема, в Україні відбувається перехід до фінансування науки за принципом грантових проектів, коли науковці формують проектні заявки за якими отримують фінансування. Ця модель в багатьох країнах визнана як більш ефективна. Але в НАМНУ повинні зрозуміти, що НСЗУ оплачуватиме лікувальну діяльність тільки в межах договору й гарантованого пакету, тож треба зрозуміти, як буде оплачуватися те, що виходить за його рамки.

Я за виконання закону.

– На вашу думку, чи мають інститути НАМНУ увійти в єдиний медичний простір, про який, до речі, говорили ваші попередники?

– На сьогодні єдиний медичний простір включатиме надання послуг, які оплачуватимуться через НСЗУ. Але я не думаю, що ці заклади мають бути повністю поглинені гарантованим пакетом. Вони можуть поєднати гарантований пакет зі своєю науковою діяльністю, можливо, надаючи певні медичні послуги, проводячи операції в межах наукових досліджень, або ж НСЗУ оплачуватиме високоспеціалізовані медичні послуги.

– Як ви гадаєте, можливо таке, щоб вартість вирізаного в районній лікарні апендициту становила 9 тис. грн, а в лікарні НАМНУ – 25 тис. грн?

– Я не думаю, що займатися вирізанням апендицитів – це рівень Академії меднаук. Гадаю, і це має бути певна філософія, що їхні ресурси і їхній час мають витрачатися на високотехнологічну медичну допомогу, а не рутинні втручання. Інша річ, що потрібна певна оцінка того, скільки може коштувати така високотехнологічна допомога, як порахувати її вартість? Це вже завдання НСЗУ.

– Що ви можете сказати про гучну історію із затриманням хірурга-трансплантолога інституту ім. Шалімова, який, до речі, теж входить в систему НАМНУ? (Завідувача відділенням трансплантації та хірургії печінки цієї клініки затримали при отриманні хабара в розмірі $20 тис за проведену раніше операцію з трансплантації печінки й подальше лікування та реабілітацію – ІФ)?

– Міністерство охорони здоров’я пильно слідкує за ситуацією в Інституті Шалімова, комунікує з правоохоронними органами. Ми сподіваємося на професійне розслідування і законний вирок суду.

– МОЗ підтримає ідею співоплати, яку свого часу викреслили із закону про фінансові гарантії?

– Існує багато моделей співоплати – іспанська, прибалтійська тощо. Гадаю, ми маємо подивитися, яку модель запропонують законодавці, щоб населення під час отримання гарантованого пакету допомоги мало якомога ширше покриття медичними послугами. Були пропозиції, аби кожен громадянин доплачував бодай хоча б щось, хоч п’ять гривень. Але я не думаю, що це хороша ідея, тому що коли ми говоримо про гарантований пакет, він має бути гарантований без співоплати. Це те, що ми можемо дозволити собі з бюджету. Можливо, доцільніше було б, аби співоплата стосувалася радше послуг, що виходять за межі пакету, чи поліпшених умов перебування в лікарні. Однак рішення за парламентом.

– Яке ваше бачення розвитку державних закупівель? Зокрема, чи підтримуєте ідею, що нічого закупати за кордоном не треба, що всі потреби мають покривати вітчизняні виробники?

– Тут є багато компонентів. Наприклад, допоки в нас немає виробництва вакцин, яких ми потребуємо, нам потрібно думати, як можемо їх закуповувати. На сьогодні залишена можливість міжнародних закупівель, і хоча би для вакцин це має обґрунтований сенс. Інші препарати, котрі зареєстровані на ринку чи які привозять дистриб’ютори, має закуповувати держпідприємство МЗУ як центральний закупівельний орган. Але треба повністю довести всю нормативну регуляторну базу, щоб вони могли розпочати закупівлі.

