Павло Остріков про перший український сайфай: Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі

1 жовтня 2019 р.

«Ти – космос» – один із фільмів-переможців 11-го конкурсу Держкіно. «Телекритика» поспілкувалася з автором і режисером Павлом Остріковим про проект, що претендує на звання першої української науково-фантастичної картини.

 

В останні роки в українському кіно з’явилося чимало енергійних особистостей. Павло Остріков – молодий режисер, лауреат Одеського кінофестивалю і премії Української кіноакадемії. Володимир Яценко – продюсер, чиї фільми побували на головних фестивалях світу цього року. Тепер цей цікавий дует готує дещо нове для національного кінематографа – перший український сайфай (наукова фантастика. – Ред). Ми поцікавилися у Павла Острікова, що зараз відбувається з проектом, яке кіно про космос йому близьке та чим відрізнятиметься наш сайфай від «не нашого» (спойлер – космічного корабля-тризуба не буде).

Ти зараз працюєш сценаристом. Це окремий проект чи постійна робота?

Це такий напівфріланс, де я не прив’язаний до великої роботи над конкретними проектами, але при цьому знаю, що є якесь місце, куди я можу прийти й працювати. Напевно, зараз це ідеальна схема роботи для мене. Я не перевантажений якоюсь основною роботою заради заробітку і не повинен ходити на роботу кожного дня, при цьому у мене є якась стабільність, є офіс, де я можу працювати над проектами.

І довго ти так уже заробляєш? До цього ти ж займався чимось іншим?

Так, я постійно працюю. Робити лише свої творчі проекти не вдається, тому для мене це гарна робота. Я стільки всього перепробував. У всіх були якісь перші дивні роботи. Я працював інструктором із боулінгу свого часу, продавав домофони на першому курсі, навіть нещодавно працював копірайтером, що по суті є дуже дивною роботою для сценариста: ти пишеш якийсь текст, хоча знаєш, що можеш писати щось більше.

Сценарії – прибуткова тема?

Якщо без цифр, то це, швидше, зручна форма життя. Принаймні ти не думаєш про гроші. Це не ті гроші, про які ти боїшся сказати вголос, і не ті, з яких ти на щось відкладаєш. Це гроші, які дають тобі змогу не думати про гроші певний час. У нас був один активний проект за рік – цього мало і доводиться шукати якісь ще підробітки на фрілансі.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

Цього року ти був у Каннах. Який фільм сподобався найбільше?

Напевно, «Паразити», але дуже близько з «Маяком». «Маяк» і «Паразити» – це фільми, які справили на мене найбільше враження, хоча насправді важко вибрати один із них. Мені ще сподобалися «Біль і слава» Альмодовара і «Знедолені» – французький фільм, режисерський дебют Ладжа Лі. Вони абсолютно різні й усі по-різному впливають на тебе, але я був щасливий побачити їх, щасливий, що побачив їх трохи раніше за інших – не знаю, чому це так працює, але дійсно відчуваєш себе на якомусь вістрі, ніби ти дивишся прем’єру – і тобі відкривають щось дещо раніше за інших.

Фільми прекрасні. Перша половина «Паразитів» нагадує корейський ситком, а потім він різко змінює жанр і мені це дуже подобається. Взагалі подобається наявність таких картин і що вони перемагають у основному конкурсі. Я завжди радий, коли перемагає фільм із гумором, тому що, мені здається, що з драмою простіше виграти якийсь великий фестиваль, ніж із комедією.

До речі, це цікава тема, тому що наше українське кіно все більше іронізує над собою, і комедійні режисери плавно переходять до жанру трагікомедії. Чи не вважаєш трагікомедію розмиванням жанру?

Я за розмиття жанрів.

Тоді друге запитання: змішування жанрів – це набір ознак, за якими вирізняють серйозних режисерів-авторів. Зазвичай молоді постановники стартують із конкретного напряму…

Я так і починав, якщо подивитися в минуле. Мені здається, я йшов від комедії у трагікомедію і не без причини. Кінематографії вже понад сто років – начебто небагато, однак достатньо, щоб глядачі досить швидко прораховували сюжет. Кіно має дивувати, кіно має розважати, і виходить, що одним зі способів є змішування жанрів.

