Ігор Цепенда, ректор Прикарпатського університету: Через вандалізм відкриття обсерваторії на горі Піп Іван у 2020 році опинилося під загрозою

13 вересня 2019 р.

Про відновлення обсерваторії на горі Піп Іван, або на Попівані, як зазвичай називають Чорногору місцеві мешканці, науковці Польщі та України заговорили ще у 1996 році на конференції у Яремчі. Тоді протокол намірів відправили до урядів обох країн.

 

Першою відреагувала Україна. У 2002 році від президентської адміністрації Кучми до Івано-Франківської облдержадміністрації надійшов лист про слушність пропозицій та ідей щодо відродження астрономічно-метеорологічної обсерваторії, яка повноцінно діяла у 1938-1939 (1939-1941) роках. У 2010-му, після 12 наукових експедицій на Піп Іван, із держбюджету України надійшли перші 900 тис. грн на розробку проєктно-кошторисної документації Польсько-українського центру академічної молоді у селі Микуличин. У межах проєкту планували і відновлення обсерваторії.

У 2012 році на реалізацію цього задуму Мінкультури Польщі скерувало 70 тис. доларів. Партнерами проєкту стали Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та Варшавський університет. Відтоді щороку роботи на Попівані проводили за визначеним планом. Лише 2013-2014 роках, через війну на сході України, темп робіт було втрачено. У 2016 році зробили низку зовнішніх робіт будівлі обсерваторії, а в 2017-му приступили до внутрішніх. Тоді ж, згідно з угодою з ДСНС, у кількох кімнатах обсерваторії на постійній основі запрацював рятувальний пост. Торік сюди почали завозити наукове обладнання.

Але 22 серпня 2019 року невідомі молодики залізли на дах обсерваторії і пошкодили нову систему громовідведення. Чим можуть обернутись такі дії, чи буде посилено охорону на Попівані та чи не вплине цей випадок на дату відкриття міжнародного наукового центру «Обсерваторія», яке заплановано на 2020 рік, кореспондент Укрінформу з’ясовувала у ректора Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, професора Ігоря Цепенди.

У ЦІЙ СИТУАЦІЇ НЕМАЄ ФОРСМАЖОРУ, А Є НЕДБАЛІСТЬ І ВАНДАЛІЗМ

– Знаю, що Прикарпатський національний університет відразу після пошкодження системи громовідведення на даху Обсерваторії звернувся із заявою до поліції. Сума збитків оцінена у 600 тис. грн. Саме ця цифра викликала у соцмережах жваве обговорення. Мовляв, звідки вона взялась і хто рахував втрати. То чому збитки оцінили у таку суму?

– Те, що відбулось на Попівані, це – акт вандалізму, який не сприймається ні університетською спільнотою, ні туристичним середовищем України. Адже Піп Іван і обсерваторія є особливим місцем для української науки та туризму. Коли ми говоримо про збитки, то оцінка є дуже простою. Ціна обладнання, яке сьогодні є на Попівані, значно перевищує 600 тисяч гривень. Тобто, зазначена нами сума збитків може бути навіть не десятою частиною втрат, це тільки так звані прямі збитки. Зокрема, йдеться про виведену з ладу систему громовідведення. А під неї під’єднана наукова апаратура. І тут включається другий чинник. Те, що ми ще не рахували, – втрачений потенційний прибуток. Адже до цього обладнання під’єднано апарат смарт-датчик погоди «LUFT» WS-800. А це дуже серйозне обладнання, яке встановлюють астрономічні обсерваторії перед прийняттям рішення про визначення типу телескопів. І з цим уже жартів немає. Оцей невеличкий датчик коштує більш як півмільйона гривень. Але і це ще не все. Ми підписали міжнародну угоду з Варшавським університетом, у якій взяли на себе зобов’язання забезпечити безперебійне функціонування цього датчика. Цей пристрій кожні 5 хвилин робить зріз кліматичної інформації навколо гори Піп Іван. З якою метою це робиться? Упродовж двох років ця інформація надходить до аналітиків, які й визначать за нею тип телескопу, який маємо встановити на обсерваторії.

– Якщо пошкоджена система громовідведення, то цей датчик погоди мовчить?

– Ми щодня молимось, аби блискавка не вдарила в датчик. Бо один із пунктів нашої угоди передбачає, що лише форсмажорні обставини можуть бути причиною виведення датчика погоди з ладу. За все інше несе відповідальність університет. У цій ситуації немає форсмажору, а є недбалість і вандалізм. Саме у цьому нас можуть звинуватити партнери. Двоє рятувальників намагалися зупинити молодих людей від протиправних дій, однак ті зауваженнями знехтували.

