Іван Малкович, видавець та поет: Ми залишаємося піратської країною

16 червня 2019 р.

Поет і видавець Іван Малкович в ефірі Радіо НВ розказав про книжкову справу в Україні, піратство, комікси та українську мову.

 

Україна вже стала справжньою книжковою державою. Я вже про це колись казав, що ще кілька років тому один посол однієї з великих світових держав казав мені, відвідавши Мистецький арсенал, що «ви подивіться, це вже подібне на книжкову державу». Бо були тільки довгий час у нас книжки для дітей, історичні, художня література, а тепер, надто коли менше возять книжок з Росії, з’явилися і нонфікшен, і інженерія, природничі науки, з медицини. […] Це все переклади на українську мову, тому що колись перекладні книжки наукові завозили з Росії, і вони оплачували права закордонні, і цього було ніби досить. А тепер вже українські видавництва, видавці можуть дозволити собі купувати права, бо вони знають, що ця книжка буде куплена, або вже не буде інша перешкоджати, російська. Це все логічно.

Лісів багато, вони вивозяться бозна-куди і бозна на що, а своєї паперової галузі немає. З друкарськими машинами це важче. Це ціла велика точна галузь, те, що зараз пропонує Німеччина, інші країни. Ми не зможемо з ними змагатися, бо це столітня традиція. Але свій папір ми можемо мати. І ясно, що неприємно, що ці гроші за папір ідуть в інші країни, вони би могли осідати в Україні. А паперу дуже багато купують, оскільки видають все більше книжок. Тобто це би працювало на нашу економіку. І ще донедавна і тепер ще потроху, здається, папір іде з Росії. І ми іноді, коли нема паперу, то доводилося купувати, змушені були. Бо якщо це перед якимось Книжковим Арсеналом чи Форумом видавців, нема, паперу нема. Ну, тепер вже цього фактично немає, тепер і картон вже не ввозять. Ясно, що мучать докори сумління! Я намагався цього не робити, але просто ти не маєш вибору.

Зараз вже книжкова справа може приносити зиск. Хай він не порівняний з іншими країнами, де ціни на книжки набагато дорожчі, як я вже сказав, але ціни на друк книжок у нас приблизно такі, як в Європі. Багато європейських вже видавництв друкують на кількох наших фабриках. І перфектні книжки. Тобто вони друкують і в Китаї, і в інших країнах — Гонконг. Тобто виробництво книжок недороге, а ціни на книжки там дуже дорогі, вони більше заробляють. Тому наші менше заробляють, що ще менші ціни. І слава Богу, що вони менші. Але всі потрошку заробляють, і видавництв більшає. Можливо, що такі, як я, ми колись були королями і купували всі наші книжки, такі величезні наклади можна було. А тепер трохи менше, але ж читачів збільшується потроху. А видавництв збільшилося, і кількість книжок набагато більше.

В Україні авторське право геть не дотримується. І ми ще і далі залишаємося піратською країною щодо книжкових видань. Можливо, тому не така вигідна ця справа. Хоча ми свого часу, вже давніше, ми робили інтерактивні такі красиві книжки як Снігова Королева, які мали перемогу в світі. Але це такі значні вкладання грошей. У нас є умовне видання, яке ми робимо тут в Україні і продаємо, але в нас права на наші книжки купили на сьогодні 23 країни світу. І вони купують ці права і видають у своїх країнах своїми мовами. Але дуже важко контролювати. Дуже гарний є китайський ринок, тому що вони купують дуже багато книжок.

Ми зараз зробили нове видання, я зробив нову редакцію Ярослава Мельника Далекий простір, ця книжка не так давно завоювала премію ВВС як найкраща книжка. Це чудовий твір, глибокий. Він у Франції отримав дві нагороди, і одну з них дуже-дуже важливу, її присуджують книгарні самі, бо вони бачать, хто читає. Це дуже престижна премія у Франції. Там Le Monde, всі, писали про нього, десь 20 рецензій були, всі центральні газети про цей роман Ярослава Мельника. Він живе в Литві, але він себе маркує як українського письменника. От він приїжджав зараз на презентацію. Ми перезапустили цю книжку. Я би радив його обов’язково прочитати. Ви будете вражені. Особливо кому подобаються такі метафоричні мислення, як Оруелл, це книга-метафора.

Я не дуже люблю комікси. І в нас є видавці, які спеціалізуються на коміксах. Навіть і наші ровесники, є багато, хто любить комікси. Я колись приїхав у Франкфурт, пам’ятаю, років, може, з 12 ще, коли я вперше побачив японські видавництва, там був величезний у них стенд, і там на 80% були комікси. Я був шокований. І це в них частина читацької чи то вже читацько-глядацької культури такої. А тепер ці Виммельбухи, де просто немає слів, а книжки картинки, це для маленьких дітей. Є вже романи такі, цілі величезні у вигляді коміксів. Я розумію, що варто би про Шевченка мати якусь таку не те що легковажну книжку, а така справді по-сучасному подана повістинка

[Новий український правопис] дуже збалансований, дуже демократичний. Там єдина зміна така серйозна, що ми будемо писати пів’яблука окремо. Це така для мене суттєва різниця. Воно віддає належне, що ці слова вживалися в українській літературі і вживаються багатьма людьми, і хай буде і так. Тобто воно просто дає йому підставу таку правописну правову, що можна писати і так, нічого страшного немає. Я взагалі не побачив там якихось страшних змін.

У минулі роки потроху закривали бібліотеки, і це дуже печально. Я думаю, що краще змінити бібліотекаря, аніж закривати бібліотеку. На ту ж саму зарплатню бібліотекарі є такі, що вони дива творять. У них є найкращі книжки, вони пишуть видавництвам, вони нам дошкуляють, але щось ми даємо просто як благодійну допомогу іноді. Держава багато закуповує книжок. Вони, правда, до села не доходять. Дитячих сільських бібліотек лишилося всіх десь коло 900 тільки. Це дуже мало. Але книжок держава, дуже добре, що закуповує, але закуповує мало. По тисячі, найбільше півтори тисячі. А в нас бібліотек все ж таки є ще десь до 15 тисяч.

Я й зараз чую про можливі атаки на закон про мову. І це все дуже тривожить. Мені би хотілося, щоб наші молоді, які приходять до влади, щоб вони не повторювали якихось штампів, нав’язаних Москвою нам. Адже у нас в Україні на щастя, на превелике щастя, дивом зберігся найдавніший Буквар української мови, який писали упродовж тисячі років. І цей буквар — це графіті на стінах Софії Київської. І я, власне, навіть думав, щоб і видавництво, може, профінансувало таку екскурсію. Тому що в цій Софії Київській це просто наш скарб, наше щастя і всі докази того, що українська мова існувала тисячу років тому. Навіть академік російський Рибаков, коли його питали «Як розмовляли в древньому Києві?», він казав: «Ну як? Ну, приблизно так, як зараз в околицях Києва і розмовляють». Там багато живої мови.

 

 

 

Розмовляв Сергій Рахманін

 

 

 

Джерело: Радіо НВ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Малкович Іван

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s