Микита Потураєв: Я не бачу наразі можливості існування в Україні потужних мовників, крім чотирьох (повна розмова)

11 серпня 2019 р.

… Суспільне, «1+1», StarLightMedia та «Україна» мають залишитися, для існування інших на ринку коштів немає, вважає новообраний народний депутат від «Слуги народу» Микита Потураєв.

Микита Потураєв просить називати себе радником команди президента, а не радником президента, адже жодного указу щодо нього не було. За його словами, і спілкується він більше саме з командою, хоча іноді і з президентом. Він також розповів, як опинився в команді Зеленського. «Ми знали, що є запит, є нові покоління, вони активні, вже хочуть брати на себе відповідальність за країну, хочуть усунути старих політиків. Але було ясно, що якщо туди не вбудувати щось, що стане точкою кристалізації, то закінчиться так само, як на Майдані: народний протест, очолюваний старими політиками, не змінив систему. Тому ми ще у 2018 році замислилися, хто може бути? І відповідь була абсолютно очевидна — Вакарчук або Зеленський», — пригадує він.

Новообраний народний депутат Микита Потураєв планує працювати в парламентському комітеті з питань гуманітарної політики, який ще називають гуманітарним та інформаційним комітетом, разом із генеральним директором «1+1 медіа» Олександром Ткаченком, який теж став народним депутатом від «Слуги народу» і який, можливо, очолить цей комітет. Як повідомив Микита Потураєв, майбутні члени комітету вже мають напрацьовану мапу дій і в першу чергу планують готувати законопроєкт про аудіовізуальні послуги.

Микита Потураєв не вважає, що політика на будь-якому рівні може відбуватися без участі медіа. Каже, що слова глави Офісу президента Андрія Богдана про непотрібність журналістів як посередників у спілкуванні політиків з електоратом — це його особиста думка. Водночас додає, що пряме спілкування із суспільством — це запит суспільства. «Журналісти теж перестали чути людей, тому що хочуть отримати перегляди, рекламу», — наголошує він. Також політтехнолог, а тепер уже й політик абсолютно не згоден, що «1+1» відіграв вирішальну роль у перемозі Володимира Зеленського, і вважає, що олігархи — це єдине, що підтримує найбільш затратні українські медіа на плаву.

Про все це — в першій частині інтерв’ю Микити Потураєва.

Про розподіл парламентських комітетів

Микито, «Слуга народу» збирається зменшити кількість парламентських комітетів. Із чим це пов’язано? Чи залишаться комітети свободи слова та прав людини?

— Це наші плани. В опублікованому (у виданні «НВ». — Ред.) матеріалі немає комітету з питань свободи слова і комітету з питань прав людини, бо головування в цих комітетах ми плануємо віддати опозиції. Ми вважаємо, що свобода слова — надто важлива історія, щоб її об’єднувати з якимось іншим комітетом. Комітет із прав людини — теж, тому що в нас багато питань по правах людини на окупованих територіях — і в Криму, і на Донбасі. Тому це мають бути окремі комітети.

А хто очолить комітет свободи слова?

— Нехай опозиція вирішує.

А назва «комітет гуманітарний та інформаційний» — це вже остаточна чи ви будете ще її уточнювати?

— Поки що його робоча назва — комітет із питань гуманітарної політики.

Тобто тепер саме цей комітет буде займатися медійними законопроєктами? Зокрема про аудіовізуальні послуги, друковані ЗМІ, інтернет-видання, Нацраду та інші?

— Так, у тому числі.

А які плануються перші законопроєкти цього комітету? Бо новообраний депутат від «Слуги народу» Олександр Ткаченко озвучив, що вони вже є.

— Законопроєкт про аудіовізуальні послуги, який має замінити собою закони про Нацраду та про телебачення і радіомовлення, друковані ЗМІ. В Україні мають існувати тільки суспільні і приватні медіа, на мою думку.

Який комітет буде розглядати питання інформаційної безпеки?

— Деякі питання інформаційної безпеки не може готувати лише один комітет. Якщо питання стосується не інформації як такої, а інформаційного простору, інформаційної безпеки, то треба залучати депутатів із комітету нацбезпеки та оборони і з ними напрацьовувати документи. Тому що кібербезпека з точки зору вірусних атак — це не наше. Це має бути в комітеті ІТ й частково в комітеті національної безпеки та оборони. Якщо ми хочемо прийняти акт про інформаційну безпеку, наприклад, щодо всесвітньої мережі, то має створюватися міжкомітетська робоча група, де будуть депутати з різних дотичних до цього питання комітетів.

За інформацією видання «НВ», гуманітарний та інформаційний комітет може очолити Олександр Ткаченко, який багато років працював генеральним директором одного з найпотужніших олігархічних каналів. Чи зможе в такому разі комітет напрацювати закон про деолігархізацію ЗМІ?

— Він (Олександр Ткаченко. — Ред.) же там не один. Там ще є я. У нас зараз немає єдиної версії, чи взагалі ми зможемо це вивести окремим законом. У нас просто не було часу вивчити останню директиву ЄС, яка нещодавно вийшла. Бажано було би норми про деолігархізацію вписати в законопроєкт про аудіовізуальні послуги.

Тобто це може бути не окремий закон про деолігархізацію?

— Так. Я супротивник багатьох законів і неодноразово про це казав. Я прихильник кодифікації, й Олександр Ткаченко, до речі, теж. Щоб був один великий медійний акт, у якому було би все, що стосується медіа. Бо коли таких законів десятки, то виникає купа зв’язків, двочитання, тричитання тощо.

Тобто ви будете із Ткаченком у гуманітарному та інформаційному комітеті? Заступником?

