Лукаш Орбітовський, письменник: Горор – це про таємниці

30 вересня 2019 р.

Лукаш Орбітовський. Фото Aga Krysiuk /Wydawnictwo SQN з сайту menway.interia.pl

На Форумі видавців у Львові ЛітАкцент поспілкувався з польським письменником, автором оповідань і романів у жанрах фантастики і жахів Лукашем Орбітовським (Łukasz Orbitowski), збірка оповідань якого, «Голова змія», вийшла цієї осені у видавництві Жупанського.

– Як ти став письменником?
– (сміється) Був молодий, дурний і гадав, що це просто! Насправді я ніколи не хотів бути саме письменником – лише хотів розповідати історії. Коли був маленьким хлопчиком, 5-ти чи 7-ми років, почав придумувати власні казки. У звичайних сім’ях мама розповідає казки дитині, а я був тією дитиною, яка розповідає казки своїй мамі. Так усе й почалося. Мріяв створити кіно, написати комедію, але це виявилося заскладно для молодого мене. У мене не було ані хисту до малювання, ані відеокамери, але я мав ручку і папір. Тож почав писати оповідання…

– «Польський Стівен Кінг» – це вже твій ярлик…
– О ні! Це давня історія. Я більше не працюю в жанрі жахів. Але починав саме як горор-автор, до того ж – один з перших у Польщі, адже в нас геть не було традиції польського горору: один автор, може, двоє. Тож я був піонером, я започаткував польську літературу жахів. Потім довелося покинути цей напрям і стати звичайним романістом… Але я можу розповісти кумедну історію. Так, я був «польським Стівеном Кінгом», але не єдиним – у нас було четверо «польських Стівенів Кінгів»: я, Якуб Жульчик (Jakub Żulczyk), Стефан Дарда (Stefan Darda) і Зиґмунт Мілошевський (Zygmunt Miłoszewski). Я знав їх багато років, і одного разу ми придумали, що влаштуємо прес-конференцію вчотирьох, зробимо світлину й відправимо її американцям, щоб бачили: у них лише один Стівен Кінг, а в нас – аж четверо! (сміється) На жаль, ми цього так і не здійснили.

– Отже, ти відійшов від горору й тепер пишеш…
– Белетристику. Я написав один роман про серійного вбивцю, й інший – про чудеса, християнські штуки й культ.

Кілька років тому я подумав: мені майже сорок. Мої жахіття продаються не надто добре. П’ять тисяч накладу, може, сім – для Польщі це не так багато. А я батько, в мене є сім’я. Тож я подумав: якщо не вдалося з горором, то слід написати книжку не з жанру фантастики. І це вдалося – тепер я автор бестселерів, тільки це вже не горор. Вибачте!

– Тоді останнє запитання про горор і поїхали далі…
– …Але я досі фанат горору! Ми з друзями дивимося фільми жахів, я граю в горор-ігри, тож, хоч і перестав писати жахи, я досі фанат жанру!

– В оповіданні «Не помирай раніш за мене» один із другорядних героїв – лікар і науковець, який стикається з фізичним жахом цієї історії, ходячим мерцем Клєнчаром, і намагається описати те, що бачить, мовою науки. Чи може бути горор, у якому такий персонаж – центральний? Чи якщо головна тема – пояснення надприродного через раціональність і науку, то страшно вже не може бути?
– Чому ж ні? У нас є приклад такої історії – це агент Скаллі з «Секретних матеріалів».

– Тобто «намагатися все пояснити» не означає зазнати в цьому успіху…
– Я дуже люблю таємниці. Мабуть, це і є найважливіше – хоч я перестав писати горор, а горор – це про таємниці, та я все ж і далі пишу про таємниці. Тільки без горору.

Лукаш Орбітовський. Фото з сайту tvn24.pl

– Ти виріс у середовищі метал-субкультури. Люди з цієї тусовки читають твої книги?
– Я не знаю. Адже це неважливо для мене. Метал – це друзі, це спільне захоплення, дух, тож для мене не так важливо, чи хтось із тусовки читає мої книги. Можливо, хтось почав читати їх саме через те, що я металюга. Можливо, хтось почав читати мої книги, а потім дізнався, що я металюга, і подумав: «Оце круто, він такий, як я!».

