Священик on-line

20 квітня 2006 р.

Ось уже другий рік на офіційній веб-сторінці Української Греко-Католицької Церкви працює оригінальна й інтерактивна рубрика – “Запитуємо священика”. Заходячи на сайт http://www.ugcc.org.ua, вірні спілкуються зі священиками, запитують про те, що їх турбує чи просто цікавить, дискутують, просять поради, іноді навіть розради чи втішення. Протягом короткого часу на запитання відповідають провідні священнослужителі УГКЦ.

Рубрика “Запитуємо священика” налічує вісім розділів: питання біблійні, богословські, історичні, літургійно-обрядові, моральні, про секти та єресі, соціальні та екуменічні, церковно-правові. Відповіді надсилають безпосередньо на електронні адреси відвідувачів та публікують на сайті.

З огляду на кількість та різноманітність запитань, які відвідувачі залишають на сайті, роботи у отців не так уже й мало. Кожне запитання потребує окремої підготовки та знань. Іноді – особливого співпереживання з тим, хто звертається по пораду.

Своїми враженнями про те, як воно – спілкуватися з вірянами в інтернеті – поділився один з тих, хто щотижня відповідає на залишені в рубриці запитання, священик храму Пресвятої Євхаристії Роман Тереховський.

– Отче Романе, коли започаткована рубрика “Запитуємо священика” і на які саме запитання Ви відповідаєте?

– Кілька років тому до мене звернувся отець Ігор Яців із прес-служби Української Греко-Католицької Церкви і запропонував мені вести частину рубрики “Запитуємо священика”. Я погодився, бо це потрібно і до того ж це мені подобається (бо й самому треба щось час від часу підчитувати). Це така річ, як, наприклад, приходить до мене людина в церкву і щось запитує. Тому я й згодився це робити. Я відповідаю на за-питання з рубрики “Соціальні та екуменічні питання”. Може, хотілося б мені відповідати й на інші питання, але я розумію, що церква – це соціальна спільнота, вона має соціальний вимір і соціальний вплив на суспільство. Щодо екуменізму, то це також добра справа, але до певної міри я екуменізм переживаю з огляду на ситуацію з церквами та між-церковним діалогом, що є зараз в Україні. Я, можливо, переживаю цей екуменізм не так ліберально, як це роблять інші люди.

Я знаю, що Бог один, але є певні речі, які я як католицький священик маю проповідувати. Тому екуменізм для мене не є аж такою легенькою те-мою – це певний комплекс питань, які потребують того, щоб над ними добре подумати, перш ніж відповідати на них.

– Чим була викликана потреба запровадити на сайті УГКЦ рубрику “Запитуємо священика” і чи взагалі була така потреба?

– Без сумніву, потреба була. Тому що багато людей з тих чи інших причин – хтось із фізичних, хтось із моральних – не має можливості поспілкуватися зі священиком. Та й інтернет, хочемо ми того чи ні, це така технічна розробка, яка дає можливість людям, які навіть рідко ходять до церкви, але часто сидять в інтернеті, щось про Церкву та й почути. Є момент зацікавлення, зрештою, є момент і задоволення власних інтересів. І я сподіваюся, що для багатьох людей це буде можливістю побачити альтернативу власному життю – особливо для тих, хто до церкви не ходить. А для тих, хто вірує, але через різні причини не мо-же почерпнути для себе якусь глибшу, достовірнішу, автентичну інформацію, це також нагода знайти від-повіді.

– Яке враження виникає, коли перечитуєте запитання відвідувачів сайту? Мабуть, складається якась думка про людей, які Вам пишуть, думка про суспільство загалом…

– Загалом моя думка про суспільство, в якому я живу, складається, як і в будь-якого священика, більше зі сповідальниці. Бо це є зростання свідомості людей, які приходять сповідатися, роблять це щиро, говорять про проблеми, які їх направду турбують, про екзистенціальні проб-леми. І уявлення про суспільство, яке мене оточує, більш-менш складається. Очевидно, що інтернет-спільнота – це ще не все суспільство (до речі, на сайті було запитання про те, чи можна сповідатись інтернетом – це цікаве запитання). І іноді спілкування за допомогою сайту доповнює інше спілкування. Хоча для мене це не показник – для мене показником все-таки є свідомість людей, які відвідують церкву. Хоча свідомість ця буває різною: є люди більш утаємничені, є люди, які ставляться до питань віри та релігії більш поверхово.

Та що цікаво в інтернеті, в цій рубриці, то це спробувати для себе уяви-ти образ людини, яка пише. Наприклад, трапляються запитання людини, яка знає відповідь і ставить питання для того, щоб поглибити знання. А є запитання людей, які знають відповідь і пишуть з таким наміром – “а ну, що ти на це скажеш, пере-віримо”. А є запитання від людей, які пишуть для того, щоб просто посміятися.

Дечиї запитання – як крик душі, і людині потрібно допомогти. Хоча церква насправді близько, за кілька метрів, чого ж ти саме в інтернеті шукаєш відповіді? Але іноді, як я вже казав, людина не може прийти в церкву. А ще буває, що людина не хоче йти до того чи іншого священика з різних причин. А на сайті все безособово, людина написала запитання і чекає на нього відповіді. Все начебто досить нейтрально, дехто краще сприймає саме таке спілкування. Є, щоправда, на сайті люди, які люблять подискутувати, особливо наші галичани..

– Напевно, Вас уже не раз запи-тували про те, чи правда, що Ісус Христос був галичанином?

– Запитують іноді й таке. Хтось колись собі пожартував, а люди підхопили.

– А важко відповідати на особисті запитання, пов’язані з трагедіями чи життєвими проблемами?

