Руслан Стефанчук, представник президента у ВР: Найбільш важливі і невідкладні зміни до Конституції повинні бути внесені протягом найближчого року

28 червня 2019 р.

Ексклюзивне інтерв’ю представника президента України у Верховній Раді, ідеолога команди Володимира Зеленського та партії “Слуга народу” Руслана Стефанчук агентству “Інтерфакс-Україна”

 

– 28 червня Україна святкуватиме черговий день Конституції. Ви говорили про те, що ті зміни, які постійно вносилися до тексту Конституції, фактично зробили його не повністю дієздатним. Чи плануєте ви щось з цим робити?

– Ми провели аналіз усіх останніх змін до Конституції. У нас близько 20 чи може навіть більше статей, які не мають кінцево-точної юридичної редакції. Саме тому на сайті Верховної Ради висить не парламентська редакція тексту Конституції, а редакція, яку вони отримали з Мінюсту. Вони не захотіли навіть на себе брати відповідальність за те, щоб розмістити той текст, який є. Тому що станом на сьогодні ми прийшли до ситуації, коли у нас немає єдиновірного юридично тлумаченого тексту Конституції.

Мова йде про зміни, скасування, повернення, відсутність єдиних підходів до формулювання статей, скасування і повернення попередньої редакції, яка дисгармоніювала з тим, що було. Оце результат не виваженої, не вивіреної і не спланованої роботи Верховної Ради, яка сьогодні призвела до того, що у держави, яке святкує День Конституції, немає просто єдиного уніфікованого тексту Конституції.

І питання сьогодні не лише в тому, що ми не маємо вивіреного тексту Конституції, питання в тому, що маючи один з непоганих текстів Конституції, у нас сьогодні немає реального механізму його втілення в життя. У нас є ціла низка питань, пов’язаних з наявністю цілої низки так званих декларативних прав, які просто проголошені, і фактично не мають механізму їх реалізації та захисту. З цим потрібно щось робити. Не шляхом скорочення цих прав, а шляхом запровадження механізму реалізації і захисту цих прав. Наприклад, права на освіту, медицину, на гідний рівень життя, навіть права власності. Є ще ціла низка інших прав і свобод, які гарантуються Конституцією, але не мають ані підтримки у галузевому законодавстві, ні захисту, ні необхідних матеріальних та процедурних норм, ні інституцій, які відповідають за реалізацію та захист цих прав.

Мені дивно, чому кожна реформа Конституції починається з того, що ми замасленими руками перебираємо тільки повноваження. Кожна зі змін стосувалася зміни повноважень органів державної влади, і жодна з внесених змін не стосувалася гарантії прав людини і громадянина. Всі копирсалися у розділах про президента, Верховну Раду. Розділ 2 Конституції ніхто не чіпав, і це неправильний підхід. Адже все починається з прав людини.

Крім того, у нас взагалі не проведений функціональний аудит держави, і не завжди зрозуміло, яка інституція за яку функцію відповідає. Тому в нас з’являються функції, які не притаманні президенту України, які не притаманні Кабінету міністрів, Верховній Раді. І це дає можливість не покладати конкретну відповідальність на конкретний орган.

Ми зараз хочемо це змінити. Я вже говорив з науковцями з Національної академії правових наук, Національної академії наук України. Ми хочемо відродити Раду з правової реформи при президентові України. І одним з перших питань буде проведення функціонального аудиту, хто за що відповідає.

Також визначити, яка модель і система буде найбільш притаманна для України, враховуючи її територіальне становище, національні традиції, світосприйняття, правову культуру. Я завжди кажу, що можна переписати найкраще законодавство Німеччини, але воно працювати в України не буде. Тому ми повинні взяти кращі правові традиції і помножити це все на особливість нашого правового сприйняття.

