Ольга Гаращук, нейрофізіолог: Мрійте – і мрійте велико!

26 серпня 2019 р.

З 12 по 18 серпня у Львові пів сотні студентів старших курсів українських медичних університетів та лікарів-інтернів мали змогу навчатися в літній школі «Integrative Approaches in Systems Physiology», організованій за сприяння Німецької служби академічних обмінів та фінансової підтримки Федерального міністерства освіти та наукових досліджень Німеччини.

 

Унікальною особливістю цієї літньої школи є інтеграція трьох новітніх концептів викладання у сфері медицини: самостійної підготовки студентів за допомогою онлайнплатформи «Teaching Medical Skills», туторіумів (лекцій від студентів для студентів за концепцією «peer-teaching») та доповідей німецьких фахівців про найновіші наукові дослідження й терапевтичні підходи (дев’яти провідних науковців і клініцистів з університетів Тюбінґена, Мюнхена, Любека та Гомбурга). Програму цьогорічної літньої школи, присвяченої нейро- та кардіофізіології, готували у співпраці між проєктом студентів-медиків  українських та німецьких університетів «Teaching Medical Skills» та Німецько-українським академічним товариством.

Про школу і не тільки розмовляємо з президенткою цього товариства професоркою Ольгою Гаращук, головою департаменту нейрофізіології Інституту фізіології Тюбінґенського університету Еберхарда Карла.

 

— Сім днів поспіль ви у ролі ментора проводили літню школу для студентів-медиків «Integrative Approaches in Systems Physiology», де разом зі студентською ініціативою «Teaching Medical Skills» імплементували новий формат передавання знань, а саме «від студентів – для студентів», підкріплюючи його лекціями експертів. Розкажіть, будь ласка, детальніше про мету цього заходу та про вашу діяльність у ньому.

— Наша школа в цьому плані унікальна. По-перше, наші студенти спочатку займаються самостійно – для цього було створено онлайнплатформу, на якій виклали матеріали нашої школи і матеріали, які потрібні для підготовки до школи, і студенти спершу ознайомилися з цією інформацією. Потім, приїхавши на школу, вони отримали лекції від туторів – це дуже цікавий формат, коли знання передаються від студентів і для студентів. Викладали студенти Львівського національного медичного університету та Університету імені Людвіга Максиміліана в Мюнхені, які свого часу вчилися у вишах України і тому добре знають, в чому є відмінності і що саме з того, що вони зараз вивчають у Німеччині, можна і потрібно передати нашим українським студентам. Після цього виступали мої колеги професори з Німеччини, а також одна професорка з Америки. Вони ділилися з нашими студентами тим, над чим зараз працюють у своїх лабораторіях, тобто найсучаснішими знаннями з того чи іншого предмету.

Наша школа має назву «Integrative Approaches in Systems Physiology», що означає інтегративні підходи до системної фізіології – ми говоримо про дуже комплексні питання: про роль сну, навчання та пам’ять, про кардіологію, про нейрологію. Тобто наші лектори доносять учасникам школи найсучасніші знання з різних аспектів фізіології.

Ми дуже вдячні за підтримку німецькій службі академічного обміну DAAD, і мені дуже приємно, що цей проєкт проводиться у співпраці між студентською волонтерською організацією «Teaching Medical Skills», яка власне об’єднує наших студентів з Німеччини та з України, і нашим Німецько-українським академічним товариством, яке є частиною української міжнародної академічної мережі UKRainian academic international network, що підтримує цю мережу з Німеччини та в Німеччині.

 

— Ви є професором Тюбінґенського університету і головою департаменту нейрофізіології. Розкажіть, будь ласка, про вашу безпосередню наукову діяльність.

— Нас цікавлять проблеми пам’яті – і саме тому ця тема є певним фокусом школи, бо я відчувала необхідність поділитися знаннями. Ми вивчаємо хворобу Альцгеймера та інші нейродегенеративні недуги, а також взаємодію між нервовою та імунною системами мозку і роль стовбурових клітин, які утворюються в дорослому організмі протягом усього життя. Такі базові дослідження важливі для пошуку нових шляхів подолання нейродегенеративних захворювань.

