Ірина Кипоренко, продюсерка Одеської філії: Є люди, які досі нас називають обласним телебаченням, але розуміють, що домовитися вже не можна

 

У липні Одеська філія Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) працювала в посиленому режимі, як і всі філії Суспільного. Щодня у прямому ефірі телеканалу «UA: Одеси», «UA: Українського радіо. Одеса» та в соціальних мережах виходило політичне токшоу «Виборчий округ. Співбесіда». В Одеській області по одномандатних виборчих округах (ОВО) зареєстровано 211 кандидатів у народні депутати. Команда Одеської філії мала перед собою амбітну мету запросити всіх кандидатів у студію телеканалу і справді провести своєрідну співбесіду, щоби показати виборцям, що це за люди, як вони планують вирішувати топвиклики регіону і що думають про найважливіші теми для України.

Продюсерка Одеської філії Ірина Кипоренко розповіла, що до парламентської передвиборної кампанії «Виборчий округ» знімали в округах, де були обрані 11 народних депутатів Одещини. Спочатку комунікація виходила досить важка, народні депутати не погоджувалися на участь у програмі. Лише після перших інтерв’ю відоміших обранців декілька народних депутатів перестали боятися ефіру на Суспільному. «Раніше я не могла уявити, що деяких депутатів ми можемо запросити й запитувати їх про те, що важливо для глядача», — зізналася продюсерка.

– Ірино, чи вдається запитувати про все, що цікавить журналістів «UA: Одеси», в місцевої влади? Чи дають Суспільному коментарі, чи готові приходити на ефіри?

– Ситуація потроху змінюється, й це стається завдяки тому, що ми дуже багато й активно стукаємо у двері. Якщо не намагатимемося запрошувати і кликати представників влади на ефіри, то до нас ніхто не прийде, будуть відмовляти з різних причин.

З мерією найтяжча ситуація, їхня пресслужба працює не та те, щоб надати інформацію, а на те, щоби приховати її від журналістів. Однак у мерії є декілька людей, які не працюють за цими правилами, тож якщо ми просимо про коментар, вони погоджуються. Іноді нам вдається витягти когось із мерії у студію.

З обласною адміністрацією склалася краща ситуація, можливо, це пов’язано з тим, що відбулося більше оновлення, помітна ідейна зміна. Звідти активніше йдуть на ефіри, дають коментарі.

Звісно, на Одещині досі є багато представників влади, громадських організацій та інших структур, які вважають, що можуть щось Суспільному диктувати. Досить багато часу й сил забирає пояснення про те, що ми розглянемо в редакції їхню інформацію чи запит. Деякі дозволяють собі заявляти, що ми маємо обов’язково прийти на подію, поставити камеру тут, зняти отак. Це складний комунікаційний процес, за який продюсер також відповідає.

Минулого року влітку ви активно висвітлювали Одеський кінофестиваль та інші культурні події в регіоні. Чи вдасться вам цього року працювати в такому ж ритмі?

– Одеський кінофестиваль, який тривав із 12 по 21 липня, збігся з виборами. Минулого року ми робили великий спецпроєкт, тепер так склалися умови, що не змогли окремо виділити людей, які би робили сюжети і проєкти з кінофестивалю. На виборчий період команда ранкової програми пішла у відпуску, але люди допомагали робити «Виборчий округ».

Ми все-таки висвітлювали цю подію в новинах, робили щоденники кінофестивалю для діджитал-платформ, стрими з головних подій, як-от церемонії відкриття та закриття. На «UA: Українському радіо. Одеса» культурна оглядачка Ірина Сечковська чотири рази на тиждень презентувала розгорнуті огляди кінофестивальних днів: ексклюзивні інтерв’ю, враження критиків та глядачів, репортажі з подій.

Чи маєте можливість працювати у виїзних студіях на подіях, які відбуваються на Одещині?

– Упродовж липня ми були зосереджені на виборах, усі ресурси йшли на них. У майбутньому розглядаю декілька можливостей довготривалої співпраці з культурними інституціями, які на постійній основі роблять контент або вистави високого рівня, без порушення авторського права. Якщо домовимося про всі умови, то будемо знімати й робити.

Вам вдається охоплювати події всієї Одещини, зважаючи на її велику територію?

