Тарас Кльофа, заступник з медичної частини начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону: Військова медицина: бувало, що хворого виписували, а їхати нема куди. Ми це змінюємо

16 вересня 2019 р.

Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, в народі — госпіталь на Чехова, з перших днів війни став центром паломництва львів’ян, які піклувалися про поранених атовців. Як тільки в напрямку до Центру від аеропорта їхали швидкі із сиренами, усі розуміли, що час на чергову мобілізацію громади.

 

Чим живе найважливіший військовий медичний заклад регіону, сьогодні розповідає Тарас КЛЬОФА, полковник Збройних сил України, лікар-уролог вищої категорії, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, заступник з медичної частини начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, депутат фракції «Самопоміч» ЛМР.

— У чому специфіка вашого закладу, зона його відповідальності?

— Військово-медичний центр Західного регіону перебуває в підпорядкуванні Міністерства оборони. Зона відповідальності — надання медичних послуг діючим військовим та військовим пенсіонерам. Формально є територіальна прив’язка — це вісім областей: Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Рівненська та Хмельницька. На оплатній основі послуги надаються і цивільним громадянам, проте частка пацієнтів з числа військових складає близько 65−70%. 675 ліжок. Зрозуміло, що не кількість ліжок визначає спроможність закладу, проте в Україні це ще один з показників, від якого, зокрема, залежить і фінансування. Зараз в Україні таких центрів є п’ять — ще у Києві, Одесі, Харкові та Вінниці. Кожен маю свою спеціалізацію. Наша — це нейрохірургія, травматологія, серцево-судинна хірургія та відновне лікування. Є інші відділення, куди приймаємо хворих, але такий профіль саме Західного Центру.

— Якою була готовність госпіталя у 2014 р. з початком російської агресії?

— Звичайно, ніхто не чекав таких подій. Госпіталь звик працювати в режимі мирного часу, фінансування, як і всієї армії, було майже відсутнє. То ж війна застала нас, відверто кажучи, зненацька. Пригадую серпень, вересень, жовтень 2014 р. Мабуть, найстрашніші місяці. За добу через операційні госпіталів на Сході могли пройти більше 120 поранених. Операційні медсестри падали з ніг, лікарі чергували подобово, а коли відчергували все одно не йшли додому, залишалися, бо розуміли, що іншого виходу нема. Критично бракувало людей. Було в нас посилення з числа мобілізованих лікарів, але вони, відпрацювавши кілька місяців, поверталися на попередні місця роботи. Загалом з 2014 року у Львові ми прийняли близько ста бортів з пораненими — це більше тисячі врятованих життів. Борти й надалі прибувають, війна триває…

— А за рахунок чого давали раду?

— За рахунок ентузіазму та самопожертви нашого персоналу. І підтримки громади Львова. Суспільство дуже активно включилося і ця допомога для нас була надзвичайно доречною. Допомагали усі: громадські активісти, волонтери, мали місце ініціативи приватних компаній, шкіл, звичайних городян. Приносили усе: від одягу та засобів гігієни до лікарських засобів та апаратури. Станом на зараз ми вже можемо забезпечити потреби хворих на 85−90%, є речі специфічні, яких в Україні просто нема або не передбачено можливість закупівлі, тоді ми звертаємося за допомогою до волонтерських організацій. Тоді ж у 2014 р. бракувало усього. Ще один виклик — специфіка мінно-вибухових травм. У нас не було досвіду роботи з ними, в мирний час нема такої практики, хіба у підручниках їх бачили. Це дуже складні травми, непрогнозований перебіг захворювання. Відповідний досвід хіба був в невеликої кількості лікарів, які служили в Афганістані та Іраці. Довелося вчитися в процесі роботи.

— Зараз ситуація із забезпеченням змінилася?

