Сергій Таран, політолог: Для українців політика – це культурне явище. У німців є пивний фестиваль, у бразильців – карнавал, а в нас – Майдан

19 серпня 2019 р.

Через п’ять років блогери будуть впливовішими за власників телеканалів– Думаєте, нам не вистачить години? – запитує політолог Сергій Таран у ресторані Sho біля столичної станції метро Кловська. Замовляє каву і сирники.

 

Ви деякий час викладали у США. Як вам там жилося?

– В Україні цікавіше. У Штатах усе можна більш-менш передбачити. Інституції працюють прогнозовано і жорстко. Після обрання Трамп наробив різких заяв – його швидко поставили на місце. Зараз робить стандартні для американського президента кроки.

Там планують життя на багато років уперед. Я складав графік зустрічей на наступні шість місяців. В Україні ж, навіть якщо на завтра щось планую, домовляюся вранці ще раз зідзвонитися.

Ми думаємо, що Америка – це країна можливостей, і будь-хто з дна може піднятися вгору. Та у США останні 50 років головують кілька сімейних кланів: Кеннеді, Буші, Клінтони. Щоб прийти в політику, треба закінчити Єль, Гарвард, мати гроші і зв’язки. Суспільством по суті керують 2–3 відсот­ки людей. Ще до 10 процентів мають на них вплив – журналісти, голлівудські актори, творці соцмереж.

На Заході людині, яка хоче йти в політику, треба мати історію успіху. Українське суспільство в цьому сенсі мобільніше. У нас є не те що соціальні ліфти, а ракети. Тамада може стати депутатом.

Сергій ТАРАН, 49 років, політолог. Народився в Києві 12 грудня 1969 року. Батько – політик і письменник, мати – терапевт. Закінчив факультет журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка й магістратуру Амстердамського університету за фахом ”суспільні науки”. Працював у виданнях ”Молодь України”, ”Розбудова держави”, аналітичному тижневику інформаційного агентства УНІАН. 1995 року став співзасновником Інституту масової інформації – організація опікується захистом свободи слова в Україні. 1997–2004 рр. працював за кордом. Зокрема, в Академії Істрополітана у Словаччині, Амстердамському університеті в Нідерландах та Дюкському в США. 2005-го став співзасновником Центру політологічних і соціологічних досліджень ”Соціовимір”, зараз – ”Соціоніс”. Рік керував Нацагентством з питань іноземних інвестицій. Директор Міжнародного інституту демократій. Улюблені композитори – Фридерик Шопен, Петро Чайковський, Людвіг ван Бетховен, Ріхард Вагнер. Цікавиться суспільно-­політичною міфологією. Колекціонує фотографії кінця ХІХ століття. ”Я збираю старі світлини – Києва і регіону моїх предків. Маю фотографії баби. У 1920-х на них усі стоять у вишиванках. А у 1930-х – сидять на лавах у строгих костюмах, а ззаду – портрет Сталіна”. Вирощує виноград і робить домашнє вино. Дружина Мар’яна Матковська – нотаріус. Виховують доньку 9-річну Устину і сина Луку, 1,5 року. Живе у Петропавлівській Борщагівці під Києвом
Сергій ТАРАН, 49 років, політолог. Народився в Києві 12 грудня 1969 року. Батько – політик і письменник, мати – терапевт. Закінчив факультет журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка й магістратуру Амстердамського університету за фахом ”суспільні науки”. Працював у виданнях ”Молодь України”, ”Розбудова держави”, аналітичному тижневику інформаційного агентства УНІАН. 1995 року став співзасновником Інституту масової інформації – організація опікується захистом свободи слова в Україні. 1997–2004 рр. працював за кордом. Зокрема, в Академії Істрополітана у Словаччині, Амстердамському університеті в Нідерландах та Дюкському в США. 2005-го став співзасновником Центру політологічних і соціологічних досліджень ”Соціовимір”, зараз – ”Соціоніс”. Рік керував Нацагентством з питань іноземних інвестицій. Директор Міжнародного інституту демократій. Улюблені композитори – Фридерик Шопен, Петро Чайковський, Людвіг ван Бетховен, Ріхард Вагнер. Цікавиться суспільно-­політичною міфологією. Колекціонує фотографії кінця ХІХ століття. ”Я збираю старі світлини – Києва і регіону моїх предків. Маю фотографії баби. У 1920-х на них усі стоять у вишиванках. А у 1930-х – сидять на лавах у строгих костюмах, а ззаду – портрет Сталіна”. Вирощує виноград і робить домашнє вино. Дружина Мар’яна Матковська – нотаріус. Виховують доньку 9-річну Устину і сина Луку, 1,5 року. Живе у Петропавлівській Борщагівці під Києвом

Чи було вам комфортно в американському суспільстві?

– Це чужі люди, які не розуміють ні на рівні емоцій, ні почуття гумору. Американський спосіб спілкування – як комп’ютер: А – це А, Б – це Б. Гумор прямокутний: людина йшла, наступила на банан, послизнулася, впала. Українські жарти грають на суміщенні сенсів. Коли жартував з американцями, пояснював, що маю на увазі. Місяць це можна потерпіти, а роками жити у середовищі, яке тебе не розуміє, – депресивно. Мігрувати треба до 16 років. Для старшої людини перехідний період важкий.

Ви були готові до розкладу політсил, який ми отримали після парламентських виборів?

– Був прогноз, що до Верховної Ради потраплять популісти й люди, які вміють розважати. Для українців політика – це культурне, а не інституційне явище. У німців є пивний фестиваль, у бразильців – карнавал, а в українців – Майдан.