– Одеська область — найбільша в Україні за територією. Раніше нам було складніше, все впиралося у гроші на бензин, згодом вдалося укласти договір зі службою таксі, яка нас возить по місту за досить демократичними цінами. Ми можемо виїхати в будь-яку точку міста й найближчі райони області. Якщо ми знаємо, що за 200 км від Одеси є якась проблема чи подія й нам треба туди поїхати, плануємо за тиждень. На резонансні випадки ми виїжджаємо одразу, як-от була нещодавно історія зі зникненням дівчинки, потім виявилося, що її вбили. У нас є мрія — мати кореспондента в кожному місті. Для цього шукаємо людей по всій області. Коли є можливість, сама виїжджаю в частину Бессарабії, збираю контакти в людей, які готові ділитися інформацією, ідеями. Їм подобається, щоби про них розказували на телебаченні та радіо. Поки що таким чином нам вдається покривати область.

Окрім власного контенту, який є обов’язковим для кожної філії — «Теми дня», ранкової програми та новин, ви виробляєте проєкт «Спільно». Точніше, в титрах зазначена команда проєкту, яка працює на базі філії; ви, як продюсерка філії, співпрацювали з командою, яка сьогодні його реалізовує?

– На початку проєкт «Спільно» був моїм питанням, я його запускала, шукала команду, допомагала робити перші випуски, вирішувати всі організаційні питання. У проєкті задіяні Київ, Одеса, Черкаси, Тернопіль та Харків, які знімають сюжети для «Спільно», а також представники фонду з Німеччини, які допомогли зробити цю програму. («Спільно» знятий суспільним мовником разом із Deutsche Welle Akademie, за підтримки GIZ Україна через «U-LEAD з Європою». — Ред.). Пізніше ми знайшли шефредактора й передали їй усі завдання. Команда проєкту досить успішно відпрацювала сезон для «UA: Першого», ця програма виходила на всіх регіональних філіях. Наразі їм ще треба зробити кілька програм, до середини чи до кінця липня проєкт завершиться.

Чи планується продовження?

– Поки що Центральний офіс веде перемовини з донорами. Якщо вони погодяться, тоді будемо думати, як продовжувати й оновлювати.

Ви особисто хотіли би продовження «Спільно»? Чи достатньо територіальних громад, про які хочеться розповісти?

– Процес децентралізації триває, він досить складний. Люди мають різні погляди на нього. Дехто вважає, що все прекрасно, є великі зміни. Дехто, навпаки, стверджує, що все погано. Тому я вважаю, що потрібно людям розказувати про реформи, як вони впроваджуються й розвиваються. На початку нові люди, яких ми залучали у проєкт, насилу вимовляли слово «децентралізація». Коли ми все більше занурювалися в тему, то розуміли, наскільки це цікавий процес і що в медіа він виглядає нудно, тому потрібно на людських історіях розповідати, як є, як може бути, якщо виникає проблема в якомусь регіоні, надавати думку експерта, як її можна вирішити. Хотіла би, щоби проєкт продовжився. Ми побачили на нього запит, зокрема про це свідчить популярність деяких випусків у соцмережах.

Чи такий формат співпраці між філіями та Центральною дирекцією комфортний для роботи в Одесі?

– Це великий експеримент, думаю, він вдався. На початку було складно, люди не розуміли координації, хто і що робить. Коли процес запустили, він почав працювати як годинник, усі складнощі минули. Для «Спільно» ми облаштувати студію на «UA: Одесі». Тепер у цих декораціях у цій же студії під різним ракурсом виходить «Тема дня» й новини. Ранкова програма має іншу студію. Весь час ми переважно працюємо в цій студії. Маємо графік, до якого всі звикли, записуються у свій день і час.

Вам вдалося донорським коштом купити техніку?

– По проєкту передбачалася купівля ефірної техніки. Орендувати в Одесі її було б не те що дорого, а навіть неможливо. Швидше за все ефірне обладнання ніхто й не здає. Завдяки проєкту ми оновили картинку й перейшли на широкоформатний екран мовлення 16 на 9.

– На території Одеської філії НСТУ відкрили хаб Академії суспільного мовлення. Залучаєте його в робочий процес?

– Його відкрили у квітні у тісній співпраці Одеської філії та Академії суспільного мовлення, яка займається цим простором. Я допомагала ідейно, долучалася до організації відкриття, запрошувала журналістів. Наразі іноді ініціюю якісь заходи. Знайомі з інших каналів неодноразово кажуть мені, що хотіли би чогось навчитися. Їхні пропозиції передаю івент-менеджеру хабу.