– Ти також був співавтором рольової гри «Бакемоно»…
– Ні-ні-ні! Ця гра ніколи не була закінчена. Це було дуже давно – п’ятнадцять чи двадцять років тому… Я пам’ятаю, що події гри розгорталися в Японії у 2012 році, й тоді це було для нас майбутнім. Це проект, який я почав, та так і не закінчив – я був надто молодий, надто п’яний і просто намагався робити все підряд, та й не розрахував свої сили. Зараз ці хлопці хочуть доробити гру, вже без мене. Це настільно-рольова гра, як D&D чи «Дивні дива»; я в такому більше не зацікавлений – зараз я пишу сценарій для комп’ютерної гри.

– Ще одне запитання про твої оповідання. «Вірменин Попель» сильно відрізняється від інших твоїх творів – це не просто фантастичне оповідання, це ціла наукова праця з культурології та історії Польщі, з купою символів і відсилок… В українському виданні ми маємо купу приміток внизу сторінок. А читачі у Польщі розуміють усі символи, чи їм теж потрібні примітки?
– О Боже, ви переклали це оповідання? Вам буде дуже тяжко його зрозуміти, бо воно повністю засноване на легендарній історії Польщі, на її міфології, на працях польського поета Юліуша Словацького… Так, полякам цілком зрозуміло, про що це оповідання, без жодних приміток. У нас це – загальні знання про історію, а Словацького ми вивчаємо в шкільній програмі.

– Що змусило тебе так різко змінити жанр і написати таке оповідання?
– Я можу набрехати, а можу розповісти правду. Брехня полягає в тому, що я хотів віднайти новий напрям свого письма, я дуже люблю історію, я намагався знайти місце, де історія може зустрітися з моїми жахіттями. А правда така: я був дуже накурений і дивився цей поганенький фільм, «Лабіринт Фавна» Ґільєрмо дель Торо. І подумав: «Нічого собі, як це круто! Я теж хочу написати щось про солдатів у лісах, про партизанів.» І так постав «Вірменин Попель».

– У вигаданому світі Попеля ти бачиш такого самого персонажа, який би втілював Україну так, як Попель утілює Польщу?
– Я не настільки добре знаю вашу історію й боюся сказати щось образливе для тебе чи для моїх читачів. Але історії наших країн доволі близькі, вони часто перепліталися, тож можна сказати, що історія Попеля – це й історія України також.

– Поки що в нас є лише одна твоя книжка українською – «Голова змія». Яку нам перекласти наступною?
– Звісно, останню – «Культ»! Але якщо вам подобаються мої жахіття, то варто також почитати мій перший великий роман, «Втрачаю тепло», адже я думаю, що це найкраща моя робота в жанрі горору; й це поширена думка – чимало людей полюбляють саме цю книгу. Ще одна доволі популярна моя книга – «Інша душа», про чувака, який хотів бути серійним убивцею. Вона мала великий успіх у Польщі. Може, це й не горор, але це все одно жахіття. Без привидів, вампірів, лише про молодика, який убиває. І я не зміг би глибше зануритися в жахи, ніж у цій книзі. Тож якщо ви хочете справжню історію жахів зі справжнім чудовиськом, прочитайте її.

– У «Голові змія» теж є реалістичне оповідання – «Бійся зірок, ховайся у диму».
– Так, це наркотична історія. Звісно, джерелом для неї була вагітність моєї тодішньої дружини. Зараз тяжко згадати, але я думаю, що писав про внутрішній світ вагітної жінки, хотів розкрити ці страхи й надії… Зараз моєму синові тринадцять років, а це історія про чотирнадцятирічну.

