Дмитро Христич, український хокеїст: З Вейном Грецкі грали в гольф

11 червня 2019 р.

Дмитро Христич протягом 12 сезонів прославляв нашу країну в найсильнішій клубній хокейній лізі світу – НХЛ. За цей час двічі зіграв у Матчах всіх зірок ліги та заробив більше 15 мільйонів доларів. З київського «Сокола» Христич поїхав у «Вашингтон Кепіталс». У «Лос-Анджелес Кінгс» українець виступав в одній трійці з легендарним канадцем Вейном Грецкі. У «Бостон Брюїнз» двічі судився з клубом. А в «Торонто» його знав в обличчя майже кожен житель цього канадського міста. Легендарний ветеран розповів Укрінформу про свої контракти, закулісну кухню НХЛ і суди з «Бостон Брюїнз».

 

6 МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ ЗА ТРИ СЕЗОНИ

– Дмитре, на правах новобранця в 1990 році курс молодого бійця в «Вашингтон Кепіталс» проходили?

– На одній із перших загальнокомандних вечерь пожартували з мене, словака Петера Бондри і мого ексодноклубника по «Соколу» Михайла Татаринова. Наприкінці вечері, коли ми трохи розслабилися, один із жартівників заліз під стіл і намазав наше взуття кетчупом. Окрім нас, «ощасливили» масажиста і генерального менеджера клубу. На мені тоді були «ганчіркові» кросівки, тому все просочилося на шкарпетки. Був страшенно невдоволений. Але, як потім зрозумів, це були ще квіточки. Ви б знали, як одноклубники знущалися над масажистом. На одну з зустрічей у ресторані хлопець захопив із собою поліетиленові пакети, які під час вечері надів на ноги. Під час трапези масажист посміхався, мовляв, ніякі кетчупи мені тепер не страшні. Але як тільки він трохи розслабився, з його ніг стягнули пакети – і знову рясно намазали взуття кетчупом.

– У ті роки взагалі в НХЛ жартували душевно.

– Якось у день матчу хлопці організовано вирушили на сніданок. Там був шведський стіл. Яким же було здивування хлопців, коли після сніданку їхні туфлі виявилися в томатній пасті. Вони ніяк не могли зрозуміти, як це сталося. Розгадка ж виявилася простою – один штатний гуморист заліз під шведський стіл – і намазував пастою взуття всіх, хто до нього підходив.

– Давайте поговоримо про більш серйозні речі. Податки в США ранили в самісіньке серце?

– Я тільки рік застав, коли вони були ще «божеськими» – близько 30 відсотків. Потім їх підняли. 38 відсотків від зарплати потрібно було віддавати в казну держави. Ще 7-10 відсотків – у казну штату, на території якого розташована твоя команда. Плюс 20 доларів у день відраховується в касу профспілки гравців.

– Куди йшли гроші, що відраховувалися до профспілки гравців?

– Акумулювалися на персональних рахунках хокеїстів. Коли закінчив грати, мені їх повернули. Щоправда, все одно довелося заплатити за них податок. Тому що коли ти здаєш гроші, ця сума вираховується з податку. А коли повертаєш, за них треба заплатити. Чесно кажучи, за 12 сезонів у НХЛ у всіх нюансах податкових законодавств США і Канади так і не розібрався. Там складні розрахунки. Наприклад, коли ми грали виїзні матчі, якийсь невеликий відсоток від зарплати повинен був іти в штат, де проводилася гра. Тому що ми заробляли гроші завдяки матчам на цій території. Найчастіше у гравця ліги є людина, яка досконально знає заокеанську податкову систему і допомагає хокеїстові робити повернення або перерахунок податків. Пам’ятаю, мені доводилося підписувати рахунки на 10-12 сторінок – так багато було відрахувань.

– Сезон у НХЛ триває трохи більше півроку. А зарплата нараховувалася за 12 місяців?

– Угода передбачає виплату грошей за шість місяців, під час яких проходить саме першість. Навіть якщо контракт підписується на п’ять років, все одно зарплата нараховується тільки протягом ігрового півроку. За цей час хокеїст повинен відкласти собі гроші на відпускні місяці.

– У вашій заокеанській кар’єрі було два суди. Ви подавали позови на свого роботодавця «Бостон Брюїнз» із вимогою збільшити зарплату. У 1998 році у вашому контракті вже фігурувала цифра з шістьма нулями?