У хабі ми проводимо свої зібрання, наради, зустрічі. У нас не зовсім оновлені приміщення. У майбутньому плануємо активніше його залучати до роботи і зробити його відкритим коворкінгом, наразі він працює тільки під події і тренінги, які заздалегідь заплановані.

В Одесі досить багато комерційних каналів. Чи проходять журналісти з цих каналів і сайтів до вас на тренінги?

– В Одесі понад 30 каналів. Не всім представникам комерційних каналів відомо, що таке Суспільне мовлення, його цінності та чим ми відрізняємося від них. Колись у мене були непорозуміння з колегами, з якими разом вчилася, починала кар’єру, а сьогодні вони — на комерційних каналах, я — на Суспільному. У приватних розмовах намагалася донести до них нашу місію, й це могло перерости в конфлікт. Тож згодом я цю справу закинула і зрозуміла, що краще допомагати їм у професійному розвитку, показувати, що можна працювати, дотримуючись професійних стандартів, що можна об’єднати колег і пояснити інвестору, що не можна втручатися в редакційну політику.

Ми запрошуємо на тренінги всіх, без поділу на олігархічні чи комерційні медіа. На базі цього хабу в нас є монтажні станції, на яких можна вчитися, це також унікальна для Одеси фішка.

Плануємо, щоби хтось із наших співробітників можливо проводив якісь курси, щоб активізувати тусовку. На сьогодні постійних тренерів немає, є охочі з різних громадських організацій, які хочуть провести якийсь захід, та ж «Опора» чи Комітет виборців України. Ми звертаємо увагу на те, щоб організації дотримувалися демократичних принципів.

Із відкриттям хабу я зрозуміла, що найкращий шлях змінити медійну ситуацію в регіоні — це дати людям простір, де вони можуть чогось навчитися в медіа й побачити, що не всі канали мають «чорні» й «білі» списки гостей і тем.

На каналі «UA: Одеса» є декілька програм мовами національних меншин, які виходять із українськими субтитрами. Коли розпочали перекладати?

– Коли ми прийшли на Суспільне, розуміли, що ці програми незрозумілі для інших людей, які не знають мов нацменшин. Виходить, що ці програми були про своїх для своїх, це була замкнена історія. Ми багато обговорювали із журналістами з редакції мовами національних меншин про те, що сила нашого регіону в комунікації та обміні інформацією, коли всі знають одне про одного, і що не буде проблемою робити контент, зрозумілий для інших.

Десь півтора року тому наші журналісти спробували перекладати програми мовами національних меншин українською. У нашому регіоні мало хто на побутовому рівні спілкується українською, не всі журналісти, зокрема в редакціях мовами національних меншин, вільно володіють нею. Якщо мову не використовуєш, то рівень її знання падає. У зв’язку з цим ми мали проблеми з перекладом, доводилося правити його, редагувати. Далі вже тільки технічне питання, коли на монтажі додаються титри українською.

Ми титруємо не тільки програми мовами національних меншин, а й новини, майже всі люди дають коментарі російською, також програми, які виходять у запису, де гості не розмовляють українською. Це великий пласт роботи.

Маю ідею на певний період знайти спеціального редактора, який працюватиме з перекладами журналістів, редагуватиме тексти, щотижня збиратиме найпоширеніші помилки і проводитиме на їх основі курси української мови для колег.

Чи мотивуєте гостей переходити на українську?

– Всі знають, що ми україномовне медіа, знають, що деякі працівники спілкуються завжди українською. Під час запису кажемо, що спікер може відповідати тією мовою, якою зручно. Нам важливо, щоб людина не боялася.

Які завдання чи проблеми сьогодні стоять перед вами, які потрібно вирішити найближчим часом?

– Коли потрібно знайти висококваліфікованого редактора, журналіста, ведучого. Зважаючи на те, що ринок перенасичений, працює багато медіа, де більші зарплати, складно знайти професіонала. Вихід із цієї ситуації — шукати молодих людей без досвіду та навчати їх. Це довший процес. Останній виклик, що стояв перед нами, — зробити «Виборчий округ. Співбесіду».

Ви стажувалися у США за програмою цифрових комунікацій. Вам вдається ці знання зі стажування впроваджувати у практику?