Я зустрічався з науковими установами і навчальними закладами при президентові України, щоб зрозуміти, чим вони займаються. Тому що ми хочемо на базі цього інтелектуального потенціалу отримати якийсь зворотній зв’язок, корисну дію, а не лише те, що вони готуються якісь речі для президента у вигляді аналітичних записок.

Ви будете приводити кожну з цих змін до Конституції у відповідність чи все-таки працювати над новим текстом Конституції?

– Чи будемо ми розглядати Конституцію України як нову – це ще питання дискусії. Тому що є декілька варіантів підходів.

Мабуть, приведення Основного закону до юридичної визначеності та взагалі до рамок здорового глузду все-таки не може тривати всі п’ять років каденції президента. Які часові рамки ви хоча б приблизно на це відводите?

– Я думаю, що найважливіші речі мають бути проведені в перший рік. Бо в цей перший рік ми, по-перше, маємо велику підтримку від народу України. По-друге, маючи напрацьовані механізми, у нас є можливість провести їх через Верховну Раду. І, по-третє, ми маємо можливість промоніторити, наскільки вони досягли своєї мети.

Загалом, завдання для наступної Верховної Ради я вбачаю в систематизації національного законодавства. Ми повинні вичистити те, що заважає, прибрати радянські рудименти, але при цьому не знизивши рівень соціального захисту громадян. Тому що ми можемо говорити про скасування, наприклад, Кодекс законів про працю чи Житловий кодекс часів УРСР, але все одно там є елементи соцзахисту, які мають бути гармонійно перенесені в нові закони. Але, звичайно, з цим старим треба прощатися.

До того ж, у нас дуже низький рівень законопроектування. У Верховній Раді переважна більшість законопроектів подається народними депутатами, але з них приймається лише 6%. Це теж для нас виклик. Ми повинні усвідомлювати те, що можемо тільки тоді мати якісний законопроект, коли будемо консультувати свої зусилля ще з початку ідеї. Ідея, створення законопроекту, проведення його по процедурі Верховної Ради, вихід, прийняття, підписання і моніторинг якості законопроекту.

Є одне з останніх рішень Конституційного суду, який визнав неконституційними низку положень закону про НКРЕКП, зокрема, щодо призначення та звільнення президентом членів комісії. Деякі юристи вважають, що це рішення може бути і прецедентом, і поширюватися на інші регуляторні органи, у формуванні яких приймає участь президент. Ваша позиція щодо цього?

– Це рішення – перший прецедент, ми всі його повинні дуже добре проаналізувати, і воно впирається в те, про що я вже говорив, – відсутність функціонального аналізу держави. Безперечно, були великі сумніви щодо цих повноважень президента. Конституційний суд видав рішення, що він не може цього робити. Ми повинні всі сприйняти це рішення, і думати тепер, як жити далі. Дійсно, є цілий ряд органів, по яким ми маємо сьогодні функціонально визначити – чи це є компетенція президента?

І ми готові до цієї дискусії. Бо розуміємо, які функції покладаються на президента. Це ст. 106 Конституції України. Ми повинні привести все це законодавство у відповідність до Конституції. Але аналогічно ми повинні привести у відповідність до Конституції і всі інші законодавчі акти, зокрема, щодо компетенції Верховної Ради, Кабінету міністрів, РНБО, Верховного суду, Конституційного суду, як ці гілки влади мають між собою взаємодіяти.

По тій же Верховній Раді ми можемо побачити, коли є окремі функціональні речі, які не входять до її компетенції, і по Кабінету міністрів, і по інших органах державної влади і місцевого самоврядування, коли ми говоримо про делеговані повноваження, які юридично мають дуже великі питання щодо правильності і неправильності. Ми повинні за кожною функцією застовбичити інституцію, за кожною інституцією закріпити відповідний рівень відповідальності.

Згадане рішення КС вступає в силу з 1 січня 2020 року. Тобто фактично залишається півроку, після чого рішення цих органів теоретично можуть бути визнані незаконними.

