Катерина Рубан, другий режисер фільму “Заборонений”: Довелося викинути багато сцен

12 вересня 2019 р.

Катерина Рубан. Фото: особистий архів

Кіно про Василя Стуса зараз йде в прокаті й активно обговорюється в українському суспільстві. Ми розпитали одну з творців картини Катерину Рубан про закадрові нюанси зйомок та її особисте відношення до постаті колись “забороненого” письменника.

 

Півроку життя, щоб створити кіно

– Катерино, розкажи, будь ласка, як ти потрапила на проект?

– “Заборонений” знайшов мене сам. Артем Денисов, продюсер, приїхав до мене на інший знімальний майданчик і сказав: “У нас є повний метр, хочемо з тобою працювати”.  Йому довелось трошки за мною побігати і почекати. Вперше ми зустрілися у лютому 2018-го, завершили зйомки 25 вересня. Півроку життя.

– З чого складається робота над фільмом?

– Ох, це довготривале безумство! В моїй роботі все починається зі сценарію – я прораховую хронометраж фільму. Спочатку “Заборонений” містив забагато сцен, доводилося боротися із режисером і викреслювати цілі шматки. Потім ми зустрічалися з учасниками подій, спілкувалися щодо достовірності тих чи інших моментів.

На цьому проекті всі дуже ретельно підійшли до деталей та історичного контексту подій.

– Скільки часу ви готувалися?

– Біля трьох місяців, 30 квітня стартували – фільмували сцену самопідпалу на Хрещатику.

Фото: facebook.com/stusfilm

Перехожі обурювалися, побачивши радянську символіку

– Напевно, було важко організувати подібні зйомки?

­- Так, адже на це все потрібна купа дозволів, ми поспішали встигнути до свят. Проте основна проблема була в реакції перехожих на радянську символіку, яку ми розвісили на стінах. Доводилося пояснювати обуреним містянам, що це реконструкція подій.

Також доводилося докладати зусиль, щоб у кадр не потрапили елементи сучасності. Взагалі, ми стільки уваги приділили відтворенню деталей по фотографіям, що в нас було враження, ніби ми живемо в 1968 році.

Фото: facebook.com/stusfilm

– Мені дуже сподобався склад акторів, неймовірна схожість з реальними людьми. Довго проводили кастинг?

– Так, дуже довго, особливо на роль Стуса. Режисер Роман Бровко вирішив зробити ставку на зовнішню схожість. Врешті-решт, ми знайшли нашого особливого актора – головну роль зіграв Дмитро Ярошенко. Зараз я думаю, що це був вірний вибір.

Василь Стус / Дмитро Ярошенко

Режисер, який полюбляє багато дублів

– Розкажи про режисера – який він, Роман Бровко?

– Він з тих режисерів, які полюбляють дублі, багато дублів. Навіть тоді, коли здається, що все було ідеально.

Ось, наприклад, сцена на одну хвилину складається із восьми кадрів, і до кожного з них ми знімаємо по шість дублів.  Тобто, сорок вісім разів ми приступали до зйомки того, що буде тривати хвилину на екрані. Порахуй, скільки часу ми витратили на процес. Проте для повного метру нормально знімати півтори-дві хвилини в день.

До того ж Рома – дуже активний і балакучий (сміється). Настільки говіркий, що в останні дні в мене нерви не витримували і я вимикала рацію. 😊

Фото: facebook.com/stusfilm
Фото: facebook.com/stusfilm

– Режисер приділяв багато уваги деталям, це видно.

– Так, особливо, коли ставив завдання акторам. Пам’ятаю, як він налаштовував Дмитра на якусь зі сцен в карцері: наче вже все проговорили, але Рома все ніяк не заспокоїться. Дмитро благав: “Рома, замовкни, дай мені дві хвилини спокою”. “Так, так” – каже Рома, виходить з майданчику, робить два кроки, потім швидко вертається і продовжує свій монолог. І так у всьому.

– З якими складнощами ви стикнулися під час роботи над “Забороненим”?

– Через довгий кастинг довелося знімати влітку, коли зайнятість у акторів шалена. Іноді так бувало, що знімали один день на місяць. Вкрай важко було зібрати акторів на масові сцени. Але мені дуже пощастило з кастинг-директором Альоною Артьомовою.

Плюс спека додавала складнощів – а в нас перуки, костюми, грим тече. Думаю, і сама історія додавала вагомості нашій роботі, ми всі ходили під враженням.

Об’їздили усі тюрми поблизу Києва

– Дай вгадаю – особливо складно було знімати у в’язниці? Атмосферна місцина.

– Ми дуже довго шукали колонію, об’їздили, мабуть, усі тюрми поблизу Києва. Усюди нам пропонували частину приміщень, лише на певні дати. І ось ми знаходимо законсервовану в’язницю, в якій ще чотири місяці тому були в’язні. Дуже атмосферно!

Зйомки виявилися непростими, хоча акторам локація допомагала вживатися в ролі. Уяви – справжні камери, огороджений периметр, забуті поспіхом речі, собаки, які дуже агресивно реагують на людей у цивільному.

Навіть працівниці їдальні, які готували для нас обіди, були вкрай специфічні. Ми, кіношники, народ харизматичний, до кого хочеш увійдемо в довіру. Але ні, цих жіночок так просто не візьмеш. Здається, лише комусь із художників вдалося розтопити лід.