Наприклад, люди прийшли на романтичну комедію: дуже протоптаний жанр, є два герої, вони закохуються. Ти знаєш – які б перешкоди не стояли у них на шляху – вони зійдуться, у них усе буде добре. Або, коли головний герой обманює героїню, наприклад, вони посперечалися з другом, що він із нею буде зустрічатися, а ти знаєш, що цей обман спливе – через такі гачки глядачі вже напевно знають, що буде.

У результаті в тебе на руках просто схема в новій обгортці. А змішування жанрів дає змогу розповісти історію інакше: вони посперечалися між собою, але вона дізнається і вбиває його з помсти, а фільм перетворюється на трилер. Глядач уже не знає, що буде далі.

Зараз багато представників «нової хвилі жахів» (Еггерс, Піл, Астер) після своїх дебютів вирішують потролити глядача в другому фільмі. Так було, наприклад, із «Сонцестоянням», яке виявилося усе-таки більше комедією, ніж горором. Таке змішання жанрів не деструктивне?

Змішання жанрів – не панацея. Воно не дає тобі 100%-го результату. Наприклад, я нещодавно дивився «Воно 2», яке мені здається значно гіршим за першу частину, тому що вони змішали комедію і фільм жахів. Комедія розмиває цю атмосферу горору в фільмі, і ти не можеш проникнути в цю реальність – вона просто розпливається на очах. Деякі жанри просто важко поєднуються. Але я про це не думаю, у мене немає завдання «ось зараз я поєднаю це з цим», я просто відштовхуюся від героїв, від сюжету. Виявилося, природніше змішувати жанри, ніж іти «жанровим коридором». Тому що в житті все набагато складніше, ніж у жанрі комедії, коли всі герої повинні жартувати. Наприклад, я пишу ситком і є завдання від редактора: кожна друга фраза – жарт. І ось це якраз неприродно. Це мінус жанру.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

Поговорімо про «Ти – космос». Перше запитання, яке в мене виникло після пітчингу Держкіно: робот МАКСИМ? Чому так назвали?

Це абревіатура. Механіко-автоматизована комп’ютерна симуляція. Воно має сенс. Взагалі задумка народилася в 2011 році й ми зробили навіть студентську театральну постановку на 20 хвилин. Спільне з цим сценарієм і з п’єсою 2011 року – це головний переломний момент, коли вибухає Земля і залишаються космонавти. Але там усе було по-дитячому та наївно, із жартами заради жартів. Тоді й народилася назва, а після цього я навіть і не змінював, вона залишилася. Це буде більше людина, ніж робот. Наприклад, мені подобається «Вона», де штучний інтелект звуть Саманта, і вона веде себе як ми. Наш робот теж поводитиметься як людина.

За атмосферою та інтер’єрами на кораблі: нас чекають інтерфейси, як у «Чужому», в естетиці 1980-х, чи ближчі до нашої пострадянської космічної реальності? Або ж це буде стерильна обстановка?

Концепт змінювався з моїми уявленнями про космос і про фільми про космос. Спочатку в моїй уяві проект був на кшталт такого собі «Стартреку». Я не думав про простір на кораблі, про якийсь науковий фундамент для цього. У мене були величезні кораблі, яких ніколи б не існувало. Зараз ми намагаємося з двома астрофізиками зробити більш-менш реальний варіант корабля, який міг би існувати. І це зумовлює інтер’єр. Ми знаємо, що кожен простір на кораблі має бути використаний розумно. Ми знаємо, що для штучної гравітації один зі способів – це робити обертальний тор. І це, звісно, задає і дизайн, і атмосферу.

