Євген Комаровським, педіатр: Безкоштовна медицина працює лише там, де знищено демократію і корупцію

6 жовтня 2019 р.

Євген Комаровський, найвідоміший педіатр країни, в інтерв’ю НВ назвав плюси і мінуси змін в медицині, охарактеризував нового міністра охорони здоров’я і розповів про свої розмови з президентом Володимиром Зеленським.

«Це мій радник із медицини» — так ще у квітні під час президентських перегонів відрекомендовував найвідомішого педіатра пострадянського простору Євгена Комаровського нинішній президент України Володимир Зеленський.

 

Втім, незважаючи на очікування, ні міністром, ні офіційним радником президента, ні членом нового українського парламенту Комаровський не став, укотре оголосивши, що в політику він не збирається.

Доктор заклопотаний іншим — своєю справою. Його книги, поради й телепередачі виховали ціле покоління батьків, і для них Комаровський — незаперечний авторитет. Тепер його графік розписаний на рік уперед і він із задоволенням виступає перед батьківськими й медичними аудиторіями в Україні та країнах СНД, а в рідному Харкові займається приватною практикою.

У своєму харківському кабінеті він і розмовляє з НВ, виділивши для цього спочатку трохи часу, а потім, розсмакувавши та захопившись розмовою, продовжує її значно довше, ніж обіцяв.

— Поговорімо про медичну реформу. Відбулася зміна уряду і керівництва МОЗ. Як ви оцінюєте зроблене Уляною Супрун?

— Неможливо відповісти коротко. Візьмімо, наприклад, протоколи лікування — алгоритми, як саме діагностувати і лікувати хворобу. З одного боку, сам факт визнання того, що немає ніякої національної медицини, медицина є наукова, — велика перемога. З іншого боку, питання: а наскільки такий протокол реалізований у наших умовах? Чи є у нас гроші на його реалізацію? Яка відповідальність лікаря, якщо він починає використовувати, наприклад, протокол Нової Зеландії, а у нас тут зовсім інші бактерії й лікування виявилося неефективним? До чого я все це кажу? У кожному такому рішенні є свої плюси і мінуси. Й аби з ними розібратися, потрібна сила-силенна часу. Тому для більшості людей ці первинні, вторинні, третинні етапи надання медичної допомоги — просто набір слів. І в цьому, до речі, полягає чи не головна помилка реформаторів. Промовляючи якісь речі, що стосуються охорони здоров’я, вони не дуже розуміють, що їхню реформу населенням прийме тільки тоді, коли воно її зрозуміє.

— Тоді по черзі. Сьогодні вже пройшла реформа первинної ланки медицини. З’явилися конкуренція лікарів-терапевтів і педіатрів за пацієнтів, можливість обирати сімейного лікаря та компенсація державою базових медичних послуг. Це добре чи погано?

— Це ніяк.

— Чому?

— Бо на шляху до реформи охорони здоров’я стоять дві непереборні перешкоди. Перша — 49-а стаття Конституції [гарантує безкоштовний доступ до медичних послуг усіх громадян], друга — популізм. Усе. Сьогодні держава дає лікареві за пацієнта 370 грн на рік. Зрозуміло, що безкоштовна охорона здоров’я неможлива в межах цієї суми. Зрозуміло, що в цю статтю Конституції, нехай це непопулярно, потрібно вносити серйозні зміни. Але ні, ми здійснюємо якусь акцію, свідомо знаючи, що вона не приведе до позитивного результату. Все, що може ця акція, — деяким чином поліпшити у нас стан лікарів. І вперше деяким із них (дуже небагатьом) не соромно на зарплату дивитися, але досі соромно на неї жити.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

— Із лікарями зрозуміло, але для пацієнтів реформа виглядає цілком вдалою, вони нею задоволені, зважаючи на соцопитування.

— А от і ні, пацієнти стали заручниками популізму. Адже основні уявлення людей про те, що таке гарна охорона здоров’я, сьогодні вирощують і плекають політики, і їх жодним чином не спростовують. Є доктрина, в якій лікар — це обслуговуючий персонал, він повинен робити те, що хочеться пацієнтові. Повинен ходити по домівках цілодобово.

— І безкоштовно.

— І безкоштовно, звісно. Так ось, послухайте, ви збираєтеся в Європу. Європейський середній клас із 5−10 тис. євро зарплати на місяць не може собі дозволити медицину, коли лікар приходить додому. А ми вважаємо, що це обов’язково і «Супрун — ворог народу», бо через неї лікарі не ходять по домівках. Тому визнаймо, що ось ці обіцянки політиків про лікарів-ходоків і швидку допомогу, фахівці якої будуть по дві години втішати бабусь із гіпертонією, — маячня і чистий популізм. Безкоштовний лікар — популізм, безкоштовна охорона здоров’я — популізм, швидка допомога з лікарем — популізм, лікар, який ходить додому — популізм. Ліки без рецепта — популізм. І щеплення тільки за бажанням мам — це жахливий і дрімучий популізм.

