Максим Розумний, філософ: Україна доїдає радянську спадщину

31 липня 2019 р.

У суспільстві меншає людей, здатних творити нові соціальні норми. А збільшується прошарок пасивних соціальних утриманців – осіб низької кваліфікації, старшого віку. Прямуємо до того, щоб із часом влитися в якусь чужу структуру. Такою може стати європейська система або російська, – каже філософ Максим Розумний 

Телеканал NewsOne збирався проводити телеміст “Надо поговорить” із каналом “Россия 1”. Його скасували завдяки активному протесту української громадськості?

– Суспільство намагаються переконати, що війна в Україні – це громадянське протистояння. Росія не винна, а лише втрутилася в конфлікт. Спочатку це викликає шок. Потім починаються дискусії, і про це пропонують “нормально поговорити”. Так стараються вживити в українське суспільство проросійську точку зору. І це видається цілком досяжною метою. Бо така позиція для значної частини українців внутрішньо прийнятна.

Організатори телемосту – вправні медіа­технологи. Вони розуміли, що провокацію в будь-якому разі використають на свою користь. Скасування телемосту зіграло на руку Путіну, Росії, “Опозицій­ній платформі – За життя”, телеканалу NewsOne. Мовляв, “ми були відкриті, а українці повернулися спиною”.

Наша влада частково підігрує цьому. Апеляція до загальнолюдських цінностей була однією зі складових передвиборчої кампанії Зеленського. У “Кварталі” він висвітлював українсько-російський конфлікт із погляду обивателя. Підводив до того, що винні політики, протиставляв себе їм.

Максим РОЗУМНИЙ, 50 років, політолог, філософ. Народився 27 серпня 1969 року в Києві. Батько – філолог, мати – біолог. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру Інституту філософії Національної академії наук. Викладав теорію комунікації та соціальної інформації в Інституті журналістики. Захистив докторську дисертацію. Був головою секретаріату в Українській всесвітній координаційній раді. Із 2005-го до 2018 року працював у Національному інституті стратегічних досліджень. Згодом – керівником Центру дослідження проблем Російської Федерації. Брав участь у створенні монографії ”Режим Путіна: перезавантаження-2018”. Дружина Оксана – історик. Син 26-річний Олексій працює експертом у Центрі економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, донька 20-річна Ольга вчиться на соціо­лога в Києво-Могилянській академії, син 12-річний Остап – ­школяр. Оксана Розумна працює в українському посольстві в ПАР. Опікується питаннями культурної дипломатії. Із нею і молодшим сином рік живуть у Преторії, столиці Південно-Африканської Республіки. ”Оселилися у кварталі бурів – нащадків європейських переселенців, переважно голландців. Живуть розмірено. Можуть дозволити собі вілли й машини, а їхні діти ходять босі – щоб бути ближче до природи. Через кримінальну ситуацію безпечних районів мало. Живемо в одноповерховому будинку. Маємо сигналізацію. Над парканом натягнуті електричні дроти. Це норма”. Захоплюється малюванням і фотографією. Грає в теніс
Максим РОЗУМНИЙ, 50 років, політолог, філософ. Народився 27 серпня 1969 року в Києві. Батько – філолог, мати – біолог. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру Інституту філософії Національної академії наук. Викладав теорію комунікації та соціальної інформації в Інституті журналістики. Захистив докторську дисертацію. Був головою секретаріату в Українській всесвітній координаційній раді. Із 2005-го до 2018 року працював у Національному інституті стратегічних досліджень. Згодом – керівником Центру дослідження проблем Російської Федерації. Брав участь у створенні монографії ”Режим Путіна: перезавантаження-2018”. Дружина Оксана – історик. Син 26-річний Олексій працює експертом у Центрі економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, донька 20-річна Ольга вчиться на соціо­лога в Києво-Могилянській академії, син 12-річний Остап – ­школяр. Оксана Розумна працює в українському посольстві в ПАР. Опікується питаннями культурної дипломатії. Із нею і молодшим сином рік живуть у Преторії, столиці Південно-Африканської Республіки. ”Оселилися у кварталі бурів – нащадків європейських переселенців, переважно голландців. Живуть розмірено. Можуть дозволити собі вілли й машини, а їхні діти ходять босі – щоб бути ближче до природи. Через кримінальну ситуацію безпечних районів мало. Живемо в одноповерховому будинку. Маємо сигналізацію. Над парканом натягнуті електричні дроти. Це норма”. Захоплюється малюванням і фотографією. Грає в теніс

Коментуючи ситуацію з NewsOne, Зеленський сказав, що одні зароблятимуть дивіденди на проросійській позиції, інші піаритимуться. Він не говорить, що це – питання національної безпеки.