– Що тебе надихає?
– (сміється) Надихальне питання! Немає правильної відповіді. Не книги і не фільми. Хіба «Лабіринт Фавна»! (сміється) Спілкування з людьми. Я багато слухаю людей. Хтось щось говорить, і маленький письменник усередині мене відразу починає думати про це. Або, наприклад, одна з історій з «Голови змія» – «Розповідь таксиста». Я їхав із вечірки у Кракові й мав перетнути парк, аби дійти до таксі. Ніч, дощ, я п’яний і накурений… Зараз я вже не вживаю трави, але тоді вживав. Я дивлюся навколо – на ці чорні вікна, вгору – на дощ, уперед – на таксі вдалині, й думаю: о Боже, мене зараз можуть просто вбити, й ніхто не прибіжить на допомогу, хоч я в центрі великого міста. Й наступної миті вся історія вибухнула в моїй голові. Я подумав – я крутий, але моя пам’ять – не дуже; тож я, щойно доїхав додому, не ліг спати, а заварив каву й сів писати оповідання, адже я піхвець як боявся забути все, що придумав. Я занотував зміст оповідання, і гадаю, що це одне з найкращих моїх оповідань жахіть.

– До речі – ти надаєш перевагу вертикальному способу написання, коли спочатку пишеш зміст, а потім потроху розширюєш його; чи горизонтальному – коли пишеш послідовно і не знаєш заздалегідь, як закінчиться історія?
– Оповідання з «Голови змія» – горизонтальні. Окрім останнього, «Час імператорів». Коли я був молодий, то вірив у себе, у свою уяву й інтуїцію, як із «Розповіддю таксиста». Щойно мав якусь ідею, одразу починав писати, сподіваючись, що все складеться. Але з віком такі історії ставали дедалі гіршими і я мусив перейти до вертикального методу. Я пишу зміст, синопсис, описи персонажів тощо. Неймовірно нудна робота. Але тепер це єдиний спосіб. Я сумую за тим чуваком, який написав «Голову змія».

– Ти вже зачепив тему алкоголю й наркотиків. Використовуєш при написанні свій чуттєвий досвід під речовинами?
– Багато з цих історій – про мене. «Автострада» про мене. Це смішно, адже зараз мені сорок два – саме стільки, скільки й «майбутній версії» героя «Автостради». Деколи замислююся над написанням продовження «Автостради». Але я більше не пишу про себе і свої відчуття, зокрема й наркотичні – я капець як утомився від себе, свого внутрішнього світу й такого іншого.

Тепер я пишу про інших людей. Я надихаюся реальними подіями. Ці історії були про молодого злого чувака, і написані вони були молодим злим чуваком. Зараз я… ну, не старий, але дорослий, і більше не злий. Скажу ще раз – я сумую за тобою, авторе «Голови змія».

– Працюєш зараз над наступною книжкою?
– Ні, ніякої наступної книжки! Але насправді так, працюю. Я готую збірку оповідань, це не буде горор. Розкрию таємницю – я став гумористом. Моя остання книга – це комедія, хоч і дуже сумна. Але там багато гумору, і ця нова історія теж буде і смішна, й сумна водночас. Я, власне, полюбляю писати оповідання й ненавиджу – романи; але люди хочуть романів, і мені доведеться дати їм їх. Може, потім почну робити телевізійні шоу – тільки щоб не писати більше романи!

