Влада Ралко: про колекціонування, книгу «Чому в Україні є великі жінки-художниці» та дитинство

8 липня 2019 р.

Влада Ралко — українська художниця, роботи якої мало кого залишають байдужим. Тілесність, самоідентифікація та людина — головні теми, з якими працює Ралко вже більше 20 років.

У 2001 році отримала премію Всеукраїнського трієналє живопису та була учасницею понад 50 республіканських та міжнародних виставок.

 

Ми зустрілися з художницею та поговорили про її дитинство, колекціонування та поняття «кар’єра художника».

0C3D7BB0-B164-4761-B647-E8F47C5FRED491F copy.jpg

В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили про те, що в Україні дуже мало справжніх колекціонерів. Багато хто з них роблять «вкусовые поблажки». Які саме, на вашу думку?

Коли колекціонер тільки починає купувати мистецтво — яке начебто потрібно мати в зібранні — інколи він не витримує й бере те, що подобається йому особисто. Таке попускання — слабкість, що утворює прірву між улюбленим-красивим та актуальним мистецтвом, яке продовжує перебувати в паралельному просторі та наче відокремлене від усього.

Колекціонери не хочуть пускати до себе сучасне мистецтво та жити з ним близько. Я знаю таких, які купують хороші роботи, але не вішають їх на стіни, пояснюючи це тим, що сучасне надто серйозне для них.

Цьому інтерв’ю 5 років. Зараз щось змінилось? 

Справжнє колекціонування — велика відповідальність: людина залишає свій вибір, бачення мистецької ситуації чи творчості певного художника в історії. Зараз деякі колекціонери розуміють це, але мені не подобається надмірний історизм у колекціонуванні — я називаю його бухгалтерським, коли збирачі починають заповнювати лакуни в історії. Вони купують мистецтво з регіонів, додають у колекції імена, яких начебто не вистачає.

Я надаю перевагу особистому погляду. Колекціонер має діяти на власний ризик та розсуд: у нього може бути власне бачення мистецької ситуації та художників, він створює власну картину. Вона може бути дивною, неправильною, дуже особистою, але саме така історія мені цікава. Звісно, я маю на увазі не смакову прихильність, а власну позицію та особливий тип інтуїції, відчуття часу.

Кого, на вашу думку, треба зараз купувати? 

Нікіту Кадана, Андрія Сагайдаковського, Володимира Буднікова, Жанну Кадирову.

З якого моменту ви почали жити за рахунок художньої праці? 

Я не певна, що цей момент настав (посміхається). Бути художником — це власна відповідальність і ризик. Сьогодні купують роботи, а завтра ти живеш ще 2 роки лише за рахунок цих коштів.

Часом я роблю різні речі на замовлення, але вони пов’язані з моїм мистецтвом.

Останні роки у вас мало не кожен тиждень відкривається нова виставка. Чи можна сказати, що настав своєрідний пік вашої кар’єри? 

Мені це вже казали, але я не розумію, що таке кар’єра художника та як її можна окреслити. Я не пов’язую власні висоти чи перемоги з великою кількістю виставок.

Які у вас амбіції? 

Бути більш помітною в міжнародному контексті. Мені би хотілося вийти з українського простору. Для мене найголовніше — щоби моя мова не виснажилася й уникнути самоповторення. Останнє часто трапляється з художниками.

З яким би куратором в Україні ви би хотіли попрацювати?

Я завжди щаслива робити проекти разом із Валерієм Сахаруком. Також мені сподобалося співпрацювати з Костянтином Дорошенком.

0C3D7BB0-B164-4761-B647-E8F47GGGRC5D491F.jpg
0C3D7BB0-B164-4761-B647-E8FFRFR47C5D491F copy.jpg

Тільки один шлях — зробити щось таке, що буде необхідним для міжнародного контексту. Ми себе репрезентуємо, як українське мистецтво, але було б дивно побачити в серйозній інституції виставку французького чи німецького мистецтва.

Я не люблю, коли говорять «політичне», «феміністське» або «українське» мистецтво. Одразу це набуває такого вигляду, ніби українці й жінки попри національну та статеву приналежність ще й непогано малюють! (посміхається).

Тоді вам має не подобатися назва книжки «Чому в Україні є великі жінки-художниці». 

Тільки вчора її отримала. Документальна книжка, яка з жорсткою об’єктивністю відображає те, що відбувається у мистецтві України: безсистемність та травма радянського застою. Для мене «Чому в Україні є великі жінки-художниці» — це документ підтвердження відсутності ґрунтовної історії українського мистецтва.

Як налагодити систему мистецтва? 

