Дмитро Скорняков, голова HarvEast : Експорт вина з Франції порівняний всьому агроекспорту України

23 липня 2019 р.

Україна за 2018/2019 маркетинговий рік експортувала рекордні 49,7 млн тонн зерна, що на 26 відсотків більше, ніж роком раніше. Крім того, що експорт зерна зріс, також збільшилися й експортні ціни на нього.

Зростання надходжень аграріїв від вивозу продукції призвів до того, що в країну почало заходити досить багато валюти. Це стало однією з причин червневого зміцнення курсу гривні.

 

Загалом, аграрний ринок зараз на підйомі і чинить сильний вплив на всю економіку. Детальніше про це та про багато що інше ми розпиталиДмитра Скорнякова, голову одного з найбільших агропідприємств в країні — HarvEast . Компанії, що належить СКМ Ріната Ахметова, та «Смарт-холдингу» Вадима Новинського.

До приходу в HarvEast Скорняков встиг попрацювати в PricewaterhouseCoopers. У HarvEast він, до відходу Саймона Чернявського в агрохолдинг «Мрія», був операційним директором. Крім управління виробничими активами, тепер Скорняков керує всім холдингом. Про те, що у нього вийшло і як себе почуває агрохолдинг Ріната Ахметова і Вадима Новинського, читайте в інтерв’ю.

— Як ви оцінюєте минулий рік для українського агропромислового комплексу? Яким він став?

— В першу чергу, минулий рік був рекордним по врожайності зернових. Була сприятлива погода, і кукурудза добре вродила. А це основна зернова культура в Україні. Тому, власне, був досягнутий високий урожай та рекордний експорт. Чому більше виробили? В першу чергу, завдяки погоді. Але важливий фактор – це зміни, які відбуваються у секторі. В першу чергу, я б сказав, що з ринку йде багато неефективних власників, які сяк-так існували ще з радянських часів. Зараз потихеньку їх купують більш ефективні. Відповідно, впроваджують нові технології, вирощують більше врожаю.

— Як довго цей процес буде продовжуватися?

— Я думаю, що ще років п’ять точно. Зрозуміло, що з року в рік погоді не буває вдалою, і можуть бути відходи назад. Але якщо ми подивимося на тренд протягом декількох років, то він буде зростаючим. Я впевнений, що наймогутніший поштовх розвитку сільського господарства в Україні дасть відкриття ринку землі.

— Що дасть запровадження ринку землі?

— У мене позиція однозначна – ринок землі необхідно відкривати. Я лише наведу дуже просту аналогію. От уявіть, що ви орендуєте квартиру, причому орендуєте її увесь час, скажімо, на сім років. Ви будете робити в ній капітальний ремонт, знаючи, що через сім років, може статися, що ви взагалі в цій квартирі не залишитеся? Навряд чи ви будете туди вкладати велику кількість грошей. Те ж саме в сільському господарстві. Ми, наприклад, дуже сильно пишаємося сільським господарством України. Експорт зростає, експорт сільгосппродукції зараз на першому місці в Україні, порівняно з іншими галузями. А насправді, якщо взяти експорт вина з Франції, то він приблизно дорівнює експорту всієї української сільгосппродукції.

Чому? В принципі, в Україні південь теж чудово підходить для виноробства. Але для того, щоб підняти зрошення, потрібні величезні інвестиції. Один гектар зрошення – це приблизно від $2 до $5 тисяч інвестицій. Таке вкладення грошей відіб’ється тільки через 4 – 7 років. Тобто термін окупності інвестицій дорівнює терміну договору оренди. І ось коли в кінці договору оренди пайовик бачить, що на його землях встановлено зрошення, він може просто сказати: «Спасибі, до побачення», або «Тепер ви мені платите в 10 разів більше». Тому компанії дуже обережні з такими інвестиціями. Я вважаю, що відсутність ринку землі вкрай гальмує капітальні вкладення в сільське господарство, в першу чергу, у зрошення, сади, виноградники і так далі. Тобто зараз всі живуть в парадигмі, щоб якомога швидше заробити грошей і відповідно покласти їх окремо і чекати чого-небудь, якихось нових можливостей. Інвестувати «в довгу» на орендованому – це дуже ризиковано.

— Якщо ринок все-таки буде, то яким він має бути, на вашу думку?