– Так, у мене якраз закінчився мільйонний контракт із клубом. Я вважав, що заслуговую на два мільйони доларів за наступний сезон – попередній відіграв на рівні. «Бостон» був згоден розщедриться тільки на 1,3 млн. Довелося судитися. Суд виніс рішення на мою користь – мені присудили 1 800 000 доларів.

– Ставлення з боку «Бостона» після програного клубом суду не змінилося?

– Не дуже. Всі ці суди пояснювалися одним простим словом «бізнес». Клуб зацікавлений платити якомога менше грошей своєму працівникові. А працівник хоче якомога більше грошей вибити зі свого роботодавця. Той судовий розгляд згадую й досі. Там тебе спочатку піднімають до небес, а потім опускають на грішну землю. Коли слово дається адвокату хокеїста, ти немов витаєш у хмарах. Із подивом дізнаєшся, що є ледь не кращим гравцем у всій лізі. Але коли після перерви слово надається юристу клубу, все відразу змінюється. Мимоволі сам собі ставиш запитання: «Якщо вони про мене такої думки, навіщо взагалі за них виступаю?».

– Суддя, який приймає остаточне рішення, розбирається в ринку хокею?

– Ні. У нього є дані про зарплати інших гравців ліги зі схожою статистикою. І є гнучка шкала. Нерідко судді зупинялися на чомусь середньому між вимогами клубу і гравця.

– Через рік ви знову судилися з «Бостоном». І там вже була трохи інша історія. Двічі в одну річку не входять?

– Справа не в цьому. Суддя знову виніс свій вердикт, який більше влаштовував мене, ніж клуб. Я вимагав 2,5 мільйона доларів за майбутній сезон, суд постановив, що Христич гідний двох мільйонів. Але «Бостон» із цим рішенням не погодився і просто відмовився від мене. Причому в НХЛ у клубів є своя «шайка» – свого роду виконавчий комітет. Я був першим, хто двічі поспіль подав до суду на свій клуб із приводу заробітної плати. Клубам це не сподобалося. Вони домовилися мене трохи «виховати» – щоб інші хокеїсти не брали з мене приклад у майбутньому.

– Рекомендували іншим клубам відмовитися від послуг Христича?

– Не зовсім. Там були складні правила гри. Якщо клуб давав гравцеві-відмовникові 80 відсотків від тієї зарплати, яка йому була присуджена арбітражним судом, клуб не повинен був платити за нього ніякої компенсації попередній команді хокеїста. З «Торонто» я підписав трирічний контракт на 6 мільйонів доларів. Тобто, ця умова дотримувалася. Але в першому сезоні отримав тільки 700 тисяч доларів – це зробили для того, щоб «Торонто» якось розрахувався за мене з «Бостоном». Я не хвилювався – в «Торонто» мені пояснили, що виплатять за три роки 6 мільйонів – так чи інакше. І клуб виплатив мені 5 300 000 за два наступні сезони.

450 ТИСЯЧ ЗА БУДИНОК

– Агенти – трохи болюча для мене тема. Тому що перший агент, виходець з СРСР із канадським громадянством Віталій Шевченко мене неслабо кинув. Він досі десь переховується. Я йому все, що належало, заплатив – 10 відсотків від своєї зарплати. А потім поміняв агента – знайшов юриста, який був згоден працювати за п’ять відсотків. Шевченко сильно образився. Потім знову до мене примазався. Мовляв, давай знову дружити. Позичив у мене грошей – і пропав. Багато? Досить для того, щоб не рахувати його людиною.

Останні роки, взагалі, виплачував агенту 2,5 відсотка. Причому агент був солідною людиною, який мав свій офіс і зареєстровану фірму в Торонто. І з ним ніяких проблем не мав.

– Ви виступали за чотири клуби НХЛ. До якого з них найбільше прив’язалися?

– Пригадую з теплотою кожен клуб. «Вашингтон Кепіталс» був першим. Там відбулося моє знайомство з Америкою. В цілому провів у цій команді 7 років. У «Лос-Анджелесі» було цікаво пограти разом з Вейном Грецкі. Та й взагалі, пожити пару років у місті ангелів – непогана справа. І за результативністю був там серед лідерів. У Бостоні навколо мене була сформована боєздатна трійка нападу. Команда грала на високому рівні, і до самого хокею відношення було зовсім іншим, аніж, скажімо у Вашингтоні. А в Торонто хокей взагалі був найпопулярнішим видом спорту. Там усі молилися на команду. Нас усіх знали в обличчя. Навіть на тренуваннях були камери, журналісти, телебачення.