Плюс, ми поставили перед собою завдання зробити український корабель. Чому так? Ми заходимо на територію голлівудського кіно, як не крути фільм про космос – це більше Голлівуд. Навіть за референсами важко знайти який-небудь фільм європейський. Тому ми точно програємо з таким бюджетом. Ми відмовилися робити фільм англійською, хоча нам пропонували багато варіантів. Подумали, що просто загубимося серед інших робіт у жанрі. Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі. Тому виникла ідея зробити український корабель.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

«Український корабель» не означає, що він буде у формі тризуба?

(Сміється.) При слові «український корабель», напевно, кожен бачить своє. Я бачу, що корабель зроблений в Україні в найближчому майбутньому (наприклад, через 20 років). Це все, зрозуміло, дещо перебільшено, але не настільки. Якщо подивитися зараз на розробки української техніки – вони не вирізняються якимось дизайном. Мені, наприклад, не подобаються дизайни якихось українських приладів – вони ніби й не чули про дизайн. З іншого боку, мені це подобається, я хотів би це підкреслити. Що це не химерне щось, а саме корабель, який має єдину функцію – везти вантаж.

Так, функціональний корабель звучить краще, ніж «корабель-тризуб».

Ні-ні-ні, там не буде вишиванок, або тризубів, або кнопки, яка вмикає гімн. Не настільки перебільшено. Просто цей корабель вироблений в Україні. У нас є Південмаш, начебто, там роблять ракети-носії, і ми уявляємо, нібито там виробляють кораблі.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

З приводу майбутньої цільової аудиторії: ви плануєте заходити на американський ринок?

Не впевнений, що про це вже можна міркувати, – фільм на етапі препродакшена. Ми були на пітчингу Frontiers у Канаді. У ньому беруть участь 10 проектів із Європи й 10 із Північної Америки. Тому там були присутні професіонали з американської кіноіндустрії, яким важко уявити собі фільм українською мовою. Нам пропонували зробити наш проект англійською, але ми подумали, що робимо український сайфай, а отже, робити його потрібно теж українською. Наша мета – зробити комерційний фільм із фестивальною історією. Для мене це ідеально, щоб він і в прокаті цікавий був глядачеві, і мав якусь творчу цінність. Щоб люди, які багато що бачили, як кінокритики або інші діячі кіно, знайшли в ньому щось цікаве.

Щодо зірки класу А із французьким акцентом. Вже знайшли когось?

Ні, лише ведемо переговори. Я взагалі дуже переживальна людина, сподіваюся, що наш план спрацює, і ми знайдемо. Тому що завжди є страх: раптом не сподобається сценарій або не захочуть працювати з нами. Усе-таки «український сайфай» звучить дуже насторожливо.

Знайшли актора на головну роль?

У процесі пошуку. Начебто просто знайти одного актора, та при цьому ми пробуємо на кастингу різні за діапазоном сцени. Один актор може зіграти драматичну сцену ідеально, але в комедії себе не відчуває. Або навпаки, з комедійною сценою дуже добре, а драматичну не витягує. Нам потрібен такий український універсал, який зміг би витягнути фільм на собі – це все-таки моноспектакль, хоч і зі своїми атракціонами. Тому потрібен сильний актор. Важливо, щоб ми знайшли спільну мову в розумінні героя.

Під час пітчингу Володимир Войтенко робив зауваження щодо суржика в оновленій версії сценарію. В оригіналі його не було?

Так, його не було. Зараз багато хто каже, що в новому сценарії я зробив героя грубішим і приземленішим. Старий варіант драфта я писав до короткометражок «Випуск’97» і «Mia Donna», і навіть до «Голден лав». Ці фільми трішки мене змінили.

Суржик мені видався цікавий тим, що у нас фігурує професія далекобійника, де працюють прості мужики, що не добирають слів чи виразів. Я подумав, що в фантастичному світі, який ми створюємо, добре б зробити щось реальне, за що глядач міг би зачепитися і подумати: «О, я хоч щось розумію». Тому суржик для мене – рятувальний круг у світі фантастики.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

Як виникла співпраця з Володимиром Яценком?