— Так, ми плануємо і вже працюємо там над ідеями. Скоріш за все я піду в цей комітет. Мене цікавить не посада, а результат. Олександр, звичайно, людина з індустрії, але обстоює інтереси не тільки «1+1». Я, власне, теж.

Але я не бачу наразі можливості існування в Україні потужних мовників, крім чотирьох: Суспільне, «1+1», StarLight (холдинг StarLightMedia об’єднує три великі телеканали з топшістки: ICTV, СТБ, Новий канал. — Ред.), «Україна». Я не про те, що треба закривати, просто не бачу, де взяти гроші для їх існування. З ринку? Де їх взяти?

Про скандальні заяви колег

Як ви ставитеся до заяви медіаруху «Медіа за усвідомлений вибір», який застерігає команду президента Володимира Зеленського від провокацій, спрямованих проти засобів масової інформації? І до того, що глава Офісу президента Андрій Богдан сказав, що йому взагалі журналісти не потрібні як посередники, він може напряму спілкуватися без них.

— Заяву (медіаруху. — Ред.) не читав, але не погоджуюся, тому що насправді заява (Андрія Богдана про звільнення. — Ред.) була, президент її наявність підтвердив. Андрій час від часу висловлює такі яскраві думки, але це його особиста позиція.

Тобто президент так не думає?

— Ну, що думає президент, треба запитати в нього. Я не вважаю, що політика на будь-якому рівні може відбуватися без участі медіа. Але це теж моя особиста думка. В Андрія може бути своя думка. Насправді, як казав Зеленський: «Десь посередині зійдемося». Тому я не вважаю, що то (поширення заяви Богдана про звільнення. — Ред.) була свідома маніпуляція. Думаю, що був витік інформації з ОП, взагалі не розумію, від кого.

Юля Мостова сказала, що від Тимошенка. А нам він сказав, що це не він(розмова відбулася до публікації Катериною Коберник скриншотівлистування із Кирилом Тимошенком. — Ред.)

— Ну, от, хтось каже, що Кирило, він каже, що ні. Тому я не впевнений.

Чи не вважаєте ви, що інтерв’ю, яке Дмитро Разумков дав російському «Коммерсанту», що належить близькому до Путіна олігарху, шкодить іміджу партії «Слуга народу»?

— Ні, не вважаю. Я сам спілкувався з Володимиром Соловйовим (журналіст «Коммерсанта». — Ред.), він народився в Одесі, виріс у Кишиневі, тільки потім переїхав працювати в Москву. Ми маємо спілкуватись із тими виданнями, де можна просунути не викривлену українську точку зору. І правду про те, що відбувається в Україні.

Тобто Разумков не дав би інтерв’ю Скабєєвій?

— Це треба в нього запитати. Я би йому не радив цього робити. Я, до речі, відмовляюся. Мене дещо дивує позиція деяких моїх знайомих з оточення Порошенка, яких я давно знаю, які почали їздити на ефіри до Скабєєвої (наприклад, у ток-шоу Ольги Скабєєвої брав участь Володимир Цибулько. — Ред.). Ноги моєї не буде там у жодному випадку. Багато разів давав коментарі, включався в ефіри каналу «Дождь». Думаю, «Коммерсантъ» теж не буде перекручувати. Звісно, в Росії майже не залишилося медіа, які можна вважати професійними: «Новая газета», «Дождь», із певними запитаннями «Коммерсантъ» та «Эхо Москвы», але точно не федеральні канали.

Про роботу в команді Зеленського

Ви раніше працювали медіаменеджером (на керівних посадах каналів, які зараз входять до StarLightMedia, директором «Фокус медіа»), першим заступником голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення, на президентських виборах 2010 року були в команді Арсенія Яценюка, створювали партію «Укроп». Як ви опинилися в команді Зеленського?

— Усе просто. Торік у травні Андрій Богдан із Кирилом Тимошенком запросили мене. Потім була пауза. Зустріч була типу просто обговорення того, що відбувається.

А Кирило Тимошенко не родич Юлії Тимошенко із Дніпра?

— Ні, абсолютно, вони навіть не однофамільці, як то кажуть.

Вас одразу запросили радником із політичних питань?

— Ні, не одразу. Там була група, скажімо так, ідеологічно-медійних радників із питань і змістовного наповнення кампанії, точніше з медійних аспектів кампанії. А Тимошенка знаю взагалі дуже давно, це взагалі син моїх дніпропетровських друзів. Я ще знав його дідуся, директора одного із дніпропетровських підприємств, не оборонного. А з Андрієм Богданом познайомився в Гени Корбана, здається, у Фонді оборони країни. Богдан був дуже активний, великий за обсягами волонтер, багато грошей тоді віддавав на фронт. Андрій дуже багато зробив у 2014–2016 роках. Відправляв машини, які потрібні були і добробатам, і армії, оплачував і приганяв. А ще вирішував питання медицини, обмундирування. Багато просто сам робив, а дещо через Фонд оборони країни.

На цій першій зустрічі вже говорили про те, що Зеленський іде у президенти?

— На тій зустрічі обговорювалась електоральна ситуація у країні взагалі. Але я тоді сказав, що в мене є абсолютно чітке розуміння, що якщо Володимир Зеленський висунеться, то отримає щонайменше четверте місце, гарантовано — третє. А можливо, й друге.

Тобто не було впевненості, що переможе?

— Ні, впевненості не було, і я як відповідальний фахівець не міг бути занадто самовпевненим. Можливо, Андрій потім казав, що вірив іще задовго до того. Але на той момент було ще не дуже зрозуміло. Були дуже хороші стартові умови. Я як політолог знав, завдяки чому вони склалися. Тобто ми бачили, що у країні продовжується революція. Але вже не на Майдані, а в суспільстві. Вона полягала в тому, що йде кардинальна зміна поколінь. Тобто замість пострадянських поколінь виходять на політичну арену покоління українських українців, тобто людей, які народилися в Україні або, щонайменше, народилися в останні роки існування Радянського Союзу. Які взагалі не мають досвіду радянського способу життя, що дуже важливо. І ми були переконані, що запит на зміну еліт, який був продемонстрований під час Революції гідності, нікуди не подівся.