 

— Що вас спонукало приїхати до Львова, аби почати викладати українським студентам?

—Наше українсько-німецьке академічне товариство має чотири мети. Насамперед це підтримка і розвиток кооперації між Німеччиною й Україною, між Україною та іншими країнами Західної Європи й Америки, підвищення знань про Україну в світі, а також підтримка молоді – це власне той момент, який у цій літній школі відіграє основну роль. Тобто ми хочемо допомогти нашій молоді інтегруватися в європейську наукову систему, в європейське та світове товариство дослідників, товариство медиків. Для цього, безумовно, вони повинні спілкуватися зі своїми ровесниками, а також із професорами з інших країн – щоби порозумітися, щоби знайти спільну мову, щоби зав’язати контакти.

 

— А які проєкти ви вже реалізували в рамках українсько-німецького академічного товариства та UKRainian academic international network в цілому?

— У плані підтримки молоді з 2016 року, року створення товариства, відбулося вже доволі багато шкіл: по дві – у Львові та Івано-Франківську, одна – в Одесі; відбувся форум молодих науковців, який ми проводили в Харкові, Львові та Києві у 2017–2018 роках. Крім того, товариство торік у Києві провело з’їзд української наукової діаспори до століття створення Академії наук. Ми маємо багато спільних проєктів з українськими науковцями, хоча у нашому товаристві є всього 58 членів, серед них 14 професорів різних німецьких університетів, і майже кожен з них співпрацює з українськими колегами.

 

— Із ким саме у своїй науковій діяльності ви співпрацюєте в Україні?

— Конкретно в нашого університету є два проєкти: один – з університетом імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, інший – з Інститутом імені Палладіна в Києві. Ці проєкти стосуються біохімічних та фізіологічних механізмів, які обумовлюють старіння організму, а також зміни, які відбуваються під час хвороби Альцгеймера.

 

— Як ця співпраця відбувається? Ви спільно плануєте експерименти — і частину їх проводять в українських лабораторіях – чи українські спеціалісти радше виконують статистичну обробку результатів досліджень?

— У нас є спільні наукові проєкти, які підтримує і фінансує німецька сторона. Один із них фінансує Volkswagen Stiftung, інший – Фонд Александра фон Гумбольдта. Ці проєкти реалізовуються і в нас у лабораторії, в Тюбінґені – колеги з України приїжджають і проводять там певні дослідження; експерименти відбуваються і в лабораторіях в Україні; частково матеріали, які були зібрані в Тюбінґені, далі опрацьовують та експериментально аналізують в Україні.

Щодо обробки даних – це дуже цікаве питання. Ми шукаємо колег, які би нам допомогли з цим. Зараз записуємо активність нейронів мозку – у нас дуже багато таких даних, і ми були би зацікавлені познайомитися і співпрацювати зі спеціалістами, які займаються, наприклад, Data Science, обробкою результатів у нейронних мережах зі штучним інтелектом. Але ми ще не маємо таких партнерів, тому шукаємо відповідних спеціалістів і в Україні, і в світі загалом.

 

— Тобто ви відкриті до співпраці також у напрямі науки про дані (Data Science) та штучний інтелект (Artificial Intelligence)?

— Абсолютно. І ми, власне, маємо великий досвід. Я персонально, моя лабораторія, а також наше товариство маємо дуже великий досвід плідної співпраці з науковцями в Україні. Ми точно знаємо, в чому сила українських науковців, що вони можуть робити часом краще, ніж, наприклад, у Німеччині – може, і дешевше. Але для деяких експериментів потрібна німецька експериментальна база, тому вони повинні відбуватися в Німеччині.

 

— Які саме сильні сторони української науки маєте на увазі? В чому Україна може бути цікавою для європейських партнерів у рамках наукової співпраці?

