Олександр Пікалов: “Рубаємося” з Артемом Гагаріним через матчі “Динамо” – “Шахтар”

5 вересня 2019 р.

Актор та автор “Кварталу 95” і завзятий футбольний уболівальник (справжній фанат київського “Динамо”) в інтерв’ю “Йоду” розповів про свої улюблені команди, матч, що найбільш запам’ятався, про самоіронію у гравців і про сина-футболіста.

 

Вересень – мабуть, найфутбольніша пора року: стартує Ліга чемпіонів, поновлюються матчі національної збірної – стільки всього цікавого! Є що подивитися і про що поговорити. Особливо з цікавим співрозмовником, яким Олександр Пікалов, безумовно, є. Шкода, не усе з міркувань етики може розповісти. Але байку-другу “притравити” може.

– Олександре, знаю, головний тренер збірної України Андрій Шевченко якось обіцяв після першої перемоги прийти до вас на запис програми “Чисто NEWS”. Прийшов?

– Ха! Ні, звісно.

– Але перемог було вже кілька…

– Мабуть, не та перемога. Я ж не знаю, кого він повинен перемогти, щоб прийти?

– Але прийде?

– Ну, він же один раз вже взяв участь у гумористичному проєкті – у виборах.😉

Не подумайте: ми давно знайомі, і він дуже хороший хлопець, чоловік – але такий серйозний дуже, гумор йому важко дається. Він соромиться.

– Але він пожартувати вміє в компанії, де всі свої?

– Так, чого ж ні! У такому колективі де Ващук, Ребров, Шева – там серйозні жартівники були! Ми давно знайомі. Виходить, що ми “Кварталом” приїхали до Києва якраз тоді, коли й у них багато що виходило. Перетиналися і спілкувалися: вони ходили на наші концерти, ми відвідували їхні “шоу”.

– Дружба дружбою, але як оцінюєте його роботу?

– Я поки не розумію. Хочеться спалаху! Він був спочатку, а зараз якось усе рівненько.

Втім, ситуація хороша в плані перспектив поїхати на Євро-2020, але завжди ж хочеться більшого. І не все завжди залежить від тренера – хочеться бачити більшу мотивацію у футболістів.

– “Динамо” третій рік поспіль без Ліги чемпіонів. Це біль?

– Та кошмар! До хорошого швидко звикаєш і тепер важко. Але подивимося, у “Динамо” тепер новий тренер.

– І знову тренер, з яким ви добре знайомі! Як ставитеся до його призначенням?

– Поки не знаю. Мені як людина і тренер він дуже імпонує, але чи вийде у нього? Досвід у Олексія Михайличенка великий, але й перерва в роботі солідна, футболісти відтоді сильно змінилися. І знову ж таки: багато що залежить від їхньої мотивації.

Перепробували ж усіх тренерів, кого тільки можна!

– Останній тренер, який грав з “Динамо” в Лізі чемпіонів і виводив його до плей-офф, ваш хороший друг Сергій Ребров. Чи підтримуєте з ним стосунки?

– Звісно. Думаю, чемпіонат Угорщини – не та ліга, про яку він мріяв, але фінансово, мені здається, у нього все добре.

Хоча і в “Динамо” у нього, справді, багато що виходило. У нього ж склад був цікавий, деякі футболісти з ним ще грали, можна було “по-пацанськи” поговорити, якщо треба!

– Артем Мілевський висловив припущення, що Шевченко не кличе його в збірну, адже боїться, що той його випадково назве при всіх на “ти” або “Шева”.

– Взагалі-то Артема ніколи це не зупиняло. І я ж пам’ятаю його в халаті! Думаю, це не головний аргумент. Я не знаю, в якій він зараз формі – він хлопець заводний завжди був. І куди це його “завело”?

– Але він ні про що не шкодує.

– А що вже шкодувати? Дуже складно собі зізнатися в тому, що були всі шанси стати іншим футболістом. Але – так вийшло.

– Але ж він позитивний?

– Звісно. Я оцінюю людей з різних сторін. І Артем такий. Просто не витримав популярності. І став видатною особистістю, скажімо так, вечірнього Києва.😊

– У кого зі знайомих вам футболістів порядок із самоіронією?

– Багато хлопців люблять посміятися і ходять на наші концерти. Мені дуже подобається Денис Бойко. Коли вони в “Дніпрі” ще рубалися разом, то у них там така компанія чумна була: він, Сєля, Зюзя! Повторю, багато футболістів люблять посміятися, але у цих гумор був – мама дорога! Дуже смішні, реально весела дружня компанія. Вони одного віку та куми один одному – вміли дуже міцно пожартувати. Особливо з легіонерів. Вони їх так “стібали”! Як, знаю, і в “Динамо”. Думаю, іноземцям у “Шахтарі” покомфортніше в цьому плані.

– В одному зі скетчів “Кварталу” ви зіграли роль Шарикова із “Собачого серця”, в якому ваш герой скандує “Шахтар” – чемпіон! Срна! Срна! Срна! “На вас у “Шахтарі” не образилися?

– Ні, про це мені не говорили.

– У колективі у вас же є і фанати “Шахтаря”?

– Так, у нас з Тьомою Гагаріним, який за “кротів”, “рубанина” на цю тему страшна!

У нас (точніше, в “Кіноквартале”) є навіть ті, хто за московський “Спартак” вболіває – я в шоці! Ось подобається йому – хоч у голову стріляй.

– Ваш син всерйоз займається футболом?

– Так, 14 років – і навіть пропозицію йому вже робили грати.

– Ого! І що думаєте, як батько?