— Звичайно, вона суттєво покращилася. Проте обладнання зношується, є потреба в оновленні та модернізації. До прикладу, ми порахували, щоб переобладнати одну операційну відповідно до сучасних стандартів, потрібно 4−4,5 млн. грн., а таких операційних у нас 7. Є труднощі із забезпеченням доступності нашого закладу для усіх категорій хворих. Нагадаю, що наша спеціалізація — це спінальні травми, серед наших пацієнтів багато візочників. Так, скажімо, встановлення одних-двох дверей, які реагують на датчик руху і самі розсуваються, не вирішать цієї проблеми. На Заході військові лікарні плануються і будуються уже з урахуванням таких важливих нюансів, ми ж, по можливості, достосовуємо те, що можемо. Незабаром встановимо новий сучасний ліфт завдяки коштам, які виділила Львівська міська рада. Також за кошти міста та області здійснили благоустрій території госпіталя. Ще у 2015−2016 завдяки допомозі отця Степана Суса та українській громаді Ганновера ми привезли 180 функціональних ліжок: у німецьких лікарнях вони послужили 3−5 років, але порівняно з тими, які були в нас — це нагода покращити умови перебування хворих. За участю меценатів та волонтерських організацій суттєво оновлено та покращено Клініку відновлюваної медицини.

— Невирішені питання?

— Як уже звучало, ми працюємо з особливою категорією хворих, зокрема з ураженнями центральної та периферичної нервової системи, пошкодженнями опорно-рухового апарату, які доставляються в лежачому стані і з часом пересідають у візок. Наслідки вибухово-вогнепальних поранень непередбачувані, з ускладненнями. Лікування може тривати місяцями. Деякі хворі потребують дороговартісного лікування, яке не передбачено державним фінансуванням, та пожиттєвої підтримки. Ми не в стані це забезпечити самотужки, це поза межами нашої компетенції. Для когось з’являється шанс продовжити лікування за кордоном, проте витрати переважно лягають на родину та волонтерські організації, адже системного підходу на рівні Міністерства оборони поки нема. Буває, що хворого виписують, і він у візку покидає лікарню, з пенсією 4,5 тис. грн. в місяць, а їхати нема куди, нема родини. Усі ці питання потребують системного вирішення, який можливий при активній співпраці як органів місцевого самоврядування, лікувальних установ та вертикалі міністерств ветеранів та оборони.

Продовжує тему Ростислав Данилків: «Вчимося, працюючи, бо перші»

У лютому 2019 р. у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону на базі відділення відновлюваного лікування створено клініку (відновлювального лікування те реабілітації). Це унікальний досвід для української військової медицини, хоч і звична практика для багатьох розвинених країн. Наша розмова з начальником клініки, лікарем-неврологом, працівником ЗСУ Ростиславом Данилковим.

— Створення вашого підрозділу зумовлине воєнними діями на Сході країни?

— Звичайно, потреба в якісних реабілітаційних послугах в останні п’ять років тільки загострилася. Тому ми й прийняли рішення об’єднати три відділення в Клініку. Тепер маємо нагоду здійснювати комплексну реабілітацію — фізичну та психологічну, в одному місці, з мультидисциплінарною командою фахівців.

— Ким опікується Клініка?

— Ми надаємо реабілітаційні послуги хворим з нейротравмами, черепно-мозговими травмами, травмами спинного мозку, політравмами з ураженням опорно-рухової системи. Клініка розрахована на одночасне перебування 20-ти стаціонарних хворих. Ми єдині в системі військової медицини в Україні професійно займаємося нейрореабілітацією. У складі нашої команди — лікарі-неврологи, які намагаються працювати як лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, терапевти мовлення, психологи, реабілітаційні медичні сестри.

Про те, як у Львові вирішують проблем військових та їх родин розповідає Олена Пасевич, депутатка фракції «Самопоміч» Львівської міської ради, радниця міського голови Львова з питань учасників АТО/ООС та їх родин, членкиня депутатської комісії з гуманітарних питань.

— Ті програми, які ми запровадили для військовослужбовців, є прикладом ефективної взаємодії між органами самоврядування і структурними підрозділами ЗСУ. Впродовж усіх п’яти років війни ми отримуємо звернення з проханням вирішити ту чи іншу проблему, яка стосується потреб учасників АТО/ООС та їх родин. Можна було б реагувати ситуаційно, в ручному режимі. Але це означало б замкнути проблему на собі, а вона глобальна і потребувала системного вирішення. Якщо не буде лобіста цих родин у Львівській міській раді (Олена Пасевич дружина загиблого офіцера в АТО Івана Пасевича — від ред.) чи не буде представника військової медицини, не буде й фінансування відповідних статей. Саме тому ми створили механізм, який не залежатиме від персоналій чи партійного представництва депутатів, він працює і дає позитивні результати. Наші програми підтримки учасників бойових дій визнані найкращими в Україні, досвід Львова запозичують в інших містах, неодноразово мали зустрічі на рівні Міністерства ветеранів, де обговорювали доцільність поширення нашого досвіду в масштабах держави. Ми гнучко реагуємо на запити наших захисників!