– Це було у 2015 році, програма зосереджувалася на стажуванні в американських медіа різних типів: газеті, суспільному радіо й телеканалі. Ще тоді нам говорили, що все дуже швидко розвивається, «забудьте про телебачення, воно вимирає». Помітила, що ці тенденції із запізненням на два роки приходять в Україну. Питання цифрових комунікацій великий виклик для Суспільного і для Одеси. У нас немає спеціальних людей у штаті, які би займалися цифровими платформами, проте ми маємо працювати на випередження. Ніхто не чекатиме випуску новин по телебаченню о 13:30, ще до того інформація має бути на фейсбуку та на сайті.

Ірино, ви також є режисеркою документального фільму «Казка про переправу». Чи буде показ на Суспільному?

– Я почала його знімати три роки тому, ще коли не думала, що потраплю на цю посаду. У режисерів-документалістів так буває, що вони застрягають у процесі. У мене лежав матеріал, нічого з ним не робила, доки потрапила на навчальну програму для тих, кому потрібен поштовх, щоб завершити. Нещодавно я його завершила, стрічку показала в кінотеатрі «Київ», зараз займаюся постпродакшеном. У фільмі люди говорять молдавською мовою, потрібен переклад, субтитри. Можливо, ми покажемо його на нашому каналі.

Я хотіла би, щоб на «UA: Першому», й загалом на Суспільному мовленні, був департамент чи відділ із виробництва документальних фільмів. У багатьох суспільних мовників світу документальні фільми — це їхня візитівка, одна з найсильніших сторін, коли людям можна через людські історії показувати проблеми, які є у країні. Документальне кіно — це як дзеркало суспільства. Якщо ти хочеш виховувати суспільство, підтримувати, давати орієнтири, захищати права і свободи людей, ти маєш загострювати увагу на проблемах. На мою думку, кращого методу, ніж документальне кіно, не вигадали. Це моя думка, не знаю, чи її почують члени правління НСТУ.

Чи ви вже казали їм про цю ідею?

– Думаю, ще не визрів запит у менеджерської команди, на це потрібні зміни у штатному розписі й бюджет. Документальний фільм можна зняти одноразово як спецпроєкт до якогось дня, але це не дасть великого ефекту, це план на майбутнє.

Документальні фільми для телебачення потребують такого ж вкладення часу і фінансів як фільми, які знімають для фестивалів?

– Телевізійні документальні фільми і фестивальні — це зовсім різні історії, стилі, різний тип монтажу, атмосфера, теми. Фестивальне документальне кіно більш атмосферне. Документальні фільми для телебачення більш кліпові, люди по телебаченню хочуть бачити про свіжу проблему, яку вони пам’ятають. Люди не чекатимуть п’ять років, поки геніальний режисер завершить свій перший фільм. Хороший телевізійний документальний фільм можна зняти за 2-3 тижні, якщо є команда, пропрацьована ідея. Тем у нас вистачає.

Після «Виборчого округу» розпочнете підготовку до нового сезону?

– Плануємо робити програму розслідувань. Це буде унікальна історія для регіону, якщо ми її не розпочнемо, то в Одесі за неї ніхто не візьметься. Я придумала цю програму ще рік тому, пройшла з нею всі етапи пітчингу, прописала бюджет, знайшла людей, розробила попередні теми, як воно може працювати. Нещодавно в Центральній дирекції створили підрозділ журналістських розслідувань, звісно, ми будемо комунікувати з ним.

Чи є на Одещині розуміння, що таке Суспільне мовлення, що «UA: Одеса» — не обласне державне телебачення?

– Є люди, які досі нас називають обласним телебаченням, але розуміють, що домовитися вже не можна. Нам допомагає, що всюди є логотип Суспільного «UA:». Одесити досить консервативні в цьому підході, вони змінюються, але не так швидко, як хотілося би.

Ми бачимо, що аудиторія у фейсбуку зростає, ми конкуруємо не тільки з каналами, а й із сайтами. Коли є щось резонансне, нам вдається зібрати максимум переглядів, які є в одеському сегменті соцмереж. Також показником є впізнаваність наших співробітників. Ведуча може сидіти в парку ввечері й перехожі її запитуватимуть, чи вона відпочиває після ранкового ефіру.

Фото: прес-служби НСТУ

 

 

 

 

Розмовляла Ольга Жук

 

 

 

 

Джерело: Детектор медіа

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s