Євстратій Зоря, архієпископ ПЦУ: У Філарета незворотні вікові зміни

19 червня 2019 р.

Архієпископ Чернігівський і Ніжинський ПЦУ, заступник голови управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ Євстратій Зоря пояснив, чому почесний патріарх Філарет хоче скликати «Собор», чим це загрожує і до чого тут росіяни.

 

— Що відбувається в ПЦУ, наскільки вдалося створити помісну церкву?

— Орієнтуючись на дані соціологічних опитувань, більше половини опитаних громадян підтримують Православну церкву України. Переважна більшість за митрополита Єпіфанія, обраного предстоятеля цієї церкви. Що стосується парафій, то приблизно ми можемо порахувати близько 7000.

— Скільки переходів з Московського патріархату?

— Більше 500 громад за цей час оголосили про своє бажання увійти в православну церкву України. Зараз цей процес призупинився з кількох причин. Одна з причин — це те, що відчутно посилилася протидія з боку структур Московського патріархату.

Якщо раніше вони, скажімо так, не дозволяли собі нахабно, силовим способом протидіяти бажанням громад. То зі зміною влади все змінилося. Ось буквально менше двох тижнів тому в Крутах громада хотіла провести збори для переходу в ПЦУ. З Києва привезли автобус бандюків, які просто перекрили вхід в клуб, щоб не дати провести збори.

— А якщо говорити про патріарха Філарета, чому так сталося, що він заговорив про Київський Патріархат?

— Чому? Насамперед я для себе знаходжу одне логічне пояснення, яке вписується в те, що я бачив. Це незворотні вікові зміни. Патріарх настільки звик до певного перебігу подій, настільки звик до своєї виняткової відповідальності за те, що відбувається з церквою, як людина такого вже поважного старшого віку, йому вже 91 рік, він не сприйняв нову реальність.

Він вважає, що несправедливо був не допущений до того, щоб бути кандидатом на предстоятеля Єдиної церкви. Але така умова була Вселенського патріарха. Тому Томос видавав Вселенський патріарх Варфоломій і відповідно його умова була, щоб керівники церков, які очолювали їх до об’єднавчого Собору, не висували своїх кандидатур. Патріарх Філарет раніше на це погодився, а зараз передумав.

— Я не хочу нікого образити, але коли зараз починають говорити про патріарха Філарета, кажуть, що він вже похилого віку і, мабуть, у нього такі прояви…

— Я не медичний фахівець. Але думаю, що всі, хто спостерігає за цією ситуацією, можуть засвідчити, що і картина реальності, про яку говорить патріарх, і те, що ми бачимо в дійсності, не збігається.

Фото: Кошмал Віктор via Facebook

— Ну ось він каже, що зараз церква підпорядковується Візантії, грекам, а повинна була бути незалежною Українською Церквою.

— Це один з тих моментів, який просто з реальністю не має нічого спільного. Томос, який нам надано, в своїх основних пунктах нічим не відрізняється від Томосу, який надавали іншим церквам. Почесний патріарх Філарет хоче пояснити, чому він надалі, незважаючи на те, що він не був кандидатом на предстоятеля церкви і не обирався на цю посаду, повинен очолювати церкву. Тобто, не будучи обраним предстоятелем цієї церкви, повинен все одно її очолювати.

Він до речі так відкрито і говорить — «це ми будемо приймати, а це ми не будемо приймати», — хоча правильніше було б говорити: «Це я буду приймати, а це я не буду приймати». Так ось, Філарет був у 1995 році обраний третім патріархом Київським всієї Русі України предстоятелем Української православної церкви Київського патріархату. Але як плід об’єднавчого Собору, і Київський патріархат, і Автокефальна церква, і частина Московського патріархату об’єднали і утворили єдину церкву, яка є продовжувачем в юридичному сенсі для цих церков. І в цій церкві, в статуті, в її структурі немає патріарха. І тому той титул, який за Філаретом збережений, є почесний титул. Як ось, наприклад, у нас кожен Президент, залишаючи посаду, залишається довічно Президентом України.

