Микола Полозов, адвокат українських моряків: Процес обміну заручниками з Росією може стати нескінченним

р.

Звільнення з Росії полонених українців – це результат дій сотень людей. Безумовно, необхідно продовжувати роботу з метою звільнення всіх українців, які перебувають в катівнях Кремля. Але все ж таки не можна йти на поводу у Росії і виконувати всі її умови. Про це та багато іншого в інтерв’ю “Апострофу” розповів адвокат українських моряків МИКОЛА ПОЛОЗОВ.

 

– Відбувся масштабний обмін полоненими між Україною та РФ. Але дискусія, кому ж говорити спасибі за цей обмін, все ще триває. Одні кажуть, що це сталося завдяки політиці Порошенка і тій роботі, яку його команда виконала за 5 років. Інші співають оди Зеленському та кажуть, що новий президент за три місяці скільки всього вже зробив, і саме при ньому відбувся цей обмін полоненими. Кому ж дякувати за цю добру справу?

– У такого роду справах не буває когось одного, завдяки кому все сталося. Це результат роботи сотень людей. Тут важливо повернутися до витоків. “Справа моряків” була першою справою, коли українська держава захищала своїх громадян, захоплених іншою державою, на рівні першої особи, міністрів тощо. Причому захист відбувався і в рамках Російської Федерації, і на міжнародних майданчиках. Але є деталі, про які мало хто знає. За 5 років робота у справах українських політв’язнів велася спорадично: десь працювали правозахисники, десь – держава, не було якоїсь єдиної стратегії. А в цій справі не можна було таке допускати.

Тому я зустрівся з Мустафою Джемілєвим (один із лідерів кримськотатарського національного руху, екс-голова Меджлісу кримськотатарського народу, – “Апостроф”), пояснив йому, що в цій справі вкрай важливо, щоб була єдина стратегія, єдина позиція, яка дозволить сформувати сильний міжнародний важіль тиску на російську владу. Я виходив із розуміння, що в російських судах немає правосуддя в такого роду справах, вони проштамповують те, що їм скажуть з Кремля. Відповідно, потрібно було створити такі умови, щоб у Кремлі прийняли правильне рішення. Тобто – це вплив на центр. І завдяки Мустафі Джемілєву були організовані зустрічі і з Іриною Геращенко, і з Павлом Клімкіним.

У підсумку, Джемілєв дуже докладно обговорив це з Петром Порошенком, і тоді було прийнято рішення, що я буду координувати юридичну діяльність у Росії, а в Україні майданчиком, на базі якого буде здійснюватися координація різних відомств – це і Міністерство оборони, і СБУ, і МЗС, і Мін’юст – буде офіс омбудсмена Людмили Денісової.

Я сформував команду юристів, і ми зайняли єдину стратегію, що українські моряки – це військовополонені, що необхідно працювати також по зовнішньому контуру, звертатися до міжнародних партнерів. Звичайно ж, велику підтримку надавали органи державної влади України. По лінії Міністерства оборони повністю всім необхідним були забезпечені родичі моряків. По лінії Міністерства закордонних справ було забезпечено взаємодію і з західними партнерами, і було забезпечення з боку українського посольства наших адвокатів необхідними речами. Ця стратегія привела до того, що в Міжнародному трибуналі ООН із морського права вдалося домогтися позитивного рішення про застосування тимчасових заходів, а саме наказу, який був винесений 25 травня.

Микола Полозов: “Я сформував команду юристів, і ми зайняли єдину стратегію, що українські моряки – це військовополонені” Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

Наказ трибуналу був ключовою фазою цієї справи. Після цього питання звільнення моряків було виключно справою часу. Тому що невиконання наказу Міжнародного трибуналу саме по собі не тягне ніяких санкцій, але система Міжнародних судів ООН є системоутворюючою. На системі ООН будується архітектура післявоєнного світу, і Захід не може допустити, щоб хоча б одна держава не виконала рішення Міжнародного трибуналу. Тому санкції політичного та економічного характеру обов’язково мали бути. Це вкрай важливо. Тому що сьогодні Росія не виконує рішення трибуналу, завтра – якась інша країна, і виходить знову хаос, анархія. А мореплавство – це один зі стовпів світової економіки.