– Цей випадок не спонукає вас до посилення охорони на Попівані?

– Ми мали вже схожу проблему з мідним дахом, коли його понищили інші молоді люди, а пізніше вітер через тріщини зірвав частину покриття. Щодо останнього випадку, то ні спільнота, ні університет не залишать це. Наголошую, ми не ставимо в пріоритет фінансове питання. Ми даємо чіткий сигнал для всіх, хто піднімається на Попіван: потрібно зрозуміти – що таке міжнародний науковий центр. Якщо датчик перестає працювати, ми зриваємо науковий експеримент на два роки. А це вже не півмільйона гривень.

– Відкриття обсерваторії, яке заплановано на 2020 рік, буде відкладено?

– Так. Це станеться автоматично, бо потрібно буде знову розпочати експеримент. Є вимоги для визначення телескопа, а це від двох до п’яти років. Датчик кожні 5 хвилин визначає силу вітру, температуру повітря, неба, вологість, кількість блискавок. Тобто, увесь комплекс даних, необхідних для ухвалення цього рішення. Ось чому це надзвичайно серйозна проблема, якою ми не можемо нехтувати чи легковажити. Не виключено, що ті 600 тисяч гривень збитків можуть обернутись навіть шістьма мільйонами.

– Але ж університет має угоду про співпрацю зі Службою надзвичайних ситуацій, тож можна посилити охорону на Попівані?

– Державна Служба надзвичайних ситуацій не має зброї. З цього треба починати. Так, після цього випадку ми однозначно зберемо нараду і з Державною Службою НС, і з поліцією, і Карпатським національним парком, бо це не лише проблема міжнародного наукового Центру «Обсерваторія». Подивіться, як наші «туристи» поводяться у Нацпарку. Я хотів би побачити в країнах ЄС той Нацпарк, де турист може собі дозволити зійти зі стежки. А в нас у заповідній зоні можуть розпалити вогнище, зрубати дерево. Наші нинішні дії – це сигнал про те, що період вандалізму у природі має завершитись. Я вже не кажу про те, що «Обсерваторія» є пам’яткою культури та архітектури місцевого значення. У цій ситуації для університету найбільшою небезпекою є втрата авторитету. Завдано шкоди нашій діловій репутації, це є третій юридичний чинник. Усі збитки, які потенційно ми можемо відчути, – це гранти Європейського Союзу. У них, окрім тяглості проєкту, є вимога про збереження і забезпечення майна. Тепер у нас можуть природно запитати: «Колеги, а чи можемо ми мати з вами справу, якщо немає порядку, і ви не можете забезпечити елементарну безпеку об’єкту?» Через це ми хочемо, аби ті молоді люди зрозуміли хибність своєї поведінки і отримали урок на все життя.

ГРОМОВІДВЕДЕННЯ – ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК

– Знаю, що завдяки відео- та фотоматеріалам з обсерваторії правоохоронцям вдалося затримати 12 осіб. Затримані часом не є студентами Прикарпатського університету?

– На щастя, вони не наші студенти. Є інформація, що ніби серед них є відрахований раніше з нашого вишу студент. Але поки що це не підтверджено.

– Міжнародний науковий центр «Обсерваторія» – спільний проєкт України та Польщі. Скільки коштів вже скеровано на його реалізацію?

– З боку України кошти вкладав університет. Ми як учасник гранту маємо зобов’язання своєї дольової участі. З боку польських партнерів проєкт фінансували кілька інституцій, не одна. Протягом останніх п’яти років Міністерство культури і національної спадщини Польщі профінансувало цей проєкт майже на 200 тисяч євро. Тут працюють і малі гранти Посольства ЄС, Посольства Республіки Польща в Україні. До прикладу, проєкт з громовідведення якраз був профінансований з тих самих малих грантів. Утім, треба сказати, що у нас вже є велика кількість меценатів, які хочуть допомогти відбудові МНЦ. Наприклад Plastics Україна забезпечив енергозбереження приміщень для наших рятувальників у стінах обсерваторії, завдяки сучасним утеплювальним матеріалам. Адже будівля обсерваторії – це дуже складний для виконання реставраційних, відновлюваних і будівельних робіт об’єкт. Для їх ведення в умовах високогір’я в Україні навіть немає будівельних норм.