– Так, тобто у нас є період, коли ми маємо привести у відповідність всі ці речі, пов’язані з рішенням Конституційного суду.

Ще є питання щодо порядку змін до Конституцію. Бо якщо згадати референдум 2000 року, тоді все закінчилося на тому, що результати його не були імплементовані Верховною Радою України. І вже тоді виникало питання, чому Верховна Рада має затверджувати рішення, які були прийняті на референдумі. Як, з вашої точки зору, має вирішуватися це питання?

– Все впирається в те, що в Україні станом на зараз взагалі вихолощений механізм референдуму. Відомо, що Конституційний суд визнав закон про референдум неконституційним. Ми фактично позбавлені законодавчого механізму по імплементації волі народу в нормальні законопроектні ініціативи чи просто ініціативи. Щодо можливості користуватися тільки Конституцією України як нормою прямої дії, посилаючись на ст. 5 і на Розділ 13, теж є певні сумніви, хоча, в принципі, це також може бути як один з механізмів, тому що у нас гарантована пряма дія норм Конституції.

І тому мені здається, що дуже важлива задача полягає у розробці відкритого механізму, і ми вже фактично завершили новий законопроект про референдуми, зараз він на стадії обговорення. І друге – зробити ті запобіжники, щоб референдум не став для України злом. Ми маємо повчитися у тих же британців, як не допустити Brexit. Ми повинні закласти запобіжники у вигляді, наприклад, питань, які не можуть виноситися на референдум, питань, по яких рішення на референдумі приймаються кваліфікованою більшістю у 3/4 голосів.

Зараз це все розбирається і дискутується. Але те, що без референдуму ми не можемо говорити про цілковите фахове народовладдя в Україні, – це сто відсотків. Я розумію, що помилки будуть, вони у всіх є. Але якщо ми не навчимося відповідати за свій вибір, нація і далі буде у, так би мовити, патріархальному стані, буде очікувати, що хтось постійно має нею керувати. Ні. Адже історично народовладдя – це та річ, яка завжди була притаманна українцям. Можна згадати і ту ж Запорізьку Січ.

Питання прийняття рішень народом України є у нас в крові. І ми цим відрізняємося від Росії, від інших країн. До речі, я завжди говорю про те, що за 7 років до появи Цивільного кодексу Наполеона 1804 року у Франції в Україні був прийнятий Галицький цивільний кодекс 1797 року – перший цивільний кодекс світу. Так, тоді ця територія була під Австро-Угорщиною, але вона була першою, на якій діяв перший цивільний кодекс світу. І ми не можемо цього забувати. Історично, навіть під якою імперію ми б не були, ми мали якісь свої права. Це у нас в крові, і це потрібно враховувати.

На вашу думку, на референдум мають виносити весь текст Конституцію чи лише якісь принципи, принципові питання? Який підхід вам ближче?

– Я скажу свою особисту думку. Я би все-таки виносив принципові речі. Бо, як це можна побачити у Верховній Раді, у певному законопроекті дається три-чотири топові ідеї, а потім закладаються у нього кілька десятків мін, які цей законопроект в подальшому або “підривають”, або дають підстави Конституційному суду визнати його неконституційним.

Тому дуже важливо знайти розуміння по принципових речах. А далі, я думаю, що вже фахівці пропишуть ці процедури. Та ми не виключаємо, що якщо така буде воля народу України, то може на референдумі прийматися і весь текст Конституції в цілому. Питання ще в тому, який він буде за розміром.

Ви вже казали, що партія “Слуга народу” націлена на отримання однопартійної більшості у майбутній Верховній Раді. Та головне питання, мабуть, в тому, як буде забезпечуватися дисципліна під час голосування. Адже в Україні немає імперативного мандату і кожен депутат вільний при голосуванні.

