Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу: Суд у Гаазі – це звуки майбутнього трибуналу над російськими політиками

6 червня 2019 р.

Міжнародний суд ООН у Гаазі почав слухання щодо порушення Росією Конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та про заборону всіх форм расової дискримінації. Слухання присвячені попереднім запереченням Російської Федерації. Перший раунд усних аргументів відбувся 3 та 4 червня.

Спочатку виступала РФ. Вона намагається довести, що справа, яку ініціювала Україна проти Росії 16 січня 2017 року, є поза юрисдикцією Міжнародного суду ООН. Звинувачення України щодо агресії, постачання зброї на Схід, збиття МН17, окупації, дискримінації кримських татар та українців у Криму – усе це Росія заперечує. Натомість намагається виправдати вторгнення у Крим, ба більше, – переконати, що нині кримським татарам живеться краще, ніж до 2014 року.

Уже наступного дня Україна представила свої контраргументи. І наголосила, що Росія не виконує рішення Міжнародного суду ООН про тимчасові заходи, яке було ухвалене два роки тому. Перші слухання в Гаазі відбулися 6 березня 2017 року, а вже 19 квітня суд визначив, що Росія має поновити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, забезпечити доступність освіти у Криму українською мовою. Але заборона Меджлісу досі діє, а україномовну освіту в Криму – годі й шукати. Дітей кримських татар навчають за новими підручниками, в яких виправдовують сталінську масову депортацію 1944 року.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров уперше був на слуханнях у Палаці Миру. Своїми враженнями від процесу він поділився з кореспонденткою Укрінформу в Гаазі.

РОСІЯ ПРАГНЕ ЗМУСИТИ СУД ІТИ ХИБНИМ ШЛЯХОМ

– Перший день слухань. Три години виступала Росія. Ми чули дуже багато слів про Крим. Росія запевнила, що вона начебто навпаки – допомагає кримським татарам, і все у Криму стало краще. Що ви почули в Міжнародному суді ООН, і що зі сказаного вас найбільше зачепило?

– Росія намагається будь-якою ціною відвести це питання від Міжнародного суду ООН. Вона хоче тут переконати, що, мовляв, можемо говорити про спір щодо території, але тоді це не є компетенцією Міжнародного суду ООН. Росія хоче уникнути суду за цими двома конвенціями. Конвенція щодо боротьби проти фінансування тероризму – це для Росії дуже така, знаєте, неприйнятна ситуація з тієї точки зору, що вона не лише в Україні й проти України фінансує тероризм, тут є Сирія, тут є Венесуела, і як тільки почнеться – то за Росію схопляться всі.

І друге – це Конвенція стосовно ліквідації всіх форм расової дискримінації. І тут, мовляв, узагалі не маємо зараз розглядати це питання. Отже, можна говорити, що Росія зараз прагне повернутися на два роки назад, щоб знову змусити суд іти хибним шляхом. І що мене не те що здивувало, я усміхнувся, бо задля того, щоб набрати якісь інші аргументи, які з точки зору російських представників мали би спрацювати на суді, вони намагалися сказати, що у Криму зараз кримським татарам живеться значно краще. І, щоб переконати суддів, вони посилалися на одне з моїх інтерв’ю, яке було розміщене на одному з кримських сайтів, проросійських, до речі, тоді, де я казав про те, що багато питань, пов’язаних із правами кримських татар в Україні, не відновлюються належним чином. Але ж вони не процитували все моє речення. Далі я кажу: «…і це зобов’язує нас більш плідно та тісно працювати з урядом України, щоб був постійний діалог».

– Було видно, що вас це образило, коли вони послалися на ваше інтерв’ю. Якими були емоції у той момент, можливо, хотілося встати і сказати: «Ось я тут, і я знаю, якими були мої слова насправді»?

– Посилаючись на мене, вони не сказали, що не виконали рішення Міжнародного суду. Я не маю, як і мої колеги, можливості поїхати до себе додому. Я не бачу маму. Їй 85 років.

Знаєте, я пережив уже багато моментів із такою відвертою брехнею росіян. Я не дуже вже їм дивуюся, бо ніколи немає межі їхньому цинізму, та до цього треба ставитися достатньо спокійно. Оскільки дуже часто їхнім завданням і є якраз – вивести людину з себе.

У свою делегацію вони узяли такого собі Айдера Аблятіпова, який називається заступником міністра освіти Криму, незаконного органу, створеного окупантами. Пані Зеркаль, вона дуже припечатала його, не називаючи прізвища, але вона у своєму виступі сказала про те, що серед тих злочинів, які скоюють окупанти – це коли вони змушують дітей кримських татар вчитися за підручниками історії, написаними вже в окупаційні часи, де міститься твердження часів Сталіна про те, що кримські татари були зрадниками у Другій світовій війні. Так от, цей Айдер Аблятіпов, він очолював ту творчу групу, яка і написала цей підручник. І включення його у склад російської делегації говорить про те, що, з одного боку, вони хочуть суду продемонструвати, мовляв, – бачите, як ми добре ставимося до кримських татар, у нас у делегації є цілий заступник міністра, а з іншого боку – вони самі підставляються. Я коли вчора написав пост у ФБ, що тут – Айдер Аблятіпов, то весь Крим, який читає ФБ, вони вибухнули, сказали: «Таку потвору – і так далеко їм потрібно було везти»… Він став таким манкуртом, який задля посади, задля свого комфорту готовий погодитися з такими твердженнями, які є просто неприпустимими для кримських татар. Із моменту депортації кримськотатарського народу, що визнана в Україні геноцидом, минуло 75 років. Живі ще люди, які безпосередньо були очевидцями, учасниками, тобто їх депортували. Це всі наші батьки, ми, які народились у вигнанні, оце покоління 50-60-х років, – це все люди, кримські татари, які народились у вигнанні.

https://static.ukrinform.com/photos/2019_06/1559578872-369.jpg?0.48593444803103636

МЕНЕ ДЕПОРТУВАВ ПУТІН

– Вам заборонили в’їзд на півострів. Відповідну постанову на адміністративному кордоні зачитала самопроголошена прокурорка Наталія Поклонська. Того дня ви поверталися з виїзного засідання Меджлісу, яке відбувалося в Генічеську Херсонської області. Коли ви востаннє були у Криму?