— В Україні традиційно і дотепер дуже сильні точні науки, дуже сильні інакші і, так би мовити, доповнювальні підходи в біохімії, в хімії, у синтезі хімічних молекул. Ми креативні, дуже талановиті – щоби зробити щось нове, щось інакше, ми навчені знаходити вихід із будь-якої складної ситуації. Це вміння дуже допомагає, коли розробляють якісь нові технології, коли треба подумати, як можна зробити те, чого не було зроблено в світі. Німецький потенціал більше апаратного плану – можна покластися на точні машини, а не зразу думати, як перевернути і зробити щось із того, що працювало не так, щось інше. Власне в цьому плані дуже допомагає креативність українців.

 

— Тобто з вашої відповіді зрозуміло, що Україна може стати цінним партнером для західних країн, бо ми працюємо креативно, швидко, інноваційно, бо у нас добра теоретична база. Водночас існує проблема з фінансуванням, яку можна розв’язати за допомогою фінансової підтримки наукових експериментів, яка надходить з-за кордону. І ми знаємо від вас, що таку підтримку надавали. А чи зміниться щось у європейському фінансуванні в майбутньому? І де місце України в контексті планів на це фінансування, якщо європейські науковці також розуміють значення співпраці з країнами Східної Європи?

— Власне, ми з вами знаємо, що в теперішній європейській науковій програмі, яка називається «Горизонт 2020», Україна є асоційованим членом – тобто українські науковці можуть подаватися на європейські ґранти. Також знаємо, що ці європейські ґранти засновані на співпраці. Це дуже зрідка ґранти для одного науковця – переважно це ґранти для наукового консорціуму, так званого співтовариства більшої кількості лабораторій, розташованих у різних європейських країнах. У цьому контексті Україна вже була успішною – і в участі у таких ґрантах, і навіть у їхній координації.

Чого ми прагнемо? Щоби Україна і надалі залишалася частиною європейської дослідницької зони. Й у новій програмі європейської співдружності, що називається «Горизонт Європа», яка почне діяти з 2021 року, закладена ще більша підтримка для асоційованих країн, однією з яких є Україна. І там консорціуми європейських науковців навіть отримуватимуть додаткове фінансування з мотивацією власне залучити до співпраці одну чи дві країни, асоційовані з «Горизонтом Європа».

 

— Тобто, іншими словами, Європа і політика європейського фінансування науки тепер спонукатимуть науковців самостійно шукати собі партнерів у інших країнах, які не є членами Європейського Союзу?

— Безумовно: з країнами, які не є членами Європейського Союзу, але є асоційованими учасниками програми «Горизонт Європа». В Росії, наприклад, цього статусу немає, але він є в України, в Молдови та в Грузії – й Україна мусить скористатися з цієї можливості. Для цього наше товариство заснувало базу даних (ми маємо більше сотні – 130 приблизно – успішних німецько-українських, європейсько-українських проєктів) власне з думкою про те, що коли в наступному проєкті науковці Європи будуть шукати, з ким можна співпрацювати в Україні, то вже матимуть ці дані, будуть знати, до кого тут можна звертатися з тією чи іншою науковою темою.

 

— Що може зробити український науковець, який працює в Україні, має наукову лабораторію або свою команду вчених, з якими він проводить дослідження? Як він може почати шукати такого партнера в Європі, як може заявити про своє існування, довести свої компетенції і пропонувати себе на науковому ринку?

— У нас відбувається багато зустрічей з українськими науковцями, ми організовуємо для них тренінги, де показуємо, як можна співпрацювати, як можна знайти людину, яка займається твоєю темою в Європі. Всі ці дані, звичайно, є в Scopus чи у Web of Science, але ми також надаємо допомогу з пошуку людини, яка вже знає, що таке українські науковці. Бо вчені, які ніколи не були знайомі з українськими колегами, мають трошки відсторонену, дещо вичікувальну позицію – наприклад, німецький дослідник думатиме: «Хто його знає, Україна – країна, що розвивається…» І такі науковці, можливо, не дуже радо йдуть на контакт – але ті, які вже співпрацювали з українськими вченими, є дуже відкритими, вони добре знають і дуже цінують українських фахівців. Думаю, це саме ті люди, які радо підуть на наступну співпрацю.

