Андрій “Богема” Шараскін, актор: Старі політичні еліти – не андеграунд, а те, що потрібно вилучити з поля

7 червня 2019 р.

Колись Андрій Шараскін був театральним режисером, який ставив вистави для дітей та розвивав мережу дитячих театральних студій. Але у 2014 році він проміняв творчість на зброю, пішов добровольцем на українсько-російську війну і в лавах “Правого сектора” захищав Донецький аеропорт.

 

Відтоді  Шараскін більш відомий як “Богема”, образ якого втілив у фільмі “Кіборги” режисер Ахтем Сейтаблаєв.

Нині у житті Шараскіна новий кардинальний поворот і новий фронт. У травні співак Святослав Вакарчук оголосив, що “Богема” став частиною його політичної партії “Голос”, яка активно готується до дострокових парламентських виборів.

Чи увійде Шараскін у список нової політсили стане відомо лише під час з’їзду, який відбудеться завтра.

А поки ж “Вибори вибори” вирішили розкрити “Богему” в новому, досі не звичному для нього амплуа – не як військового, а як потенційного народного депутата.

Що надихнуло його йти в політику і в чому він бачить свій вклад у розвиток України? Як ставиться до референдуму про мир із Росією і заяв, що з агресором домовитися просто? Чи готовий доброволець уживатися з проросійськими силами в парламенті і як планує не скурвитися у політиці?

Читайте у нашому новому інтерв’ю.

Ми маємо всі зрозуміти, як у 2014 році, що Україна наш спільний дім, і боронити його – завдання кожного громадянина

– У 2014 ви з театру пішли у добровольці. Зараз ваше життя знову кардинально змінюється.  Чому політика?

– Я, як і більшість моїх побратимів були глибоко переконані, що політика це надзвичайно брудна історія і порядній людині там не місце.

Але потім ми зрозуміли, що не лише перед країною стоять величезні виклики. Ці виклики стоять особисто перед кожним з нас.

Ми почали розбиратися і стало зрозуміло, що насправді своєю участю у війні я уже був в політичному процесі. Тому що політична  площина – це теорія і практика державотворення.

Я дуже радий, що це стає трендом – усвідомлення того, що зміни – це ми, що політика, порядок денний – це ми, громадяни, в яких є позиція і які усвідомлюють свою відповідальність. І що якщо не ми, то хто і якщо не зараз, то коли?

Громадянин – це, передусім, відповідальність. Тут йдеться не лише про приватне, а й про те, що навіть твій двір, твої сусіди – це вже суспільне. І це вже політика.

Фото: Ганна Грабарська

Фото: Ганна Грабарська

– Коли наступив момент усвідомлення, що “час прийшов”, “я готовий”?

– Це радше про готовність брати на себе відповідальність. Цей момент я відчув ще у 2014 році. Це плавно зайшло з участі у війні і далі це був абсолютно органічний процес.

Це все таки навіть не про політику, не про війну, а про відповідальність. І це момент, мені видається, радше зрілості. І це болючий момент. Коли в тебе вже немає, як говорять юристи, “завченої безпорадності” в якій живе весь наш соціум, який думає, що держава за тебе вирішить, держава тобі дасть, держава прогарантує.

– Це була ваша ініціатива стати частиною команди Вакарчука чи вас запросили?

– Для мене велика честь, що цей сигнал пішов з команди Святослава. Ми зустрілися, у нас був тривалий процес узгоджень позицій, з’ясування цінностей, купа запитань у мене, у нього… Коли ми узгодили базові позиції, то рішення вже було очевидним. Без всяких умов, без всяких гарантій, без всяких місць у списку, я частина команди і я в неї вірю.

–  Довгий час українцям нав’язували, що політикою мають займатися лише професійні політики. Ви як до цього твердження ставитеся?

– Є кафедри політології, до прикладу. Звідти дуже мало йдуть у професійну політику, вони, як правило, консультанти. А хто такі сьогодні професійні політики? Обличчя політичної еліти, яким суспільство дало червону картку на вилучення з поля, яке потребує колосальних змін і яке розуміє, що докорінно все не так у цій країні, тут відсутня людина.

