Тотальний The Pivnenko Experience

2 липня 2019 р.


©BogdanaPivnenkoViolin / Facebook

Інтерв’ю із заслуженою артисткою України, скрипачкою Богданою Півненко.

 

Заслужена артистка України, завідувачка кафедри скрипки Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського, філігранна скрипалька Богдана Півненко ціну собі знає.

Вона завжди в цейтноті: то навчи, то покажи, то зіграй. Правда, було діло, коли після чверть століття занять скрипкою, вона, дочка славетного українського художника Івана Марчука, “посварилася” з музикою, вирішила змінити життя і вступила до Київського національного економічного університету (колишній Наргосп) — захотіла… забути про інструмент.

А ще мало хто вистояв би за таких обставин: 26 березня 2008 року її чоловік Володимир Шульга (один із засновників мережі магазинів “Фокстрот”, №93 у списку партії “Наша Україна” і ключовий свідок у “Справі про отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка”) раптово і за дивних обставин помер просто у приміщенні Шевченківського райвідділу міліції. Майже рік рудокоса “Паганіні в спідниці”, як охрестили її журналісти, мусила давати собі раду, аж поки повернулися до неї душевні сили, відновилася внутрішня рівновага і знову спалахнула колишня жага життя.

Богдана Пивненко

BogdanaPivnenkoViolin / Facebook

Літня спека. О полуденній порі в одній з аудиторій кафедри скрипки Національної музичної академії України прохолодно. Співрозмовниця приязна й відкрита у спілкуванні…

— Як ви, Богдано, вважаєте: чому в Україні віками все тримається то на просвітниках, то на ентузіястах, то на волонтерах?

— Сумно, але такий, схоже, наш менталітет.

— Хто вас підтримав у глибокій депресії?

— Знаєте, виявилося, що мене оточує багато гарних людей. Та в першу чергу я вдячна гарному піяністові й диригенту, художньому керівникові ансамблю солістів “Київська камерата” Валерію Матюхіну. Після мого педагога-скрипаля Богодара Которовича Валерій Олександрович став другою важливою в моєму житті людиною. Повернувшись до життя, я зацікавилася тим, що погано знала, і почала грати сучасну українську музику. Завдяки Валерію Матюхіну невдовзі я познайомилася з усіма видатними вітчизняними композиторами, а згодом і співпрацювати почала.Разом ми видали фантастичну серію з дванадцяти дисків — “Антологія сучасної української музики”.

Їхній випадок підтвердив: до Ідеї слід дозріти. Так склалося, що свого часу молоду талановиту скрипальку й ансамбль солістів “Київська камерата” запросили до Чернівців. У тамтешній філії всесвітньо відомої фірми грамзапису Universal вони, на замовлення американських продюсерів, видали диски авторської музики Мирослава Скорика і Валентина Сильвестрова. Іншим було б досить, аби спочивати на лаврах, але не їм.

Одного разу Богдана Півненко і Валерій Матюхін з колективом записували чергову програму в Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України, а, повертаючись додому, раптом вирішили: чому ми самі не можемо записувати, видавати й продюсувати диски? Це при тому, що Богдана була вагітна первістком — сином Богданом. Швиденько вони накидали план “Антології сучасної української музики” — вийшло сорок платівок. І закипіла робота…

— Богдано, підтвердьте або спростуйте факт… У вересні 2012 року ви презентували диск “Мирослав Скорик. Концерти №1, 2, 4”.

— Так…

— То був перший в Україні альбом, записаний із симфонічним оркестром за часів Незалежности. Це правда, що під час запису маестро Мирослав Скорик страшенно хвилювався, а по закінченні студійної зміни приніс пляшку коньяку і сам її випив?

— Ну, ні… (Щиро сміється.) Сам він не випив, усі до неї приклалися. Адже то був фантастичний досвід. Потім усі концерти Мирослава Скорика записав скрипаль Андрій Бєлов. Але наш запис тих авторських концертів був першим. Мирослав Михайлович сумлінно відвідував репетиції, всі три зміни у Будинку звукозапису сидів поряд зі звукорежисером Андрієм Мокрицьким. Природно, висловлював зауваження, хвилювався. Може, тому з коньяком і прийшов… Гарна вийшла робота. Сьогодні, коли я стухаю той диск, мене переповнює щира гордість, що ми це зробили.

За фінансової підтримки першого чоловіка Богдана Півненко несподівано стала продюсеркою аудіопроєкту “Антологія сучасної української музики”. За таких обставин інша б мисткиня влаштувала би власний бенефіс: я — із тим-то, я — із тим-то… Але у виданих дванадцяти дисках тієї серії є платівки, де скрипальки немає…

Ось, до прикладу подвійний альбом із музикою Олега Киви, складений із камерних кантат, виконаних п’ятьма українськими співаками: Іриною Семененко, Людмилою Войнаровською, Ніною Матвієнко, Валерієм Буймістером і Денисом Вишнею. Ніна Матвієнко неперевершено співає там твори на вірші Тараса Шевченка і Павла Тичини!..