– Якими будуть наступні дії Прикарпатського університету щодо пошкодженої системи?

– Нині там працюють експерти. Вересень. Блискавки є. Чорногора їх притягує, бо вона – одна з найвищих вершин Чорногірського хребта Карпат. Ще одна небезпека – мідний дах площею у 300 метрів квадратних, а це ідеальна площина, аби туди влучали блискавиці. Свого часу ми ледь знайшли ті фірми, які наважились поставити там систему громовідведення. Учасником цих робіт були професіонали, які ставили блискавкозахист для Чорнобильської АЕС.

– Яку апаратуру ще отримає міжнародний центр «Обсерваторія»?

– Громовідведення – це лише початок. Наступного року в межах гранту ми плануємо змонтувати метеообладнання. Це буде новий крок, який започаткує нове метеоспостереження в межах України. Сьогодні в нас нема метеостанції на висоті понад 2 тисячі метрів над рівнем моря. А тому в цьому зацікавлені не лише українські науковці, а й європейські. Адже вони мають осередки для спостереження в Татранській Ломниці (населений пункт у Високих Татрах – авт.), а це – 2,6 тис. метрів над рівнем моря на території Словаччини, Скіф – 3,5 тис. метрів. Усе це – поєднані кліматичні умови, повітряні потоки, які творять іншу основу для розуміння клімату. Я вже не говорю про авіаперевезення. Адже багато повітряних суден пролітає над Карпатами і вони не знають реальної ситуації. Нині наші науковці спільно працюють у Варшаві з Інститутом метеорології для підбору цього обладнання. Його сила в тому, що воно модульне. Тобто, коли наш університет отримає нові кошти й нові проєкти, він може підсилювати це обладнання. Наступне питання – астрономічна обсерваторія. Ми підписали угоду з астрономічною обсерваторією Варшавського університету, яка має найбільший досвід у цьому питанні. З іншого боку працюємо з Українським астрономічним товариством. Тепер перед нами стоїть головна дилема – обрати тип телескопа. Всі відомі астрономічні обсерваторії зосереджені не в Європі, а в Південній Америці. Там астрономи працюють постійно 320-330 безхмарних днів на рік. Це для них найголовніший стандарт. Ми тепер будемо визначати, скільки таких днів є на Піп Івані й лише після цього ухвалимо рішення про телескоп.

https://static.ukrinform.com/photos/2019_09/1568305197-339.jpg?0.4489243127199971

ПРАЦЮВАТИ В ОБСЕРВАТОРІЇ – МРІЯ КОЖНОГО НАУКОВЦЯ

– Останнім часом ми спостерігаємо різкі кліматичні зміни майже в усіх країнах. Чи мають наші науковці якесь пояснення або ж дослідження у цьому питанні?

– Сьогодні ми маємо потужну екологічну школу, яка діє у Прикарпатському університеті та в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу. Торік ми підписали цікаву угоду з Міністерством екології України про створення Карпатського Центру екологічного моніторингу. Вона включає увесь блок питань, аж до вивчення метеопоказників і того, що у нас сохне смерека в Карпатах. Найцікавішим є те, що ми зовсім недавно розпочали співпрацю з норвезькими колегами, які вивчають і аналізують властивості моху та лишайників на стінах обсерваторії. Якщо глянути на світлини теперішньої Обсерваторії, то складається враження ніби по ній протекла іржава вода. Насправді, той жовтавий відтінок на стінах – не від води, а від лишайників. І норвезькі науковці мають методики, які допомагають їм за лишайниками визначити й кліматичні зміни, і забрудненість повітря.

Для нашої обсерваторії – це унікальна ситуація, зважаючи, що вона була побудована у 1938 році. Це означає, що ми говоримо про лишайники, які мають до 80-ти років. За їхнім кольором та іншими властивостями науковці беруться аналізувати екологію усього Карпатського регіону. Більше того, самі лишайники на кожній стіні мають різні кольори. Тобто, ми очікуємо інформацію, до прикладу, з якої частини світу нам несуть вітри потоки свіжого повітря, а з якої – забрудненого.

Так, нам важко сьогодні знаходити кошти на відбудову обсерваторії, але ще важче знайти фахівців. Протягом останніх п’яти років ми ведемо з нашими партнерами з Варшави ретельну підготовку кадрів, наших викладачів і випускників, за такими напрямками як метеорологія, астрономія, ботаніка, біорізноманіття, лісове господарство, екологія. Тобто, увесь цикл напрямків, у яких викладачі університету є вже координаторами проєктів, де передбачений порівняльний аналіз Карпатського і Альпійського простору.