— Зазначу, що риторика щодо ринку землі змінилася навіть у популістів. Якщо раніше говорили, що не можна продавати рідну матір, хоча в оренду здавати її можна, то зараз вони кажуть: «Так-так, ринок землі – це добре, але ми не готові». А «ми не готові» триває вже 20 років. І ми ще 20 – 30 років можемо бути не готовими. Насправді, ми також не готові до ринку оренди, тобто він нічим не гірший за ринок продажу. Тому я вважаю, що ринок землі потрібно впроваджувати якомога швидше. Так, бажано до цього моменту прийняти ще кілька важливих законів.

Яким він повинен бути? Я вважаю, що він повинен бути максимально ліберальним, тобто можуть брати участь всі, я вважаю, в тому числі іноземці. З одним лише винятком: ми розуміємо, що кредитний ресурс в Україні набагато дорожчий, ніж кредитний ресурс у будь-якій іншій європейській країні. Тому особисто я ввів би якісь додаткові податки, мита, нотаріальні збори – механізм можна продумати. Але щоб у випадку, якщо іноземець купує з метою спекуляції і продає протягом декількох років, він повинен платити дуже великі додаткові податки на цю справу.

— Минулий МінАПК був за відкриття ринку землі, але проти того, щоб продавати її юридичним особам і нерезидентам.…

— Якщо ми говоримо про фізичні і юридичні особи, то я, чесно кажучи, логіки не розумію. Навіть більше – у нас величезна кількість сільгоспземель у держави. Якщо подивитися, скільки держава сьогодні заробляє на них, то практично нічого. Чиновники, які «сидять» на цій землі, лженаукові співробітники думають що у них все непогано. Тому, звичайно, вони опираються змінам. Ну, добре, ви боїтеся вводити ринок землі на всю пайову землю (хоча я, чесно кажучи, проблем не бачу), то продайте державну для початку, щоб хоча б задати індикатив цін. Тому що зараз держава з цього нічого абсолютно не отримує.

— На вашу думку, ринок землі все ж таки буде відкрито чи ні?

— Я вважаю, що його відкриють. Єдине, що я можу сказати напевно: якщо це не зроблять у найближчі два роки, то це вже не зроблять до кінця терміну президента Володимира Зеленського. Тому що робити реформи в кінці каденції – це політичне самогубство. Тому що плюси від відкриття ринку землі будуть на третій-четвертий рік після відкриття. Тому, відкривши, у перший або другий рік своєї каденції ти збираєш негатив, але потім, через 2 – 3 роки, виходиш і кажеш: хлопці, а хто був правий? Ось вам рахунок на табло. Якщо ти робиш це в кінці терміну каденції, то у тебе немає запасу часу, і ефект буде іншим. Мені здається, їм вистачить духу. Я сподіваюся, вони зроблять. Знову ж таки, на жаль, ця тема занадто політизується, і там сидить дуже багато популістів.

— Які сегменти аграрного ринку будуть зростати найближчим часом?

— В Україні, з точки зору сільського господарства, три основних кліматичних зони: північ України, вкрай дощовий; центр України, «найсмачніша» частина; і південь України, який без зрошення мало цікавий. Але з іншого боку, Україні пощастило, і є річка Дніпро, і в радянські часи збудували Кримський канал, який йде практично по всій Херсонській області і має купу відгалужень. Це вкрай дороге спорудження. Я думаю, що це десятки мільярдів доларів на сьогоднішній день, якщо будувати з нуля. Я не будівельник, але це гігантські гроші. І ми його використовуємо лише відсотків максимум на п’ять-сім. Тобто ми дуже багата в цьому плані країна, якщо можемо собі дозволити не використовувати такий ресурс. Так ось, перше, за рахунок чого буде зростати АПК, – це зрошення. Наскільки швидко він буде рости? Весь південь України – Херсонська, Запорізька, Донецька [області – ред.], Бессарабія – це все, що повинно зрошуватися. І у нас є водні ресурси для цього. Потрібні великі інвестиції. Думаю, іноземці з задоволенням би нас прокредитували на зрошення, якщо був би ринок землі. Наскільки швидко будемо рости – залежить від того, чи буде ринок землі, чи ні.