Медицина — це велика наука, люди, які володіють цими знаннями, багато років навчаються, мають справу зі смертю, кров’ю, рішеннями, від яких залежить життя людини. І ці люди вимагають поваги суспільства, захисту — і фізичного, і юридичного.

— Тобто зміну функції лікаря і реформу швидкої допомоги, які вже запущено, ви вважаєте вдалими?

— Стоп. Поговоримо про швидку. Звичайно, ні про яку наявність лікаря у швидкій допомозі не може бути й мови. Цим дійсно в перспективі повинні займатися парамедики, але для цього необхідно вибудувати систему, коли кожен пацієнт у будь-який час доби міг би зв’язатися з офісом свого лікаря. Не з лікарем, зауважте, а з офісом свого лікаря. Де завжди є черговий середній медперсонал, який підкаже, що робити. Коли цю систему вибудувано, коли створено і підготовлено альтернативну службу парамедиків, тоді можна демонтувати наявну нині.

Взагалі нам треба негайно відмовлятися від безкоштовної охорони здоров’я, бо інакше у нас ніколи не буде реальної конкуренції між медичними установами. Вона повинна бути, а ви повинні мати гроші, щоб купити страховку, а якщо ви жебрак, нещасний, найімовірніше, держава вам дасть гроші на те, щоб ви могли її придбати. У будь-якому разі ви вибираєте, у кого будете купувати медичну послугу. Тоді починається ринок медичних послуг. Реальний ринок, без корупції. А завдання Міністерства охорони здоров’я стежити, щоб на цьому ринку не було шарлатанів.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

— Тобто з наявних моделей вам ближче модель страхової медицини?

— І знову не так. Страхова медицина — це модель оплати за послугу. У Росії є страхова медицина, де в межах державної медицини існує страховий поліс, який оплачує фуфломіцин. Це хіба вирішує проблему?

— Не вирішує.

— Не в страховій медицині річ, а в тому, які послуги створюють і з чиєї кишені за них платять. Завдання страхової стежити, щоб продавана медична послуга була максимально ефективною. Щоб лікарі не придумували пацієнтові хвороб, не призначали фуфломіцини. Страхова компанія в цьому дуже зацікавлена, вона зацікавлена, щоб пацієнт був здоровий якомога швидше в мінімальні терміни і за мінімальні кошти.

Зараз же система вибудувана так, що всі її інститути зацікавлені, щоб людина хворіла якомога довше.

Дуже важливо, щоб це була приватна страхова компанія, якщо це буде державна страхова компанія, то це стане чистою корупцією — ну і що з того, що пацієнт хворіє довго, зате ми закупили у Васі купу потрібних ліків. Нехай хворіють, це ж круто!

Нам потрібен ринок, де працюють одночасно 10 страхових компаній, і всі контролюють один одного.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

— Добре, до нинішньої медреформи ви маєте питання. Ви практикуєте широко — Росія, Білорусь, Казахстан. Всі ці країни — спадкоємці радянської системи охорони здоров’я. Ви бачили десь у пострадянському просторі вдалу її трансформацію, тобто медичну реформу, яка працює і вас задовольняє?

— Вся оця безкоштовна охорона здоров’я дуже непогано працює там, де до мінімуму знищено два феномени — демократію та корупцію. Ось у цьому сенсі Білорусь — прекрасна країна. І той факт, що вони заробляють зараз мільйони на трансплантації, на пересадках кісткового мозку, тому підтвердження. А в Україні немає трансплантації кісткового мозку від нерідного донора. Нарівні з Албанією та Молдовою ми — третя й остання країна Європи, де таких операцій не проводять. А в Білорусі вони є.

— Мінус демократія, як ви сказали. Дорогувато виходить.

— Так, бо демократія — це часто-густо балаканина. І популізм — це теж один із продуктів демократії.

— У Білорусі була медична реформа?

— Вони, мені здається, дуже добре об’єднали систему Семашка та концепцію доказової медицини. Але ви зрозумійте, все одно потрібні політичні рішення. Я покладаю величезні надії на Володимира Зеленського, його обіцянку, що він прийшов на один термін. Коли команда не ставить собі за мету всім на 100% сподобатися і залишитися ще раз, то у них є шанси цю систему змінити принципово. Але для цього, я так розумію, потрібно трошки роздивитися.