У принципі, ми це ще в «Укропі» обговорювали. І хоча й говорили, що це партія одного Коломойського, насправді ні, тому що Коломойський був одним із тих, хто підтримував партію. Вона була також і на самофінансуванні.

Тому ми знали, що є запит, є нові покоління, вони активні, вже хочуть брати на себе відповідальність за країну, хочуть усунути старих політиків. Але було ясно, що якщо туди не вбудувати щось, що стане точкою кристалізації, то закінчиться так само, як на Майдані: народний протест, очолюваний старими політиками, не змінив систему. Тому ми ще у 2018 році замислилися, хто може бути. І відповідь була абсолютно очевидна — Вакарчук або Зеленський.

Ми чули іншу версію подій, що, побачивши популярність Зеленського кілька років тому, дехто вирішив зняти серіал «Слуга народу» (серіал стартував у листопаді 2015 року), щоби ця популярність стала незворотною під вибори президента-2019. Це може бути правдою?

— Це абсолютно безпідставні легенди. Тому що ми познайомилися з командою торік у жовтні. А Юра Костюк мені розповідав, що в них ідея із серіалом зародилася бозна-коли, ще після Помаранчевої революції. Спочатку вони думали, що це має бути повнометражний фільм. Потім вирішили, що це все ж таки має бути серіал. Спочатку головний герой мав бути ФОПом, який стає мером міста. Почали писати сценарій, потім їм ця ідея не сподобалась і вони вирішили, що нехай це буде вчитель, який став президентом. Тому до того серіалу йшли дуже довгим шляхом.

Я пам’ятаю ту травневу зустріч 2018-го з Богданом і Тимошенком, про яку щойно згадував. Якби це був такий хитромудрий план, то вони би так не поводилися. Вони точно ще «коливалися». Вони ставили питання: чи варто, для чого, що з того буде, що буде з їхнім бізнесом — це ж для них самих абсолютно драматичні зміни.

Нещодавно ви стали народним депутатом за списком партії «Слуга народу». Ви продовжуєте виконувати обов’язки радника президента з політичних питань? Чому саме політичних, адже ви переважно коментуєте питання, які стосуються медіасфери?

— Щодо мене ж навіть указу ніколи не було, якщо хтось звернув увагу.

Тобто ви на громадських засадах?

— На громадських засадах. Я завжди просив, щоб мене титрували не «радник президента», а радник команди президента, що більше відповідає дійсності. Тому що із президентом я іноді спілкуюсь, але більше спілкуюся з командою, в широкому сенсі цього слова. З Костюком, Тимошенком, Корнієнком і, звісно, з Разумковим. Це велика команда, яка склалася ще на виборах. Зараз хтось в Офісі президента, хтось очолить Раду.

Те, що я більше коментую медійні питання, — це те, що на поверхні. Є питання, які справді більше стосуються політики.

Чи є у вас якісь повноваження у партії «Слуга народу»? Ви член партії чи залишаєтеся безпартійним? У фракції є якась посада?

Ні, ну, з партією взагалі інша концепція. Робити зі «Слуги народу» КПРС ніхто не буде. У команді є члени партії, я до них не відношусь і не планую вступати в партію. Та й, у принципі, концепція розвитку партії не в тому, щоби набрати дуже багато членів, а в тому, щоби мати кістяк членів партії, а навколо — коло прихильників. Тих людей, які можуть працювати на різних посадах, так чи інакше реалізуючи великий план великих змін, який спільно напрацьований іще під час президентської кампанії. І потім він був допрацьований під час парламентської кампанії, й тепер дуже швидко буде показаний у вигляді законопроєктів.

У фракції посади не маю, а навіщо вона мені потрібна? Додаткове навантаження за ті ж гроші? Ні, дякую.

Чи розподілили новообрані депутати від «Слуги народу» між собою питання, за які вони відповідатимуть у парламенті?

Розподіл відбувся ще раніше. Коли ми формували партійний список, розіслали анкету з метою виявлення пріоритетів. Люди розподілилися по комітетах і почали працювали ще під час кампанії, У кожного комітету вже напрацьована дорожня мапа. У Трускавці ми врешті змогли зібрати всіх, у тому числі мажоритарників. Мажоритарникам до зустрічі у Трускавці ми розіслали анкету з вибором трьох пріоритетів (перший, другий, третій). Бо були люди, з якими було зрозуміло, де вони зможуть принести максимальну користь, а іншим треба було визначитися. Після Трускавця можна сказати, що близько 90 % представників «Слуги народу» вже знають, у яких комітетах вони працюватимуть.

Про виборчу кампанію Зеленського та «Слуги народу»

Чи не вважаєте ви, що партія «Слуга народу» отримала таку велику підтримку на виборах, завдячуючи популярності лідера політсили Володимира Зеленського, а не програмі та ідеології цієї політичної сили?

Підтримка була й за рахунок популярності лідера, й за рахунок програми партії, в якій ішлося про перетворення України, зміну корумпованої еліти на некорумповану, прихід нових лідерів тощо. Треба розуміти, що це ідеологія програми і президента Зеленського, і партії. І списочники, й мажоритарники багато їздили країною й комунікували з людьми, розповідали, що це за партія, чого прагне, що буде робити і як. Але, звісно, локомотивом був Зеленський.