– Досі відвідуєш метал-події?
– Звісно. Була одна історія – я був ведучим на одному з найбільших у Польщі метал-фестів, «Metalmania». Моя робота полягала в тому, щоб стояти на сцені й оголошувати гурти: «Хлопці, вітаємо “Содом” із Німеччини!». Це було просто жахливо, адже з п’яти тисяч натовпу одна тисяча скандувала «Со-дом-со-дом», а чотири – «Fuck-you-fuck-you». (сміється) Такий ось у мене досвід. Звісно, був і позитивний – якось робив відеокліп для оцих чуваків (вказує на футболку), «Кат». Один із найстаріших польських блек-метал-гуртів. Перші, хто в Польщі вжив слово «Сатана» у пісні. Сиджу я, теревеню з їхнім вокалістом, п’ємо пиво, і він мені каже: «Лукаше, одна фірма зробила мені кліп, і він не дуже хороший». І я сказав – пуста голова! – «Я зроблю відео для тебе! В мене є крутий режисер, я знайду акторів, давай зробимо це». І вже за трохи часу в нас була прем’єра кліпу. Мені дуже поталанило, що я можу таким займатися. Інший приклад – знаєш гурт «Mgła»? Знане ім’я у блек-металі, реально круті зірки, майже як «Behemoth», а це найкрутіший метал-гурт у Польщі. Вони грають п’ятнадцять років, а я знаю їхнього лідера вже двадцять – я знав його до того, як він став музикантом. Є дуже хороший чеський фестиваль, «Brutal Assault», збирає десять тисяч людей. Я стояв там і думав: о Боже – там, на сцені, мій друг, і на його перших виступах я був охоронцем, бо вони грали для п’ятдесятьох людей і в них ще не було грошей на сек’юріті! Я вдвох зі знайомим перевіряв людей на вході. Це так круто, що він зробив цей стрибок, написав таку чудову музику і досягнув успіху.

Метал – одна з найкращих речей, які зі мною траплялися.

Лукаш Орбітовський

– Оповідання, яке дало назву цій збірці, – «Голова змія». Люди кажуть, що це єдине оповідання з передбачуваним кінцем, а для мене воно, навпаки, було єдиним, де я здивувався фіналу.
– Я не фанат несподіваних кінцівок. От був такий фільм – «Шосте чуття», про чувака, який не знає, що він – привид. І це великий сюрприз у кінці – ого, виявляється, він привид! І що, скільки разів ти можеш подивитися цей фільм? Один – гаразд. Двічі – ну, може. Тричі – дуже сумніваюся. А тепер подумай про інший чудовий фільм, «Екзорцист». Ти можеш дивитися його сорок разів і жодного разу не занудьгувати. Якщо граєш на несподіванку, зосереджуєшся на цьому, то втрачаєш багато. В моїх історіях є атмосфера, є – я сподіваюся – купа дивних подробиць, вони мають тебе турбувати, але не дивувати. В тебе буде загальний подив, але не несподіванка в кінці. Вся моя ідея як письменника – дати тобі щось, чого ти ніколи раніше не читав. Це моє кредо. Але – до біса несподівані кінцівки і повороти сюжету. Дуже коротка історія, на три сторінки, може бути заснована на несподіванці в кінці. Але ти не хочеш прочитати сорок-п’ятдесят сторінок і бути обдуреним на останній сторінці. Це не справжнє письмо.

В «Іншій душі» – тій, що про серійного вбивцю – ти на першій сторінці дізнаєшся, хто вбивця і як усе закінчиться. Бо це не найважливіше. Вся історія важлива, не тільки кінець. Ця комедія про чувака, який бачить Божу Матір – у першому розділі ти вже знаєш, що він помре наприкінці, зраджений, як Ісус. Ти знаєш усе про нього, але важливою є історія, а не останній розділ.

– То ти казав, що «Час імператорів» – твоя остання фантастична робота?
– Казав, але я зовсім забув, що є ще одна! Моє попереднє видавництво придумало зробити збірку оповідань різних авторів на теми картин Якуба Ружальського (Jakub Różalski). Він малює гігантських бойових роботів та інші нереалістичні штуки на фоні сільської місцевості. Я переглядав цих роботів і мені трапилася картинка з перевертнем. Я подумав: ого, перевертні – це так круто! І написав дуже дивне оповідання про шкіру перевертня, «Вовча зграя». Коли ти вдягаєш цю шкіру, то стаєш більш мужнім – воїном, коханцем чи бізнесменом, перетворюєшся на хижака, мисливця. І цю одну шкіру носять багато людей, вона передається від батька до сина, від побратима до побратима. Це оповідання про різні види мужності. Дуже круте.

А: Дякую за інтерв’ю! Ще приїдеш до Львова на БукФорум?
– Аякже! А де у вас тут метал-паби?

 

 

 

 

 

 

Розмовляв Андрій Горбунов

 

 

 

 

 

Джерело: Літакцент

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s