Алекс Сивінський, бізнесмен: У бізнесі робіть усе навпаки

22 червня 2006 р.

Якщо ви часом зaходите до Rich’s Deli, то ви точно, принаймні раз запитали у нього, де лежить “ну, знаєте, оте, щоб приготувати отаке”. І він, звичайно ж, гречно намагався вас зрозуміти і показати, де воно лежить, а якщо воно там не лежить, то придумував, чим би ваше “оте” можна було замінити, або, принаймні, наступного разу мати те, що вам потрібно.

Знайомтеся ближче: Алекс Сивінський, менеджер магазину Rich’s Deli на Western і Augusta, що в Українській околиці.

До Сполучених Штатів Америки я приїхав навесні 1998 року, від-тоді вже минуло понад вісім років. Народився я у центральній Польщі, у Лодзі, що за 120 кілометрів від Варшави. Ви, напевно, більше чули про Варшаву і Краків. Лодзь менше знана, хоча є другою, після Варшави, за чисельністю мешканців. Тамтешня ситуація економічна дуже погіршилася у зв’язку з розпадом Радянського Союзу, бо промисловість, власне, була дуже залежна від імпорту з СРСР. Якщо йдеться про працю, інвестиції, то в нашому регіоні у цьому відношенні зробилося дуже трудно, люди зубожіли, і, в зв’язку з тим, кожен шукав якихось можливостей до виживання. Я там провадив свій бізнес.

-Що це був за бізнес?

-То теж був магазин. Продавали ми спиці, гачки, вовну, нитки, голки-шпильки і купу різних дрібниць для жінок, котрі шиють і в’яжуть, тобто, то був магазин для майстринь. Але приміщення для магазину ми винаймали, а коли закінчився договір оренди, ми мусіли перенестися на нове місце, де справи вже не пішли так добре, і той бізнес ми змушені були закрити. В той час народилася думка про те, щоб десь виїхати і заробити гроші.

Життя покерувало так, що ми ви-їхали до Штатів і, власне, так все й почалося.

-З чого розпочалася Ваша Америка?

-Із миття вікон. Ні мови, ні знайомств. Очевидно, що починати довелося, як і кожному, із чогось маленького. Багато чого тоді навчився, зрозумів, як тут працюється, побачив, як тут живеться, оскільки мили ми вікна у північних передмістях, у багатих будинках. Дуже мені все це подоба-лося…

-Миття вікон? (Сміємося)

-Ні, власне, багаті будинки. На початку кожен запитує усіх ново-прибулих: “Ну, і як тобі це все подобається?” Я, зрозуміло, казав: “Ну так, дуже мені то все подобається”. Але реальність, очевидно, була смутнішою, бо мешкав у бейзменті, де, після кожного дощу вибивало каналізацію, так що до свого ліжка я доходив по воді.

Далі запропонували мені працю во-дія, розвозити хліб по магазинах із польської пекарні. Там працював я майже рік. Мушу сказати, робота була дуже повчальна. Я вивчив тутешній польський ринок, магазини, гуртовні, постачальників, замовників, клієнтів, око-лиці. Один із магазинів, котрий був на моєму маршруті, то був, власне цей, на Western. Ну і котрогось дня колишній менеджер цього магазину, Іван, за-пропонував мені свою посаду, оскільки він, будучи сам із Болгарії, повертався додому, назавжди. Я був здивований, збитий з пантелику. Але, очевидно, щось він у мені побачив. Зналися ми майже рік, він мав досить часу, аби спостерігати за мною, бо я приїжджав сюди щодня.

Я, взагалі, визнаю той принцип, що яку би роботу ти не робив, чи то миття туалетів, чи директорування у компанії “Кока – Кола”, мусиш виконувати її найкраще, як тільки дається. Думаю, лише завдяки цьому так сталося у моєму житті. Бо мій заробіток був постійним і не залежав від того, чи я про-дам одну хлібину, чи десять, чи я доїду до того магазину, чи викину той хліб десь по дорозі. Можна було легкова-жити, але я обрав для себе робити навіть ту роботу добре.

Таким чином, менеджер представив мене власникові і той запропонував мені бути у нього новим менеджером. Це було п’ять років тому. З того часу ми працюємо разом. Мали ми і трудні часи між собою, але, на загал, усе внормувалося і наша співпраця дає результати.