Володимира Зеленського та його команду звинувачували в експлуатації розважального формату заради політичних цілей. Чи не вбачаєте, що це була незаконна агітація, тобто агітація, не оплачена з виборчого фонду?

Не вважаю.

Тобто, якщо законом не заборонено, то можна?

Не можна заборонити художній твір. Це не було агітацією, і це не може бути агітацією в жодному випадку, це художній твір. Це все одно що заборонити використовувати мову. Всі би ходили мовчки. Або, може, натягнути на всіх паранджу, бо обличчя теж є агітацією? Я ж соціологію бачу: не читають програму, лише чують, що кажуть політики. І не можна ж знову-таки самих себе обдурювати, вважаючи, що типу дебати — це майданчик для змістовної дискусії. Дебати — це шоу, воно з’явилося в Америці як телевізійне шоу, там є зміст, звісно, але він друго- чи третьорядний.

Тому я не вбачаю, що це була агітація. Не погоджуюся не тому, що працював із Зеленським. Якщо забороняти використовувати під час виборів художні твори із Зеленським, отже треба й заборонити співати Вакарчуку, а від Apple вимагати видалити з іTunes усі альбоми «Океану Ельзи». Вибачаюся, так ми можемо, як у тому анекдоті, до мишей дійти.

В інтерв’ю Lb.ua ви сказали: «Святих немає. Одним батогом лояльності теж не досягти. А пряники нам немає з чого готувати — у нас немає олігархічних грошей. Тому будемо працювати над тим, щоб була така внутрішньополітична культура». Тобто ви категорично заявляєте, що «Слуга народу» не матиме фінансової підтримки олігарха Коломойського?

«Слуга народу» її не мала. Вже колись напівжартома казав: усе дуже просто, якби в мене як у технолога були гроші Коломойського, я б виграв вибори Зеленського з першого туру, а не з другого.

А ви не вважаєте вагомою підтримкою партії підтримку загальнонаціонального телеканалу «1+1»? Поки що в Україні майже всі великі партії створювалися за рахунок олігархів, у тому числі їхніх медіаресурсів…

Тоді, значить, ми виграли завдяки олігархічному консенсусу.

Це був сарказм?

Звісно. Ми були представлені в усіх медіа, які в нас належать олігархам, не тільки «1+1», але й Пінчук не закривав двері перед тим самим Разумковим під час президентської кампанії, й навіть «Україна» відкрила двері. Я абсолютно не згоден, що «Плюси» відіграли вирішальну роль.

Про диджиталізацію і традиційні медіа

— Тепер поговорімо про інформаційну сферу. Команда президента неодноразово наголошувала на диджиталізації. Ви (команда) це використовуєте для прямого спілкування з аудиторією, тобто прибираєте посередника у спілкуванні з аудиторією. Вам не здається, що це ілюзія спілкування, бо воно однобоке: ви повідомляєте аудиторії все, що хочете, й відповідаєте на ті питання, які ви хочете? А ЗМІ все ж ставлять подекуди не дуже зручні запитання. Можливо, саме через це у вашій команді хочуть обійтися без ЗМІ, адже тепла ванна лояльних медіа приємна всім політикам?

— Ну, по-перше, ідея про те, що можна взагалі обійтися без медіа, — це особиста думка Андрія Богдана. Не бачу, як можна запроваджувати політику західного зразка, цивілізованого зразка без того, щоб у формуванні будь-якої політики брали участь медіа, тому що медіа мають бути завжди залучені як медіатори. Якщо ми вже за політику нарешті, то звісно, що вона без медіа не робиться — це перше. Друге — диджиталізація не лише про спілкування, комутацію суспільства, вона взагалі про інші речі. Вона про державу смартфонів, про прозорість, про знищення екосфери, в якій чудово почувається корупція.

Що стосується прямого спілкування із суспільством, так це запит суспільства, ось у чому секрет. Ми бачимо з даних опитувань, які ми проводили, в тому числі на фокус-групах люди казали, що ми хочемо, щоби президент із нами говорив, ми його обрали, хочемо, щоб він пояснював, що він робить і навіщо, щоб саме він нам давав цілісну картину того, що відбувається у країні. Тобто це не стільки бажання Офісу чи особисто президента — це відповідь на запит людей, запит суспільства.

Що стосується того, хто може ставити більш чи менш незручні запитання, я можу сказати, що насправді найбільш незручні запитання ставить суспільство. Наприклад, суспільство ставить запитання: «Що ви будете робити з тарифами? Що ви будете робити з війною? Коли сядуть перші корупціонери?». Я не можу собі уявити гостріших запитань, які потребують відповіді. Запитання, скільки ви заплатили Київській школі економіки, цікавить журналістів і абсолютно не цікавить людей. Це хибний шлях, коли ти починаєш відповідати на запитання, які можуть дати більше переглядів, більше лайків в інтернеті. Наприклад, сьогодні загинуло четверо наших бійців, от на це ти маєш відповідати, а не про те, скільки коштував Rixos у Трускавці чи скільки ви заплатили за тренінг. Звісно, що відповідати на запитання журналістів треба. Але ще під час президентської кампанії люди казали вголос, майже кричали: «Нас не чують!». Це значить, що журналісти теж перестали чути людей, тому що хочуть отримати перегляди, рекламу. А це значить — не задовольнити суспільний запит. У цьому сенсі медіа теж відірвалися від людей, запит яких насправді про зовсім інші речі. А медіа про це не запитують у влади, до речі, а мали би в першу чергу.

Ви також вважаєте, що через диджиталізацію традиційні медіа втрачають довіру та роль «четвертої влади», адже часто просто не встигають перевіряти інформацію. На вашу думку, в будь-якому випадку рано чи пізно традиційні медіа припинять своє існування?

