Олександр Авраменко, мовознавець, автор підручників, телеведучий: Нова редакція правопису повертає норми, які штучно вилучили через “сталінську політику зближення мов”

10 вересня 2019 р.

Нову редакцію українського правопису було затверджено наприкінці минулого навчального року, тож на початку нового – ми вирішили розпитати про основні мовні нововведення у Олександра Авраменка – відомого дослідника і популяризатора української мови, за підручниками якого навчаються майже всі українські школярі з 5-го по 12-й клас.

 

Мовознавець запевнив мене, що ідеально грамотно писати – це так само, як ідеально знати математику, тому людині не обов’язково пам’ятати всі винятки з правил. Але знати й берегти мову це наш святий обов’язок, бо це – код, який ідентифікує нас як самобутній народ.

ГОЛОВНЕ НОВОВВЕДЕННЯ ЗАКОНУ ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ — ЦЕ ЗАХИСТ МОВНИХ ПРАВ УКРАЇНЦІВ

– Пане Олександре, почнімо з актуального – 16-го липня набув чинності Закон про державну мову. Пройшло майже два місяці, чи вже можна говорити про результати від його впровадження? На яке головне нововведення варто звернути увагу кожному українцю?

– Якщо прокоментувати закон у загальному розумінні, то я звернув би увагу на те, що він зобов’язує кожну людину, яка взаємодіє в соціумі – в громадських місцях, у транспорті, на підприємстві, в магазині, в ресторані чи в кав’ярні, – спілкуватися передусім українською мовою. Особливо, це стосується персоналу: якщо я прийшов, наприклад, до перукарні й звертаюся українською, то у відповідь за замовчуванням має бути українська мова. Це називається: мої мовні права в Україні.

Спочатку в суспільстві справді було збурення, яке активізували колаборанти, котрі культивують «рускій мір» в Україні. Вони обурювалися з приводу цього закону, але де я як українець, як українськомовний громадянин можу мати право на українську мову? У Китаї? У Росії? Напевно, Україна має мені забезпечити це право.

Так ось, головне нововведення Закону про державну мову, на яке я хочу звернути увагу, – це захист мовних прав українців.

Зараз закон ухвалений – і що ми бачимо? Він чинний, але ніхто його не виконує. Міністр внутрішніх справ України – людина, яка повинна дбати про дотримання закону, першим його й порушує, бо говорить російською мовою під час виконання своїх службових обов’язків.

Або зайдіть на сайт, наприклад, автомобілів «Мерседес» – там не те, що за замовчуванням немає української мови, там її взагалі немає в меню! Це офіційні сайти компаній, яким дозволяють робити бізнес в Україні, але виходить, що вони роблять його лише для «рускоязичних»?

Втішає те, що серед українців завжди були і є інтелігентні культурні люди, на яких тримається країна. Й завдання педагогів і батьків – виховати нові покоління європейського кшталту, які будуть дотримуватися будь-яких правил: чи мовних, чи дорожнього руху, чи якихось інших.

– За вашими спостереженнями, за останні кілька років люди почали більше спілкуватися українського мовою?

– Так. Перша хвиля була в 2004 році після Помаранчевої революції, а друга, більш потужна – після Революції гідності 2014-го року. Це продемонструвало, що в українців є інстинкт самозбереження щодо національної ідентифікації, бо мова – саме той код, який нас ідентифікує як самобутній народ. Якщо всі українці говоритимуть російською, то чим ми будемо відрізнятися від Росії? Ми будемо просто «тєріторія с насєлєнієм». А Росія, зрозуміло, посягає і відбирає такі території, бо вважає, що «там, где говорят по-русски, там все наше».

– Йде захищати…

– І вони приходять захищати з “Градами”, хоча їх не просять.

Ще одним із показників того, що в українців тоді суттєво збільшився інтерес до рідної мови є те, що наклади моїх посібників і підручників з української мови для російськомовних з 2014 року зросли утричі. Ось вам конкретний показник, а не абстрактні фантазії.

ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ БУВ КУЛЬТ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ, А УКРАЇНСЬКУ ЗАГНАЛИ В СТІЙЛО

– Тобто люди хочуть вивчати мову. Ця хвиля триває й досі?

– Коли приїхав до Києва із Запоріжжя (а це було 1994 року), за моїми відчуттями, десь 5% мешканців Києва говорили українською. Здебільшого бабусі на базарі, які кріп продавали. Тоді в столиці було немало українськомовних людей, але вони шифрувалися (сміється).

Розкажу конкретну ситуацію зі свого життя, і вона була типовою. Я спочатку не мав свого житла й винаймав квартиру. Щовечора крізь стіни з сумнівною звукоізоляцією слухав серіал «Санта-Барбара», який розгортався наживо в квартирі навпроти. Ми знали про всі проблеми сусідів, тому що дружина на підвищених тонах регулярно вичитувала чоловіка або синів-бешкетників. Вони говорили між собою красивою полтавською говіркою – з вкрапленнями діалектних і суржикових елементів. Але, коли ми зустрічалися біля ліфту, то вона віталася: «Здравствуйцє!». Це був подвійний шифр, щоб приховати свою українську, яка, напевно, засвідчувала, як їм здавалося, їхнє походження!..

Якось я в сусідки запитав: «Ви вже вибачте, але я підслухав, як ви з родиною спілкуєтеся українською, і відчуваю як філолог, що це ваша рідна мова. А чому ви зі мною на російську переходите, я ж із вами теж українською?» Вона розгубилася, потім каже: «То в мене звичка така».

Це звичка з радянських часів, коли був культ російської мови, а українську загнали в стійло, показали її місце – в народних піснях і анекдотах про село. З цим міфом і досі живе багато людей, проте зростає частка тих, хто вже розслабився й не шифрується.

Нині, за дослідженнями науковців, 25% киян говорять українською, тобто – кожен четвертий. А соціологічні дослідження свідчать, що 47% киян говорять вдома українською, українським суржиком або й українською, і російською залежно від ситуації.

Без сумніву, зараз набагато більше чуємо українську на вулицях міст, і дуже важливо, що молодь почала говорити солов’їною. Це означає, що в української мови є майбутнє. Бо загроза нашій мові існує не лише через культивування російської, а й через глобалізацію. Науковці ж прогнозують, що мине років 50-100 – і весь світ буде говорити двома основними мовами – англійською або китайською.

Світ через це стане одноманітним. Чому цікаво подорожувати іншими країнами? Ти приїздиш, смакуєш нову кухню, чуєш іншу мову, бачиш іншу культуру, традиції, звичаї. А от уявіть: усі ми станемо однаковими жовтими курчатами, як в інкубаторі? Тоді життя вже не буде таким цікавим. Отже, будь-якому народу (і нашому зокрема) треба берегти традиції, звичаї, мову, культуру, одним словом, самобутність. У цьому наша сила.

«СМАКОЛИК» – НАСТІЛЬКИ ОРГАНІЧНЕ СЛОВО, ЩО З ЧАСОМ МОЖЕ НАБУТИ СТАТУСУ ЛІТЕРАТУРНОГО

– Ви згадали про суржик і діалектизми. У кожному ж регіоні є якісь такі «цікаві» слівця, які люди вживають споконвіку. Чи можуть ці колоритні слова стати літературними?

– Зверніть увагу, що діалектизми – це живомовні українські елементи і дуже добре, що вони є в мові. А суржик – мовне сміття, він є в будь-якій мові, не лише в українській, і з ним треба боротися, тобто уникати суржикових слів. Як неоковирно звучать суржикові покручі, наприклад: «Ой, скарєй переписуй распісаніє», «укусна шикаладна канхфєта «Бєлочка»… А ось ще один приклад. Нещодавно біля метро «Університет» запитую: «Скільки коштують жоржини?» А продавчиня до своєї колеги: «Люда, гєаргіни по чьом?». Отже, суржик – мовне сміття, а діалектизми – окраса мови.