– У Вашингтоні інтерес до хокею був на порядок нижчим?

– Пам’ятаю, наступного дня після гри «Кепіталс» відкриваю місцеву газету «Вашингтон Пост». Спочатку на спортивній сторінці мова йде про американський футбол і бейсбол, потім баскетбол – НБА, далі якийсь лакросс і про спорт у коледжах. І тільки в самому кінці – невелика замітка про те, що ми виграли в Нью-Йорку. Хоча на наші домашні матчі в Вашингтоні приходили по 7-10 тисяч глядачів. У Торонто ж новини про виступ команди завжди були на перших сторінках навіть неспортивних газет.

– Свій перший будинок купили у Вашингтоні?

– Пару років знімав квартиру. Потім за 450 тисяч доларів купив у передмісті Вашингтона  будинок – спеціально підбирав житло ближче до заміської тренувальної бази. Тільки-но добудував до нього підвальне приміщення – з більярдом, столом для пінг-понгу, баром і телевізором з великим екраном, як мене обміняли в Лос-Анджелес. Тому в майбутньому з покупкою житла більше не поспішав.

– Коли гравця обмінюють у ході сезону в іншу команду, новий клуб йому оплачує житло?

– Оплачує протягом шести місяців. Я це пройшов, коли мене обмінювали з Торонто назад до Вашингтона. Немає ніяких проблем і з переїздами – клуб все це бере на себе. Ти тільки повинен назвати дату і час. Приїжджає машина, всі твої речі вантажать і перевозять на нове місце проживання.

– У Бостоні теж не зважилися на покупку квартири?

– Купили будинок у Нью-Гемпширі – це за дві години їзди на машині від Бостона. Це вже було ініціативою моєї колишньої дружини-американки Ейрін. Там хороша природа, озера.

В ГОСТЯХ У ГРЕЦКІ

– З Вейном Грецкі в Лос-Анджелесі грали не лише в хокей?

– В одній трійці зіграли близько 40 матчів. Але мені більше запам’яталася гра з Вейном у гольф. Якось після тренування він зібрався з друзями в гольф-клуб. Я поїхав разом із ними. Гольф-клуб знаходився недалеко від його будинку. Він запросив нас до себе в гості.

В Америці й Канаді гольф і тоді вже був дуже популярний. Вважаю, гольф і хокей – сумісні види спорту. Тому що в перший грають влітку, а в другий – узимку.

– Ви навіть якось брали участь у чемпіонаті України з гольфу, який проходив у… Словаччині.

– Це було на початковій стадії розвитку гольфу в Україні, коли в нашій країні ще не було необхідної інфраструктури. Зате тоді поєднав корисне з приємним – зустрівся з колишнім одноклубником по «Вашингтон Кепіталс» Петером Бондрою. У нього цікава історія. Петер народився в Луцьку. Через три роки його батьки повернулися до Чехословаччини. Бондра довго не міг отримати паспорт. У молодіжну збірну Чехословаччини його не запрошували, бо у Петера було радянське свідоцтво про народження. У молодіжну збірну СРСР не запрошували, тому що жив у Чехословаччині. Так що його зірка цілком могла і не зійти. Петеру допоміг випадок – у Словаччину прилетів один із американських скаутів, який мав намір переглянути групу словаків. Він і побачив реактивного Бондру. Тільки тоді Петеру вирішили питання з оформленням паспорта – і незабаром він полетів за океан.

ДОВІДКОВО:

Дмитро Христич народився 23 липня 1969 року в Києві. Грав на позиції лівого нападника.

Виступав за «Сокіл» Київ (1985-90), «Вашингтон Кепіталз» (1990-95, 2001-02), «Лос-Анджелес Кінгз» (1995-97), «Бостон Брюїнз» (1995-97), «Торонто Мейпл Лівз» (1999-2000), «Металург» Магнітогорськ (2002-04). Двічі брав участь у матчах «Всіх зірок НХЛ» (1997, 1999). Зіграв 811 матчів в НХЛ. Виступав за збірні СРСР і України. Чемпіон світу-1990. Працював асистентом у тренерському штабі збірної України (2010-13).

 

 

 

 

Розмовляв Максим Розенко, Київ
Фото – з особистого архіву Дмитра Христича

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s