– Знаєте, питання ніколи не є питанням… Є запитання суто дискусійні, теоретичного характеру, де можна сперечатися. А коли людина пише, що в неї горе, то справа вже не в гіпотезах і не в аргументаціях. Є фактична даність, і людина повинна з цим дати собі раду. І це складний момент. І є різниця в питаннях. Я не кажу, що всі з них треба обов’язково перепускати крізь себе – болю людського ніхто не здатен зрозуміти, поки сам його не відчує. Але бодай спробувати співпережити з людиною її біль треба. Бо інакше все буде не-щиро. Ну не може хірург оперувати пацієнта і одночасно думати, що йому жінка приготує на вечерю. Він мусить думати про те, що робить, – делікатно, акуратно, спокійно. І так само тут.

– Що робите, коли надсилають некоректні запитання?

– Якщо питання є неделікатним чи невихованим, адміністратор пропонує це не ставити в онлайн для загального огляду, а відповісти лю-дині індивідуально, електронною поштою. Хоча в тому, що роблю я, намагаюся навіть на такі запитання якось відповідати. Кажуть, нема поганих відповідей, є неправильні запитання.

– Де все-таки Ви черпаєте від-повіді на запитання, які іноді є дуже складними навіть з теоретичного, наукового погляду?

– Завжди підчитую щось щодня, намагаюся аналізувати те, що бачу навколо себе. Трапляються запитання, відповіді на які я точно знаю і чітко підказую, де, в якій книжці це прочитати, де книжку придбати то-що. Є питання аналітичні: людина щось знає, але фрагментарно, і не здатна дати собі ради, через що й звертається в рубрику “Запитуємо священика”. А коли йдеться про особисту трагедію, більше мав би важити вольовий момент, момент спів-переживання. Слова потрібно добирати, до того ж делікатно. Дати через них зрозуміти людині, що ти спів-переживаєш разом з нею. А є за-питання, які напружують. Найбільше пригадується мені запитання, яке конкретно мене напружило: чоловік запитав про один середньовічний трактат – єресь це чи не єресь. Мені довелося знайти цей трактат, про-читати його, і відповідь цей відвідувач таки отримав.

– А про Санта Клауса чи Гаррі Поттера запитують?

– І про Гаррі Поттера. Це, до речі, досить уже старе запитання.

– А Ви читали цю книгу?

– Якщо я твору не читав, то одразу пишу про це. Читав “Гаррі Потера” лише фрагментарно. Адже щоб дізнатись, чи смачний борщ, не обов’язково його весь їсти, можна і дві ложки сьорбнути. Але з “Гаррі Поттером” питання принципове. Є різні фольклорні речі, за допомогою яких людина пов’язує себе з силами при-роди, є вербальний символізм тощо. Але в ситуації з Гаррі Поттером це не те. Це штучна вигадка. І не можна ранити дитячу свідомість, яка завжди захоплюється яскравим подразником. Не можна ранити її віртуальністю. Бо доросла людина між забав-кою і дійсністю бачить різницю. А маленька дитина майже ні. Скажімо, для мене ця книжка є однозначно погана.

– А як щодо іншої схожої літе-ратури? Взяти хоча б “Володаря перснів”?

– Враження про цей твір для себе я склав більше від фільму, ніж від книги. І, на мою думку, то є інша річ. Бо, гадаю, у “Володарі перснів” покладена інша логіка – переосмислення того світу, в якому ми є. Жанровість, засоби, які автор собі обрав, є різними, але цей твір я пов’язую з дійсністю. Тут я можу провести певні паралелі з реальністю, тоді як у випадку з “Гаррі Поттером” не можу цього зробити. Може, хтось інший сприймає це інакше. І мене це насторожує, бо книга ця призначена для дітей.

– Оскільки ми вже розмовляємо про книги та фільми, то цікаво, яке враження залишила у Вас остання екранізація “Майстра і Маргари-ти”?

– Як на мене, екранізація дуже гар-на, гарною є і гра таких визначних акторів, наприклад, того ж Абдулова. Фільм повністю, на мою думку, відображає зміст і шарм, які є в Бул-гакова. Є певні моменти, про які можна говорити в контексті делікатності показу на екрані. Але навіть якщо це дивиться дитина, я думаю, що воно є на своєму місці – з пісні слів не ви-кинеш. Дехто звинувачує режисера у надто відвертих сценах, але можна також і Спілберга звинувачувати в тому, що він показав у “Списку Шиндлера” голих в’язнів. Але ж воно так було насправді! І це з погляду фільму є виправдано. У фільмі “Майстер і Маргариті” таврується система сто-сунків між людьми, а конкретика це вже другорядне.

– Користуєтесь інтернетом у повсякденному житті?

– У повсякденному житті ні. Я дуже неактивний користувач, юзер, який мало що в тому тямить (Усміхається – Авт.). Але стабільно раз на тиждень я приходжу у прес-службу УГКЦ і відповідаю на надіслані запитання. Щотижня в середньому над-ходить п’ять запитань.

– Якщо взяти загалом характер запитань, які є на сайті в рубриці “Запитуємо священика”, то вини-кає враження, що люди шукають смислу, якогось сенсу, що їм чогось не вистачає…

– Це люди, які реально живуть у цьому світі. Можна називати його поганим, можна називати добрим… Я, скажімо, переконаний оптиміст і впевнений, що це найкращий зі світів, які могли існувати, і все, що існує, існує з вимушеної необхідності. Якщо щось є – значить так потрібно. Так, є багато моментів, які мені не подобаються, але ми всі живемо в цьому світі. І власне це зумовлює всі ті за-питання, які в людей виникають про цей світ. І приємно, що люди запитують. Такій ініціативі я залюбки йду назустріч.

Розмовляла Олена Дуб

Джерело: Час і події

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010", УГКЦ

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s