Риторичне запитання: хто кому перший написав? Відповідь є, але для цього треба глянути листування. Напевно, ми обидва були зацікавлені зробити цікаве кіно. Досі дуже ризиковано робити сайфай, навіть із таким бюджетом як зараз. Спочатку ми пробували працювати над проектом із Юрієм Мінзяновим, але він хотів, щоб ми спершу зробили інший, більш «земний» проект. А мені чомусь саме цей фільм захотілося зробити дебютним. Усе-таки дуже багато часу віддав йому, не хотілося ще довше з ним жити, тому що знав, що просто перегорить і ніколи не повернуся до цієї ідеї. І з таким настроєм ми зустрілися з Вовою.

З якими труднощами ви вже зіткнулися?

Я вже багато разів пошкодував про те, що взявся за цей жанр, але на цьому етапі не хотів би нічого перегравати. Було багато перешкод, пітчингу не було два роки, а ми якраз захотіли подаватися і нам довелося чекати. Причім, з 2015 року була основна версія, з якою можна було знімати. Зараз уже 2019 рік, а фільм, за нашими прогнозами, буде в 2021-му – за цей час можна було б зняти щось простіше. Та, з іншого боку, це та історія, з якою я вже дуже довго. Вона мене не відпускає. Значить, усе правильно.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

Тобто ти готовий з нею прожити ще півтора року?

Це вже не просто «готовий»: почалася активна фаза, ми працюємо, можна вже щось помацати, це зовсім інші відчуття. Було важко, коли ти в якомусь вакуумі, один на один із цією історією. Нічого не рухається, а вона якось застоюється. Тому мені захотілося переписати сценарій – я ж змінююся, а сценарій не міняється, мої уявлення про космос змінилися. Я розумію, що було «неправдою» і як насправді правильно. Наприклад, у минулому сценарії два герої були за мільйони кілометрів один від одного, але спілкувалися по радіо так, як ми спілкуємося. А я дізнався, що в будь-якому разі буде затримка зв’язку в кілька годин і їм доводилося б спілкуватися монологами: слухати і записувати свої повідомлення. Це кардинально змінило сценарій. Я не міг це залишити, тому що знаю, що це брехня.

І багато таких моментів?

Багато.

Тобто робота астрофізиків допомогла?

Допомогла, звичайно. Ми спілкувалися з Дмитром Якубовським. Його поради, безумовно, стали в пригоді. Начебто прості речі, але вкрай важливі й дуже потрібні.

🛰 Павло Остріков про перший український сайфай: «Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі»

Твій улюблений фільм про космос?

Мені важко назвати один фільм, я можу назвати кілька. Вони всі будуть дуже прості, доступні та знайомі. Мені подобається фільм «Місяць 2112», тому що це дуже хороший сайфай із дуже маленьким бюджетом. Близько $5 млн для американського фільму – це дуже мало. Наш бюджет, звичайно, вдвічі менший. Сподіваюся, те, що ми знімемо проект в Україні, збалансує це. «Місяць 2112» – фільм такої надії, що можна зняти хороший сайфай за маленькі гроші.

Також мені подобається «Гравітація» – то, як це знято, як це зроблено. Наскільки революційним був цей фільм, тому що герої просто були в світловому кубі і практично все, що було в кадрі, – це графіка. При цьому мені подобається й «Інтерстеллар», де абсолютно інший підхід до зйомки, практично все було зроблено живим, реальним і знімали за допомогою великих мініатюр – точних копій кораблів. Вибухи в космосі знімалися на Землі, потім компонувалися. Актори бачили вже готове зображення за ілюмінаторами. Робот був усередині корабля. Абсолютно різні підходи, та що їх пов’язує – це два абсолютно сильні фільми про космос, які популяризують космічний простір і науку. Якби у мене не було сценарію, мені б захотілося написати сценарій про космос. Зараз не залишилося місця для романтиків, людям завжди хочеться вийти за межі чогось незвіданого. Космос поки те місце. Такий «Чорний квадрат», у якому кожен бачить щось своє.

Фото: Олександра Йорк

 

 

 

 

 

Розмовляв Дмитро Чичкан

 

 

 

 

Джерело: Телекритика

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s