Юлія Кириченко: Президент тут ні до чого

18 червня 2019 р.

Згідно з соціологічним опитуванням групи «Рейтинг», 88% українців виступають за те, щоб парламентські вибори відбулися не в жовтні, а таки в липні, як визначив Президент України Володимир Зеленський у своєму указі про розпуск парламенту. При тім 63% українців – дві третини – вважають, що вибори мають відбутися будь-що 21 липня, навіть якщо Конституційний Суд визнає указ Зеленського неконституційним.

 

Нагадаємо, минулого тижня КС розпочав слухання у справі про конституційність указу Президента. Дебати КС у перший день були відкритими, наразі ж судді перейшли в закритий режим роботи.

Отже, на тлі сплеску електоральної підтримки до чинного Президента дві третини українців висловлюють згоду заплющити свої очі на очевидне ігнорування закону. Суспільні настрої готують нам вогненебезпечну суміш із двох інґредієнтів – народної любові та готовності замінити «поганий закон» на «добрі наміри». Наразі це звучить усе ще майже невинно. Але чи не часто ми бачили подібне в історії? Чи не забули, чим воно досить-таки часто закінчується?..

Експертка з конституційного права Юлія Кириченко відповідає Z на питання про перебіг процесу в Конституційному Суді, про юридичні «коники» Володимира Зеленського і про загрозу авторитаризму.

 

«В ПЕВНИЙ МОМЕНТ НАРОД ВИХОДИТЬ ЗА МЕЖІ ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ»

 

–  Пані Юліє, як ви оцінюєте заяви українських політиків – а, власне, йдеться про Юлію Тимошенко – про те, що рішення Конституційного Суду щодо указу про розпуск ВР можна не виконувати? Або виконувати якось лише частково?

– Я довго борюся за підвищення правової культури в Україні, у тому числі серед політиків. Коли лідери великих політичних сил дозволяють собі підривати авторитет судової влади, то такі заяви насправді підривають легітимність державності. Насамперед, це є безвідповідально і дуже загрозливо для суспільства. Ми бачимо, що в Юлії Тимошенко є підтримка виборців, тому вона як політичний лідер мала би зважати на верховенство права і конституційний порядок в нашій країні та уникати таких політичних заяв, які очевидно підривають авторитет не лише судової влади, а й держави.

Чесно кажучи, це навіть на межі… Не скажу, що на межі злочину, але точно на грані підриву державності. Рішення Конституційного Суду є обов’язковими і їх мають виконувати всі. Ці положення є рівними Конституції. Юлія Тимошенко мусить це розуміти.

 

– Чи можна такі заяви сприймати як сигнал того, що Конституційний Суд схиляється до варіанту визнати указ Президента неконституційним?

– Думаю, що та частина процесу в Конституційному Суді, яка була відкритою – особливо питання від суддів КС, – дозволяють говорити про те, що є юридичне, конституційне обґрунтування на користь визнання неконституційності указу. Тому і з’являються такі заяви.

 

– Дехто з політиків передбачає, що рішення КС буде «половинчастим». Тобто указ буде визнано неконституційним, але його муситиме дезавуювати сам Президент, або ж Центральна виборча комісія муситиме приймати рішення про зупинку виборчого процесу. То чи можливе таке рішення КС, яке не буде ані «так», ані «ні»?

–  Стовідсотково в рішенні буде вказано, чи указ конституційний чи неконституційний. Можливо, буде варіант, що в КС не набиратиметься 10 голосів за будь-яке рішення, і тоді ми просто не будемо мати ніякого рішення до дня виборів 21 липня. Але «половинчастий» варіант із «наполовину конституційним» указом – такого бути не може.

Що є можливим? Не відкидаю, КС оголосить указ неконституційним – але виникнуть питання, що треба робити далі. Це не стандартна ситуація, подібні речі не врегульовані: указ про дострокові вибори визнано неконституційним – а як його виконувати, коли певні правовідносини вже відбулися, ЦВК уже розпочала виборчий процес, вже з’явилися суб’єкти виборчого процесу? Питань багато.

Конституційний Суд має повноваження висловити свою позицію в тій частині, як виконувати рішення. Але я не візьмуся прогнозувати, чи вони будуть зазначати порядок виконання свого рішення, чи залишать це на розсуд інших органів, для прикладу, Центральної виборчої комісії. Можливо, в рішенні буде пункт з зобов’язанням парламенту побудувати правовідносини в ситуації, коли вибори не відбудуться. Але, зазначу, Президент тут взагалі ні до чого.