Взагалі, ця локація була дуже зручною в плані роботи – ми поступово просувалися вглиб території, щоб не переносити туди-сюди техніку. Проте карцер Стуса довелося будувати в павільйоні – в реальних камерах було надто тісно для зйомок. Такий розрив ускладнював монтаж, адже треба було запам’ятати, хто і як виходив, заходив, в які двері, в якому гримі і так далі.

Фото: особистий архів Катерини Рубан

– Як актори ладнали з такою гнітючою атмосферою?

– Знаєш, вони жартували і всіх веселили, особливо моя улюблена трійка: Женя Гладій, Олег Масленков і Виталій Салій. “Тріо лиходіїв” створювало суператмосферу.

Парадокс, але найважчі сцени далися нам найлегше. А в перервах актори у гримі ходили до місцевої крамнички за морозивом.

Фото: особистий архів Катерини Рубан

– Яка твоя улюблена сцена?

– Знайомство героїв у метро. Ми знімали її у депо, в частині, де миють потяги. На майданчик доводилося йти по рельсам! За це я обожнюю свою роботу – то у в’язниці буваєш, то у депо метрополітену. 😊

Фото: особистий архів Катерини Рубан
Фото: особистий архів Катерини Рубан

– У стрічці прослідковується акцент на меншовартості української мови у ті часи на Донбасі. Я знаю, що ти родом з тих країв – скажи, за часи твого життя там ситуація змінилася?

– Я народилася і виросла у місті Стаханів, Луганської області. Можу тобі так сказати: українська сприймалася як мова селян, в той час, як російська вважалася мовою освіченого міського жителя. Навіть у 90-ті, а що вже казати про роки, які зображені у фільмі.

Хоча мій батько, наприклад, все життя говорить українською, а працює на шахті. І йому це ніколи не заважало. Я сама стала більше спілкуватися українською після зйомок “Забороненого”.

Акторка Євгенія Гладій та Катерина Рубан. Фото: особистий архів Катерини Рубан

Таємниця синього зошита

– Мені дуже сподобався символізм синього зошита – як уособлення душі.

– Відкрию таємницю – ми відзняли декілька сцен про сьогодення, в якому Віра Холод зберегла частину збірки “Птах душі”. Під кінець життя підполковник розкаялася у вчинках. На жаль, ці сцени не увійшли до фінального монтажу.

– А взагалі багато довелося вирізати?

– Так, цілі сюжетні лінії. Наприклад, батьків Стуса, дуже багато його спогадів. Іронія в тому, що саме на ці сцени пішло найбільше поту, сліз та крові. Це окрім того, що мені довелося викреслювати ще під час підготовки – і вперше за всю кар’єру це було важко робити.

– А є якісь сцени, які ти пропонувала викреслити, проте вони таки залишилися?

– Так, сцена суду, наприклад. Спочатку ми її викреслили, як таку, що не несе змістового навантаження – покажемо арешт, потім колонію, всі зрозуміють, що був суд. Проте потім все ж вирішили фільмувати.

Сцена виявилася непростою – режисер хотів зняти реакції присутніх на вирок, ми увесь день читали один і той же текст, під кінець навіть я його вже запам’ятала.

Таких людей як Стус зараз дуже мало

– Ти вважаєш тему фільму актуальною зараз?

– Коли я прочитала сценарій і розповіла про нього сім’ї, вони сприйняли неоднозначно. Мовляв, кому це буде цікаво. Але пройшов час, іхнє ставлення змінилося. Так, я вважаю цей фільм дуже актуальним.

Василь Стус не боявся, він не зламався під натиском системи, хоча було боляче, страшно, самотньо. Він залишився відданим собі та своїй ідеї до кінця.

Таких людей зараз вкрай мало – кожного можна купити або залякати, у всіх є близькі.

Стрічка вчить нас відстоювати свою правду, і цьому би я хотіла навчити власних дітей. Я й сама завжди за правду, навіть у школі билася за неї. 😊

Фото: facebook.com/stusfilm

Син Стуса не захотів з нами контактувати

– З ким із оточення письменника вам вдалося поговорити?

– Цим займалися продюсери та режисер. Знаю лише, що син Василя Стуса не захотів з нами контактувати і його не було на показі. Звичайно, це його право, проте я не можу тут його зрозуміти, ось цю образу на батька за його вибір. Як би там не було – батьки мусять залишатися важливими людьми.

– Чи були у твоїй кар’єрі подібні проекти? 

– Ні, такий фільм стався зі мною вперше. В основному, у нас сучасні стрічки про кохання. Може, тому я так хвилювалася – як і усі ми, хто створював це кіно. Нам хотілося бути чесними, як і сам наш герой.

– Вважаєш, вийшло?

– Як кажуть в кіно: “Дякую, у нас було!” 😊

Прем’єра фільму “Заборонений”

Прем’єра “Забороненого” відбулася 4 вересня та була приурочена до дня пам’яті Василя Стуса. Представили стрічку актори та знімальна група. Першими побачили фільм українські зірки та політики: Катя Осадча, Римма Зюбіна, Ірма Вітовська, Тарас Тополя та Alyosha, Ніна Матвієнко з дочкою Тонею, Марічка Падалко з чоловіком Єгором Соболєвим, Євген Нищук, Сергій Лещенко та інші.

Фото: Кінотеатр Оскар

Розмовляла Ольга Гдуля

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s