Тому, звичайно ж, спільна робота всіх і привела до того результату, який ми побачили – звільнення полонених. Було зроблено великі напрацювання, які президент Зеленський використав потім під час переговорного процесу.

– А що далі буде з моряками, які повернулися в Україну? Чи буде закрито щодо них справу в Росії і чи буде розслідування?

– У Росії кримінальні справи проти моряків тривають, вони досі є обвинуваченими. Адвокати продовжують брати участь в слідчих діях і знайомитися з матеріалами кримінальної справи. В Україні вони не є обвинуваченими, кримінальної справи проти моряків немає. Але є справа за фактом їхнього незаконного захоплення, і у цій справі вони проходять в статусі, швидше за все, потерпілих.

Надалі, очевидно, все буде вирішуватися шляхом політичних переговорів. Тому що Росія досі не виконала наказ Міжнародного трибуналу, який складався з двох частин, а друга частина – це повернути українські кораблі. Їх досі ніхто не повернув, і це питання висить у повітрі.

Є негативний момент, що оскільки моряків відпустили під особисту поруку Денісової, вони зобов’язані з’являтися за викликом слідства або суду. І якщо їх раз чи два викличуть, а вони не прийдуть, то їх можуть оголосити в розшук. Це питання також має вирішуватися шляхом переговорів.

– Яку компенсацію від Росії може отримати Україна за ці три кораблі?

– У Міжнародному трибуналі ООН був прецедент близько 5-6 років тому, теж за участю Росії, справа Arctic Sunrise. Тоді захопили голландське судно з членами екіпажу. Теж був наказ трибуналу, і всіх моряків підвели під амністію і відпустили. В українському ж випадку все підвели під якийсь великий обмін. Надалі за процедурою арбітражу голландська сторона стягнула з Росії кілька мільйонів доларів, і корабель повернули. Тому, я думаю, що тут можуть бути схожі цифри.

– Уже з’явилася інформація, що планується друга хвиля обміну полоненими до кінця 2019 року. Як може відбутися обмін і кого може запропонувати Україна?

– Що стосується України, то тут перебувають затримані під час бойових дій на сході України – це бойовики, бандити, терористи, які скоювали злочини проти українського народу. Питання їхнього громадянства дискусійне: чи це громадяни України, чи це громадяни Російської Федерації. На поточний момент у російських застінках, за оцінками уповноваженого, залишається 113 громадян України, які підходять під критерій “політв’язні”. Переважна більшість із них – кримські татари, понад 80 осіб.

Знову ж таки, ми не знаємо, як проходять переговори, які там висуваються умови, що хоче натомість російська сторона. На мій погляд, міняти когось на когось, безумовно, необхідно, а ось міняти когось на щось, на якісь політичні преференції – вже треба дивитися, чи не буде шкоди інтересам України від подібних переговорів. Людей, звичайно ж, треба рятувати, і люди цього дуже чекають.

Але тут є значна проблема. Припустімо, Путін зараз домовився із Зеленським і віддав 35 осіб, потім віддасть 113 осіб. А що йому заважає завтра набрати в тому ж Криму в 10 разів більше? У саму Росію, якщо не брати окупований Крим, сотні тисяч громадян України приїжджають до родичів, на заробітки тощо. Можна нахапати кілька десятків людей і оголосити терористами, екстремістами, диверсантами. Тому цей процес, на жаль, може бути нескінченний, і Кремль може постійно набирати собі заручників і потім торгувати ними з Україною і Заходом.

