«Я – детектив!» – піаніст Сіпріан Кацаріс шукає забуту музику, грає Моцарта і Бетховена, а також виконує українські народні пісні

4 червня 2019 р.

1 червня відкрився V Міжнародний фестиваль класичної музики Odessa Classics. Організатори підготували насичену і цікаву програму заходів до ювілею. Відкрився фестиваль виступом кіпрського піаніста з Франції Сіпріана Кацаріса. У день концерту нам вдалося поспілкуватися з музикантом про роль і відповідальність художника в наш час, забуту музику та дізнатися, як це – бути «громадянином світу».

 

У літаку я познайомився з жінкою-професоркою в сфері досліджень івриту з Парижа. Вона везла з собою до Одеси 26 людей із Франції. Через непорозуміння всі вони думали, що сьогодні ввечері відбудеться концерт Робі Лакатоша у філармонії, і вони збиралися його відвідати. Після того як виявилося, що концерт завтра, вона вирішила привести їх усіх до Оперного театру, щоб подивитися мій виступ. Я просто хотів сказати, що я привожу 26 людей із Франції на відкриття вашого фестивалю!

Чудово! А як щодо вас? Що ви знали про Одесу перед тим, як приїхати?

У 60-х і 70-х роках люди з усього світу купували записи та відвідували концерти таких видатних музикантів, як Давид Ойстрах та Еміль Гілельс. Потім з’ясувалося, що вони народилися в цьому прекрасному місті. Я можу запевнити вас, що завдяки цим музикантам Одеса стала всесвітньо відомою. У ті часи я був маленьким хлопчиком і завжди дивувався: звідки походить це дивне ім’я? Воно нагадувало мені назву твору, який написав один грецький музикант. Відтоді ім’я вашого міста залишається в моїй голові завжди.

А що ви знали про сучасну історію України, її сучасних музикантів?

Нічого, коли ще був молодим. Пізніше мені стало цікаво досліджувати музику, і я відкрив ім’я українського композитора Сергія Борткевича. Я дізнався, що він залишив свій дім після революції 17-го року, і з того часу його ім’я в Радянському Союзі заборонили і забули. Я був абсолютно вражений якістю його музики. Вона має в собі дуже потужну слов’янську душу. Ці слова зазвичай використовуються для опису музики Чайковського, Рахманінова, Римського-Корсакова, Шопена.

Я вважаю, що Борткевич міг би стати більш впізнаваним у світі, якби його ім’я не було забуте тут. Тож я почав дослідження його музики та врешті-решт випустив збірку Best of… Коли я показав його Elegie своїй хорошії подрузі, відомій японській піаністці, що живе в Парижі, вона була в захваті від неї і виконувала потім багато разів.

Я бачу в українській музиці слов’янську душу, що здатна дуже глибоко торкатися людей. Пам’ятаю давно, коли хор Червоної Армії виступав у Парижі, неможливо було знайти квитки. Люди люблять таку музику. Це просто щось настільки глибоке і тепле, що переносить вас до іншого духовного світу.

Чи знали ви що-небудь про фестиваль Odessa Classics?

Я знаю, що це досить молодий фестиваль, що йому п’ять років. А Олексій (Ботвінов – прим. авт.) робить просто фантастичні речі! Відбір, поєднання та різноманітність програми досить незвичайні. Це об’єднує любителів музики з різними смаками. Ми завжди говоримо, що музика є універсальною мовою та що вона об’єднує людей, і це факт. Як художникам та музикантам нам дуже важливо усвідомити цю величезну відповідальність у цьому шаленому світі й на цій шаленій планеті. Особливо після винаходу ядерної бомби. До цього ми воювали мечами або рушницями, і от вже 70 років перебуваємо під дамокловим мечем.

Тепер один божевільний може все зруйнувати. Якщо ми можемо зробити свій внесок через мистецтво і музику і показати людям красу з великої літери «К», якщо ми можемо зробити так, щоб люди забули свої щоденні турботи і протягом 1 години і 30 хвилин розвинулися духовно, – тоді відбудеться щось правильне.

Я завжди думаю про такий важливий фактор у житті, як комунікація. Як на мене, це універсальний інструмент для вирішення проблем. Видатний американський філософ Рон Хаббард одного разу сказав, що мистецтво є найвищим рівнем комунікації.

Це слово, що узагальнює якість спілкування. Так само, як і лікар, що знімає біль за допомогою ін’єкції, художник, виконуючи свою роботу добре, також здатен принести полегшення.

Ви знаєте, я краще послухаю того музиканта, який припускається помилок, але робить все можливе, щоб спілкуватися через свою музику з аудиторією. Якось у Парижі я чув виступ Гілельса, що грав третю сонату Шопена і помилявся в кожному третьому рядку. Але щось відбувалося, і люди в залі були в захваті.

Ви пам’ятаєте той момент, коли полюбили класичну музику?

Мої батьки емігрували з Кіпру до Камеруну в Африці, щоб розпочати свій бізнес. Коли мені було три з половиною, вони купили піаніно моїй старшій сестрі. Інструмент притягував мене, як магніт. Відтоді я знав, що стану піаністом.