Ще один сегмент який буде зростати, – це сільгоспмашинобудування. Якщо ми візьмемо три великих бренди – John Deere, New Holland, ACCO, – то у них немає складального виробництва в Україні. Якщо ж подивитися на країни навколо України, то в кожній з них, крім Білорусії, такі виробництва є. В Україні ж їх немає. Якщо державна політика зміниться – я впевнений, вони почнуть відкривати тут виробництва, і це буде ще одна ніша

1.jpg

Фото: Перша шпальта

— Яким був минулий рік для вашої компанії?

— Важким. Тому що у нас велика частина активів зосереджена на Донбасі. А там минулого року була найжорстокіша посуха. Це, напевно, за кліматичними умовами найсуворіший рік за увесь час, що я взагалі в сільському господарстві, а це вже майже дев’ять років. Тому на Донбасі результати були незадовільними. Але минулого року ми побудували насіннєвий завод. Це дуже сучасне виробництво – напевно, найсучасніше на сході України. Ми ввели його в експлуатацію. Також ми купили підприємство, яке обробляє землю в Київській і Житомирській областях. Ми закрили угоду в грудні минулого року, і тепер у нас більш збалансований земельний банк.

— У Вас EBITDA була позитивною чи все-таки негативною?

— У нас EBITDA слабко позитивна. Це, знаєте, як середня температура по лікарні – коли один помер, а у другого лихоманка. Тобто на Донбасі ми отримали мінус, а київський актив, який ми приєднали, був прибутковим.

— Де зараз, головним чином, розташовані ваші активи?

— На сьогоднішній день у нас майже 100 тисяч гектар в Донбасі. З них майже 10 тисяч – так звана «сіра зона», тобто це вздовж лінії розмежування.

— Тобто у вас залишилося 90 тисяч гектар там?

— За фактом дещо менше – 88, напевно. Цифра трішки плаває, тому що там так відбувається: сьогодні тут обстріляли – ми, наприклад, цю ділянку вивели; тут розмінували – цю ділянку ввели. Тобто ми, наприклад, величезну кількість грошей, зусиль і тому подібне витрачаємо на розмінування. Я думаю, що ми з допомогою наших грошей розмінували більше, ніж держава в цілому, або це співвідносні цифри.

— Скільки землі ви вже розмінували?

— Близько 6 тисяч гектар, напевно. Це дуже багато, насправді. Ось зараз, наприклад, є великий міжнародний грант – європейці оплачують розмінування. Так ось, вони, напевно розмінували гектарів 100. А ми – 6 тисяч.

— Навіщо ви в принципі працюєте у прифронтовій зоні? Чому не продасте актив?

— Я боюся, що на сьогоднішній день це актив, який неможливо продати. В принципі, Донецька область з точки зору сільського господарства – це, м’яко кажучи, не найкраща область. Ось коли я називав вартість зрошення від 2 до 5 тисяч доларів за гектар, то в Херсоні це, швидше, буде дві тисячі доларів, а в Донбасі – швидше, п’ять. Тому що в Херсоні багато води, і з радянських часів підведена інфраструктура. На Донбасі інфраструктури майже не залишилося з радянських часів. Та й на Донбасі ніколи не було нормальної води – там завжди дуже жорстка вода.

— Які види продукції забезпечили вам збут минулого року?

— У нас основне – це пшениця, на другому місці – соняшник, далі – кукурудза. Знову ж таки, від регіонів залежить. Якщо ми беремо Донбас, то це соняшник, пшениця, горох та ріпак. Є ще більш екзотичні культури – сочевиця, зелений горох, цибуля.

— Що з цього минулого року дало найвищу рентабельність?

— Як не дивно, у нас вже, напевно, другий або третій рік пшениця по Донбасу займає перше місце за рентабельністю, обганяючи соняшник. Хоча всі вважають, що соняшник – це супервигідна штука.

— Ви вирощуєте гібридні сорти пшениці?

— Ні, пшениця у нас звичайна, сортова. Причому, напевно, відсотків вісімдесят – це українська селекція. Ми дуже багато експериментували з іноземними сортами. «Іноземці» за потенціалом, звичайно, вищі, але в Донбасі настільки екстремальні умови, що вони і нижче падають, умовно кажучи. Тобто українська пшениця дає стабільно небагато, але більш-менш стабільно. А іноземець у хороший рік тобі дасть більше, а в поганій рік – менше. Тому для Донбасу ми в основному йдемо в українську селекцію, а по київському регіону – кукурудза, напевно, найбільш рентабельна.

— А що у вас з сушарками, з елеваторами?