Микола Полозов: “На поточний момент в російських застінках, за оцінками уповноваженого, залишається 113 громадян України” Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

– Про кримських татар мало говорять в Україні. У ЗМІ дуже мало інформації, не піднімається така хвиля, як Олегом Сенцовим, наприклад, якого всі знають. Якусь частину політв’язнів взагалі не знають. Чому так відбувається, і чи правда, що в Росії у них абсолютно різні умови утримання?

– Всі в’язниці в Росії різні. Існує певна градація. “Червоні” в’язниці – в яких адміністрація та підконтрольні їй ув’язнені встановлюють жорсткі порядки. А в “чорних” в’язницях кримінал має вплив на адміністрацію, і там більш м’які умови, можна за гроші отримати телефон тощо. Іноді штучно створюються умови, якщо людину треба пресингувати, чинити на неї тиск – це легко зробити, і в Росії це ніколи не було великою проблемою.

Чому так мало уваги до кримських татар? Я завжди теж задаюся цим питанням. Чому в Україні суспільство, ЗМІ, держава так мало приділяє цьому уваги. Адже зараз більшість з них – це політв’язні, і їх переслідують не тому що вони якісь екстремісти яи терористи, це все вигадані, фейкові справи. Їх переслідують тільки тому, що вони не погодилися з окупацією, є патріотами України. Що їм заважало присягнути Путіну? Тоді нікого б не чіпали. Вони ж цього не роблять, орієнтуються на своїх лідерів, які говорять – ми з Україною.

Тут питання перш за все до українського суспільства. Невже кримські татари – люди другого сорту? Гірші, ніж етнічні українці, які перебувають у російських в’язницях?

Якщо взяти будь-якого депутата Верховної Ради і попросити назвати п’ять прізвищ кримських татар – політв’язнів, я впевнений, що переважна більшість навіть 2-3 не згадає. Вони не знають. Про це мало говорять, мало пишуть, і це велика проблема. А саме інформаційна підтримка часто є одним із факторів безпеки людини. Ми не бачимо зацікавленості в цьому питанні у влади.

– Багато хто бачить у процесі обміну, який відбувся, перший крок до відновлення миру на Донбасі. Чи можна говорити, що ми вже на шляху до мирного процесу, і на що повинна піти Україна, щоб принести мир на Схід, і на що в жодному разі не повинна погоджуватися?

– Питання умов, перш за все. Зрозуміло, що поганий мир завжди кращий за добру війну. Але головна задумка Путіна, коли він почав військову агресію на Донбасі – створення таких умов, за яких питання Криму відсовувалося б на дуже довгий і невизначений термін. Ми розуміємо, що Захід намагається і Зеленського, і Путіна підштовхувати до вирішення проблеми Донбасу. Можуть бути різні варіанти досягнення певних домовленостей. Чи буде при цьому порушено інтереси України чи ні – це питання мистецтва дипломатів і переговірників. Але головне, щоб при цьому не було забуте питання Криму.

Якщо Путін піде на те, щоб врегулювати проблему Донбасу, і ціною угоди буде те, що Крим і громадяни України, що лишилися в ньому, залишаться на довгий час під контролем Росії, напевно, це не те, що потрібно Україні.

– Може, логічно спочатку закрити питання Донбасу, а потім перейти до питання Криму? Якщо провести ще один референдум, невже кримчани проголосують за повернення до складу України?

– А хто буде проводити референдум? Зараз Крим перебуває під контролем Росії. У самій РФ останні 20 років немає ніяких виборів взагалі. Вибори Держдуми, президента – це фікція. Навіть на місцевих виборах, які відбулися нещодавно, просто малювали необхідні голоси в Московську міську думу, яка взагалі нікому не потрібна. І як буде проходити референдум в Криму?

Путін зацікавлений, щоб за проблематикою Донбасу, питання Криму навіть не піднімалося. І, якщо українська влада піде на поводу у політики Кремля, нічого хорошого з цього не вийде.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s