Треба пам’ятати, що Україна сьогодні – єдина країна в Карпатах, яка не є членом ЄС. А там питання екологічного змісту мають особливе значення. Переконаний, наша співпраця зможе створити зовсім інші підходи не лише в науці, а й у фінансуванні тих екологічних проблем, які сьогодні є викликом для людства.

– З 1938 до 1939 року в обсерваторії постійно перебували люди. Якщо вона знову запрацює, то як буде організована робота фахівців на об’єкті?

– Ми не можемо запропонувати ту формулу, яка була у 1939 році. Ось ви сьогодні слушно запитали – чи не можна посилити охорону на Попівані. Чому ж раніше цей об’єкт значно краще охоронявся? А тому що через 4 метри від задньої стіни обсерваторії тоді розпочинався кордон між другою Річчю Посполитою і Чехословаччиною, а пізніше – з Угорщиною. Там стояв корпус охорони прикордоння Польщі, це були воєнізовані структури, які охороняли обсерваторію.

Зараз нам вдалося разом із ДСНС Івано-Франківської області створити модель, яка стала взірцем не лише в Україні, а й у Європі. Бо досі в Карпатському регіоні нема рятувального поста, який постійно діяв би у високогір’ї. Чому? Адже такий загін на 3-4 години скорочує рятувальні операції в горах. Підліт гелікоптера на Попіван – дуже складна процедура. Бокові вітри можуть його просто перевернути.

Давайте згадаємо лютий 2019 року. Тоді шестеро людей із восьми, які піднімались на Попіван, були врятовані лише завдяки черговим рятувальникам. І це лише один приклад, тоді як рятувальниками, які постійно з 2017 року чергують на вершині гори, врятовано сотні людей.

Щодо науковців. У теплі пори року вони зможуть використовувати апаратуру і працювати як безпосередньо на вершині, так і на віддалі. Однак, зимовий період для учених, які займаються біорізноманіттям, астрономією та іншим, є надзвичайно складним. Тому в якості моделі організації роботи у МНЦ ми запропонували так званий трансформер: коли узимку наші приміщення і частину техніки зможе використовувати українсько-польський гірський рятувальний центр. З одного боку ми робимо науковий об’єкт, а з іншого – рятувальний центр.

Ми переконані, що цей Центр вийде за межі українсько-польських відносин і в недалекому майбутньому дозволить рятувальникам з інших країн Європи відпрацьовувати необхідні навички. Натомість, навесні, влітку та восени на цьому об’єкті працюватимуть науковці та студенти. Кращого місця для роботи і польових досліджень, аніж на висоті 2 тисячі метрів над рівнем моря, де є ще й дах над головою та необхідне обладнання, просто немає. Це мрія кожного вченого.

– А туристам тоді не заборонять підніматись до обсерваторії? Червоної лінії на Попівані не буде?

– Ні. Людина має любити гори, природу, а ті, хто хоче займатися наукою, ще й науку. Тому всім молодим людям, які захочуть оглянути обсерваторію, ми допоможемо. Більше того, ми запропонуємо туристам музей та інші цікавинки, які матимуть просвітницьке значення. Науковий об’єкт не може бути режимним чи засекреченим, як військовий. Адже серед сотні молодих людей, які сюди прийдуть, можуть бути й ті, що пізніше стануть учасниками великих наукових досліджень. І це вже доведено. Багато зрушень у свідомості молодої особи відбувається тоді, коли вона вперше бачить телескоп, чи метеообладнання.

ГОВОРІТЬ, Я ХОЧУ ВАС БАЧИТИ

– Я знаю, що Прикарпатський університет має ще один проєкт з польською стороною щодо будівництва Міжнародного центру зустрічей молоді України і Польщі (МЦЗ). На якому він етапі?

– На щастя, цей проєкт динамічно розвивається. Його зводять на території оздоровчого комплексу «Смерічка» у Микуличині, де ми віддали під будівництво 1 га землі. Увесь проєкт триватиме два роки. До кінця наступного плануємо завершити будівельні роботи. Нині ми розпочали перемовини з польською стороною про наповнення Центру технічними засобами. Хочемо створити IT-hub.