-Скільки є локацій Вашого магазину в Чікаго?

-Компанія пана Річарда почалася, власне, з цього магазину в Українській околиці. Згодом інший магазин було відкрито на вулиці Міллуокі, потім ще одни – на Гарлем і Лоренс. Обидва вони значно більші за цей, сучасніші, з великими паркінгами. Крім того, маємо власний цех, де продукуємо м’ясні ви-роби, власну пекарню, так що ми практично самодостатні, хоча імпортуємо продукти з Польці і також закупляємо товари тут.

-Чи Ви є менеджером, власне, цього магазину чи цілої компанії?

-Наразі, цього магазину. Але були півтора року, коли працював менеджером на Гарлем, потім знову тут зробилася “дірка”, мусів повернутися сюди. Все змінюється. У бізнесі ніхто ні з ким не в’яжеться навічно. Працівники приходять і відходять, часом доводиться працювати за когось. Так на за-гал, то значення не має, великий магазин чи малий, чи замовляти одну пачку чи коробку, чи десять, чи керувати тут десятьма особами, чи там п’ятдесятьма, просто може десь різний масштаб роботи, але всюди треба виконувати одні й ті ж обов’язки, проблеми всюди однакові і робота одна.

-Що означає бути менеджером у цьому бізнесі?

-Менеджер то і є, так би мовити, власник. Я маю на увазі, за класичними уявленнями про його обов’язки. Тому що власник найняв мене для того, аби він не мусів робити те, що мусить. Це робота від бейзменту до даху, від парадного входу до чорного виходу на алею. Це означає дбати про магазин, як про будинок. Це означає найняти хороших працівників і кожному знайти місце, де він працюватиме найпродуктивніше. Вивчити попит і запропо-нувати хороший асортимент. Все, що я роблю, скеровано на те, аби бізнес зростав. Мінімізувати витрати, максималізувати зиск.

Найголовніше, я вважаю, для біз-несу, це бути розташованим у доброму місці. І це найбільша частина успіху. Бо навіть досконале керування не допоможе, якщо магазин започатковано в поганій околиці. Наприклад, відкрити супермаркет без паркінгу немає сенсу. Або заховати його далеко між будинки. Ніхто там не заїде і не буде його шукати. Або якщо і знайде, то не матиме де залишити авто.

Якщо говорити власне про цей магазин, то тут ситуація дещо інша. Усі наші клієнти мешкають у навколишніх будинках і не мусять їхати до нас автом, тому паркування немає для них такого суттєвого значення, хоча, варто сказати, що придалося б трохи більше міс-ця на машини.

Відкриваючи магазин, треба про-аналізувати, чи подібні бізнеси уже тут існують. Якщо так, то як їм ведеться. Тобто визначити, чи є ще вільна економічна ніша, зайнявши яку, можна буде дістатися до клієнта з певним продуктом.

Інша дуже важлива річ – мати добрих працівників, бо це, власне, вони мають контакт із клієнтом. Менеджер може зробити дуже багато, він може працювати ідеально, але якщо той продукт буде погано проданий, тобто, якщо пані на делікатесах чи на касі криво по-дивитися на клієнта або нешанобливо йому відповість, то вся моя робота вже не буде мати жодного значення. Клієнт образиться і більше сюди не повернеться. А ми маємо такий тип бізнесу, де можемо розраховувати тільки на постійного клієнта. Бо дуже рідко той, хто проїжджає повз і бачить новий для себе магазин – затримується у ньому для покупок. Люди люблять ходити до магазину, де знають, що де стоїть, де є той продукт, котрий їм подобається… або подобається касирка… немає значення що – мусить буди в магазині щось таке, що його притягуватиме туди. А зібрати хороший колектив – одне із найскладніших завдань менеджера.

Всі різні, у кожного своя психіка, у всіх різні проблеми, у когось просто поганий день, все це ускладнюється ще й тим, що всі ми тут емігранти і приїжджаємо сюди в різний час, тобто знаходимося на різних стадіях адаптації. Часом люди психологічно роздерті нас-тільки, що із ними неможливо налагодити жоден контакт. А у нашій роботі дуже важлива власне співпраця.