Власне, у вершинному творі українського класика Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» – багато діалектизмів у мовленні літературних героїв: «маржинка», «плай», «ґаздиня» та ін. Ці діалектизми красиві, смачні, їх треба вмонтовувати в канву художнього твору для того, щоб відчувати колорит цієї місцевості, неповторність цього краю.

Діалектизми живлять літературну мову. До речі, багато слів літературної мови колись бути діалектизмами. Слова «смаколик» немає в жодному словнику – ні в радянських, ні в сучасних, але його люблять і на сході, й на заході, бо мова – живий організм, який може щось відштовхувати, не брати, а може, навпаки, засвоювати. «Смаколик» – настільки органічне слово, що я як філолог відчуваю: з часом воно стане літературним.

Не треба боятися діалектних слів, використовуйте їх у живому спілкуванні, у побуті. Інша річ – ділове спілкування, писемне мовлення, спілкування публічних людей чи державних службовців. Ось тут треба дотримуватися еталонної, літературної мови, щоб ми всі одне одного розуміли. Бо я скажу зараз: «Купив мешти». Знаєте, що таке «мешти»?

– Одяг?

– Майже (сміється). Це взуття. Польське слово, яке вважається діалектним у Західній Україні, й кожен західняк знає, що таке «мешти». А якщо сказати «сапетка», то західняки не знатимуть, що це великий плетений кошик (сапетка – слово, яке вживають на Запоріжжі).

ЩОБ НОВЕ СЛОВО ПОТРАПИЛО ДО СЛОВНИКА, ВОНО МАЄ ПРОЖИТИ В МОВІ ХОЧА Б 20 РОКІВ – ЗА ЦЕЙ ЧАС НЕОЛОГІЗМ АБО ПРИЖИВЕТЬСЯ, АБО ВИЙДЕ З МОДИ Й ЗНИКНЕ

– Крім діалектизмів у нашу мову входять також й іншомовні слова, і неологізми, пов’язані з розвитком технологій. Чи варто обов’язково шукати їм український відповідник, наприклад, не «пилосос», а «порохотяг»?

– Ага, не «акушерка», а «пупорізка» (сміється). Ні, геть відмовлятися від іншомовних слів не можна, вони є в будь-якій мові. В українській їх близько 10 відсотків. Якщо найбільший словник фіксує 250 тисяч слів, значить у нашій мові приблизно 25 тисяч іншомовних слів. Здебільшого їх використовують як терміни в науковому стилі.

У поезії Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати…» немає жодного іншомовного слова. У ній колоритна смачна українська картинка створена за допомогою питомої української лексики. Ці слова стають класикою, їх усі знають і люблять, бо вони рідні, їх не відштовхує наша душа. Тому, як говорив мовознавець Іван Огієнко, використовуймо іншомовні слова тільки за крайньої потреби і тільки тоді, коли немає суто українського відповідника.

Я обожнюю поезію Симоненка. Він помер зовсім молодим, у 28 років і, як на мене, у прозовій формі ще не встиг набити руку, вона в нього не бездоганна. Ось читаємо його новелу «Вино з троянд» – красивий художній твір про кохання, про людські стосунки, про естетичні категорії – і тут: «Діти піддавали його [літературного героя – авт.] остракізму». По-перше, не всі знають, що таке «остракізм» (це іншомовне слово), до того ж – страшенно кострубате в тому живомовному контексті, ніби йде проти шерсті, неорганічне.

Неологізм набуває літературного статусу й потрапляє до словника, якщо мовці його вживають приблизно 20 років і хоча б 2 визнані майстри слова використали його у своїх художніх творах. Якщо за цей період слово не прижилося, воно просто вийде з моди й зникне.