Крім того, йдеться про те, що для всіх публічних закупівель – не лише в медичних закупівлях – ми маємо переходити на рамкові трирічні контракти з виробниками. Тут мова йде не тільки про охорону здоров’я, йдеться про те, що так будуть перелаштовуватися всі держані структури. Ми просто увійдемо в цей процес. Тобто, коли буде підготовлена вся нормативна база, сподіваюся, цей процес почнеться. Сподіваюсь, це дасть змогу знизити ціни, створити конкуренцію, осккільки вона має бути під час закупівель. Думаю, що повинні детально розписати, як все це має відбуватися. Наразі є хороша взаємодія з експертами, клотрі допомагають це все робити.

Я спілкувалась з ДП МЗУ, вони дають своє бачення. Але для запуску національних закупівель ми маємо ще дуже багато зробити.

– На вашу думку, чи треба підтримувати вітчизняного виробника, даючи йому преференції чи гарантуючи держзамовлення на закупівлю?

– Я точно не вважаю, що преференції – це добре. Але ми маємо створити умови для вітчизняних виробників бути максимально конкурентними на ринку. Водночас важливо створити систему оцінки якості для всього, що є на ринку – це вітчизняні чи імпортні ліки. Ми повинні створити однакові правила контролю якості, однакові правила гри.

– Як ви ставитеся до ідеї розвитку в’їзного медичного туризму? Чи будете розвивати програми лікування за кордоном?

– Люди, котрі потребують лікування за кордоном, зараз просять про більш прозорі процедури, оскільки на сьогодні є дуже багато незрозумілих речей: кого відправляють, куди відправляють і тощо. Одне з наших завдань – зробити ці прозорі процедури швидко, і це реалістично, відкрити всі дані. Але також треба розуміти: наприклад, багато людей, котрі зараз їдуть за кордон, потребують пересадки нирок. Тож якщо ми налагодимо роботу в Україні, в тому числі спочатку доступний гемодіаліз, потім трансплантологію, то дістанемо можливість пересаджувати нирки в країні.

Втім підозрюю, що будуть спроби зірвати цей процес. Я розумію, що є люди, які 20 років блокували ці процеси, вони будуть робити все, щоб нічого не змінилося.

– Ви не розчаровані, тим, що побачили в міністерстві, тим, як воно насправді працює?

– Я насправді не очікувала, що буде так важко отримувати від співробітників обгрунтовані документи і отримувати їх вчасно. Коли просиш документ, обґрунтування, а працівник зникає з документом, обґрунтування не з’являється, підготовка одного документу триває тижнями… Я почала ділитися цією проблемою з іншими міністрами, а вони мені: “У нас – те ж саме!” Кажуть, що це завжди так, це якесь випробовування працівниками міністерства нового керівництва. Десь – формальний підхід, десь – не до кінця добросовісний, десь – добросовісний, але перестаралися, десь – нерозуміння відповідальності…

Розбираємося. Структурою міністерства має стати єдина ефективна команда, залишивши працювати кращих професіоналів та залучивши нових спеціалістів.

– Що ви думаєте про проект держбюджету на 2020 рік? Зокрема, для орфанних пацієнтів зменшено фінансування. Чи будете переробляти?

– Проект готували ще з червня. Документи, котрі потрібні для проекту держбюджету, на сьогодні містять більше запитань, аніж відповідей. Мені подали документ, у якому в багатьох випадках немає обґрунтування бюджетніх запитів. Тому є доручення, чекаю на обґрунтування розроблених документів, щоб потім мати можливість відкоригувати ті чи інши показники. В першу чергу чекаю на обґрунтування від департаментів і директоратів, котрі дали мені загальний супровідний документ. Тобто процес триває.

– Ви не хочете створити, умовно кажучи, “раду старійшин” міністрів охорони здоров’я України, такий собі дорадчий орган?

– Я з деякими з них уже спілкувалася. Гадаю, буде правильно отримати пораду від таких людей, як Василь Князевич чи Олександр Квіташвілі.

На мою думку, нам також треба буде комунікувати з успішними лікарями, які працювали за кордоном і мають певний досвід в приватній медицині, займаються соціально відповідальним бізнесом в тому числі.

 

 

 

 

 

Джерело: Інтерфакс

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s