Насправді, ми нічого нового не придумали. Свого часу, коли Німеччина і Франція побачили, що відносини між їхніми народами заходять у глухий кут, почали шукати шляхи для сприйняття і розуміння одне одного. Акцент зробили на молодь, бо старше покоління важко переходить бар’єри до миру та злагоди, хоча, з точки зору християнських цінностей, це має бути основою. Тоді теж відкривали міжнародні центри, де молодь із Німеччини та Франції отримала можливість дискутувати, говорити про минуле, історію, окреслити майбутнє. Пізніше цю модель запозичили Німеччина та Польща. А ми носилися з цією ідеєю упродовж 10 років. Коли заіскрили взаємини в українсько-польських відносинах, українсько-румунських, українсько-угорських, наші лідери країни подумали – а чому б і нам не взяти цю ідею і не розпочати такий проєкт.

У молодіжному Центрі момент дискусії ми залишаємо, як основу всього. Це так звані оксфордські дебати, на кшталт: «Говоріть, я хочу вас бачити». Молодь має вчитися спілкуватись, розуміти вразливість одне одного. Коли це станеться, у відносинах наших країн ми зробимо великий крок уперед.

Другий важливий аспект, який ми хочемо ввести, – це Центр IT-hub. Для молоді, яка сьогодні не уявляє життя без гаджетів, ми створюємо можливості комп’ютерного моделювання важливих ситуацій, при цьому запропонуємо їм командну гру.

– Відомо, що в гірській місцевості поки що важко з Інтернетом. У Микуличині технічно можна буде це зробити?

– Так, там уже навіть підведене оптоволокно. Наш науковець виграв цікавий грант і наступні 8 місяців він здійснюватиме підбір обладнання для міжнародного Центру.

– Знаю, вас часто запрошують читати лекції до польських вузів. Як сьогодні польські студенти ставляться до України і чому українські надають перевагу польським вузам? Це тенденція часу, з якою варто змиритись? Чи ситуацію треба змінювати?

– Польська молодь є відкритою. Вона не має стереотипів і тягаря минулого, тому з нею легко спілкуватись. Що стосується того, що наша молодь обирає польські університети. Будемо відверті: якщо молода людина приїде в Ягеллонський університет, заснований у XIV столітті, то буде настільки захопленою, що вже звідти не вийде. Тут і дорослі не можуть встояти і відмовити собі в тому, аби попрацювати в такому закладі.

У Польщі теж нині відчувають демографічну проблему, як і ми, а тому максимально розширюють коло іноземних студентів. Коли наш університет зіткнувся з цією проблемою, ми думали – боротися проти цього чи співпрацювати. Зупинились на останньому. Нам вдалося налагодити систему взаємин із провідними університетами Польщі.

Так ось, ми уклали програму подвійних магістерських дипломів на безкоштовній основі з Варшавським університетом, Краківським педагогічним, Краківською гірничо-металургійною академією. Тобто, наш студент після закінчення бакалаврату отримує два дипломи, навчаючись в Україні та Польщі. Але, коли наші студенти їдуть за кордон, ми завжди їм говоримо: «Їдьте і навчайтесь. Ви побачите там багато нового для себе. Але повертайтесь із цими знаннями сюди. Бо там це все вже відомо, а в Україні цього поки що не знають – і ви отримаєте тут успіх».

– Чи потрібні нам державні програми для підтримки українських вишів?

– Однозначно – так. Якщо подивитись на Польщу, Словаччину, то вони вже мають такі державні програми. Більше того. Якщо у польських вузах наші студенти вчаться на платній основі, то Словаччина їм пропонує безоплатне навчання. Це свідчить про те, що їхній уряд думає про ринок праці на кілька років уперед. Їхні студенти теж виїжджають у Чехію. Але через це вузи у Словаччині не закривають, а дають їм можливість працювати завдяки іноземним студентам. У Польщі є міста, де мери організовують стипендіальні програми для найкращих студентів і таким чином підтримують молодь та університети.

Так, у країнах Європи є серйозні державні й регіональні програми такого плану, вони є прикладом того, як треба працювати нам. В Україні немає поки що таких бюджетів, як у Європі, але ми можемо і зобов’язані це робити і головне – конкурувати, вкладаючи бодай мінімальні кошти. Треба пам’ятати, що як не сьогодні, то завтра Україна інтегрується до ЄС, а тому нам уже потрібно розуміти – як жити і співпрацювати.

 

 

 

 

 

Розмовляла Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука

 

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s