— Про які саме програми йде мова?

— Маємо дві програми. Вони запроваджені у 2014 році і суттєво доопрацьована нами у 2016 році, — це Комплексна програма підтримки учасників АТО/ООС та членів їх родин та Програма про захист інтересів учасників бойових дій та членів їх сімей. Акцентую увагу саме на підтримку військової медицини та співпрацю із госпіталем. У Комплексній програмі ми окремим підпунктом передбачили підтримку військових частин та підрозділів, які залучені до проведення бойових дій. У межах цієї програми з міського бюджету за чотири роки виділено понад 4,5 млн. грн. для 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, госпіталя та інших структурних підрозділів, які залучені до захисту Батьківщини в умовах війни. Зокрема, для нашого госпіталя в рамках такої програми нам вдалося покращити благоустрій території, закупити у співфінансуванні генератор, зараз триває процедура закупівлі ліфта, в планах встановлення спеціальної системи пересування для людей з особливими потребами. Я завжди ставлю у приклад вирішення питань на умовах фандрейзингу, тобто нема достатнього державного фінансування, долучається місто і благодійні фонди та волонтери. За час дії програми учасникам АТО/ООС надано допомоги на загальну суму понад 56 млн грн., охоплено 4520 родин.

Окреме питання — житло. Його теж намагаємося вирішувати в межах повноважень та бюджетних можливостей Львова, з бюджету міста нам вдалося надати квартири 70-ти родинам наших захисників. У межах програми захисту інтересів учасників бойових дій з моменту запровадження програми виплачено близько 300 млн. грн.

Саме у співпраці із Тарасом Кльофою, який щодня спілкується із пораненими бійцями, ми запровадили відшкодування витрат з міського бюджету Львова для учасників АТО/ООС та членів їх сімей, які потребують дороговартісного лікування. На жаль, такі витрати переважно лягають на родини і без допомоги волонтерів та благодійних фондів можливість потрапити на лікування майже нульова. Програмою уже охоплено понад тисячу родин на загальну суму — 28,3 млн грн. За моєю пропозицією у 2018 р. ми внесли зміни у Комплексну програму підтримки учасників антитерористичної операції/операції об’єднаних сил та членів їх сімей — мешканців м. Львова, розширивши цільову аудиторію тих, хто може претендувати на матеріальну допомогу на дороговартісне лікування.

Ми долучили членів сімей учасників АТО/ООС, членів сімей загиблих учасників АТО/ООС, членів сімей Героїв Небесної Сотні та учасників Революції Гідності і членів їх сімей. Ми усвідомлюємо важливість підтримки тих, хто жертвує життям заради нашої Незалежності, розуміємо, що це не лише фінансова подушка, яка дозволить хоч трохи покращити рівень життя, але й наша моральна підтримка і спосіб сказати дякую, за їхній вибір. Також для реабілітації наших захисників у нас діє система відшкодування. Учасники АТО/ООС з інвалідністю внаслідок війни 1−3 групи отримують від 10 до 50 тис грн/рік на реабілітацію та оздоровлення. Ці кошти мають лише цільове спрямування і за тристороннім договором скеровуються у відповідний заклад, який обере атовець. Попереднього року ми розширили цю програму і на боротьбу із залежностями. Це, на жаль, також дуже гостра проблема. Щороку на цю програму ми виділяємо понад 1 млн грн з міського бюджету. Проте Львівська міська рада має обмежені можливості. До нас часто звертаються мешканці області, які почуваються ображеними, бо програми поширюються тільки на львів’ян. І це справедливо, бо кожен наш захисник має право на підтримку і належний соціальний захист. Ми готові ділитися досвідом, готові до співпраці, такі програми мають працювати в межах всієї країни!

 

Публікація у рамках Програми висвітлення діяльності Львівської міської ради, її виконавчих органів, посадових осіб та депутатів у засобах масової інформації.

 

 

 

Розмовляла Оксана Фітель

 

 

Джерело: Високий замок

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s