Так звана «класична музика» – це не частина уявної, залежної від часу моди. Вона абсолютно безсмертна, як будь-яке велике творіння людства. Одного разу автора опери «Фауст» спитали, чи вірить він, що буває «мала» чи «велика» музика? «Ні, я тільки вірю, що вона буває хороша і погана», – відповів він.

Особисто мене дуже приваблює фольклорна, особливо слов’янська та латиноамериканська музика.

Але класична музика ніколи не помре. Коли хтось каже мені, що він нічого не знає про класичну музику, я кажу, що він не повинен знати «щось». Ви або відчуваєте її, або ні.

У мене немає улюбленого композитора. Коли я граю чиюсь музику, я щиро думаю, що він найвеличніший з-поміж інших. Коли я граю музику Борткевича, я шкодую, що він не такий відомий, як Рахманінов.

Пам’ятаю, я записав трьох Моцартів: відомого всім, його батька та сина – Франца Ксавера. Я впевнений, що якщо б він не носив імені свого батька, він був би набагато більш визнаним. У його музичній біографії є ​​багато цікавих фактів. Наприклад, він був одним із тих, хто винайшов жанр «меланхолійний полонез». Цей твір нагадав мені полонез Шопена, але найцікавіше, що син Моцарта написав цю музику задовго до Шопена. Те ж саме з Шубертом. Він міг мати якісь духовні зв’язки з ними, перш ніж вони навіть почали писати музику! Тому, коли люди говорять, що Борткевич багато чим нагадує їм Рахманінова, важливо пам’ятати, що в нього, окрім того, був яскравий особистий стиль і забарвлення.

Моцарт для мене – як ангел. Він є уособленням чистоти, невинності, правди з великої «П». Бетховен – він як революція, реагує на несправедливість у суспільстві. Це часто помітно в його музиці за акцентами. А потім раптом він стає дуже тихим, об’єднувальним. Кожен композитор має свої особливості, але спільним знаменником є ​​неймовірно висока якість їхньої творчості. І це ніколи не помре.

Я знаю, що у вас є власний лейбл, що називається Piano 21. Як ви бачите його місію і цілі?

Він називається Piano 21, тому що я створив його на початку ХХІ століття, у січні 2001 року. Я не мав мети заробити гроші. Навпаки, я знав заздалегідь, що втрачу їх чимало. Моя мета полягала в тому, щоб бути абсолютно незалежним у виборі творів, які я хотів записати, щоб поєднати відомий репертуар із невідомою або забутою музикою.

Ось чому я випустив цілий компакт-диск Борткевича, так само як і колекцію мексиканської романтичної фортепіанної музики. Я хотів бути незалежним від великих лейблів, які завжди хочуть записувати якусь певну музику.

Тепер я готую новий божевільний проект – п’ять компакт-дисків із музикою Бетховена, що поєднує оригінальні відомі твори, а також дуже рідкісні. Сподіваюся випустити його перед Різдвом.

Як вони знаходяться? У вас є якась дослідницька група, що шукає записи?

Я сам собі детектив! Завжди ходжу по численним антикварним лавкам у Парижі, а також відвідую бібліотеки по всій Європі. Там завжди можна знайти щось цікаве і рідкісне.

Яка головна річ, якої ви намагаєтеся навчити, коли проводите майстер-класи? Крім технічних навичок.

Але технічні навички також важливі. Моя остання професорка була також однією з найвідоміших піаністок у світі. У 50-х роках вона зробила успішну кар’єру в Східній Європі. Вона казала мені, що працівник повинен виконати роботу, перш ніж художник зможе виразити себе. Деякі технічні питання можуть бути вирішені досить легко, якщо лише показати студенту, як правильно працювати з ними.

Ви сказали, що приїхали з Кіпру. Дитинство пройшло в Камеруні, а потім – життя у Франції. Як ці три різні особистості живуть разом? Ви виражаєте їх у своїй музиці?

Я відчуваю себе абсолютним громадянином світу. І поки ви ставили це питання, я зрозумів щось, про що не думав раніше – музичні виступи в різних місцях на Землі допомагають мені відчувати себе ще більшим громадянином світу. Колись я виступав у Шеньчжені на фестивалі, організованому проектом Belt and Road. Тоді я вперше включив у програму музику з 25 різних країн. Тепер я думаю, що це шоу також було моїм внеском до світу. Прямо перед концертом у Шанхаї в 2005 році я вивчив одну китайську композицію для фортепіано і виконав її для слухачів.

Які, на вашу думку, цінності мають бути властивими громадянину світу?

О, це дуже просто! Основними цінностями для себе як громадянина світу я вбачаю:

1) повагу до різномаїття і розбіжностей, неважливо політичних, расових, релігійних чи філософських;

2) повагу до традицій та цінностей того місця, в якому ти перебуваєш;

3) толерантність і відсутність намагання нав’язати власні погляди.

Пізніше, під час виступу, Сіпріан вразив слухачів композицією «на біс». Він виконав «Пісню про рушник» Платона Майбороди, яку почув у виконанні хора, коли летів в Україну. Мелодія так сподобалася піаністу, що він попросив у хористів ноти, аби вивчити композицію і завершити нею концерт-відкриття фестивалю.

 

 

 

 

 

Розмовляв Саша Населенко

Фото: Саша Населенко

 

 

 

 

 

Джерело: Opinion

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s