– Пане Олександре, з цього червня почала також діяти і нова редакція українського правопису. На що нам особливо варто звернути увагу, крім написання слів, які висмикнули й з обуренням обговорювали в соцмережах, типу: «индик», «ирій».

– Ви правильно говорите: “висмикнули”. Щодо слова «ирій»… Я чув саме таку вимову від моєї бабусі. Тому, певною мірою, я хочу стати на захист цих норм. Літературна мова не має бути штучною, вона має бути народною, живою.

Чому Іван Котляревський став класиком нової української літератури? Бо він першим написав «Енеїду» живою мовою – мовою, якою розмовляв народ.

Твори Григорія Сковороди належить до давньої літератури. Ми вивчаємо в школі його твори в перекладах, і, якби діти читали їх в оригіналі, вони б половину слів не зрозуміли й сприймали художній текст як суржиковий. То була тодішня форма літературної мови – з вкрапленнями і латинських, і старослов’янських слів.

Саме «ирій» вимовляли українці – не ті, хто перейшли на українську, а ті, хто пізнавали українську мову з молоком матері.

Нова редакція правопису повертає природність українській мові. Ці забуті норми діяли до 1928 року, а потім їх штучно вилучили через так звану “сталінську політику зближення мов”: ага, у російській мові немає букви «ґ», а є тільки «г» – значить треба викинути з українського правопису ту літеру. І її вилучили.

Моя бабуся казала: “качечка ґиґнула”, тобто померла, а я, будучи малим, думав: ну чому вона по-російськи вимовляє? Я ж відмінник і знаю, що в українській абетці немає «ґ», а виявляється, у народі жив звук, який ця літера позначає.

Ще один аргумент. Скажіть, чому вінок лавровий з «в», а лауреат (той, хто переміг і на кого той лавровий вінок надягали) не «лавреат»? Чому такий хаос, така непослідовність у мові? Бо росіяни так засвоїли, отже, і українці відповідно до “сталінської політики зближення мов” мали мавпувати їх?

В усьому світі говорять «Атени», і навіть греки самі так говорять, а росіяни засвоїли як «Афіни». Погодьтеся, що не приємно, коли тебе називають іншим ім’ям або перекручено, тому треба зберігати власні назви, коли ми їх запозичуємо, так, як вони звучать у мові-оригіналі.

Зараз уже українці добилися, щоб в аеропортах світу писали на табло не «Kiev» («Кієв»), а «Kyiv» («Київ»), бо це українська столиця, а не російська.

БАГАТО ЛЮДЕЙ НЕГРАМОТНО НАГОЛОШУЮТЬ СЛОВА, БО НЕ ІСНУЄ ПРАВИЛ НАГОЛОШУВАННЯ

– Але ж, я так розумію, правопис дозволяє паралельні норми написання?

– Щоб не було аж такого вже галасу (звичайно ж, людей може здивувати «павза», а не «пауза», «лавреат», а не «лауреат», «авдиторія», а не «аудиторія»), ввели паралельні норми, щоб подивитися – чи приживеться “нова”. Можливо, років через 30 буде нова редакція правопису. Якщо ця норма не приживеться, її можуть вилучити.

Я не брав участі у створенні нової редакції українського правопису, а зараз як фахівець лише пояснюю читачам – звідки ноги ростуть, яка природа цих паралельних норм.

Хотів би ще звернути увагу на те, що новою редакцією українського правопису спростили написання окремих слів. Наприклад, раніше «пів» писали кількома способами: разом (півлимона, півкнижки), з дефісом (пів-Києва, пів-Америки), з апострофом (пів’яблука, пів’ями) та окремо (пів на шосту, пів на третю). Віднині “пів” завжди пишемо окремо. Вважаю, що такі зміни полегшать вивчення мови в школі.