– Зеленський відпрацьовує політичні меседжі. Має говорити речі, які збігаються з точкою зору його прихильників. Це маніпулятивний прийом – казати, що обидві сторони неправі.

Із чим пов’язана активність опозиційних сил і каналів?

– Цей процес почався після втечі ­Януковича і захоплення Криму. Нестор Шуфрич, найпуб­лічніший представник цього середовища, говорив, що найбільшою помилкою Петра Порошенка було звільнення міст і сіл Донбасу наприкінці червня 2014 року. За сценарієм опозиції, тоді бойові дії мали закінчитися наданням регіону автономії та визнанням місцевих воєнізованих угруповань.

Але почалася війна із застосуванням важкої техніки. Та сценарій проросійських сил нікуди не зник. Його намагатимуться реалізувати. Зараз для цього з’явилися нові можливості, бо виборча кампанія Зеленського частково перевела тему війни з патріотичного пафосу на рівень сприйняття людини, готової поступитися ідеєю заради житейських благ.

У таборі президента заговорили про можливість затвердити російську мову на окупованих територіях на державному рівні. Це здача інтересів держави?

– Коли керівник Офісу президента ­Андрій Богдан заявляє, що вони готові дати російську мову Донбасу, це свідчить, що він не розбирається в цьому питанні й не розуміє його природи. Оцінює на рівні обивателя. Мовляв, не будемо розділяти Україну мовою. Це некомпетентність і непідготовленість до державницької позиції.

Богдан – адвокат. В Україні це середовище специфічне. Віктор Медведчук тривалий час був головою Спілки адвокатів. Правова система у державі умовна, бо головну роль грає не закон, а горизонтальні зв’язки між людьми. Андрій Богдан включений у цю систему особистих зв’язків, і це впливає на його світогляд. Його слова – це середнє арифметичне з того, що думають у цьому середовищі.

Президент призначив Владислава Бухарєва головою Служби внутрішньої розвідки. Він 2004 року був нагороджений медаллю ФСБ “За боевое содружество”. Чи випадково в новій команді багато людей, які мають стосунок до Росії?

– У команді президента мало чи й узагалі немає людей, готових протистояти російському впливу. Середовище, на яке спирається Володимир Зеленський, значною мірою пов’язане з російською культурою, медіа і бізнесом. Контакти з РФ для них – це нормально.

На виборах “Опозиційна платформа – За життя” посіла друге місце. Чи можна говорити про реванш проросійських сил?

– Не думаю, що вони зможуть виступити вагомим фактором української політики. Але після виборів політичний дискурс точно зазнає змін. Можемо втратити український погляд на речі.

У новостворених партіях, як-от “Голос”, багато медійних облич. Чи може завдяки їм покращитися комунікація політиків і народу?

– Не вважаю “Голос” політичною партією. Ні він, ні “Слуга народу” не мають політичної суб’єктності. І не певен, що вона сформується. Навіть у “Європейській солідарності” її так і не виникло. Є Петро Порошенко, а що таке його блок – ми так і не зрозуміли. У молодих партіях ситуація ще критичніша – під чесне слово шоумена чи музиканта зібралися люди, які досі одне одного не знали. А ми очікуємо, що в них буде спільна програма і бачення. Так не буває.

Отримаємо розрізнену Верховну Раду. Там бракуватиме чітких і послідовних позицій. У цьому середовищі впевнено почуватимуться провокатори й популісти. Комунікація з народом буде, але вона не вестиме до нової якості політичного життя.

Із більшістю в парламенті імпічмент президентові не загрожує?

– Так. Хоча зараз здається фантастикою, що він добуде свій термін. Бо його команда робить багато помилок і швидко втрачає переконливість. Та якщо не робитиме різких рухів, то соціальну систему, а тим більше тіньову корупційно-адміністративну, такий президент влаштує.

Як ставитеся до ідеї президента перенести столицю в інше місто?

– Для цього є кілька резонів. 2014-го загроза російського вторгнення була реальною. Київ перебував у межах одноденного танкового маршу від кордонів. Тоді столиці вигідніше було б розташовуватися південніше, щоб мати глибинну охорону – на південній Київщині – північній Черкащині. Якщо столицю відсунути далі на захід, це відокремить український схід. А нам потрібно всі землі тримати в хорошій комунікації.

Зараз це не на часі. Столиці переносять, коли держава набуває сили, отримує значні ресурси й починає впорядковувати свій простір. Нурсултан Назарбаєв переніс столицю у період розквіту своєї влади.

