Андрій Юсов, політичний експерт: Щоб піти на співпрацю з Медведчуком в українському парламенті, треба бути зовсім «відмороженим»

14 серпня 2019 р.

Політичний експерт Андрій Юсов про кадрові розклади і токсичну опозицію у новій Верховній Раді

 

Підготовка до першого, урочистого засідання Верховної Ради дев’ятого скликання — у розпалі. З датою депутатський оргкомітет визначився — 29 серпня. Після чого перейшли до найцікавішого — парламентської «кадрилі». Засіли за розподіл крісел у президії і комітетах ВР. У «Зе!партії» з її майбутньою монокоаліцією вже озвучили претензії на моновладу у парламенті. Крісло спікера і віцеспікера — собі, керівні посади у більшості комітетів — собі, рештою (портфелем віцеспікера і керівництвом у двох комітетах) готові поділитися. Про те, кому дістануться «відкупні слони», а кому і за що — «ігнор», а також про можливі масштаби «тушкування» нового парламенту — у розмові з політекспертом Андрієм Юсовим.

— У «Зе!партії» озвучили плани скоротити кількість як міністерств, так і парламент­ських комітетів. Що за цим стоїть: щирі наміри оптимізу­вати структуру уряду і Верховної Ради чи бажання здобути політичні бали на популярній у народі «фішечці»?

— Ідея скорочення не нова. Але питання, як її збираються реалізо­вувати. Тут потрібен продуманий і зважений підхід. Коли говорять, наприклад, про наміри об’єднати Мінсоцполітики і Міністерство охорони здоров’я, то це навіть не дивує, а шокує. Щодо скорочення списку парламентських комітетів, то було б логічно, якби їхня кіль­кість (залежно від предметів віда­ння) приблизно збігалася з кіль­кістю міністерств. Рекомендації на цю тему є як від українських, так і від міжнародних експертів, у комплексі з іншими питаннями щодо реформування парламен­ту. Якщо буде саме такий, комп­лексний підхід, а не окремі попу­лістські рішення задля піару, то це можна лише вітати.

Першим ділом – парламентські крісла, а далі – урядові.Фото УНІАН
Першим ділом – парламентські крісла, а далі – урядові.Фото УНІАН

— Два комітети для опози­ції — остаточна пропозиція від «Слуги народу», чи все ж мож­ливі варіанти?

— У переліку «опозиційних» ма­ють бути не лише комітети з пи­тань свободи слова і захисту прав людини, а й ті, котрі стосуються боротьби з корупцією і контро­лю за діяльністю правоохоронних органів. Це відповідає європей­ській практиці. Говорячи про ко­рупцію, маємо на увазі насампе­ред зловживання владою. Тому, коли представники влади очолю­ють комітети, відповідальні за ан­тикорупційну політику, це щонай­менше дивно.

— Є й інша дилема: кому з опозиції дістанеться керівни­цтво у важливих комітетах? Чи не вийде, скажімо, так, що Ко­мітет з прав людини, нацмен­шин і міжнаціональних відно­син, відання якого у «Зе!партії» пропонують розширити питан­нями реінтеграції тимчасово окупованих територій Донбасу та деокупації Криму, очолить представник так званої пар­тії миру Медведчука з її сумнозвісним проросійським бачен­ням цього миру?

— Ризики існують. Наразі у нас немає Закону «Про опозицію», де мали б бути чітко прописані такі моменти. Тому на сьогодні вре­гулювати питання можна політич­ною волею і позицією — як біль­шості, так і політичних сил, котрі до неї не потрапляють. Пови­нна бути реакція і громадянсько­го суспільства. Не можна сидіти і мовчати. Ідеально було б, якби проросійська сила Медведчу­ка взагалі залишилася за бортом розподілу посад у парламенті, оскільки це опозиція не до влади, а до держави Україна. Проросій­ські депутати не повинні вплива­ти на українську політику, кадрові рішення і законодавчі ініціативи. Якщо у Верховній Раді колись функціонуватиме комітет із за­хисту прав сепаратистів, то тіль­ки туди Медведчуку і дорога. До всього іншого ідеологічні пред­ставники колишньої Партії регіо­нів та «русского міра» не повинні мати жодного стосунку. Це питан­ня національної безпеки, і відпо­відні кадрові рішення прояснять справжні наміри партії влади та президентської команди: вони в опозиції до залишків проросій­ських еліт в Україні чи готові йти у фарватері Медведчука?