-За яким принципом Ви наймаєте людей?

Є щось таке, як перше враження і перша зустріч очима. Перші секунди обличчям в обличчя. І це має, думаю, найбільше значення. То майже як у коханні. Якщо в першу хвилину між нами щось “заграє”, якийсь натяк на по-розуміння, я беру людину до праці. І часом, навіть, я в стані закрити очі на речі, котрі, як я вважаю, мені не пасують у потенційному працівникові, якщо тільки я знаходжу той перший контакт.

Подивимося на це з іншого боку. Ми тут проводимо разом цілий день, тобто значно більше часу, ніж, наприклад, я зі своєю дружиною, чи та дівчина на касі – зі своїм чоловіком. Більше того – ми маємо тут набагато більше конфліктних ситуацій, ніж вдома. І вміння домовитися в таких обставинах має суттєве значення.

-Чи мають для Вас значення кваліфікація і досвід?

-Я вже не пам’ятаю, коли наймав до роботи людину з відповідною освітою і досвідом. У 99 випадках люди, котрі приходять сюди працювати, насамперед, вчаться усього від початку до кінця.

Зважаю, зазвичай, на знання англійської, на зичливість, усміхнене обличчя, комунікабельність.

Загалом, якихось сталих критеріїв при прийомі на роботу я не маю, бо ситуації занадто різні. Я не можу сказати, що наймаю тільки високих блондинок зі знанням англійської і довгими ногами. Магазин, як на мене, являє собою щось подібне до живого організму, тут все працює, крутиться, нуртує, люди приходять і відходять. Часом брак працівників такий, що вибирати не доводиться. А інколи візьмеш людину без особливої надії на те, що вона буде працювати, а потім дивишся, вона навчається, розкручується і починає працювати краще, ніж той, на кого були набагато більші сподівання.

Це так само, як із купівлею будинку. Будинок насправді купується за кілька секунд, коли я його вперше бачу. Хай там на мене чекає табун продавців і ріелтерів, котрі нападуть на мене і будуть розповідати мені про нього купу гарних речей, але хочу я його чи не хочу, я знаю з першої секунди.

-Ви стільки знаєте про цю роботу і маєте стільки практики. Чи не виникає у Вас думка відкрити свій бізнес?

Якщо ту статтю прочитає мій бос, то мене, напевно, звільнить. (Сміється)

Гаразд. Тут немає чого приховувати. Напевно, кожен емігрант в Америці тільки про свій бізнес і думає. І я теж не виняток. Думав і не раз. Але мушу сказати, що чим довше я над цим працюю і чим більше граней цього бізнесу пізнаю, то більше задумуюся.

Можна відкрити бізнес, як то кажуть, на “вар’ятських паперах”, тобто отак, на-ура, нічого не вміючи і не знаючи. І буває, такий бізнес вдається і та-ким власникам щастить. Такий бізнес я вже мав у Польщі. Менше знаєш – менше боїшся.

Коли вже починаєш роздумувати, то бачиш, скільки аспектів треба про-аналізувати і скільки обставин взяти до уваги, що просто губишся у тому всьому. Ідея створення власного бізнесу мусить бути зрілою і дорослою.

З іншого боку, дуже залежить від віку особи, котра той бізнес започатковує. Молода людина, хай навіть вона не має досвіду, але має запал, здоров’я та енергію, хай навіть їй той бізнес і не вдасться, по-перше, має життєві сили це пережити, по-друге, має час усе виправити. Навіть якщо той бізнес, у найгіршому випадку, збанкротує до нуля і виллється у сім років поганого кредиту, то, якщо власник закладав його у 25 років, то у 30 з лишком він ще може знову спробувати свої сили у бізнесі і починати щось знову будувати. Людина у віці вже не матиме стільки часу, аби виправляти свої помилки.

З іншого боку, кожен бізнес потребує часу на розвиток. Середня тривалість життя людини, принаймні, у Польщі, становить 65-67 років. Це, власне, і є пенсійний вік. Тобто, бачимо таку картину: людина всеньке життя відпрацювала, закінчує роботу, виходить на пенсію і… помирає. Теоретично виходить так, що чоловік немає навіть часу витратити гроші, які заробляв усе життя.