Фактично, найбільше питань постане перед Центральною виборчою комісією, зокрема щодо грошей: як повернути гроші (йдеться про заставу для участі в виборах, – Z), що робити з уже відкритими рахунками?

 

– …і що робити з кандидатами?

– З кандидатами, які вже зареєструвалися на виборах, проблем не буде. Вибори просто не відбудуться. А от правовідносини, пов’язані з грошима, – тут уже складніше.

 

– Як ви оцінюєте якість дискусії у Конституційному Суді? Викликає певний подив, що дебати вийшли далеко за межі коаліції. Судді дебатують не лише про склад коаліції, а й про те, як формується уряд, про виборчу систему, торкаються майже філософських питань про те, яка різниця між «існуванням» і «діяльністю» – словом, зайшли дуже далеко.

– Ні, вони не зайшли далеко. Можливо, це виглядає так з пересічної точки зору: неконституціоналістам здається, що це не зовсім по предмету. Але в сфері конституційного права мають значення всі деталі, зокрема й те, за якою виборчою системою сформовано парламент. Бо це відповідним чином пов’язане з тим, як будувати коаліцію.

Дуже багато питань накопичилося через те, що, на жаль, після 2014 року ми не провели реальної конституційної реформи і, зокрема, не вирішили от цих проблемних моментів. Тому судді, на мій погляд, цілком логічно ставили свої питання, щоб з’ясувати всі обставини справи і розібратися достатнього для того, щоб ухвалити справедливе рішення.

– Дійсно, КС дуже глибоко розбирав обставину із виборчою системою. Але яким чином виборча система пов’язується з суто формальним питанням – чи є 226 голосів?

–  У 2004 році на рівні Конституції було закріплено політичний суб’єкт – парламентську більшість. Цей суб’єкт виписаний у нас як коаліція депутатських фракцій. Наголошу: фракцій.

Чому з’явилися фракції? Тому що в перехідних положеннях змін до Конституції було написано, що наступний склад парламенту обирається за пропорційною системою. Відтак всі народні депутати мали входити у фракції і в нас мали бути лише фракції. Тому було цілком очевидно, що парламентська більшість формується шляхом приєднання фракцій.

У 2014 році, після Революції гідності, ми знову повернулись до редакції Конституції 2004 року, але не повернули виборчої системи [пропорційної]. І пішли на парламентські вибори вже з законом про вибори народних депутатів часів Януковича, який передбачав змішану виборчу систему: половина депутатів обирається до Верховної Ради в багатомандатному окрузі, половина – в одномандатних.

Ось і суть проблеми.

Як вчинити Конституційному Суду, якщо половина парламенту формується за мажоритарною складовою і не має стосунку до фракцій? Невже вони не мають права формувати парламентську більшість? Хіба вони мають різний статус із народними депутатами, які зайшли через фракції? Виходячи з конституційних принципів парламентаризму, так бути не може.

Тому все це треба дослідити і відповідним чином дати відповідь, спираючись на конституційні принципи – і розподілу влади, і вибору.

(Примітка Z: Сторона Зеленського виходить із того, що чисельність коаліції слід обраховувати за актуальною сумою депутатів фракцій, котрі входять у коаліцію. Натомість автори подання до КС відстоюють тезу, що народний депутат залишається членом коаліції, допоки він не подав індивудальної заяви про вихід із більшості, наприклад, у тому випадку, коли вийшов із власної коаліційної фракції. Голова ВР Андрій Парубій передав до КС установчі документи коаліції з підписами депутатів-засновників, а також набір заяв про вихід із більшості. Натомість сторона Зеленського вважає, що апарат ВР мав надати актуальний список депутатів коаліції). 

 

– Під час слухань у КС часто згадували одне з попередніх рішень Конституційного Суду на тему коаліції – рішення про так званих «тушок». Саме це рішення дозволило Януковичу вихоплювати із інших фракцій окремих депутатів і в такий спосіб сформувати коаліцію, яка й допомогла йому узурпувати владу. Чи зараз виправдано покликатися на те рішення? Чи є воно адекватним до реалій?