Також треба сказати, що Україна має дуже сильний потенціал у Data Scienсе – такому новому, передовому напрямку знань, який зараз є особливо цікавим на Заході. І тут ми всі разом мусимо докласти ще більше зусиль, щоби використати цей потенціал, щоби всі люди, які займаються – з медичної точки зору – статистикою чи обробкою великих масивів даних, чи Data Scienсе, були відкриті для кооперації з західними партнерами. Я думаю, що ця кооперація буде дуже плідною – люди легко йдуть на такі контакти.

Також треба сказати, що Volkswagen Stiftung вже три роки підтримує українсько-німецьку співпрацю на дуже широкому рівні – вони мають 33 проєкти, зараз буде наступний раунд фінансування. Тобто це вже мережа науковців, які співпрацюють, з якими можна говорити – і вони радо поділяться даними та знаннями. Наше товариство також радо поділиться знаннями і даними та допоможе знайти контакти й підтримати та розбудувати цю співпрацю.

 

— Іншими словами, членство в товаристві все-таки (якщо вже так, на правах реклами) варте того?

— Річ у тім, що не треба навіть бути членом товариства. Хоча, звичайно, ми дуже вдячні нашим членам, адже це добровільна організація, у нас немає фінансування від жодної держави – тобто все, що ми робимо, наша фінансова спроможність йде за рахунок внесків наших членів. А, як я сказала, членами товариства є 58 науковців. Однак, з іншого боку, наша інформація розходиться набагато ширше: ми маємо групу в LinkedIn, у якої є понад 600 підписників по всьому світу; ми маємо також бюлетень, який розходиться десь на таку саму кількість людей. Тобто варто зайти на сторінку ukrainet.eu – подивитися, що зараз відбувається, зайти в нашу базу даних, прочитати наш інформаційний бюлетень, де ми подаємо всю доступну інформацію про ґранти, де йдеться про співпрацю з Україною. Вся ця інформація відкрита для членів, але також і не членів товариства.

 

— Ви нам розповіли, що є великий потенціал України власне у сфері Data Scienсе, і саме в теоретичних науках, що є дуже добре теоретичне навчання студентів і взагалі наших науковців – вони підготовлені в цих сферах. Що можете порадити молодим людям, які хочуть бути науковцями в Україні? Чого вони повинні навчитися, які компетенції здобувати в майбутньому, щоби стати якомога цікавішими західним партнерам?

— Хочу скористатися цією можливістю і сказати, що ми вражені якістю наших слухачів на школі – чудова молодь, високоосвічена, дуже гарно підготовлена. Розуміємо, що це вибрані молоді люди – ми проводили конкурс на участь у нашій школі. Але ті люди, які приїхали, безумовно, дуже добре знайомі з тим, що потрібно, вони мають ті знання, які необхідні зараз на європейському рівні. Ми побачили також дуже гарну ініціативу в цьому випадку Міністерства охорони здоров’я України – те, що гроші, фінансування йде за дослідженнями. Отже, очікуємо, що це буде великим стимулом для молоді розвиватися в науковому напрямі. І сподіваємося, що підготовка буде покращуватися.

Звісно, мусимо трошки більше приділити уваги, щоби дати нашому підростаючому поколінню, нашим студентам знання не тільки про те, що написано в західних підручниках, а також і про те, що відбувається зараз у західних лабораторіях – так, як ми цього вчимо студентів у Німеччині. І якщо це відбудеться, то я думаю, що у молодого покоління не буде жодної проблеми з інтеграцією в європейську наукову спільноту.

 

— Повертаючись до теми Літньої школи, яка тепер відбувається за підтримки DAAD і в кооперації німецько-українського академічного товариства зі студентським товариством «Teaching Medical Skills», чи бачите ви якусь різницю між українськими і німецькими студентами – в сенсі їхньої підготовки, їхнього підходу до опрацювання інформації?

— Я можу сказати тільки з досвіду нашої школи – і з цього досвіду я би сказала, що різниці немає. Школа побудована так, що німецькі студенти працюють туторами – тобто вони вже підготували цей матеріал і передають його українським колегам. Але щодо активності, живої думки, знань, вміння думати і розуміти матеріал нашим студентам абсолютно нічого не бракує. Хоча самі вони кажуть, що університети, можливо, мало звертають уваги на молекулярні, на клітинні механізми, які є базою для тих чи інших процесів, що відбуваються в організмі, і якби такі знання давали, це для них, безумовно, було б великою перевагою.