Я коли вже в’їжджав, мене на адміністративному кордоні перепинили. Приїхала Поклонська, зачитала так зване попередження, я сказав: «Давайте його, я в’їжджаю у Крим». Вона не вручила мені цього попередження. Пішла до російських прикордонників, як ми потім уже дізналися – виписувати мені ордер на арешт, оскільки тут же одразу заїхав такий величезний «автозак», вони вже тоді у Крим звезли свої «автозаки». Оточили це місце військові, вийшли конвоїри, стали недалеко від мене, тобто демонстрували, що зараз вони мене посадять у цей «автозак» і повезуть. Але поки вона виписувала, тут іще приїхали ФСБшники, у них були якісь непорозуміння, я не знаю чому. Зрештою вони мені зачитали “заборону на в’їзд на територію Росії”, я заявив про те, що я це приймаю, бо це їхнє право, але я в’їжджаю у Крим, я в’їжджаю в Україну.

– Ви казали, що вже давно не бачили маму. Коли ви востаннє зустрічалися?

– Я маму бачив останній раз у червні, наприкінці червня. Я заїхав до мами в червні 2014 року. Я не був у Криму, і мама не виїжджає. Тут така трагедія, бо моя мама впевнена – якщо вона виїде, щоб побачитися зі мною (там у мене є брати, є ті, хто маму доглядає, але ж ми не бачилися 5 років), мама впевнена, що її не пустять назад. І вона каже: «Синку, дай мені спокій, бо я помру, а ти мене поховаєш десь за межами». Вона цього не хоче. Вона хоче бути похованою у Криму.

– Як відбувається комунікація? Тільки Скайп?

– Так, Скайп. І дуже важко, бо знаєте – 85 років, мама трошки погано чує. Вона дивиться, плаче. У нас є дежавю. Я не знаю, як це пояснити цим суддям, та й в Україні багато кому. Маму депортували, їй було 11 років. Це був Сталін, Радянський союз. Тепер 21 століття, незалежна Україна, інші країни, тепер мене депортував Путін і знову Москва. Усе повторюється.

Юристи, політики й, особливо, світові лідери мають для себе з’ясувати, дати собі чітку відповідь на запитання: що ми далі робимо? Чи ми й далі говоримо про силу права, чи ми говоримо про право сили? Росія в 2014 році класично застосувала силу. Російська сторона разом із тими адвокатами, юристами, яких вони найняли, тепер хочуть нас змусити погодитися зі змінами, які сталися.

https://static.ukrinform.com/photos/2019_06/1559578872-452.jpg?0.6492664047630246

КРИМ – ПІВОСТРІВ СТРАХУ

– Який Крим зараз? Які настрої у мешканців півострова?

– Добре живуть ті, які служать ФСБ, прокуратурі, російській поліції. З Криму пішли всі величезні підприємства, які утримували робочі місця, які були гарантією, щоб на півострів приходили інвестиції. Але найголовніше – люди просто втратили спокій. Я дуже часто використовую цей вислів, це придумали правозахисники ще 2015 року, коли вони назвали Крим «півостровом страху». Ні в кого немає впевненості в тому, що вранці до нього не прийдуть, не постукають. Тому одні люди просто замкнулися в собі, вони не хочуть ні з ким ні про що говорити, щоб не накликати якусь біду. Інші пишуть доноси, щоб показати, що вони є лояльними. Якщо ці юристи вважають, що так краще, то я просто побажав би (я справді просто став після окупації менш толерантний) – я розумію, що ніхто з цих юристів, яким російська сторона платить дуже великі гонорари, тому вони й відпрацьовують – але я побажав би, щоб на їхні голови, оскільки я вважаю, що це нечесні гроші, це диявольські гроші, я хочу, щоб на їхні голови прийшла хоча б десята частина того, що приходить на голови багатьох кримських татар і українців, які живуть в умовах окупації.

– Які ваші очікування від Міжнародного суду ООН?

Я себе десь ловив на тому, що це, можливо, я бачу якісь фрагменти вже Міжнародного трибуналу. Особливо, коли виступали представники української сторони, виступали юристи, особливо професор Єльського університету Гарольд Коу, котрий якраз за Конвенцією щодо ліквідації всіх форм расової дискримінації. Він так чітко наводив не лише приклади дискримінації, а й називав уже суть того, що відбувається. Він сказав: «Росія карає». Він використав оце слово «карає». Росія карає кримських татар і українців у Криму. Я у цей момент так відчув, що це, можливо, вже звуки якісь того майбутнього трибуналу над російськими політиками, які сьогодні скоюють злочини.

Яким ви бачите майбутнє, я маю на увазі повернення до Криму. Яким ви бачите своє повернення до Криму?

– Ви знаєте, ми часто говоримо про це між собою, я не скажу зараз, якою дорогою я в’їду до Криму, але буду намагатися, щоб це було через Каланчак, оскільки там близько до моєї мами, там буквально кілометрів 40, де вона живе. Це мені так хочеться.

 

 

 

 

 

Розмовляла Ірина Драбок, Гаага

Фото автора

 

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Чубаров Рефат

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s