Але він вважає, що зобов’язаний бути керівником цієї церкви. І для того щоб пояснити, чому він повинен бути керівником цієї церкви, каже, мовляв, «тому що я патріарх, а раз я патріарх, значить, є патріархат, а патріархат — це якась більш справжня автокефалія, а митрополія (ПЦУ) — це менш справжня автокефалія». Але вибачте, то що, Польська православна церква — це митрополія Константинополя? Або Чеська і Словацька церква — це митрополія Константинополя? Тобто ті церкви, які не мають статусу патріарших, вони не всі входять до складу Константинопольського патріархату і йому підпорядковані.

Більш того, якщо ми подивимося титули, то переважна більшість предстоятелів церков носять титули і митрополита, і архієпископа, і патріарха. Сам Вселенський патріарх одночасно є архієпископом Константинополя і Нового Риму. Грузинський патріарх іменується офіційно архієпископом Тбіліським, митрополит Сухумо-абхазької каталікоз патріарх всієї Грузії. Тобто не можна говорити про те, що раз церква зараз не має визнаного статусу патріархату, то це не автокефалія.

— Скажіть, будь ласка, він говорить, що не було об’єднавчого Собору, але є документ і його підпис під цим документом. Як з цим бути?

— Це мене найбільше вражає. Вражає винахід такого поняття, як ситуативне рішення. Так ось тому, що я бачу і чую з ЗМІ, це самий вражаючий момент. Коли йдеться про те, що цей документ, який він підписував і рішення, які були прийняті помісним Собором Київського патріархату перед об’єднавчим Собором, це було ситуативне. Інакше, як каже патріарх, нам би не надали Томос.

Мені важко навіть, чесно кажучи, говорити про те, якби це можна було простіше назвати. Але, наприклад, якщо б я хотів позичити у вас гроші і пообіцяв би віддати з якимось відсотком через місяць. Ви мені дали грошей, але після закінчення місяця, ви запитаєте борг, а я скажу, що не віддам. Ні відсотки, ні гроші не віддам. «Ну так ти ж обіцяв!». — «Це була ситуативна обіцянка». Тому факти суперечать тій картині, яку ми чуємо з вуст патріарха Філарета.

Фото: Кошмал Віктор via Facebook

— Коли я читаю ці новини, мені здається, що російські пропагандисти стоячи аплодують цим речам.

— Не знаю, як вони аплодують, але я бачу, що цитують, і чим далі, тим більше цитують саме російські джерела. Для них будь-який скандал, будь-який поділ, будь-яка суперечка — це радість. Тому що в одному з останніх інтерв’ю Філарет висловлює думку, що Православна церква України повинна боротися з Константинополем так, як наші мужні воїни борються проти Путіна на Сході. То у мене виникає питання, навіщо ми 30 років зверталися до Константинополя і просили надати автокефалію, надати Томос.

— А скільки разів зверталися?

— Ой, я можу сказати, що збилися з рахунку. Тут вже краще в роках говорити. У 1989 році, коли тільки почався рух за відродження автокефалії, тоді посилали тодішньому ще патріарху Константинопольському Димитрію телеграму про відродження автокефальної церкви, ось з тих пір це було регулярно.

Православ’я по суті групується коло двох центрів. Константинопольського Вселенського патріархату і Московського патріархату. Тобто в реальній картині світу ми повинні розуміти, що помісна Українська церква ще повинна пройти процес визнання іншими помісними церквами, має відбутися ще багато внутрішньої роботи з об’єднання православних в Україні. У цих умовах оголосити, що ми будемо боротися не тільки проти Москви і проти Константинополя, все одно, якби Україна зараз сказала, що ми будемо боротися і проти Росії, і проти Євросоюзу.

Зараз, коли Константинопольський патріархат є потужним союзником української церковної автокефалії, і завдяки його праці, завдяки роботі Української церкви, завдяки роботі держави, це питання просувається, оголосити Константинополь ворогом, з яким треба боротися… Боротися за що? За титул патріархату, який у православній церкві ніякого особливого наповнення, крім почесності не несе.

