Микола Жибарєв, контр-адмірал: У наших діях не було політики…

21 червня 2013 р.

Контр-адмірал Микола Жибарєв, який 20 років тому, 21 липня 1992-го, став одним із організаторів переходу сторожового корабля Чорноморського флоту під Український прапор, не шкодує про свій вчинок і не бачить в ньому нічого героїчного.

Улітку 1992 року російські мас-медіа повідомили про «безпрецедентний випадок зради офіцера Чорноморського флоту, до якої причетні українські націоналісти, а також спецслужби». Вчинок капітана 2-го рангу Миколи Жибарєва вони порівнювали із вчинком Анатолія Біленка, котрий на початку 70-х перегнав до Японії надсучасний (на той час) винищувач, попросивши заодно і політичного притулку.

Нещодавно автор цих рядків зустрівся з контр-адміралом Миколою Жибарєвим, який нині обіймає посаду заступника директора Департаменту охорони державного кордону – начальника управління морської охорони Державної прикордонної служби України, і попросив розповісти про події, що вже стали історією.

– Я знайомий з тими «журналістськими розслідуваннями» і нічого, крім сміху, вони у мене не викликають, – говорить Микола Євгенович. – Бо ні з якими так званими націоналістами ніколи у своєму житті не зустрічався, ніхто мене не агітував ні з боку Міністерства оборони України, як про це писали, ні Служби безпеки України. Щоб розставити всі крапки над «і», скажу так: наш учинок став повною несподіванкою як для тодішнього командувача Військово-Морських Сил України контр-адмірала Бориса Кожина, так і тодішнього міністра оборони Костянтина Морозова.

Лише після того, як інцидент було вичерпано, вони доповіли про нього президенту України Леонідові Кравчуку.

– Вам, мабуть, доводилося зустрічатися з офіцерами Чорноморського флоту, серед яких маєте багато друзів і знайомих. Як вони реагували на Ваш вчинок?

– Знаючи менталітет Ігоря Касатонова, який, до речі, згодом обійняв посаду першого заступника головнокомандувача російським ВМФ, я, мабуть, так і залишився зрадником для нього та його найближчого оточення. Як і для деяких колег, і які досі вважають Севастополь містом російської слави, «забуваючи», що Севастополь у різні періоди захищали не лише росіяни, а й українці. А на Чорноморському флоті після росіян вони займали друге місце за кількістю особового складу.

– Розкажіть, будь ласка, як склалися долі колишніх моряків ЧФ, які того липневого дня, 1992 року, були разом із Вами на борту СКР-112?

– По-різному. Наприклад, командир сторожовика Сергій Настенко тривалий час служив у Військово-Морських Силах України. Остання його посада – командир бригади надводних кораблів. Не так давно звільнився. Непогано склалися долі й в інших учасників того походу до Одеси.

– Чи були на борту СКР-112 моряки, які не прийняли військової присяги на вірність України?

– Безперечно.

– Як би Ви вчинили, повторись ситуація двадцятилітньої давності?

– Жодного разу не пошкодував про свій вчинок, мені ні в чому розкаюватися. Повторись та ситуація, мої дії були б аналогічними. Але, сподіваюсь, до цього вже ніколи не дійде.

 

 

 

Розмовляв Сергій Зятьєв

 

 

 

Джерело: Народний оглядач

Залишити коментар

Filed under "2011-2013"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s