Як і в будь-якій справі, тут мають бути батіг і пряник. Ми починаємо з пряника. І це не фінансові якісь речі тощо. Зараз я підключаю кращих фахівців із законопроектування, і у нас буде близько місяця тренінгу для всіх наших потенційних майбутніх депутатів про те, що таке законопроектування, які його стадії, які найбільш типові помилки, як проходить закон через Верховну Раду і які є нюанси на цьому шляху, які сфери компетенції парламенту.

Я розумію, що всі люди є фаховими в різних сферах, але законопроектування – це така кропітка справа, що можна бути, наприклад, сто п’ятдесят разів гарним медиком, але якщо ти не знаєш основ законопроектування, то тобі буде надзвичайно складно у Верховній Раді. Тому що це бюрократія, помножена на порядок. На превеликий жаль, зараз все це перекреслюється, і ми бачимо, що 90% законопроектів приймаються з негативним висновком Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, чого не повинно бути.

Мені здається, що ми повинні почати із загального навчання народних депутатів. Немає нічого трагічного в тому, що хтось не вміє писати законопроекти. Цьому всьому можна навчитися. Питання в тому, що якщо ти вмієш, але закладаєш туди якісь інші речі, які дають підстави зловживати цим правом, – це інша справа.

В Україні навіть не кожен юрист напише законопроект. Є свої особливості. І у нас в Україні, на превеликий жаль, ніхто не готує законопроектантів. А я взагалі переконаний, що, наприклад, магістерська юридична освіта повинна бути лише в двох категоріях: судді та законопроектанти. Тому що це найвищий рівень, вища математика в юриспруденції.

Друге, і це була принципова позиція і Володимира Олександровича Зеленського, і нашої партії “Слуга народу”, – ми запропонуємо чіткий механізм відкликання народного депутата. Ця система має працювати в Україні. Ви знаєте, що вже був внесений перший законопроект про кнопкодавство. Зараз ми завершуємо інший законопроект про депутатські прогули, про голосування за законопроект, у якому у депутата є конфлікт інтересів.

Звичайно, буде якесь питання і внутрішньофракційної дисципліни. Але ми також розуміємо і те, що можна хоч біля кожного поставити пристава, та якщо це людина неправильна, то ти ніколи нічого не зробиш. Ти можеш поставити хоч систему зі скануванням сітківки ока – нічого не буде. У багатьох парламентах голосують просто підняттям руки – і від цього демократія не стає меншою.

 

Яка у вашому законопроекті передбачається відповідальність за прогули депутатів?

Якраз в цей момент ми вперлися, і тому законопроект ще не вийшов. Я наполягаю, що це має бути кримінальна відповідальність. І вона має полягати не в штрафах, не в “посадках”, а в громадських роботах. Якщо ти не хочеш працювати і 25% свого часу представляти людей, будь ласка, йди на іншу роботу: помити вулиці, попіклуватися про хворих тощо. Є інша ідея, що все-таки це не може бути кримінальна відповідальність, тому що високий рівень криміналізації суспільства теж не є добрим. Ми зараз в дискусії. Але те, що відповідальність за прогули буде, – це однозначно.

 

Прогули депутата можуть стати причиною позбавлення його мандата?

Депутата неможливо позбавити мандата. Тому ми формуємо конструкцію через кримінальну відповідальність. Тому що підставою для позбавлення мандата є наявність рішення суду, яке вступило в законну силу. І саме тому я наполягаю, що це має бути кримінальна відповідальність, щоб разом з нею депутат автоматично втрачав і мандат.

Але я думаю, що в новій Раді ми це питання взагалі знімемо, тому що ми від імунітету перейдемо до функціонального індемнітету. Тобто це буде зняття депутатської недоторканності, крім тих питань, які є в інших країнах. Що, звичайно, депутата не можуть посадити за його висловлювання. За все інше – будь ласка. Якщо тебе зловили на місці злочину – питань немає.