 

— Ви згадали про туторів і взагалі про питання туторіуму. Туторіум – це лекція від студентів для студентів, що є частиною концепту «peer-teaching», який уже давно імплементований у країнах Європи та Північної Америки й тільки починається в Україні. Власне у рамках «Teaching Medical Skills» він стартує у сфері медичної освіти. Як ви ставитеся до викладання студентів іншим студентам? Чи бачите ефективність цього підходу, чи працюєте з такими лекторами-студентами в Німеччині? Як саме їх готують – і чи може цей формат вижити в українських реаліях і доповнити стандартну систему медичної освіти?

— Я б навіть сказала, що наша школа і наші тутори (хочу ще раз наголосити – у нас тутори не тільки з Німеччини, а й з України) вже показали, що здатні викладати – і що ця система, безумовно, має право на існування, вона доповнює викладання педагогів з двох чи навіть трьох дуже важливих точок зору. По-перше, тутори-студенти дуже чітко (набагато краще, ніж педагоги, викладачі, доценти) розуміють, де саме зараз перебувають студенти, які питання в них виникають, які проблеми вони мають із засвоєнням того чи іншого матеріалу. Німці кажуть, що кожного слухача треба підхопити там, де він є у цей момент, – і це туторам зробити набагато легше, адже вони краще знають рівень їхнього колеги з України. З іншого боку, вони використовують зовсім іншу мову, в них є досвід спілкування зі своїми товаришами, їм швидше вірять, легше сприймають. У цьому плані, я думаю, це, безумовно, потрібно використати – і, звісно, їм поставлять ті питання, які не поставлять доцентові, що також дуже важливо.

У німецьких університетах ми паралельно використовуємо цей досвід: у Тюбінґені маємо туторів, яких готуємо, надаємо їм повну підтримку, даємо їм всі підручники і матеріали, якщо в них є питання – ми їм пояснюємо, і вони працюють паралельно з нами. Сильніші студенти набирають собі групу слабших, і коли ці слабші студенти складають держіспити, то ми навіть маємо фінансову підтримку: якщо два з трьох студентів складають іспит, тутор отримує 500 євро.

 

— Тобто є фінансова мотивація для тутора, щоби його студенти були успішними?

— Я б сказала, що мотивацію тутора озвучили ще древні римляни: вони казали «викладаючи вчимось» – це правда. І для доцентів, і для студентів. Наші тутори, як і кожен, хто викладає в університетах, знають на своєму досвіді, що коли щось комусь пояснюєш, то розумієш тему значно краще. Це, безумовно, допомагає нашим туторам засвоювати матеріал, але вони отримують також додаткову підтримку, бо підготувати хороший туторіум  – це витрата часу, ресурсів, енергії. Наша мотивація в Німеччині – щоби студенти склали держіспит, щоби вони були підготовленими. І якщо нам тутори в цьому помагають, то ми їх також хочемо підтримати фінансово.

 

— Для України це дуже нова концепція, і є певний ризик, що вона зустрінеться з хвилею опору, особливо від дещо консервативних викладачів, які вважають, що перш ніж викладати, потрібен певний багаж знань, треба мати завершену освіту. Мовляв, як може студент бути так само ефективним у викладацькій роботі? Наскільки доцентам треба вести туторів під час їхньої підготовки? Чи рекомендували би ви університетам України переймати цей досвід і як правильно почати це робити?

— Так, це новий досвід. Також мушу сказати, що в Німеччині цей досвід є поки що пунктуальним [факультативним] – тобто кожен університет намагається ввести цей формат, кожен робить свої перші кроки. Я думаю, що українським університетам, безумовно, варто впроваджувати такі формати – і це аж ніяк не дублювання чи переймання роботи доцента. Доцент, звичайно, має значно більший досвід викладання, але студенти значно швидше – вони користуються новими медіями – і дуже добре знаходять якісь візуалізовані знання. Тому мені здається, що це співпраця, яка доповнює роботу доцента. Я також вчуся у своїх туторів – навіть тут, на школі, буду просити в них пару слайдів, щоби перейняти їх для себе, для свого викладання.