— Варто діяти так, як це було після парламентських виборів-2014, коли опози­ція, включно з «Опоблоком», не отримала ні крісло віцеспікера, ні жодного комітету, а у коаліції посилалися на те, що в умовах війни Регламент Верховної Ради (де прописа­ний квотний розподіл керівних посад у комітетах) можна за­стосовувати специфічно?

— Якщо «Опоплатформа — За життя» не отримає нічого, це не буде підставою говорити про не­врахування інтересів опозиційних сил. Опозицій же у парламенті буде кілька. І так звана опозицій­на квота може бути розподілена між проукраїнськими силами.

— Але чи зможуть домовити­ся у цьому плані «ЄС», «Голос» і «Батьківщина»? Горлянки одне одному за портфелі не попе­регризають, портфелів же мі­німум?

— Які тертя і дискусії не відбу­валися б, остаточне рішення та відповідальність все одно буде на фракції «Слуги народу», яка сформує монокоаліцію. Бо саме від її голосів залежатиме вирі­шення кадрових питань (і коміте­ти віддадуть лише ті, які захочуть). Навіть якщо нікого не спіймають на гарячому (хто, в які кабінети і з якими пропозиціями навідував­ся), результати голосування роз­ставлять усе на свої місця. Ні на посадах очільників комітетів, ні у кріслі віцеспікера не має опи­нитися жодного представни­ка «Опоплатформи — За життя». Якщо ж такі рішення будуть, то це означатиме, що у кулуарах повія­ло протягом з Росії. Сподіваюся, цього не станеться, і партія влади та проукраїнська опозиція у пар­ламенті зможуть знайти компро­міс в інтересах країни, а не лише власних політичних сил.

— Із парламенту у парламент нерідко спостерігаємо кар­тинку, як на камери депутати з протилежних таборів чублять­ся, демонструють свою не­примиримість, а у кулуарах — цьомки-бомки. Верховна Рада з «новими обличчями» навряд чи буде винятком…

— На жаль, так. Насамперед це стосуватиметься габаритної про­владної фракції, де представ­лені дуже різні люди і різні групи впливу. Вже зрозуміло, що погля­ди нардепа Дубінського будуть ближчі до «Опоплатформи» і по­зиції, скажімо, Іллі Киви, ніж до багатьох своїх же однопартійців.

Звучать версії про можливі групи впливу Коломойського, Ах­метова і Пінчука у різних політич­них силах, які будуть представлені у новому парламенті. Але, думаю, завдяки активній роботі грома­дянського суспільства, журналіс­тів виносити аж так, на світло осо­бисті і неформальні взаємини, буде собі ж дорожче. Тому при­наймні на людях таких явищ мало б поменшати.

— Якщо в «ЄС» і «Голосі» озву­чили цілий список напрямів, у керівництві якими хочуть бачи­ти своїх «спеців» (йдеться, зо­крема про керівні портфелі у парламентських комітетах), то «Батьківщина» — сама скром­ність: не претендуємо, мовляв, на жодні посади; не будемо у коаліції, то спокійно працюва­тимемо поза нею — про мож­ливий перехід в опозицію на­віть не заїкаються. Враховуючи політичний досвід «біло-сер­дечних» і хватку Тимошенко, безкорисливістю тут точно не пахне. На що вичікують?

— Сподіваються, щось їм та й запропонують. Можливо, відбу­ваються якісь кулуарні перемо­вини. Звісно, прем’єрське крісло для «Батьківщини» — у прольо­ті. Але апетити щодо портфелів в уряді й у керівництві парламен­ту залишаються. Якщо очікування не виправдаються, розворот буде дуже швидко: риторика Тимошен­ко і «Батьківщини» стане більш жорсткою й опозиційною. Але у такому разі про принципову, ідей­ну опозиційність говорити не до­водиться. Буде зрозуміло, що пе­рехід в опозицію пов’язаний лише із тим, що не взяли до влади, не поділилися портфелями.