— На мою думку, така небезпека є й такі сигнали вже є з точки зору впливовості. Саме тому треба і новим політикам, і традиційним медіа думати, як можливо встановити зв’язки із суспільством нового типу. Ну, тобто для політиків рішення очевидне — напряму говорити. Прямий зворотній зв’язок виражається в тих самих переглядах, але потім він проявиться в результатах соціологічного опитування.

А багато хто вважає, що взагалі традиційним медіа недовго залишилося…

— Ні, я в це не вірю. Вважаю, що в медіа є дві функції, які не бачу, як замінити, — це функція агрегації та верифікації. Люди лінуються, їм простіше зайти на платформу й отримати інформацію. Спочатку продовжувалися перегляди традиційних каналів, а потім люди стали отримувати програми із сайтів, потім з’явилася платформа агрегатів. Тобто агрегація важлива. Не менш важлива інша функція — верифікація. Є люди, які споживають інформацію, здебільшого не маючи психологічних запобіжників. Довіряють усьому, не дуже переймаються, так би мовити, комунікаційною інформаційною гігієною. Ми не навчаємо критичного мислення. Ми думаємо, це автоматично виходить від того, чого навчають у наших школах, а це не так. На Заході є навчальні курси у школах, а в нас поки що немає…

Є експериментальний курс, запроваджений у школах. Не у всіх, але є.

— Можливо, але це має бути й у школах, і в вишах, тим більше це важливо для України, яка постійно під інформаційними атаками Росії. Тому що навіть якщо вдасться перевести цю війну з гарячої фази в холодну, то матимемо холодну війну з Росією, яка розтягнеться не знаю на скільки років. І весь цей час триватимуть інформаційні атаки. Саме тому це для нас має бути пріоритетом. Ми, до речі, про це говорили із Сергієм Бабаком (новообраний народний депутат України від «Слуги народу». — Ред.), він абсолютно поділяє мою думку. Тому думаю, що він це врахує, продовжуючи реформу освіти.

Поки це всі погані новини, але є й хороші, які полягають у тому, що дуже багато українців (ми це бачимо із соціології) схильні до того, щоб отримувати інформацію, не перевіряючи її. Перевіряти — це вже зайва робота для них, люди просто не мають часу й бажання це робити. І тоді вони підуть за інформацією туди, де вона вже буде перевірена. Тому вважаю, що запит на ці дві функції — агрегацію та верифікацію — не зникне. Тому й медіа, які виконують ці функції, так швидко не зникнуть.

До речі, традиційні медіа теж змінюються. Приміром, «Дзеркало тижня» дев’яностих років і сьогоднішнє. При тому, що це консервативний тижневик зі старими традиціями, історією, але сьогодні він дуже відрізняється від того, яким був на першому етапі свого існування. Тобто медіа або все ж таки трансформуються й виживуть, або не трансформуються й тоді вмиратимуть. У нас ще непогано справи йдуть, наші медіа, особливо ті, що в інтернеті, де не потрібно багато грошей, адаптуються і є конкурентноздатними, аудиторію не втрачають, а подекуди й нарощують.

У другій частині інтервю дізнавайтеся про позицію Микити Потураєва про російськомовний канал для Криму та Донбасу, закон про мову, мовні квоти, регулятора медіа, реєстрацію інтернет-видань, Суспільне мовлення, державну підтримку кінематографії.

Про прозорість фінансування та нового регулятора

Ви неодноразово озвучували певний порядок денний в інформаційній політиці та безпеці. Зокрема говорили, що потрібно забезпечити умови прозорості фінансування наших ЗМІ, захистити медійний ринок від вторгнення через бізнес, прямо чи опосередковано пов’язаний із агресором. Яким чином ви збираєтеся це зробити? Чи реально ухвалити відповідний закон, коли олігархи мають своїх людей у парламенті?

— Як вже говорив, я не прихильник того, щоби наприймати купу законів. Сподіваюся, нам вдасться зашити все це в один комунікаційний акт, не важливо, як він буде називатися. І справа тут не в олігархах. Олігархи — це те, що підтримує наші найбільш затратні медіа на плаву. Якби не наші олігархи, то зараз би в нас народ дивився російське телебачення. Тому що запит на розважальне ТБ ніхто не скасовував.

У нас є напрацювання з приводу фінансової прозорості. Головним чином це прозора економіка, прозоре фінансування. Має бути прозорість і чистота грошей.

За аналогією з банківською сферою?

— Бажано було б, тому що там найбільш стійке законодавство, яке дозволяє відстежити й боротись із, так би мовити, сумнівними, брудними грошима в галузі. У банках це роблять, бажано робити це в медіа.

Яким чином і куди вписати історію із забезпеченням незалежності редакційної політики з вироблення інформаційних продуктів — це інша справа. Тому що нічого не заважає писати законодавство щодо регулятора. Ми ж бачимо Нацраду регулятором не лише телебачення, а всіх медіа. Але маємо чітко визначити, що є медіа, щоб ми не перетворитися на Роскомнадзор, який прагне ліцензувати блогерів.

Чи маєте приблизне визначення того, що є медіа? Ви публічно сказали про необхідність визначити, які медіа підлягають регулюванню. Чи означає це, що всі інтернет-медіа будуть зобов’язані реєструватися? У кого реєструватися, хто їх контролюватиме?

— По-перше, воно є в напрацьованому законопроєкті про аудіовізуальні послуги, й досить непогане. Я просто не переконаний, що воно вичерпне. Це така чутлива сфера. Один необережний рух — і ти Роскомнадзор, а це точно не наш шлях.

Ви будете визначати, які медіа потребують регулювання?

— Треба спочатку визначити, що є медіа.

Чи потребують регулювання інтернет-медіа?

— Так. Звісно, що потребують.