Та це мають бути зміни до Конституції. Але ви розумієте, що будь-які зміни до Конституції – це мінімум рік. І тому зараз ми пішли іншим механізмом – через кримінальну відповідальність. Щоб вже мати можливість навести порядок в цьому.

 

Це стосується і мажоритарників також?

Безперечно. Усіх.

 

А як ви ставитеся до імперативного мандата?

Моє ставлення негативне до імперативного мандата, це моя особиста точка зору. Тому що його наявність перетворює парламент в акціонерне товариство. Бо якщо у тебе є певний відсоток голосів, то я не розумію тоді взагалі необхідності присутності 450 народних депутатів.

 

Так, але за пропорційної системи люди все-таки віддають голоси певній політичний силі.

Дійсно, це так. Та у нас, на жаль, система змішана. І я вважаю, що це велика прикрість. Мені там закидали мої ідеї про двопалатний парламент, але це міг би бути один із варіантів. Я не кажу, що кінцевим, але одним із варіантів. Поки ми його не продукуємо.

 

Все йде до того, що в новому парламенті ви будете владою, хоч з однопартійною більшістю, хоч з коаліцією. Які права, з вашої точки зору, мають бути в опозиції? Раніше була така практика, що опозиції віддавали, наприклад, посаду віце-спікера, бюджетний комітет, комітет з питань свободи слова.

Наш основний принцип – ми за сильну опозицію в Україні. Тому що конкуренція породжує якість, ми це розуміємо. Всюди, і в політиці також. Я глибоко переконаний, що опозиції мають бути віддані комітет зі свободи слова, посада віце-спікера, може йти мова і про бюджетний комітет, але це питання ще можна дискутувати, тому що десь таке є, а десь немає.

Загалом, ми налаштовані одним із перших прийняти закон про опозицію, адже це має бути в Україні. Ми повинні відроджувати культуру партійного структурування суспільства і партійної дискусії. Бо, на відміну від Росії, я вважаю, що парламент – це місце для дискусій. Але фахових, професійних і політичних дискусій. Жодних інших, ні сумочок, ні “Бріоні”, а саме фахових дискусій.

 

Очевидно, що ви, як ідеолог команди президента та партії “Слуга народу”, розумієте: незважаючи на 73%, отриманих президентом Зеленським у другому турі, все-таки країна суттєво розділена за поглядами, ідеологією. І ці парламентські вибори можуть зафіксувати, можливо, не таке значне, як раніше, але певне розділення в країні. Тому, можливо, прийшов час взагалі створити новий концепт України, адже тому, що було останні п’ять років, виборці дали свою оцінку на виборах. Тож якою має бути нова Україна?

Я би дав відповідь одним таким відсиланням до хорошого старого, хай і радянського фільму “Холодне літо п’ятдесят третього”. Там були останні слова героя Анатолія Папанова: “Так хочется пожить по-человечески”. От я вважаю, що ідея гідного та заможного українця повинна бути тією ідеєю, яка може об’єднати нашу націю. Тому що ми можемо сперечатися багато про минуле, про майбутнє, але якщо за 28 років ми не демонструємо економічного зростання в Україні, якогось духовного зростання…

Ми ж знаємо, що є піраміда Маслоу. І кожен рівень має свою ціну. Щоб перескочити з першого на другий рівень, треба, наприклад, 100 доларів отримувати. А щоб з другого рівня перейти на третій – 250 доларів, наприклад. Так ось державі вигідно тримати на рівні першого-другого рівня, щоб людина не переходила на рівень самовдосконалення, прагнення до можливості поділитися з іншим.

Наше завдання – все-таки вибудувати таку систему, яка би дала можливість, по-перше, задовольнити спрагу за справедливістю, і, по-друге, економічно вивести Україну на рівень, коли з’явиться той самий середній клас, який буде поважати себе за те, що він зробив. Тобто ми більше ставимо на економічні чинники плюс питання порядності у відносинах.