– Яких помилок мовці найчастіше припускаються? Це неправильні наголоси чи росіянізми?

– Як таких правил наголошування слів немає, тому кожен наголос треба заучувати, через це й виникають труднощі. Треба казати не фольгА, прОміжок чи чорнозЕм, а фОльга, промІжок, чорнОзем.

Друга проблема – росіянізми, так званий суржик. Оскільки у нас в суспільстві широко функціонують дві мови (українська і російська), то нікуди не подінешся від так званої мовної інтерференції – коли накладається мова на мову. Тож росіянізми – це теж типова помилка. На ці речі я б радив звертати особливу увагу.

ЕКСПРЕС-УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ ПРЕКРАСНО ДИВЛЯТЬСЯ ПІВДЕНЬ І СХІД УКРАЇНИ

– Коли ми вже заговорили про інтерференцію в мові, то порадьте, як правильно бути в ситуації, коли в голову лізуть лише російські слова й фразеологізми, тобто не можеш миттєво знайти український відповідник!

– Так, це велика проблема для людей, які виросли в російськомовному середовищі, навчалися в школах з російською мовою, формувалися на радянському чи російському кінематографі. Ми взяли звідти дуже багато стійких сполук (фразеологізмів, ідіом) і повторюємо їх у різних життєвих ситуаціях, але не до кожного вислову є український відповідник.

Наприклад, на вкус и цвет товарища нет – на колір і смак товариш не всяк; первый блин комом – перший млинець – нанівець та ін. Також є ідіоми – це стійкі вислови, які іншою мовою не перекладаються. Наприклад, «Contra spem spero!» – ми просто вчимо напам’ять цю фразу і знаємо, що вона в перекладі означає «Без надії сподіваюсь».

Я намагаюся у своїх посібниках, телеуроках обігрувати типові стійкі сполуки слів для того, щоб не було аж такого фразеологічного дефіциту.

Ми сьогодні говорили, що російська десь негативно впливає на українську, але я в жодному разі не проти російської мови. Вважаю, що треба любити й берегти мову батьків. Прикро, коли україномовні українці приїздять до Києва й тут же відмовляються від рідної мови, начебто зраджують своїм батькам.

Так само російськомовним людям кажуть: «О, ви тепер говоріть лише українською!». Хіба так можна? Це мова їхньої мами, їхньої любові, це мова рідного дому, того місця, де пахне пиріжками, це стежка, якою ходив до школи. Тому в жодному разі я не проти, я за всі мови. Я дещо про інше, про те, що має єднати українців. Поляки спілкуються в громадських місцях та на телебаченні якою мовою? Невже китайською? Ні, польською. Росіяни якою мовою спілкуються? Російською. То українцям треба брати приклад і з європейців, і з росіян! А в приватному спілкуванні, житті – берегти й культивувати рідну мову, родинні звичаї, традиції.

– У нас же цілі регіони спілкуються російською мовою вже не одне покоління. Я знаю талановитого поета, який сказав мені: «Розумієш, моя рідна українська мова – російська мова». Я тоді замислилася.

– Тобто, він її сприймає як мову України.

– Так, він українець, він любить свою країну, але спілкується російською. Хоча, коли це стосується офіційних заходів, переходить на вишукану українську.

– Це дуже правильна й логічна позиція. Тобто, коли російськомовні люди не ображають українську й не кажуть: “Прінципіальна нє буду разгаварівать на укрАінскам”. Бережімо всі мови: і російську, й угорську, й українську… Але в офіційному спілкуванні треба дотримуватися Закону України і законів, які є в усіх цивілізованих державах. І не ображати одне одного, бо ми бачили різні ситуації. Лариса Ніцой кидала копійки касиру в обличчя. Я її розумію, їй наболіло, що її мовні права порушують, і це був емоційний вибух, але, звичайно ж, не схвалюю такої різкої поведінки.