— Як для виконавиці класичної музики, ви, Богдано, смілива у форматах. Мене вразив ваш DVD “За горизонтом горизонт”: картини Івана Марчука, музика Валентина Сильвестрова, скрипковий виклад Богдани Півненко. Хто згенерував ідею?

— Ініціятором цього несподіваного експерименту виступив кінорежисер Олег Павлюченков, мій другий чоловік. Саме він допоміг мені вибратися з тієї глибокої депресії, що виникла після загибелі першого чоловіка, і розпочати нове життя. Він зробив цифрові світлини всіх татових картин і повністю відреставрував документальний фільм “Іван Марчук. Голос моєї душі”, знятий 1998 року режисером Олександром Ковалем на плівку. Тепер можна подивитися на YouTube у гарній якості.

— Окрім синтезу різних мистецтв і слайдшоу, в чому ще полягав експеримент?

— Олег експериментував із музикою, тому програма “За горизонтом горизонт” була у двох варіянтах: із музикою Мирослава Скорика і Валентина Сильвестрова. Спочатку проєкт планували під відкриття виставки живопису Івана Марчука в Національному музеї у Вільнюсі (Литва). Це був новий формат, який, утім, глибоко відповідає духу творчости Івана Марчука. Нам здалося, що виникне цікаве поєднання. Так і сталося.

— Що батько сказав, коли побачив?

— Йому сподобалося. Йому завжди цікаво, як хтось експериментує і пропонує свіжі ідеї, — шанує нові форми. Сподобалися й Олегові відеоінсталяції, де картини Івана Марчука літали й трансформувалися. Це йому співзвучно, бо не статично, а в русі, динамічно.

Більшість меломанів, котрі знаються на національній класиці, скажуть: Богдана Півненко — одна з самобутніх виконавців, які самовіддано пропагують сучасну українську музику. Разом із тим є приклади, коли солістка підтримувала виразно авангардові проєкти. Скажімо, спільний виступ із київським ансамблем Art Nova (“Нове мистецтво”), однією з основних ідей якого став синтез… несумісного. На пропозицію художнього керівника ансамблю Георгія Черненка вони виконали “Гуцульську рапсодію” для скрипки з ударними інструментами. Уявляєте, десять барабанщиків і Богдана з електричною скрипкою!

Не дивно, що народний артист України Валентин Сильвестров про вихованку сказав: “У Богдани є міра, є смак, є глибина, тому вона виглядає не як басейн у бетонних стінах, а як річка серед живої зелені…”

— Отже, торкнімося новацій… Сучасне скрипкове мистецтво на Заході вражає яскравістю форм. Мене, наприклад, на ганчір’я подер спільний виступ на женевському St Prex Classics Festival у серпні 2013 року британського скрипаля-віртуоза Найджела Кеннеді й французького акордеоніста Рішара Ґальяно. Просто розрив шаблона — виходила якась приджазована попмузика з періодичним цитуванням класики…

— Цікаво, але я не бачила. На жаль.

— Чи були у вас подібні проєкти, на кшталт The Pivnenko Experience?

— Одразу не скажу. Напевне, я просто іншого ґатунку виконавиця, котрій подобається оживляти музику сучасних українських композиторів; це не є моя імпровізація. Мабуть, це і є The Pivnenko Experience. Я зо два рази пробувала грати зовсім ультрасучасне. На початку 2000-х мені випало виконувати один твір Володимира Рунчака, тоді ще початківця. Довелося мені тоді й на скрипці грати, і на роялі, і навіть… співати.

— Богдана Півненко співала?!

— Так, співала… Був і інший приклад. Ми грали “Елегію печалі” для читця, скрипки, фортепіяно та камерного оркестру львівського композитора Олександра Левковича на вірші Іосіфа Бродского і Владіміра Набокова. Твір був написаний 1993 року на замовлення диригента Ґєннадія Рождєствєнского для Роттердамського симфонічного оркестру і присвячений еміграції. Українська прем’єра відбулася 2001 року в Києві у виконанні “Київської камерати” під орудою Валерія Матюхіна. Скрипка мала відображати емоційний стан віршів, відчувати наче душа поета… Це було набагато цікавіше, бо зі співом у мене… не дуже.

— Хотів би я почути вас у тому творі Володимира Рунчака.

— Ні-ні-ні, більше я таких експериментів не повторювала. Те, що вмію добре, — лише це тепер і намагаюся робити. Якщо не відчуваю, що вийде на висоті, то залишаю для того колеги, в якого це вийде краще. Наприклад, Концерт для скрипки й оркестру Володимира Зубицького надзвичайно віртуозний. На прем’єру я вийшла в чоботах і вишиванці, і це чомусь вразило всіх. Але це відповідало і самій музиці, і атмосфері прем’єри.

Тепер у неї є власний погляд на музичну педагогіку, підкріплений вагомими здобутками. Із чого все почалося? П’ять років тому вона зважилася викладати під впливом свого останнього педагога чудового скрипаля Бориса Громова, який помер рік тому, не доживши до свого 55-річчя. Побачивши, як викладач виховує маленького скрипаля, Богдана й собі вирішила спробувати, бо… трохи втомилася. Майже рік на всі її концерти приходила дівчинка, неодмінно дарувала м’які іграшки, аж поки зізналася: “Богдано Іванівно, я хочу у вас учитися”.