— Останнє запитання. Скажіть, на 20 червня скликається так званий Собор — чи є підтримка Філарета в церкві? Як ви прогнозуєте, що буде відбуватися?

— Перше, помісний Собор Української православної церкви Київського патріархату відбувся 15 грудня 2018-го. Існує постанова помісного Собору, згідно з яким Київський патріархат припинив своє окреме існування, шляхом об’єднання і приєднання до створюваної православної церкви України. Тобто, ніякого помісного Собору Української православної церкви Київського патріархату скликано бути не може.

Можуть бути зібрані ті збори, яким буде присвоєно таке ім’я, але нічого спільного зі статутною діяльністю Української православної церкви Київського патріархату це не має. Другий момент, якщо ми візьмемо сам статут Київського патріархату, як він діяв на 15 грудня, в розділі «Помісного Собору» і в розділі «Патріарх» чітко зазначається, що помісний Собор скликається патріархом разом зі Священним синодом. Статутом Київського патріархату патріарх не наділений правом одноосібно скликати Помісний Собор. А тільки з Синодом.

Фото: Православна Церква України via Facebook

Це зібрання, яке збирається на 20 червня, також не має нічого спільного з цими нормами, оскільки синоду Київського патріархату не існує. Практично всі члени синоду, крім двох, патріарха Філарета і митрополита Білгородського Іосафа Шибаєва з Росії, категорично не підтримують цих ідей. Фактично, крім російського митрополита Іоасафа, який сам росіянин, громадянин Росії, і тих шести громад в Білгородській області з російських місцевих — підтримки немає.

Подумайте, російський митрополит раптом став головним захисником Київського патріархату! Головним борцем і будівельником за незалежну українську церкву, перебуваючи в Росії. Вже один цей факт змусив би будь-яку людину, яка розмірковує над майбутнім церкви, задуматися.

 

— Чому ж так не відбувається?

— Помісний Собор — це зібрання делегатів. Делегованих єпархіями, там чітко вказано, представники кліру і мирян єпархії, монастирів, духовних навчальних закладів. Наскільки мені відомо, людей, які повинні взяти участь у цих зборах, ніхто не делегує. Тобто патріарх просто запрошує, приходьте. Кого вони представляють? Яким чином вони делеговані? Відповіді немає.

Це нагадує той форум інтелігенції, який був проведений патріархом 11 червня. Серед них, наприклад, один відомий міжнародний аферист, який російською мовою, з таким яскравим московським акцентом розповідав про Київський патріархат патріарха Філарета. Сидів у президії у патріарха і представляв українську інтелігенцію. Так ось, буквально напередодні патріарху було вручено звернення української інтелігенції, майже 100 підписів, дійсно з відомими іменами людей, які мали і мають безпосереднє відношення до витоків української автокефалії, до Київського патріархату, і просили не робити цих речей. Але патріарх цього не чує.

Патріарх зараз порівнює ситуацію, яка склалася, з 1992 роком. І каже, що ось, тоді, все мене зрадили, всі відійшли, я залишився один, з єпископом Яковом, але побудував великий Київський патріархат. Нібито так буде і зараз. Спочатку ми будемо маленькою церквою, а потім ми все одно виростемо, тому що правда на нашому боці.

Але насправді ситуація 1992 року і нинішня кардинально відрізняються. Тому що в 1992 році патріарх, тоді митрополит Філарет, залишившись в меншості, відстоював соборні рішення. Все було за правилами. І Собор 1-3 листопада 1991 року, який відбувся в Києво-Печерській Лаврі, де були якраз представлені всі архієреї, делегати від кліру і мирян, від монастирів, духовних навчальних закладів, прийняв рішення про автокефалію.

І тому принципова різниця в тому, тоді йшлося про свободу церкви, яку мало хто захищав, то зараз церква намагається захистити свою свободу від того, хто цю волю хоче відкинути заради втілення свого власного бачення.

 

 

 

 

 

 

Розмовляв Максим Бутченко

 

 

 

 

 

Джерело: Нові часи

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", ПЦУ

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s