– Рішення Конституційного Суду є обов’язковим, воно не скасовується. Чи є воно адекватним до реалій? Конституційні положення, які діяли тоді, залишаються чинними і сьогодні.

Дійсно, в той момент рішення Конституційного Суду було вкрай дискусійним. Сьогодні, коли в нас з’являється мажоритарна частина, воно, навпаки, вже більшою мірою враховує конституційну дійсність і є більш виправданим.

Бо, для прикладу, є народні депутати, які могли йти по мажоритарці. А їхня партія до парламенту взагалі не пройшла. Невже для того, щоб створювати більшість, їм обов’язково треба зраджувати свою політичну силу [і входити в іншу фракцію]? Очевидно, ні.

 

– Яким є найслабкіше місце в аргументах Президента та Адміністрації Президента щодо рішення розпустити Верховну Раду?

– Указ Президента взагалі не містить аргументації. Щодо письмової аргументації, яку вони подали в Конституційний Суд, то ми її ще не бачили: всі матеріали справи опублікують тоді, коли буде рішення.

Я не можу оцінювати аргументацію на підставі виступу Президента в суді, тому що цю промову не можна оцінювати як юридичний виступ сторони в процесі – він таким не був. Треба зазначити, що Президент порушив процедуру розгляду справ в Конституційному Суді. Оскільки він перебував там як відповідач, то, згідно з процесом, мав принаймні висловити свої контраргументи після того, як народні депутати назвали аргументи щодо неконституційності указу. Це був суто політичний виступ, його неможливо аналізувати юридично.

Хотілося б підкреслити, що Президент як голова держави, як гарант Конституції мусить з повагою ставитися до конституційного процесу. І розуміти: якщо він прийшов на процес, то він має виконувати процесуальні норми, зокрема закону України про Конституційний Суд.

Якщо ж узяти аргументи представника Президента, то найслабша, на мій погляд, сторона – це доведення того, що парламент протягом місяця не виявився спроможним сформувати коаліцію. Зокрема, твердження про те, начебто відсутність коаліції є загальновідомим юридичним фактом. Серйозні рішення не можуть будуватися на конструкції «юридичний загальновідомий факт».

 

– Як ви оцінюєте той політичний аргумент, який використовує Зеленський, – що парламенту не довіряють люди?

– Це дійсно так – довіра низька. Але в нашого Президента немає повноважень достроково припиняти повноваження парламенту з політичних мотивів. Ці повноваження не дискреційні, тобто вони не є такими, що можуть здійснюватися на власний розсуд. Вони виникають у Президента тільки в певні моменти – конституційні випадки.

Буває, у президентських республіках голова держави наділений правом розпустити парламент з політичних мотивів. Натомість у нас парламентсько-президентська республіка, у Президента таких прав немає. Навіть якщо йдеться про 1% довіри.

 

– Чи суспільні очікування тиснуть на КС?

– Звісно, Конституційний Суд існує в суспільстві. Він відчуває цю позицію.

Скажу, напевне, не дуже популярні речі… Ми мусимо розуміти, що в певний момент народ виходить за межі правового порядку. Можемо згадати собі важкі для людства часи – режим Гітлера, який прийшов до влади на підставі того, що його підтримувало все німецьке суспільство. За допомогою інструменту референдуму він узурпував владу. Він мав дуже високу підтримку, в той час, коли інші інститути переживали низький рівень довіри. І саме завдяки цьому постала кривава диктатура.

Треба розуміти: роль державних інституцій є дуже важлива. Це буває складно, це, буває, не подобається суспільству… Треба проявляти стійкість, треба тримати механізми державної влади в конституційних межах.

 

– Тобто пріоритетним інтересом суспільства, якщо об’єктивно, передусім є інституції і правила, аніж виконання волі народу?

– Саме так. Верховенство права – найважливіше. Понад те, воля народу – вона завжди за справедливість. Зрештою, верховенство права – це справедливість. Але справедливість у демократіях – це, перш за все, процедура.

Звісно, було б несправедливим, якби ми з такою довірою до Верховної Ради ішли, наприклад, на пролонґацію повноважень парламенту. Але подумати: липень чи жовтень?.. Чергові вибори в жовтні ніяк не забирають і ніяк не впливають на бажання народу змінити своїх представників у парламенті.