Почати писати історію українського мистецтва. «Чому в Україні є великі жінки-художниці» відобразила те, що ми маємо на поверхні. У книжці ключовою є фігура Яблонської — яка безперечно працювала майстерно — але в мене вона викликає дуже багато запитань.

Яких, наприклад?

Соціалістичне мистецтво — це мистецтво, яке встановлювало безліч обмежень. Я розмовляла про це з Володимиром Будніковим (український художник та чоловік Влади Ралко — ред.) та питала його, як вони у свій час ставилися до того або іншого художника та  зрозуміла, що на той час інформації про міжнародне мистецтво майже не було, це була абсолютно закрита система.

0C3D7BB0-B164-4761-B6GRGE47-E8F47C5D491F copy.jpg

Ваше мистецтво ніколи не уникає незручних питань: особливо тих, що стосуються політики. Остання тенденція серед нових інституцій — уникати ідеології та політики. Чи правильно це?

Будь-яке мистецтво політичне. Навіть якщо воно не апелює до певних ситуацій або конкретних речей. Наприклад, натюрморти Джорджо Моранді: безвихідь, яка є в них, відчувається відразу, коли дивишся на його роботи.

Ми звикли пов’язувати такі поняття, як політика та ідеологія, але це дуже різні речі. Коли говорять про ідеологію в мистецтві, мені взагалі здається, що це неприйнятно. Мистецтво перевершує будь-яку ідеологію.

Ви читаєте критику про ваше мистецтво? 

Я сприймаю ці статті відокремленими від того, що я роблю. Мені самій дуже важко говорити про те, що вважаю своєю головною справою. Здається, що своїми словами та висновками я затуляю інші шляхи, якими можно зайти в мої роботи.

Якось писала статтю про те, з чого починається моя праця над окремими творами чи проєктами. Як приклад я наводила ситуацію сну: ідея знаходиться в одній площині, і коли ти її витягаєш у реальність, вона змінюється й часом дуже суттєво. Я опублікувала цю статтю та почула закиди, що «Ралко малює нічні кошмари». Я не можу передбачити всі інтерпретації.

Чи були інтерпретації ваших творів, від яких вам було незручно? 

Дуже кумедна замітка в пресі, коли я виставляла «Китайський еротичний щоденник» у галереї Гельмана. Тоді про нього не написав хіба що лінивий. У мене десь навіть лежить ця стаття, де написано «як це янголя може малювати таку гидоту».

0C3D7BB0-B164-4761-B647-E8EFFFF47C5D491F copy.jpg

Ви пам’ятаєте ключовий момент у своїй кар’єрі?

Тоді я відчувала це інтуїтивно, але зараз я знаю це точно: маленька серія робіт на папері 2000-го року, які я зробила у резиденції в Чехії. У мене закінчилися полотна, я взяла папір А4 і почала малювати, спочатку використовуючи олійну фарбу, що залишилася від великих полотен. Виставка цих аркушів, яку курував Валерій Сахарук, називалася так само – «Роботи на папері». Саме там вкорінені всі мої щоденникові серії.

Остання виставка, яка вас вразила? 

Це велика виставка Мирослава Ягоди у Львівській галереї мистецтв. Ніколи не бачила його в такому об’ємі. Окремий й чимось близький мені художник, робіт якого до цієї виставки, я майже не знала.

82B6C0EF-8555-49FFFRREBF-87E6-AA02250659D8 copy.jpg

Як вам працювати разом із Володимиром у резиденціях та над спільними виставками? 

Ми працюємо на різних поверхах (сміється). Ми обговорюємо роботи одне одного, але на певних етапах мовчимо, щоби коментарями передчасно не зашкодити процесу.

Окресліть теми, з якими ви працюєте.

Людина та те, як вона виживає в рамках системи — головна тема всієї моєї творчості. Я нікуди не можу піти від шрамів, отриманих із радянського дитинства.

Період Майдану був дуже відчутним у вашій творчості. 

На художника неможливо вплинути, якщо він цього не хоче. Майдан потужно промовляв про життя та смерть, про систему та ірраціональну частку, яка робить людину людиною — готовність ризикувати.

Що вас сформувало такою, яка ви є? 

На мене дуже вплинула родина. Там мене вчили говорити й обговорювати серйозні теми. Розмовляти не про побутові, а філософські речі. Навіщо є людина, навіщо їй жити, як ставитися до смерті, любові та де шукати сенс життя — всі ці розмови виводили мене на подальші роздуми.

 

 

 

 

 

Розмовляла Настя Калита

Світлини: Марія Павлюк

 

 

 

 

Джерело: SupportYouArt

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s