— У «Слузі народу» можуть дозволити собі зовсім не зва­жати на те, хто і як швидко по­повнюватиме лави невдоволе­них й ображених у парламенті?

— Щоб зовсім наплювати, то ні. Бо виникнуть ситуації, коли для голосування потрібна буде не проста, а конституційна біль­шість. І постане питання, чиїми голосами цю більшість забезпе­чити. Якщо донором буде «Опо­платформа — За життя», то це дуже токсичні голоси, які прово­куватимуть протестні настрої у суспільстві і стрімкий обвал рей­тингу партії влади. Тому, так чи інакше, у «Слузі народу» змуше­ні будуть шукати канали співпра­ці з іншими політичними силами у парламенті. Але намагатимуть­ся робити це так, щоб не віддава­ти жодних важелів впливу.

Така опозиція, як проросійська «Опоплатформа» Медведчука й «ЄС» із Порошенком, «Слугу на­роду» та президента Зеленсько­го цілком влаштовує. Медведчук — через його токсичність в україн­ському суспільстві, Порошенко — тому що на сьогодні він залиша­ється одним із носіїв найбільшого антирейтингу і недовіри. Щодо «Батьківщини» і «Голосу», то тут для «Зе!команди» є питання. Їхній перехід в опозицію міг би усклад­нити майбутню роботу партії вла­ди з українським виборцем. Тому не виключено, що ці політичні сили намагатимуться втягувати в якісь процеси, але не з метою командної гри, а задля власної страховки. Сподіваюся, і Вакар­чук, і Тимошенко це розуміють.

— Кого побачимо по ліву руку від спікера Дмитра Разумкова?

— Сподіваюся, не представни­ка «Опоплатформи — За життя». Це головне. А буде у кріслі віцеспікера хтось від «ЄС», «Батьків­щини» чи «Голосу» — не стільки важливо. Тут питання лише у тому, що для «Голосу» така пропози­ція буде свого роду кадровим ви­пробуванням. Якщо у Тимошенко і Порошенка з такими кадровими позиціями особливих проблем не виникне, то у «Голосі», напевне, буде більше питань, кого делегу­вати на посаду віцеспікера.

— Наївно було б сподівати­ся, що Медведчук змириться з тим, що він і його «Опоплат­форма», попри наявність у пар­ламенті фракції у півсотні шти­ків, можуть залишитися поза роздачею слонів. Чим кум Пу­тіна компенсуватиме цю по­разку, на чому відігравати­меться?

— У розпорядженні Медведчука залишаються необмежені фінансо­ві ресурси. Вочевидь, він буде про­довжувати наступ на український медіаринок: не виключені подальші спроби скупки медіаактивів на цен­тральному та регіональному рів­нях. Водночас задіюватиме ресур­си для розбудови своїх політичних проектів і добивання «Опозиційно­го блоку», який не потрапив до пар­ламенту. Маючи свої медіаактиви і доступ до парламентської трибу­ни, у Медведчука намагатимуть­ся максимально використовувати їх для озвучування своїх проросій­ських догм. Кум Путіна і далі йтиме у наступ. І завдання як українсько­го політичного класу, так і грома­дянського суспільства, правоохо­ронних органів — думати, як цей наступ зупинити, захищаючи укра­їнські національні інтереси і безпе­ку держави.

— Наскільки масштабними будуть спроби того ж Медвед­чука скупити парламентських «тушок», у тому числі і зі «Слу­ги народу»?

— Намагання будуть. Будуть великі спокуси, і не можна виклю­чати, що хтось таки піддасться. Залишається сподіватися, що ті, кому надходитимуть «заманливі» пропозиції, вмикатимуть не лише здоровий глузд, а й інстинкт само­збереження. Аби піти на співпра­цю з Медведчуком в українсько­му парламенті, треба бути зовсім «відмороженим». Це дуже токсич­ні зв’язки і гроші. Те, що прийнят­не, скажімо, для Іллі Киви (ре­зультати президентських виборів показали, як його сприймає укра­їнське суспільство), не прийнят­не для тих, хто думає про подаль­шу політичну кар’єру. Співпраця з Медведчуком — це політичне са­могубство.

 

 

 

 

Розмовляла Інна Пукіш-Юнко

 

 

 

 

Джерело: Високий замок

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s