 

– Як ви загалом оцінюєте нормотворчу діяльність Президента Зеленського? Вже було кілька указів, коли він здійснював кадрові ротації шляхом внесення змін до старих указів. Він призначив головою АП особу, котра підлягала люстрації… Зрозуміло, що тут все визначається політичною доцільністю. І сам Зеленський досі перебуває в логіці політичної боротьби, розкрученої маховиком президентських виборів. Але чи легко політику зупинитися і сказати: «Все. Відтепер суто за законом»?

– Президент іще з дня вступу на посаду, 20 травня, мав би зрозуміти, що він уже не кандидат у Президенти, а голова держави, гарант виконання Конституції України.

Наша політична система передбачає, що роль Президента – аполітична. Він має представляти все суспільство. Він виконує свої функції, але не належить до жодної гілки влади. Зокрема, він має повноваження виконати роль crisis-менеджера в тому випадку, коли дійсно є потреба в дострокових виборах, через виникнення політичної кризи.

Ми дійсно бачимо, що Президент цього не усвідомив. Взагалі, дуже загрозливо, що багато його указів супроводжуються… не сказати, що порушенням закону, але очевидним нехтуванням закону.

Пояснення його команди, пана Рябошапки, про те, що положення закону «Про очищення влади» можна не враховувати, тому що справа розглядається в Конституційному Суді… Пробачте, це ж очевидні речі: поки КС не визнав закон неконституційним, то закон чинний і діє презумпція конституційності. Якби не це, то взагалі б не існувало ніякого конституційного порядку. Кожна гілка влади могла б казати: «Це положення перевіряється на конституційність – ми не будемо його виконувати». Очевидна маніпуляція!

Ситуація зі скасуванням указів про призначення – актів індивідуальної дії – це вигадка не цього Президента, а, на жаль, винахід ще з часів президентства Ющенка. Я думала, це вже ніколи не повернеться, а воно повернулося. Насправді це дуже руйнівний підхід для правового порядку. Існує процедура призначення на посаду, існує процедура звільнення – ніде не прописано можливості скасування призначень. Цей акт уже виконався, людина вже працює. Виходить, в той період вона не працювала? Що робити з її діяльністю?.. Юриспруденція цього, звісно, не дозволяє.

 

– Отже, ми маємо небезпечний мікс із небажання виконувати закон і гігантської підтримки суспільства. Наскільки наша держава стійка для того, щоб не провалитися в авторитаризм? Чи є лінії, які переступати не можна? Здається, що запобіжників нам не вистачає…

–  По-перше, зараз дуже сильний запобіжник – це Конституційний Суд України. Почекаємо на його рішення і подивимося, наскільки він справляється з цим завданням.

Чи існує загроза [авторитаризму]? Так, я бачу таку загрозу. Особливо за риторикою новообраного Президента про те, що вони будуть вирішувати багато питань на референдумі. Я нагадаю, що зараз немає закону про всеукраїнський референдум. У мене є питання, яким чином вони це робитимуть.

Іще й звучать тези, що винести на референдум можуть навіть нову Конституцію… У новій Конституції може бути і авторитаризм, і народ це підтримає…

Чи, для прикладу, питання: «Ви за мир?» Або за певний формат відносин із країною-агресором? За певний формат відносин із окупованими територіями? Це дуже загрозливі тези, особливо в умовах, коли використовується інструмент референдуму. Дуже часто якраз диктаторські режими маніпулюють референдумом.

Які запобіжники? Перший запобіжник – це судова гілка влади і Конституційний Суд.

Іще один запобіжник – парламент. Наразі Президент має велику підтримку, і, очевидно, заведе до Верховної Ради велику кількість депутатів. Але це ж не люди, які дійсно перебувають у його політичній силі. Це є люди, які ввійдуть у парламент під певним брендом, черговим швидким політичним проєктом. Чи будуть вони працювати в інтересах Президента, якщо він дійсно захоче авторитаризму? Як на мене, це важливий момент.

 

Юлія Кириченко – керівниця проєктів з питань конституційного права Центру політико-правових реформ. Членкиня ради «Реанімаційного пакету реформ». Працювала помічницею голови Верховного Суду, консультанткою управління правової експертизи секретаріату Конституційного Суду, консультанткою судді КС.

 

Розмовляв Володимир Семків

 

 

 

 

Джерело: Збруч

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s