– Вона, скоріше, в тій ситуації ще більше проти себе налаштувала.

– Звичайно. Коли ми вводили на «1+1» експрес-уроки української, то шеф-редактор не знала, що буде високий рейтинг. Спочатку вирішили поставити в ефір один урок на тиждень. Коли ж запустили проєкт, то пішло стільки схвальних відгуків, що ухвалили демонструвати уроки щоденно.

Дослідження показали, що уроки української прекрасно дивиться Південь і Схід нашої країни. Тобто, коли робиш позитивний посил, не порівнюєш українців і росіян, а доносиш професійний, конкурентоспроможний, сучасний і якісний продукт, то люди його добре сприймають.

В УСЬОМУ МАЄ БУТИ МІРА – ВАЖЛИВО, ЩОБ ФЕМІНІТИВ НЕ ЗВУЧАВ ЧУДЕРНАЦЬКО ЧИ СМІШНО

– Злободенне питання щодо унормування в новому правописі вживання фемінітивів. Я працюю в інформаційному агентстві, здебільшого пишу тексти, тож у мене часто виникає ступор, коли намагаюся дібрати фемінітив до «члену уряду», «пілота» чи «кінокритика». Інколи, це звучить досить дивно.

– На це варто звернути увагу. Фемінітиви – це назви професій, що маркують жіночий рід. Наприклад, якщо він учитель, то вона – учителька; він – лікар, вона – лікарка. Ці фемінітиви завжди були в мові, але вони утворюються не від усіх назв професій. Наприклад, він вівчар, а вона – вівчарка? Він екстрасенс, а вона – екстрасенсорка? Він академік, а вона – академічка? Казна-що виходить! Уявляєте, сказати жінці-академіку, солідному науковцю: слово має академічка Ольга Петренко?

– А в мене ще питання до «посла» і…

– Послиня, послиця, посолка… Це якісь покручі. У мові не повинно бути штучних елементів! Усе має бути органічним, щоб кури не сміялися. Він продавець, вона – продавчиня, звучить органічно, як кравчиня чи графиня. Цей фемінітив прижився в мові й зараз його широко вживають.

Я особисто не вживаю екзотичних фемінітивів і хочу наголосити на тому, що в усьому має бути міра. Важливо, щоб фемінітив не звучав чудернацько чи смішно, не всі жінки сприймають себе членкинею…

Чинний правопис дозволив використовувати фемінітиви, прописавши для цього відповідні суфікси. Але якщо форма не утворюється, звучить неприродно чи викликає сміх, то в мові є інші ресурси для позначення жіночої статі. Так, жінку посла можна позначити, додавши слово «пані» (надаємо слово пані послу) або дієслово жіночого роду (міністр повідомила). Якщо прізвище пілота Красовська, то зрозуміло що «пілот Красовська» – жінка, у такому разі нагальної потреби утворювати фемінітив немає. Тобто, є різні граматичні та лексичні ресурси, за допомогою яких можна означити стать.

Але, з іншого боку, не треба їх боятися геть, бо дехто говорить: я взагалі не сприймаю такі слова. Не треба боятися фемінітивів, важливо знайти золоту середину.

НЕ МОЖЕ БУТИ ТАК, ЩО ВВЕЛИ ЗАКОН І НОВУ РЕДАКЦІЮ ПРАВОПИСУ – І ЗАВТРА ВСІ ПРОКИНУЛИСЯ ГРАМОТНИМИ

– Ви сказали, що більше українців переходять у спілкуванні на українську мову, а також ми з приємністю спостерігаємо, що більше української мови почало звучати і на телебаченні, й у кіно. Чи задоволені ви як фахівець якістю мови, яка лунає з екранів?