— Ви багато років ведете просвітницьку роботу серед батьків, цим же займалася попередня команда МОЗ. Чи є від цієї публічної освіти ефект? Чи зростає кількість, наприклад, батьків, які вірять у доказову медицину, а не в гірчичники?

— Так, їх стає більше. За моїми даними, сьогодні кількість адекватних батьків приблизно 15%. А 25 років тому було десь 3−5%. На мій погляд, прогрес очевидний. Але 150 тис. хворих на кір — це діагноз інтелектуальному рівню країни.

— Під час передвиборчої кампанії Володимира Зеленського ви з ним зустрічалися, вас називали його консультантом із питань охорони здоров’я. Президент до вас сьогодні прислухається?

— Коли ми з Володимиром Олександровичем спілкуємося, він мене чує, він до мене прислухається. Але він у Києві, а я в Харкові. Щоб тебе слухали і прислухалися, треба бути з ними поруч 24 години на добу. Бо в той момент, коли від президента відійде Комаровський, до нього підійдуть Іванов, Петров і Сидоров. І перше, з чого вони почнуть, це з того, яка Комаровський сволота. Тому я найменше схильний, розштовхуючи когось, пробиратися до тіла президента.

Самі розумієте, у мене немає в цьому необхідності. Я для себе зробив висновок: ті 15% адекватних батьків, які готові мене слухати, — достатня аудиторія, щоб мені не було нудно в цьому житті.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

— Починати політичну кар’єру з новою владою ви не планували? Адже вам пропонували?

— Я цього не планував від самого початку і абсолютно щиро про це кажу. Бо я дуже добре знаю, що вдасться і що не вдасться, поки є всі ті вихідні, про які ми з вами говоримо все інтерв’ю. А ще я бачу обличчя деяких українських політиків, знаю їхні манери та поведінку. Повірте, я фізично ніколи не зможу бути і працювати з ними в одному просторі.

— Якщо говорити про нові обличчя, у медицині вже нова команда. Чи знайомі ви з Борисом Радуцьким, і Зоряною Скалецькою? Що думаєте про них як про людей, у руках яких на наступні кілька років опиниться здоров’я українців?

— Знайомий і з Борисом Радуцьким, і Зоряною Скалецькою. Із Зоряною ми спілкувалися за міністра Квіташвілі. Вона тоді справила прекрасно мене вразила. Експертка у галузі юридичного забезпечення медицини. Але чи є це достатнім для фігури міністра? Звичайно ж, ні. Ми всі прекрасно розуміємо: нині, як паліатив, це класне рішення. Але в умовах популізму і 49-ї статті Конституції жоден лікар, який себе поважає, який дорожить репутацією, не очолить Міністерство охорони здоров’я. Бо він чітко усвідомлює, що ця посада тягне за собою величезні репутаційні втрати.

— Вже з перших призначень у Міністерстві охорони здоров’я ми бачимо, що туди повертаються люди, які працювали провідними фахівцями за часів Раїси Богатирьової. Люди, які відповідатимуть за фармполітику, а самі є співзасновниками фармкомпаній. Ви реваншу в українській медицині не боїтеся?

— Я в українській медицині вже нічого не боюся. Я вважаю, що гірше, ніж зараз, не буде. Ситуація абсолютно безвихідна, безмежна, цим ніхто не займається і гірше не зроблять. Біда в тому, що ми виходимо протестувати проти чого завгодно, але я не бачив у цій країні протесту матусь, чиї діти лежали в нелюдських умовах українських стаціонарів і отримували неправильне лікування. Чому?

П’ять запитань Євгену Комаровському

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п’ять років?

— Напевно, поїздка на риболовлю до Норвегії, за вартістю вона була досить дорогою.

— Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Я дуже багато подорожую, тому — та ж риболовля у Норвегії. Це інша країна, інший зовсім світ, інше ставлення до людини. За два тижні життя там раптом ловиш себе на тому, що ти за весь цей час не зустрів жодної літньої людини. І ти ставиш запитання, а де ваші ці баби-діди? Вони кажуть: у круїзах. Тобто тобі треба вийти на пенсію, а потім все — круїзи. Це дуже вдарило на моє сприйняття світу.

— Чого або кого ви боїтеся, якщо боїтеся?

— Боюся, ну що в нашій країні, найбільше на світі боюся хвороб і болю.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— Я пересуваюся на машині Audi.

— Чи є у вашому житті вчинки, за які вам соромно?

— Таких глобальних немає.

 

 

 

 

Розмовляла Ольга Духнич

 

 

 

 

Джерело: НВ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s