Це особисто моя думка. І мені здається, що вона найбільш повно може бути виражена в теорії української ліберальної економіки, яка б дала можливість вільного розвитку, заведення багатьох ініціатив, створення конкуренції між приватним і державним. Яка б дала можливість нам зменшити функції держави, але і повністю їх забезпечити. Дала б можливість економічних свобод, розвитку ринку, яка б дала гарантовані права людям, коли, наприклад, у нас є багато зараз людей, які отримують статус учасника бойових дій, а ті люди, які реально прийшли звідти, цього не отримують.

Це питання перепису населення і соціального аудиту. Ми повинні зрозуміти, чому в кожній облдержадміністрації умовно 50% інвалідів другої групи. Тому потрібно це все підняти, і людям, які реально цього потребують, забезпечити, а для всіх інших – підвести під цим риску.

 

Децентралізація – де її межа, коли вже починається загроза для територіальної цілісності держави?

Я взагалі за Україну з сильними регіонами. Я думаю, що межа повинна завершуватися там, де починаються питання про загальну втрату суверенітету, про територіальну здачу інтересів і про якісь речі, пов’язані з сепаратизмом.

Все інше регіони повинні отримати. Мати чіткий зрозумілий прозорий механізм економічного обороту, зв’язку з центром, скільки з бюджетування вони отримають і гарантії цих статей. Чітко розуміти, які права їм передаються, щоб не було сто п’ятдесят делегованих прав, що ми ж вам ПТУ передамо, і те передамо, і те передамо, і робіть, що хочете. Це неправильний підхід. Повинні бути чіткі зрозумілі правила гри для всіх, тому що країна починається з малої батьківщини, кожна мала батьківщина повинна продукувати міць країни.

 

Гуманітарна децентралізація можлива, зокрема, щодо мовного питання?

Взагалі, для мене питання мови не стоїть, бо я завжди говорю, що спілкувався українською ще за Радянського Союзу, коли на вулиці лише три родини спілкувалися українською, і одягав вишиванку, ще коли це було страшно, а не політично доцільно.

 

Але ж ви розумієте, що це питання будуть регулярно і постійно піднімати в новому парламенті певні політичні сили. Справа навіть не в законі про мову, бо це окрема історія. Питання навіть не в юридичних нормах, а в принципах.

Ми зараз аналізуємо ситуацію. Вже почалися розмови щодо ревізії закону про мову. Я проголосив загальний принцип, що ми будемо моніторити всі закони, і якщо якийсь закон не діє чи не досягає поставленої мети, то ми будемо разом з людьми всі ці питання вирішувати.

Якщо говорити про закон про мову, то є декілька позицій. Перша: державною мовою в Україні є українська мова, ст. 10 Конституції України. Від цього ми не відійдемо ні на крок. Друге: я переконаний, що ми повинні зробити українізацію достатньо м’якою. Я переконаний, що для українізації найбільше зробили не програми уряду, а серіал “Альф”. Тому що тільки в цьому серіалі ми отримали вперше зрозумілу, красиву, чисту українську мову.

Розумієте, коли ми будемо мати український софт, на який буде пільгова система підписки, будемо мати реальне зниження ціни для книговидавців, яких трохи поманили, а потім перекрили все, – тоді зможемо говорити, що українське буде розвиватися.

Подивіться: сьогодні в кінотеатрах люди із задоволенням ідуть на українські фільми та український переклад. Я вже не можу дивитися російський переклад, він якийсь кострубатий для мене. Наприклад, моя дружина спілкується російською і українською, тому що вона народилася в Польщі, а навчалася в російській школі. Але ми однаково дивимося українські фільми, український переклад.

Тому за мову треба воювати якістю, це особисто для мене основний пріоритет. Не заборонами, не утисками, а якістю. Коли український контент буде цікавіший, більш якісний, тоді ми отримаємо абсолютно інше ставлення. А держава має створити всі механізми для цього.

 

 

 

 

 

Джерело: Інтерфакс

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s