– Не знаю, він думає. Але виходить у нього, грає опорного півзахисника. І мені дуже подобається, як футболіст: міркує правильно, мудро грає позиційно. Мені здається, що в майбутньому у нього вийде стати тренером.

З екс-гравцем збірної України Олегом Гусєвим.

– “Динамо” – любов усього життя, вже зрозуміло. А в світовому футболі хто подобається?

– Я англійців люблю дивитися. Не за клуби вболіваю, а сам чемпіонат дуже подобається.

– Як вам Зінченко зі своїм “Ман Сіті”?

– Цікавий. І талановитий. У збірної України є традиція, що коли приїжджають новачки, то повинні виконати якусь пісню. Мені пощастило бути на таких заходах і це забавно дивитися. Так він там так реп зачитав!

– Ви не кидали серветками в хлопців, які російську естраду виконують або і зовсім шансон?

– Мене це засмучує. Не можу навіть зрозуміти, чому так роблять? Як і негативно ставлюся до тих, хто їде грати в чемпіонат Росії. А ще намагаються щось тобі довести і розказати, пояснивши свій вчинок! Мене свого часу вчинок Тимощука прибив морально, тепер Ракицького…

– А Селезньов, з яким у вас хороші стосунки?

– Жах! Підстьобував я його весь період: вигрібав він від мене весь час за це по телефону. Якась це “шахтарівська” тема у них… Ще й намагаються аргументувати це якось!

– Їхати в Росію чи ні – справа особиста. Але про збірну в такому випадку потрібно забувати. Так справедливо?

– Сто відсотків! Збірна України – честь країни, де тобі надали довіру.

– Футбольний матч, який ви дивилися з трибуни наживо і який запам’ятався на усе життя?

– Це було в Барселоні, де я потрапив на матч плей-офф Ліги чемпіонів “Барси” з “Баварією”. Атмосфера була чумна, і гра вдалася – “Барса” 4:0 наклепала тоді!

Крім того, я ж побував в 2006-му на чемпіонаті світу, коли наші запалили! Я тоді отримав задоволення від кожного матчу, навіть від поєдинку за вихід у чвертьфінал зі Швейцарією.

– Який назвали “самим нудним в історії Мундіалі”?

– Нічого страшного! Перемогли – і чудово.

Так, на тому чемпіонаті нам відверто щастило і з суперниками по групі, і з грою. Ну, і слава Богу, хай нам щастить!

– Який найкрутіший матч, який ви не подивилися через виступи або репетиції?

– Останній матч за Суперкубок України “Динамо” проти “Шахтаря” в Одесі. Якби не виступ, то я точно був би на трибуні.

Взагалі, намагаюся не пропускати жодного матчу “Динамо”. Причому більше подобається, коли матчі саме на стадіоні “Динамо” – якась у них особлива аура. “Олімпійський” чомусь не так заходить. Я, коли переїхав до Києва, ще на матчі “Динамо” – “Кривбас” ходив – один на трибунах сидів на всьому стадіоні, ха!

– “Кривбас”, якого вже не існує, – ще одна улюблена команда?

– Їх три: “Дніпро”, “Кривбас” і “Динамо”. Вони зовсім різні. “Кривбас”, звичайно, тішив поменше, але свого часу вони як з італійською “Пармою” рубалися! Пам’ятаю, коли вони грали в Кубку УЄФА, я був на гастролях в Новосибірську (це давно було, до війни), і дізнався, що вони програли з рахунком 2:3, то кричав на всю маршрутку. Нестандартна ситуація.

Ну, а “Дніпро” – це найперші враження від футболу: особливо, чемпіонство СРСР 1983 року. Хоча золоті медалі чемпіонату 1988 року залишили більше вражень. Чому? Так доросліше вже був і вже міг собі дозволити пива випити – прямо на трибунах! 😁

– У дитинстві всі малюки у дворі: хто – “Мессі”, хто – “Роналду”. Ви ким себе називали?

– Я “Протасовим” був. Хоча мені й воротарі завжди подобалися – я і сам частіше у воротах грав. Пам’ятаєте, був такий воротар Михайло Михайлов, стояв за “Динамо” в 1980-х? Так у мене його ігровий светр навіть був! І я взагалі не пам’ятаю, як він мені дістався – подарували мені або ми з друзями видурили?

З тим поколінням футболістів я знайомий менше, але теж перетиналися на заходах, коли “стара гвардія” збиралася в ресторані “випити-поспілкуватися”. Ох, цікаво послухати!

– На таких закритих заходах відбувалося щось таке, про що ніхто ніколи не дізнається?

– Звісно! Вони теж дуже смішні: з анекдотами, з байками за чарочкою про часи Валерія Васильовича Лобановського.

Ну, дуже багато цікавих речей, які все ж не можна розповідати!

– На таких вечірках зустрічали футболіста, який не п’є взагалі?

– Потрохи можуть вжити усі, з тих, з ким я спілкуюся. Але раз на раз не припадає: і я навіть бачив Саню Алієва, коли він не пив взагалі.

– Алієва?!

– Я тобі кажу! Був у нього такий період роки два, коли він був “у зав’язці”! Зате потім “шнурки розв’язалися”. Тож – по-різному.

– Кращий і улюблений гравець і команда всіх часів?

– Мені Лужний подобався – що він творив, навіть з травмою!

Команда? Так, багато було класних і різних, хто подобався: Аргентина в 1986-му, голландці в 1988-му, Камерун в 1990-му. А от німців не любив: вони надто часто вигравали – це не цікаво!😁

 

 

 

 

Розмовляв Руслан Межемський

 

 

 

 

Джерело: Йод

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s