Людина, котра починає свою справу, мусить поставити собі резонне за-питання, чи то буде бізнес заради бізнесу, чи бізнес заради життя. Тобто, буду я інвестувати гроші, які заробляю, у подальший розвиток справи, чи я витрачатиму їх особисто для себе чи для родини. Розвивання бізнесу вимагає чи не стовідсотково присвятити свій час і себе всього справі.

Я знаю це з прикладу свого боса. Завжди “загнаний”, ніколи ні на що не має часу, вічно мусить бути в кількох місцях одночасно, рідко коли може собі вирвати день-другий для відпочинку і кудись поїхати. Як би смішно і безглуздо це не звучало, але людина за роботою просто немає часу витратити зароблені нею гроші. Бо для боса немає початку і закінчення робочого дня, для боса немає уікенду. Він є босом і вночі, і в неділю, і вічно його голова мусить боліти за все. Це ми з вами зняли з себе ввечері фартушки, повісили на цвяшок і пішли додому, і вже більше про працю не думаємо, аж до ранку. Він собі такої розкоші дозволити не може.

У тому ж розумінні треба зважати і на ситуацію, коли бізнес банкрутує. Що стається з нами, з працівниками? Ми втрачаємо роботу. Отримуємо якусь компенсацію. Що стається з нашим бо-сом? Він втрачає ВСЕ.

-Чи для ведення бізнесу, Ви вважаєте, потрібен своєрідний талант?

Так, безумовно. То якесь своєрідне бізнесове шосте відчуття. Я, наприклад, ніколи не замовлю нового продукту, якщо його не побачу. І у цьому плані я собі довіряю. Хоча, немає чого приховувати, були на початках випадки, що купував те, чого потім не міг про-дати. Але якщо те відчуття присутнє, то з досвідом починаєш прислухатися до нього все уважніше.

Хоча, думаю, слухати свого клієнта є важливіше, ніж слухати себе. Він просто приходить і питає за потрібними йому продуктами. І якщо ти не можеш йому цього запропонувати, він іде від тебе розчарованим. Але якщо наступного разу докласти трохи зусиль, пошукати, дістати те, що йому потрібно, він знову буде щасливим. І не так він того, що отримав те, по що прийшов, а радше від того, що хтось до нього був уважний. Бо так направду, то наше завдання полягає у тому, аби клієнт був щасливий від того, що витратив гроші.

Скажімо, піду я і куплю, наприклад, комп’ютер. Добре мене там обслужать, запакують мені його, вивезуть до авта, завантажать. Я його поставлю вдома і буду тішитися, хай навіть витрачу купу грошей. Якщо сервіс злий, якщо мене образять, я його поставлю вдома і не зможу на нього дивитися. А якщо, не дай Боже, щось не так, чи якісь у ньому хиби, чи він подряпаний, то я його точно повезу назад.

З іншого боку, якщо я вийшов з магазину щасливим, то хай навіть мій комп’ютер і подряпаний, я його поставлю так, аби того не було видно, і все одно буду задоволений. Отака величезна роль обслуги.

– На закінчення, дайте найважливішу, на Вашу думку, пораду тим, хто хоче розпочати свою справу.

-Є така хороша засада – робити те, чого не роблять інші і не робити того, чим усі повально займаються. Тобто, робити усе навпаки. Наприклад, якщо хтось добре продав будинок і всі кинулися продавати будинки, то для мене це б означало, що я мушу починати будинки купувати. Бо якщо ВСІ про-дають, або ВСІ купують, то ціна правдоподібно падає. Я скористався цим правилом, коли починав свій бізнес у Польщі.

У вісімдесятих роках була тенденція відкривати універсальні магазини, де було б усе. Ідея була така: якщо клієнт не купить того, то купить щось інше, як не цукерки, то шкарпетки, як не шкарпетки, то телевізор. Я вирішив відчинити магазин, де були б товари тільки одного призначення – для в’язання і шиття. Всі стукалися в голову, казали, що я хіба збожеволів. А ми за кілька місяців вже мусіли найняти дів-чат, бо обоє з дружиною не встигали обслуговувати клієнтів. Тобто, це принцип ламання тенденції. Він нестандартний і оригінальний і часто приносить успіх.

Розмовляла Наталія Іпатій, Чикаго

Джерело: Час і події

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s