— У Київській області у нас елеватор і дві сушарки. Зараз ми їх реконструюємо.

— Які нішеві аграрні продукти ви вирішили вирощувати?

— У нас є кілька невеликих проектів. Це горіховий сад на Донбасі – волоський горіх і мигдаль. Ми почали три роки тому. У нас є комбікормовий проект. Ми – досить великий постачальник комбікорму в Донецькій області – на фабрики і фізичним особам. Хоча цей проект ще, скажемо так, не довів свою довгострокову життєздатність. У нас є насіннєвий напрямок бізнесу.

Але взагалі ми увесь час трішки щось пробуємо. Ми паралельно завжди дивимося на 10 – 20 можливостей. Але з цих 10 – 20 цікавими нам здаються тільки половина. Тобто ми в постійному пошуку. Зараз, наприклад, вивчаємо установки з виробництва біогазу.

— Що з переробкою?

— Для того щоб іти в переробку, у тебе має бути бренд. Ми в брендах нічого не розуміємо абсолютно. Тобто побудова бренду, взаємовідношення з торговельними мережами – це взагалі компетенція, якою ми не володіємо.

— Минулий рік був поганий для Донбасу. Яким буде цей?

— Цей рік буде для Донбасу середнім. Хоча ще до початку травня здавалося, що ми повторимо свій рекорд за 2017 рік, коли все було дуже добре. Але, на жаль, початок травня було дуже жорстким – і рекордні температури, і вологи не було. Ну, і цей рік буде, я думаю, що середнім.

— EBITDA буде позитивною?

— Так, звичайно. У нас за всю нашу історію існування негативна EBITDA була тільки перші два роки, коли, по суті, ми прийшли в соціалізм і міняли взагалі концепцію агробізнесу. Потім ми вийшли на стабільно позитивну EBITDA. І єдиний мінус у нас був минулого року, коли за період з березня по липень не було жодного дощу.

— Уявіть собі, що у вас є певна сума грошей, ви з нею заходьте в агробізнес. По-перше, чи йшли б ви туди взагалі?

— Звичайно, йшов би в агробізнес. Мені дуже подобається. Тобто якщо б мені запропонували працювати (я не знаю, де завгодно – будь-яке виробництво, промисловість, металургія) і запропонували зарплату удвічі-утричі більшу, то я б не пішов однозначно. Мені дійсно сільське господарство дуже подобається. Тому я б і свої гроші теж туди вкладав. Я розумію, що це не найрентабельніша річ. Десь заробити можна більше. Плюс це досить складний бізнес, у якому ти можеш навіть зробити все ідеально, але не заробити у перший рік, бо не пощастило з погодою. Тобто це завжди гра «в довгу». Якщо ти не готовий 2 – 3 роки терпіти збитки для того, щоб потім це все відбити, – то краще не починати.

Якщо ми візьмемо машинобудування, то скільки у них оборотів грошей? 10 – 20 за рік. А в сільському господарстві – один. Тобто один урожай – це один оборот. Якщо не пішов цей один оборот, тобі чекати ще рік, до наступного. А куди б я вклав? Я б вклав, напевно, теж у те, чим я зараз займаюся, – в HarvEast. Крім того я інвестував би в садівництво.

— Яка ваша довгострокова стратегія?

— Дивіться, зараз прийнято всім змагатися земельним банком. Ось я одне скажу – що ми такої помилки не зробимо, як зробили багато інших, чиї імена ми не будемо тут називати. Ми не будемо зростати за будь-яку ціну. Тобто для мене цей бізнес – це сходження на гору, де є базові табори. Тобто ти піднявся, зупинився в таборі, відпочив, набрався сил, пішов далі. Ось головна помилка – це пропустити табір і «шпарити» на вершину максимально швидко. І ось цю помилку зробили багато компаній в Україні. Тому я не думаю, що за розмірами земельного банку ми будемо в трійці навіть через п’ять років.

Я бачу, що ми продовжимо розвивати високомаржинальні напрямки (складні, але високомаржинальні) – це насіннєвий напрямок, виробництво насіння. Ми хочемо надавати кращий сервіс іноземним компаніям, щоб їм було комфортно з нами працювати. Плюс ми будемо розвивати садівництво та інші рентабельні напрямки. Це основне завдання.

 

 

 

 

 

Розмовляв Олег Гавриш

 

 

 

 

Джерело: The Page

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s