– Знаєте, я задоволений, бо належу до людей, які чудово розуміють, що не може бути все й одразу. По-перше, я вже достатньо “древній” і можу порівняти, як говорили й писали у 80-х роках (радянський період), і як це роблять нині. Тоді масово сплутували «и» російське і «и» українське, літери “е”, “є” й “э”. Зараз ні діти, ні дорослі таких помилок не припускаються. По-друге, я часто чую, як молоді люди кажуть російською: «ми бралі участіє» (брати участь – українське кліше). У школі так привчили «брати участь», що вже навіть російською вони говорять, використовуючи українське кліше.

Я добре розумію, що не може бути так: ввели норми, закони, нову редакцію правопису, а завтра всі прокинулися грамотними. Так не буває.

Щороку я читаю Всеукраїнський радіодиктант національної єдності й мені говорять: “Боже, так багато людей припустилося 3-4 помилок”. Так це, насправді, достойний рівень! За шкільними критеріями це 8 балів, а за старою, 5-бальною школою – 4. Ідеально грамотно пишуть лише вчителі, письменники і дуже уважні начитані люди з гарним фонематичним слухом, але таких людей дуже мало в будь-якому суспільстві.

Ідеально грамотно писати – це так само, як ідеально знати математику. От ви пам’ятаєте, чому дорівнює тангенс 45 градусів? Не пам’ятаєте. Так само людина не може пам’ятати всіх винятків із мови.

Тому я переконаний, що покращення є. Звичайно, хотілося б, щоб українці швидше навчилися говорити й писати грамотно, але потрібне терпіння. Я зі свого боку докладаю для цього багато зусиль: знімаю телеуроки, готую радіопроєкти, видаю сучасні, добре оформлені посібники. Ми (з видавництвами) готуємо продукт, який не поступається ні французькому, ні американському, ні німецькому. Такі книжки залюбки купують, гортають, вивчають, і тому ми маємо по 6-10 перевидань, які не встигаємо друкувати… Українськомовний продукт має бути конкурентоспроможним.

ІНОДІ МОЇ ПІДРУЧНИКИ ВИЧИТУЄ ДО 25 ОСІБ, БО Я ВІДЧУВАЮ ШАЛЕНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

– У вас уже вийшло понад 100 книжок величезними тиражами, лише в 2017-му році було видано 1 мільйон примірників ваших посібників. Ви рахували – скільки це відсотків від загальної кількості щорічно надрукованих українських книжок?

– Справді, нині щороку виходить понад один мільйон моїх підручників і посібників. І я цим дуже пишаюся.

Книжкова палата щороку фіксує вихід приблизно 41 мільйона різноманітних книжок, офіційно видрукуваних в Україні. То, власне, на книжковому ринку я безперечний лідер: мої книжки становлять 2,5 відсотка усього ринку.

Щоправда, половина всього накладу, десь півмільйона – це книжки, надруковані за державним замовленням. Але зараз немає жодних корупційних схем, і кожен педагог через мережу інтернет та індивідуальний пароль сам вибирає підручник, за яким хоче працювати в школі. Схема така: вчителю пропонують кілька варіантів підручників (перелік є на сайті Міністерства освіти), далі він заходить до свого електронного кабінету й вибирає автора, за підручником якого хоче вчити учнів. Держава друкує цю книжку – і 1 вересня вона приходить до школи. Це не так, як було раніше, коли міністерство нав’язувало, за яким підручником працювати вчителю з учнями. Приємно, що мої підручники вибирають приблизно 80 відсотків учителів України.

За вашими підручниками українську мову й літературу вчать майже всі діти країни з 5 по 12 клас! Відчуваєте свою відповідальність?

– Ще й як відчуваю! Тому даю свої книжки вичитувати вчителям-практикам, науковцям, методистам (іноді їх читає до 25 осіб, бо навчальні книжки мають бути еталоном, на який треба орієнтуватися).

Щоб проєкти були успішними, треба постійно працювати над собою й бути на хвилі.

 

 

 

 

 

Розмовляла Любов Базів. Київ

Фото: Олена Худякова

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s