 

— Тобто ви все-таки рекомендували б цей метод університетам України?

— Дуже радо, абсолютно й однозначно. Ми бачимо, як у медичній освіті вводять нові формати іспитів, IFOM, “Крок“. І для того, щоби студенти були підготовленими до таких іспитів, всім доведеться працювати трошки більше – і якщо ця робота буде розділена між туторами і доцентами, то, думаю, обидві сторони будуть тільки раді.

 

— Тут ви, власне, зачепили питання реформ, які впроваджує Міністерство охорони здоров’я, а також питання медичної освіти в Україні. І однією з таких започаткованих недавно реформ є реформа медичної науки, медичних досліджень, суть якої – щоби гроші йшли саме на дослідження, а не просто розподілялися на кожен науковий інститут. Якщо є якийсь вартісний проєкт, то саме він може отримати фінансування. У рамках літньої школи відбулася панельна дискусія, яка називалася «Роль клінічного науковця в щоденній медичній практиці лікаря». Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю панельну дискусію – чи вдалося окреслити основні проблеми медичної науки в Україні і, можливо, якісь шляхи розв’язання цих проблем?

— Треба сказати, що будь-які проблеми за півтори години розв’язати чи навіть окреслити неможливо. Ми в панельній дискусії чітко фокусувалися на клінічних дослідженнях і питали (з точки зору підготовки спеціалістів), які знання необхідні нашим студентам, нашим молодим спеціалістам, щоби стати частиною таких клінічних досліджень. Ми знаємо, що клінічні дослідження проводять інтернаціональні команди – тобто ми співпрацюємо з багатьма науковцями, з багатьма лікарями в багатьох країнах. І для цього потрібен рівень знань, рівень розуміння того, як ми працюємо над проєктом, а також рівень доброчесності і рівень виконання протоколу, що повинен бути уніфікованим. Це має велике значення також і для українських медиків. Вони раніше брали значно меншу – чи зовсім ніяку – участь у таких проєктах, а це дуже важливий формат. Можливо, це інший аспект міжнародної співпраці, інтеграції України в наукове європейське співтовариство. І ми бачили: для того, щоб бути підготованими на такому рівні, щоб можна було студентам чи молодим спеціалістам брати участь у таких дослідженнях, в українських університетах треба робити для їхньої освіти трошки більше. Ми говорили про клітинні молекулярні процеси, а ще мусимо сказати і про протоколи роботи з пацієнтами, про протоколи роботи з даними пацієнтів: в усіх цих випадках ми побачили, що Україні є чого вчитися. Але це також дуже добре, бо вчитися у співпраці легше.

І це була б моя така загальна пропозиція: щоб Україна не намагалася робити все своїми силами, а просто розвивала співпрацю – тоді прогрес буде значно швидшим. Бо у світі вже розроблено дуже багато протоколів, підходів, експериментальних досліджень – ми просто мусимо долучитися, а долучитися завжди легше, ніж починати і розробляти все спочатку.

 

— Однією з обговорених на дискусії тез була підготовка молодих лікарів в Україні і за кордоном у контексті виконання клінічних досліджень, коли вони вже закінчують університет. Які компетенції повинен здобути український студент, які компетенції або підготовку треба ввести у вітчизняну систему медичної освіти, щоб український лікар був готовим проводити такі клінічні дослідження?

— Передусім – і це, мабуть, основний аспект, бо можна ще говорити про багато різних аспектів, – цей спеціаліст мусить бути клінічним науковцем. У Німеччині тепер дуже розвивається те, що називають “clinical scientist”: науковий аспект лікаря, те, чого в Україні поки що недостатньо. Тобто людина мусить бути готовою до наукової роботи, людина має мати базові знання про те, як проводити наукові дослідження, як проводити обробку статистичних даних, як збирати наукові дані – а на всьому цьому тепер при підготовці українських спеціалістів не наголошують. Це те, про що нам дуже швидко треба думати, якщо хочемо, щоби наші молоді науковці і наші молоді спеціалісти були успішними в таких клінічних студіях.