…Останні чотири роки Богдана Півненко, з-посеред інших вихованців, веде кількох маленьких учениць. Маргариті Почебут — вісім років, Сандрі Васильковій — десять, Олександрі Хмарі — 14. Нещодавно Сандра здобула першу премію на Міжнародному конкурсі “Львівський віртуоз”. Маргарита — лауреатка багатьох міжнародних конкурсів — з-поміж 15 інших кандидатів пройшла на престижний тритуровий конкурс, що відбудеться на початку липня в італійському містечку Сан-Віто-аль-Тальяменто, провінція Порденоне. А Олександра в свої 14 років вступила до Вищої школи музики в Лозанні.

— Світ змінився, змінилося трактування виконання — того ж таки Баха, наприклад. Борються два світогляди. В одних виконавців на першому плані увага до стилю, саме на неї в Старому Світі найбільше звертають уваги. В Азії, зокрема й в Україні, віддають перевагу техніці. Як ви для себе вирішуєте цю дилему?

— Ви натякаєте на те, що в сучасній академічній музиці тепер є дуже багато успішних “спортсменів”? Але це не означає, що вони — гарні музиканти. Знаєте, я з вами згодна. Сьогодні дуже високий середній виконавський рівень. У царині серйозної музики нині домінують азіяти, вони виграють майже всі конкурси в Европі. Я помітила, що нині з двох десятків учасників лише четверо — представники Европи.

— Здається, мають вони винятково феноменальну техніку…

— Та ні, різні з-поміж них трапляються виконавці. Щодо теми технарів, то, повірте, той стереотип вони вдало руйнують, бо в азіятів трапляються просто чудові музиканти. Колись над цим питанням я розмірковувала: чому наші й европейські виконавці не можуть у масі своїй так технічно довершено грати?

— Цікаво, якого висновку ви дійшли?

— Візьмімо, наприклад, китайців або індусів. Їх на батьківщині за мільярд. Уявляєте? Аби чогось досягти серед національних талантів, щоб вибитися в лідери, вони цілодобово мають землю рити: грати, грати, грати — до довершености. Це — по-перше. По-друге, там побутує культ поваги до старшого, а тим паче — до педагога: якщо Вчитель сказав — це постулат, ніхто ніколи не сперечатиметься, а ретельно виконуватиме всі настанови. Це наче підвалини східного менталітету.

— Є таке…

— А в нас усіляко заохочується і розвивається дитяча й підліткова індивідуальність. І кожен — особистість. Наприклад, є в мене учениця Саша Хмара. Хай що їй кажу, хоч що рекомендую — у відповідь чую: “Ну, можуть бути варіянти…”

У дитині ця педагогиня плекає не виконавця класичної музики, а особистість. Без особистости немає мистецтва, без мистецтва немає культури, без культури немає людини. Густішають часи, де легко отваринитися.

У чому полягає The Pivnenko Experience?

— Лише згодом я збагнула саму ідею: наше покоління має виховати нову плеяду юних виконавців, аби українська скрипкова школа залишилася на висоті. Тому останні події мене обурили: у рамках реформи освіти пропонується зменшити години в музичних школах і все перевести в площину самодіяльності… Обуреного листа я також підписала. Ініціятори тих перетворень, мабуть, не в курсі, що в Україну свого часу приїздив видатний, усесвітньо відомий скрипаль Ієгуді Менухін, який вивчав нагромаджений педагогічний досвід Одеської та Центральної спеціялізованих музичних шкіл-інтернатів, для того щоб започаткувати таку школу в Англії.

— Згоден, під приводом реформ знищуються самобутні речі, у цьому разі — ази професійної музичної освіти.

— Саме так! Ви збережіть те краще, що існувало, не треба вигадувати велосипед. Це моя особиста думка. Але власною педагогічною діяльністю я намагаюся тримати high lеvеl, бо без високої планки на міжнародні конкурси не вийти. Наприклад, Олександра Хмара прийшла до мене у п’ятому класі. За цей час вона виграла багато міжнародних конкурсів, але навчатись у мене вже закінчила, бо вступила до Вищої школи музики в Лозанні, кантон Во, Швейцарія. Взагалі, ви маєте рацію… Найважливіший для мене The Pivnenko Experience — створювати тих, ким пишатиметься Україна.

— Зізнайтеся, Богдано, мрієте створити власну скрипкову школу?

— Ні! За природою я консерватор, тому набагато важливіше — зберегти традиції. Коли я познайомилася зі своїм першим чоловіком, знаєте, чим Володимир Шульга мене підкупив? Він сказав: “Парфуми, машини і жінок я не міняю. (Сміємося.) Повір, буде по-різному, але нудно не буде”.

 

 

 

 

 

Розмовляв Олександр Рудяченко

 

 

 

 

Джерело: Дзеркало тижня

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s