І реєстрації?

— Так, безкоштовної.

У кого вони мають реєструватися?

— У нового регулятора.

Крім Нацради, чи будуть створені ще якісь регулятори та реєстратори медіа? Якими саме медіа буде опікуватися Нацрада з питань телебачення і радіомовлення?

— Нехай цей регулятор називається Національна рада з питань медіа. Вона опікуватиметься всіма медіа. Я вважаю, ми разом із Ткаченком вважаємо, що просто всіма. Це має бути єдиний регулятор для всього медіаринку. Для чого мати багато регуляторів? Хай буде один.

Тобто це не інший регулятор, а реформована Нацрада? Вона буде контролювати всі медіа, правильно я зрозуміла?

— Ні, не додатковий, а новий, із якісної точки зору зроблений на базі того, що вже є. Звісно, контролювати, а як інакше? Нацрада ж зараз контролює ТРК.

Як ви будете змінювати принципи формування Нацради? Які будуть вимоги до членів Нацради? Хто зможе їх призначати / обирати?

— Потрібно разом сідати з медіагромадськістю й визначатися. Обирати потрібно на конкурсі. Я вважаю, що політичне квотування має піти в минуле. Це моя особиста думка, але я її як завтрашній парламентар буду відстоювати. Вважаю, що квотний принцип, якщо ми створюємо будь-якого регулятора, має піти в минуле. Має бути конкурсний принцип призначення, а не політичний. Через конкурсну комісію при залучені міжнародних представників. За прозорими конкурсними умовами, із чітко визначеними критеріями. На мій погляд, 9 людей вистачить, можливо, буде більше — 15.

Про російськомовний канал для «боротьби за уми»

Ви також говорили про можливе об’єднання Суспільного мовлення й іномовлення. Ви розумієте, що діяльність цих мовників, які фінансуються з держбюджету, регулюють різні закони? Іномовлення ж не має права мовити всередині країни (крім тимчасово окупованих територій).

— Можливо, що й так. Не можу сказати, що в мене наразі є конкретне рішення. Я тільки знаю, що нам не треба плодити зайвих каналів. Звісно, треба виправляти закони. Як можна заборонити людям дивитись іномовлення всередині країни, приміром, через супутник?

У який спосіб ви збираєтеся запускати російськомовний канал для «боротьби за уми» українців і росіян? Це буде новий канал чи на базі якогось існуючого? Із яких джерел фінансуватиметься? Хто відповідатиме за його діяльність? Супутниковий / цифровий?

— Про це і йдеться. У нас просто немає стільки грошей, щоб запускати ще один канал. Треба іномовленню сфокусуватися на двох мовах — англійській та російській.

Тобто це буде російськомовний канал на базі UATV?

— Так.

Мовлення в цифрі й на супутнику?

— Так.

І фінансування з держбюджету? Поки що іномовлення фінансується з держбюджету.

— Звісно, що так. Ми зараз відпрацьовуємо проєктну схему. проєкт ще не закінчено. У нас узагалі не може бути державних ЗМІ. Чи іномовлення може бути державним? Я вважаю, що ні.

Наразі воно державне.

— А я вважаю, що воно не має бути державним, воно має ввійти до складу Суспільного.

Воно й мало там бути раніше, відповідно до закону про Суспільне мовлення 2014 року. Потім його вивели, вирішили, що не потягнуть реформувати все разом. У багатьох країнах іномовлення входить до складу суспільного.

— Я вважаю, що має бути у складі Суспільного. Не можу сказати, що гарантую, що воно буде так. Тому що це моя думка як одного із проєктантів.

Ви ще говорили, що буде створено якийсь продакшен, що вироблятиме контент для російськомовного каналу, до якого увійдуть медіапродукти різних медіагруп.

— Я казав не про продакшен, а про агрегатора, про такий своєрідний Netflix (американський провайдер інтернет-служби «на вимогу» потокового мультимедіа, який пропонує до перегляду фільми, серіали тощо. — Ред.). Вважаю, що нам потрібен подібний агрегатор. Він не буде дорого коштувати. Ми повинні мати платформу, на якій будуть медіапродукти і приватних компаній, і Суспільного мовника. На неї може зайти людина хоч з окупованої території України, хоч із Росії, Аргентини, Канади, США, Нової Зеландії і взяти там український медіапродукт і російською, й англійською, й українською мовами. Це важливо, до речі, і для діаспори.

Якщо це буде виробництво комерційних каналів, їм потрібно буде заплатити за те, що вони розміщуватимуть свій продукт на цій платформі?

— Це те, про що ми зараз говоримо із приватними мовниками, це ще потребує юридичного обговорення.

Ви просите їх давати цей продукт безкоштовно, в рамках своєї соціальної місії?

— Думаю, що їм можна щось відшкодовувати.

Давати державні гранти?

— Не гранти. Гранти даєш на те, щоби щось виробили. Думаю, старий контент вони можуть давати безкоштовно. Новіше можуть віддавати за частину вартості, за умови відшкодування. Це одна з можливих схем. А державні гранти, можливо, краще нам давати ATR. Треба подивитися, що із «Чорноморкою», чи жива вона. Чи не буде надто дорого поновити її мовлення в нормальному обсязі та нормальній якості. У таких випадках потрібно, звісно, підтримувати. Що стосується Донбасу — це вже завдання Суспільного, того ж «UA: Донбасу».

Про міністерство гуманітарної політики та інформаційну безпеку

Прокоментуйте інформацію про об’єднання кількох міністерств в одне — гуманітарної політики. Чи правда, що його очолить радник президента з гуманітарних питань Володимир Бородянський?

— Не виключаю цього. Звісно, що не може вже бути визначено єдину кандидатуру. Бородянський — один зі співавторів цього великого проєкту, звісно, один із тих, хто може очолити таке міністерство.