Недавно відбувся саміт Україна – ЄС. Кажуть, з Росії можуть зняти санкції, достатньо їй трохи послабити ситуацію на Донбасі.

– Європа намагається домовитися з Путіним. Вона не ініціюватиме конфронтації з Кремлем, бо потерпає від економічних збитків. Європейці здадуться перші, але не найближчим часом.

Як ви сприйняли законопроект Ольги Богомолець про дематюкацію?

– Це приклад того, якою неадекватною буває українська політика.

Проблема матюків не є надуманою. Коли проходжу повз Червоний корпус Київського університету і чую безкінечну генітально-фекальну лексику – неприємно. Маю огиду до забрудненого лайкою соціального простору. Але ця проблема не вирішується законами. Вони лише поглиблюють її, заганяючи в безвихідь.

Ви писали, що ваші думки не збігаються з мейнстрімом поглядів у Facebook. Що мали на увазі?

– У мене в друзях переважно майданна пуб­ліка. Останнім часом не входжу в резонанс з її хвилями “зради-перемоги”. Те, що в багатьох викликає сильну емоційну реакцію і здається мало не катастрофою, я бачу як епізод.

Натомість у публічному просторі не акцентовані деякі тенденції, які вважаю загрозами для української справи. Бачу процеси соціальної деградації – втрати міжособис­тісної довіри, розмивання суспільних норм, зниження рівня компетентності в багатьох сферах. Усі говорять про значення Майдану, але не звертають уваги, що через два тижні після появи альтруїстичних ініціатив вони вже ставали бізнесом. Наприклад – фарбування парканів, роздавання стрічок. Зараз це все стало політикою.

Ми втрачаємо принципи?

– Незважаючи на революції та патріотичний підйом, навіть наші найкращі пориви використовують для маніпуляцій. Це призводить до того, що рівень соціальної організованості знижується. Колективна свідомість – як програмне забезпечення. Зараз починає глючити і втрачає функціональність.

Із 1991 року ми постійно вдосконалюємо систему демократії – змінюємо закони, виборчі механізми, кілька разів переписували Конституцію. Демократія ніби розвивається, але рівень довіри народу до інститутів знижується.

Із чим це пов’язано?

– Продовжуємо розпадатися як суспільство радянського зразка. Перебуваємо на останніх етапах амортизації радянських соціальних інститутів, виробничої бази, системи влади, правоохоронних органів. Але не створили нової системи. Ми доїдаємо радянську спадщину.

Одночасно в суспільстві меншає людей, здатних творити нові соціальні норми. А збільшується прошарок пасивних соціальних утриманців – осіб низької кваліфікації, старшого віку. Прямуємо до того, щоб із часом влитися в якусь чужу структуру. Такою може стати європейська система або російська.

Чому вважаєте, що зараз мало активних? Адже росте молоде покоління.

– Це ілюзія, створена віртуальним сере­довищем. Онлайн-платформи об’єднують однодумців, але вони ізольовані від усього суспільства.

Із регіонів працездатне населення переїжджає у великі міста. Там концентруються активні люди і створюється ілюзія, що все суспільство – таке ж. Вони змінюють навколиш­ній локалізований простір. Але на процеси у країні це не впливає.

Що може дати суспільству нову якість?

– Зміна вектора можлива, якщо буде сформульована національна доктрина. Зараз ті, хто могли працювати на український націо­нальний проект, конфліктують між собою з найдрібніших приводів – симпатій до політика, культурних уподобань. Ніяк не вдається об’єднати ту масу людей, які могли б працювати на українську справу.

Потрібен поштовх, що спонукав би суспіль­ство до встановлення моральних норм у політиці, суспільному житті, професійній сфері. Модерн європейський починався з Реформації. Це була не просто зміна канонів, а стрімке підняття планки моральних вимог. Але передумов для цього поки що не видно.

Ви два роки були керівником Центру з дослідження проблем Російської Федерації. Які проблеми виявили?

– Путінська Росія – це реанімація радянської системи. Вона майже в усьому повторює СРСР, за винятком крайнощів – комунізму не будують, приватна власність дозволена. Ресурсна база – нафта і газ. Ці дармові гроші дають режиму можливість підтримувати службовців, силовиків, пенсіонерів.

Не треба сподіватися, що цей режим може перейти в іншу форму. Влада в Росії може бути тільки централізованою. Вагомим є фактор харизматичного лідера, на якому вся ця конструкція тримається.

Коли ця модель зазнає кризи?

– Може в будь-який момент. Режим у Росії працює на межі ресурсних можливостей. Будь-яке різке зниження їх бази може спровокувати конфлікти соціальні і всередині провладної еліти. Тільки це може зупинити їхній експансіонізм.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s