Обізнаність людей у політиці висока, але її якість залишається низькою. У нас на політиків завжди дивилися, як на зірок серіалу. Емоції від шоу, які вони влаштовують, переважають над аналізом їхніх дій. Тож до влади прийшли люди, які вміють робити шоу. А політика має бути професійна й нудна.

Чого можемо сподіватися від нового парламенту?

– Буде слабкий, бо підпорядковуватиметься президенту. Опозиція на його рішення не вливатиме. Партії Зеленського потрібно буде навести лад у власній фракції, бо туди зайшло багато випадкових людей. Всередині будь-якої партії, яка не має сильної опозиції, починаються внутрішні відцентрові тенденції. Думаю, “Слузі народу” не уникнути цього.

Виборці, які голосували за Зеленського, очікують швидких змін. Як у Гаррі Поттера: махнув чарівною паличкою, і все сталося. Він повинен показати зміни через рік-півтора. А їх не буде. Якщо не станеться дива. Тоді у влади почнуться проблеми. Тому найближчим часом вони робитимуть те, що вміють професійно. Ми побачимо багато яскравих шоу: викриватимуть корупційні схеми, саджатимуть людей із гучними іменами за ґрати. Це будуть а ля публічні страти часів французької революції чи сталінських показових судових процесів.

Влада діятиме за принципом: якщо не можеш дати людям хліб, треба влаштувати видовище. Але згодом все одно треба буде показувати результати. Парадокс у тому, що обіцяні зміни неможливо втілити за рік.

Які непопулярні кроки має зробити влада?

– Завершити реформи медицини, децентралізації, комунального господарства і земельного законодавства. Спочатку потрібно створити умови для розвитку економіки, а коли будуть гроші, виплачувати обіцяну соціалку. Та популісти роблять навпаки: спочатку обіцяє і роздає, коли економіка починає страждати, йде з посади.

У Росії назвали наші парламентські вибори “голосуванням надії”.

– Для Москви це так. Є серйозна небезпека реваншу. Побачимо спроби переписати закони, які захищають українську ідентичність. Зараз нас повертають у час до 2014 року, коли половина країни за Європу, решта – за Росію.

Володимир Зеленський ображається на особисту критику. Він може бути схильний до диктаторства?

– Така небезпека є, бо він звик подобатися. Важко прогнозувати, як реагуватиме, коли в нього почнуть кидати помідори.

Зеленський отримав безпрецедентну владу. Має контроль над парламентом, безперечно, буде і над урядом. Спроби диктатури для нього закінчаться погано. Народна любов в Україні недовго триває. Останні 300 років у нас діє конвеєр з продукування ідолів, а потім – з їх скидання. У Росії владу вважають святою, а в Україні завжди була сакральна опозиція.

Як ставитеся до бажання президента провести люстрацію попередніх чиновників?

– Це абсурд. За нею всі люди, які після 2014 року брали участь у виборах до парламенту чи до міськрад, потрапляють під люстрацію. За логікою Зеленського, ці люди повинні були сидіти й чекати, поки він стане президентом і дасть їм дозвіл іти в політику?

Можливий третій Майдан?

– Якщо реформаторські зміни не відбуватимуться і будуть спроби домовитися з Росією на її умовах, виникне політична турбулентність. Революція гідності стане романтичною історією, порівняно з можливим третім Майданом. Аж до посилення російсько-української війни і спроби переділу кордонів.

Путін починає видавати паспорти не тільки окупованим територіям, а й усьому Донбасу. Як мала б діяти українська влада?

– Українських громадян треба ставити перед вибором: з російським паспортом ви – іноземець на нашій території.

Чи потрібен парад військової техніки на День Незалежності?

– Насамперед це потрібно армії. Військовим слід дякувати, вони мають бачити, що їх шанують.

Ви цікавитеся суспільно-політичною міфологією. Які головні для українців міфи?

– Нещасна доля – головний, який нам треба зламати. Припинити скаржитися на життя і звинувачувати всіх, крім себе.

Що читаєте?

– Раджу “Повстання мас” Хосе Ортеги-і-Гассета. Там описаний принцип українських реалій. Колись дуже любив “Місто” Валер’яна Підмогильного. Лірика міста – це перспективний напрямок літератури, який нас відірве від уявлення, що Україна – країна провінції, далекої від цивілізації.

Мої предки родом із села Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. Там викладав Василь Сухомлинський, який є моїм двоюрідним дідом по матері. Поряд – село Сметанівка. Усі дівчата звідти мріяли вийти заміж за павлишських хлопців, бо хазяйновиті, а сметанівські пили й гуляли. Недавно я зрозумів, чому. У Сметанівці жили нащадки кріпаків. Якби ми не мали періоду кріпацтва, а потім комунізації, можливо, зараз було б більше ініціативних людей. У нас тоді скрізь була би міська культура – вона не обмежує людей патріархальними упередженнями.

Ви росли на ідеях Сухомлинського?

– Мій батько навчався у школі Сухомлинського. У них були уроки природи і світу. Сухомлинський вніс у тодішню радянську педагогіку гуманізм, для тої системи це було чимось несусвітнім. Це ближче до сучасних підходів в освіті. Зараз багато педагогів виходять із того, що дитину потрібно навчити бачити світ, розуміти образи, відчувати історію і себе.

Нинішні діти розвинутіші за попереднє покоління?

– Вони інші. Завдяки соцмережам одразу асоціюють себе з усім світом. Незакомплексовані, можуть говорити про речі, які моє покоління не завжди наважувалося озвучувати публічно.

Думаю, років через п’ять блогери стануть впливовішими за власників телеканалів. Соцмережі – сильний інструмент, бо дає більше свободи. Але вона має сенс, лише коли прикручена до відповідальності. У нашому суспільстві відповідальність – слабка категорія.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s