Михайло Федоров в інтерв’ю Liga.net каже, що був би не проти створити на базі Міністерства інформполітики ІТ-міністерство. Наскільки твердим є намір об’єднати Міністерство інформаційної політики, Міністерство молоді та спорту і Міністерство культури в Міністерство гуманітарної політики?

— Тверде, як алмаз. Можливо, варто створити інший центральний орган виконавчої влади, який буде опікуватися питаннями ІТ, диджитальної економіки тощо, але це не про Міністерство інформаційної політики.

Хто має займатись інформаційною безпекою в державі? Наразі вже три українські інформаційні канали — «112 Україна», NewsOne і ZIK — зосереджено в руках Тараса Козака — соратника Віктора Медведчука, відкрито проросійського політика, кума президента РФ, одного з лідерів «Опозиційної платформи — За життя». Медіарух «Медіа за усвідомлений вибір» вбачає в цьому загрозу для національної безпеки та інформаційного простору України. Чи ви поділяєте ці застереження? Що, на вашу думку, мають у цій ситуації вчинити державні органи?

— І ми вбачаємо загрозу для національної безпеки. А що мають чинити державні органи? Ми ж про це вже почали дискутувати. Ввести військову цензуру? Чомусь усі проти. Прозорість фінансування — це важлива складова. Але вона не єдина. Прозорість фінансування, редакційна угода, можливо, як додаток до ліцензії для кожного медіа. Відповіді немає, як можна це зробити, щоб не звести нанівець свободу слова.

Я вважаю, що в окремих випадках регулятор повинен мати право жорсткіше реагувати, приміром, на показ того ж фільму Олівера Стоуна. Але якби Нацрада навіть мала таке право зараз і вимкнула канал, то вони пішли би з істерикою у Страсбург, Брюссель, Європейський суд з прав людини. І ми майже на 100 % програли би. Бо в нас не прописані критерії, що таке шкідливий контент. Це складна й небезпечна річ. Вони користуються тим, що в ЄС демократичні країни, які відстоюють права і свободи людини.

Чи буде партія «Слуга народу» підтримувати продовження блокування російських соцмереж, вебсайтів, вебсервісів із окупованих територій? Якщо так, то за якими механізмами має відбуватися таке блокування? На підставі рішень РНБО та указів президента чи в інший спосіб?

— Безумовно. Із приводу блокування вебсайтів: я вважаю, це все має перейти до регулятора. Якщо регулятор визнає контент незаконним, таким, що спрямований на підрив конституційного ладу і становить загрозу територіальній цілісності, то, звісно, вони мають блокуватись. Але, знову-таки, потрібно виписати критерії такого контенту. Приміром, де злочин у тому, щоби товкти воду у ступі про мир. А хто проти миру? Всі ж за мир. І що з тим робити? Піди доведи, що це те саме, що кажуть у Скабєєвої, або у Дмітрія Кисельова, або Соловйова.

Наприклад, медведчуківські канали говорять же про цілісність країни, тільки з особливим статусом. Чи можу я сказати, що особливий статус — це злочин, якщо його попередня Верховна Рада підтримала? І де в мене докази, що це злочин?

Про медійні реформи та мовний закон

Закон про аудіовізуальні послуги є одним із зобов’язань України перед ЄС. Український уряд узяв на себе зобов’язання гармонізувати українське законодавство з європейським протягом двох років до вересня 2017 року. Так само й угода про Асоціацію України з ЄС передбачає імплементувати Директиву ЄС про аудіовізуальні медіа послуги протягом двох років після завершення ратифікації угоди. Тобто закон «Про аудіовізуальні послуги» Україна має ухвалити до 1 вересня 2019 року. Чи ви готові перереєструвати й підтримати той законопроєкт, який був напрацьований робочою групою при парламентському комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики та зареєстрований Вікторією Сюмар?

— Звісно. Вони його напрацювали, але вийшла нова Директива ЄС. І ми ще не зробили апдейт того, що напрацьовано. Там зроблено дуже багато роботи, і якісно зроблено, чого ж не брати.

Яка позиція партії «Слуга народу» щодо мовного закону? Чи будете ви підтримувати перегляд цього закону? Чи будете ініціювати правки, які?

— Ми зараз дискутуємо на цю тему, тому що є певні проблеми. Є проблема з тим самим іномовленням. Як воно буде мовити кількома мовами. В ATR є дитячий канал «Ляле», на якому транслюються мультики кримськотатарською. І це мультики не українського виробництва, бо ми не виробляємо стільки мультиків, скільки їм треба. І казати, що закон простимулює вітчизняне виробництво, — це просто маячня, це безвідповідальна позиція. Тому що ми не виробляємо стільки годин анімації, кінопродукту, дитячих серіалів, скільки потрібно українським мовникам. Не розумію, як люди з індустрії, які входили до групи, яка писала цей закон, не передбачили цих больових точок.

Я знаю, що в комітеті свободи слова хотіли, щоб закон про мову узгоджувався з уже чинними законами про квоти, планували відстрочити набуття чинності.

— Це, до речі, знову повертає нас до питання про повний цикл публічної політики. Коли мені кажуть про обговорення і громадську думку, кажу, що все це імітація. Повний цикл публічної політики передбачає не обговорення із громадськістю, а врахування інтересів усіх сторін, а це значить, що як би кому не хотілось, а треба було вислухати Ткаченка («1+1 медіа»), Богуцького (StarLightMedia), Корогод («Україна»), Іслямова (ATR) та інших. Треба було дійти згоди. Просто дуже поспішали, бо кортіло прийняти закон про мову до виборів. І що, допомогло це їм перемогти партію «Слуга народу»? Аж ніяк.