 

 

— А як саме це організовано у вашому університеті в Тюбінґені?

— Треба сказати, що ми дуже рано починаємо підводити своїх студентів до наукової роботи. Це також інновація, ми започаткували цю програму 2016 року: вже на першому курсі студентам розповідають про основні наукові інтереси університету, про основні напрями дослідження в університеті, про те, як правильно проводити дослідження, дають підготовку з статистики та засади наукової доброчесності. В наступних семестрах вони самі роблять практичну наукову роботу, потім пишуть свої докторські (чи, по-українськи, кандидатські) дослідження. Надалі університет надає їм можливість (найкращим, звісно, і на конкурсній основі) проводити власні дослідницькі проєкти, спочатку фінансуючи тільки свою позицію, потім також фінансуючи позицію свого студента чи свого технічного асистента. І так це триває аж до підготовки людини, яка хоче отримати другий ступінь – ступінь доктора наук в Україні, чи габілітацію по-німецьки. Для цього є спеціальні програми в університеті Тюбінґена, де найкращі молоді спеціалісти можуть подаватися на фінансову підтримку своєї наукової роботи.

 

— Німецько-українське наукове товариство займається власне розвитком науки, і вас цікавить співпраця між Україною та Німеччиною. Але Україна також має великі амбіції щодо розвитку самої себе. І тоді треба поставити питання: а яка реформа для цього мала б відбутися в науковій сфері, на думку Товариства, в ситуації, яка нині є в українській науці: коли мале фінансування, коли у якихось певних сферах компетенцій достатньо, а в інших їх менше і варто вчитися за кордоном абсолютно нової техніки, особливо у сфері природничих наук? Може, ви маєте вже сформовану ідею?

— Це дуже широке питання. Тут я хочу дати посилання на статтю, яка незабаром має вийти в журналі “Наука та інновації”, назва цієї статті “Біла книга: ідеї та рекомендації, як рухатися вперед українській науці. Погляд української наукової діаспори”. Це, власне, підсумок нашої досить тривалої дискусії з задіянням різних науковців, українців за походженням, з різних країн Європи та Північної Америки, яку ми проводили наприкінці жовтня минулого року в Києві на з’їзді української наукової діаспори, присвяченому 100-літтю Української академії наук. Там ми зібралися і запропонували низку заходів, спрямованих на розв’язання проблем внутрішнього і зовнішнього відтоку мізків з наукової сфери, сприяння їхній циркуляції і примноженню інтелектуального потенціалу суспільства. Це не можна розглядати як абсолютну пропозицію – це завдання передусім української науки. Але з точки зору наукової діаспори ми говорили про збільшення базового фінансування науки, розробку сприятливих податкових нововведень і програм для започаткування чи розширення міжнародного співробітництва, про вдосконалення законодавства щодо прав інтелектуальної власності, про створення можливостей для паритетних ґрантових програм з міжнародними партнерами. Це дуже важливо, а Україна до цього часу майже не підтримує таких паритетних програм. І тому ми не маємо доступу до багатьох європейських програм, бо Україна не надає своєї частки фінансування. Ніхто не чекає, що ця частка буде стовідсотково такою самою, як у західноєвропейської держави, – але вона мусить бути бодай якоюсь, інакше українські науковці просто не матимуть права подаватися на ґранти в цих програмах. Тобто я дуже запрошую, кого це цікавить, прочитати цю статтю в журналі “Наука та інновації”.

А якщо скоротити і подати тут в підсумку, то ми думаємо, що українська наука може рухатися вперед за рахунок співпраці з науковцями з інших європейських країн. І оскільки ми маємо вже дуже чисельну, дуже розвинену і дуже активну українську наукову діаспору, то Україні з нею було б легко співпрацювати.

 

— І наостанок: що би ви хотіли побажати молодим членам медичної спільноти України?

— Я можу тільки перефразувати тезу великого українця Богдана Гаврилишина, який, на жаль, пішов у вічність кілька років тому: «Мрійте – і мрійте велико!»

 

 

Розмовляли Дарина Кечур та Дмитро Олійник

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: Збруч

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s