Ми не бачимо підстав для перегляду квот на загальнонаціональних, розважальних каналах. Ми не бачимо підстав для перегляду квот на радіо. Я взагалі не бачу підстав для перегляду фундаментальних положень закону про функціонування державної мови. Але ось ті баги треба виправити. Тому що взагалі жоден закон не є священною коровою. Закон має відповідати життю, а не життя відповідати закону. Бо люди приходять у Раду й починають думати, що вони типу конструюють життя. А це не так. А потім ми дивуємося, чому в нас закони не виконуються. Тому що є принцип англосаксонського права, наріжний камінь для розуміння успішної та сталої демократії: закони мають писатися під ті процеси, які вже є в житті. А не навпаки. Якщо ти намагаєшся регламентувати життя, то життя завжди сильніше за тебе. Єдиний шлях — це масові репресії. Дякуємо, проходили.

Якою є позиція партії щодо Суспільного мовлення? Усі роки існування Національна суспільна телерадіокомпанія України не отримує з бюджету ту суму, яка гарантована законом (0,2 % видатків загального фонду Держбюджету за попередній рік) — депутати під час голосування за бюджет постійно закладають меншу суму на Суспільне. Чи будете ви наполягати на повному фінансуванні Суспільного? Чи плануєте змінювати законодавство щодо фінансування Суспільного? Наприклад, підтримувати законодавчу ініціативу, яку просуває, зокрема, «Детектор медіа», щодо фінансування Суспільного за рахунок ренти за користування радіочастотним ресурсом, яку вже сплачують до держбюджету мобільні оператори й телерадіомовники?

— Я вважаю, що це була слушна пропозиція, щоб зафіксувати за Суспільним певний відсоток від певного податку, в даному випадку йдеться про певний збір. Не бачу в цій ідеї нічого такого ризикованого або поганого. Так буде стабільніше. Тому я думаю, що розглянемо найближчим часом, яке рішення буде оптимальним для Суспільного.

Думаю, Суспільне має погодити з акціонерами бізнес-план на рік. Цьому має передувати спокійна, відверта розмова про те, що заважає реформі. Визначити, що заважає, а потім його виправити, щоби перестало заважати. Якби в нас суспільне мовлення існувало раніше, якби Віктор Андрійович Ющенко свого часу не боявся його створити, зараз, можливо, ми не мали би проблем із Медведчуком. Тому що якби ми мали потужного Суспільного мовника, з аудиторією, яка би йому довіряла, який би мав частку телеаудиторії 10 % або, щонайменше, 5 %, то ні в кого не було би спокуси лізти в інформаційний простір. Тому що ясно було би, що з таким Суспільним мовником конкурувати неможливо. І ми би не мали проблем із медведчуківськими каналами, які маємо саме через слабкість Суспільного мовника. Саме через те, що він запізно був організований та наразі має жалюгідні рейтинги.

Тепер маємо проблему, на жаль. Але її треба вирішувати. Навіть у такому гостро конкурентному середовищі, навіть за умови, що в нас на Суспільному гроші тільки державні й наших західних друзів, а проти нас грає Росія, яка здатна вливати і вливає через навколомедведчуківські структури мільйони доларів у його канали, все одно не вірю, що неможливо з ними поборотись і виграти цю битву. Ми маємо із Ткаченком і Бородянським вдалий довід витягання з ями СТБ та ICTV. Ми почали з того, що в СТБ була частка 2 %, а вже за рік зробили майже 5 %, а ще за один рік 8 %. Тому що робили все правильно. Тому що в нас був проєкт і було все прораховано. Ми знали все про аудиторію, досконало знали всі її запити, знали точно, в якій ніші можна почати, як її потім розширювати, які там ще є аудиторії і що з ними робити. Тому і виграли. І в цьому випадку це можна зробити теж.

Чи буде партія «Слуга народу» підтримувати ініціативи щодо скасування обмежень на показ російських фільмів і серіалів, на показ контенту із фігурантами з так званого чорного списку Міністерства культури (діячі культури, які загрожують нацбезпеці)? Чи були дієвими, на вашу думку, такі заборони?

— Заборони були дієві. І звісно, що маємо захищати нашого глядача від російського контенту. Що стосується окремих людей, які потрапляли у список. Якщо ми беремо не художні твори, а окремих людей, то те саме, що з наративами, треба просто мати чіткі критерії, чому вони потрапляють у «чорний список». Щоб не через «Миротворець» туди люди потрапляли чи ще якимось дивним шляхом. Сама по собі практика людей, які небажані у країні, існує в усіх, у тому числі в цивілізованих країнах. Тому, вибачте, ми тут нічого не порушуємо. Тим паче, що в нас фактично війна. Так що ми в повному своєму праві обмежувати в’їзд для людей, які несуть сюди ворожі меседжі, або є уособленням ворожої пропаганди, або просто порушують українське законодавство. Звісно, що ця практика має бути продовжена, але й критерії мають бути.

Якою є позиція партії «Слуга народу» щодо державної підтримки кінематографії? Чи вважаєте ви доцільним фінансувати з державного бюджету кіноіндустрію? У 2017 році було ухвалено закон про державну підтримку кінематографії, але досі не запрацювала система рибейтів (cash rebates — повернення кіновиробникам із держбюджету частини коштів, витрачених іноземними знімальними групами в Україні) — ваша партія готова прискорити на законодавчому рівні впровадження такої системи?

— Ми плануємо з Олександром Ткаченком форсувати вирішення цього питання. Підтримка кінематографії обов’язкова, й системи рибейтів у тому числі.

 

Фото: Олексій Чумаченко

Розмовляла Світлана Остапа

 

 

 

 

 

Джерело: Детектор медіа

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s