У нашій країні про нас, про людей, ніхто не говорить. Як конкретно реформа, будь-яка, вплине на життя конкретної людини? Наскільки виросте її благополуччя, наскільки вона буде заможніша, щасливіша і впевненіша в майбутньому? От це коло питань, яке треба підняти. І це якраз та нова політика, про яку ми говоримо. Це пріоритети, це людина.

Тому мені здається, що ці старі політичні еліти, які називаються професійними політиками, це не те, що андеграунд – це те, що треба вилучити з поля. Треба закласти нові правила гри в політиці і виражати, представляти інтереси конкретних громадян.

– Яким ви бачите свій внесок у політиці? У яких реформах, сферах хотіли би себе проявити?

– Коли я занурився з головою у 2014 рік, то побачив, що боронити на практиці і робити реальні реформи та зміни це дві великі різниці і цьому треба вчитися.

Зараз я отримав ступінь магістра з публічного управління та адміністрування, пройшов  програми з різними фондами по співпраці з НАТО. Я багато їздив і дивився по світу як влаштовані системи територіальних оборон. Тому мене цікавлять сфери нацбезпеки і оборони – починаючи від інформаційної і закінчуючи реально створеними системами територіальних оборон.

Найголовніше – це участь громадян у цій системі, вони не мають бути відірвані. Ми маємо всі зрозуміти, як у 2014 році, що Україна наш спільний дім, і боронити його – завдання кожного громадянина.

Громадянин повинен мати не тільки обов’язок, бути мобілізованим, а й розуміти свою участь у цьому. Тому тут комплекс задач дуже широкий, це і національно-патріотичне виховання…. Одним словом, це сфера національної безпеки та оборони в найширшому її розумінні.

Фото: Ганна Грабарська

Фото: Ганна Грабарська

– Традиційно в Україні політичні партії створюються, фінансуються та контролюються  олігархами. Так само і партію “Голос” і взагалі появу Святослава Вакарчука на політичній арені почали пов’язувати із Віктором Пінчуком. Як ви бачите зсередини – це є чи цього немає?

– Хотілося б дві речі розділити. Абсолютно вірно, що до цього часу в українському політикумі була історія олігархічного консенсусу, який фінансує, як вони називають, “політпроекти”, які лобіюють свої інтереси, бізнес, впливи. І ніхто не зацікавлений в розвитку цих територій – це суцільний пилосос, який просто викачує і експлуатує надра, людські ресурси.

Інша частина питання – програма деолігархізації країни. І це той конкретний крок, який ми будемо виносити у Верховній Раді, якщо не першим, так одним із трьох перших це 100 %. Принципова позиція як Святослава, так і всіх членів команди, чого ми не будемо точно робити і не робимо вже – це брати гроші в олігархів.

– Звідки йде фінансування?

– Святослав про це багато говорив. Я був на одній із таких зустрічей і скажу так – є заможні

досить люди, не з мега топа, які зробили чистий легальний бізнес і яким потрібні правила.

Представники цього бізнесу, передусім, хочуть правил. Вони бачать команду, яка вже діє за

правилами, яка відмовляється від грошей під зобов’язання вже на старті. Тому є просто внески. Я щасливий, що вони є.

Але ж вся державна машина зараз налаштована як репресивна, а не як в допомогу бізнесу. І це теж один із наших пріоритетів – зробити єдині правила в економіці, бізнесі, без олігархів.

Питання вибору, референдуму чи ще якогось напряму України це просто навіть не питання порядку денного

Фото: Ганна Грабарська

Фото: Ганна Грабарська

– Які зараз настрої в армії щодо діючої політичної ситуації?

– Не можу сказати за всю армію, бо я, передусім, цивільний, який усвідомив цю історію і вимушено став у цей небезпечний період набувати компетенцій, знань, вмінь і всього іншого.

Ми точно за те, щоб була професійна армія, без якої просто нікуди. І дуже пишаюся як виросли за цей час компетенції нашої армії.

Я одне знаю точно – при будь-яких тривожних дзвіночках з діючої Адміністрації президента про можливі якісь там референдуми, перемовини чи ще якісь історії… Ніхто не буде залишати

територію. Ніхто не буде безкарно дозволяти заходити на наші території.

Ми готові повністю відпрацьовувати всі завдання, які будуть стояти по забезпеченню і відновленню суверенітету і цілісності нашої країни.

– Власне і хотіла спитати вашу позицію про референдум щодо миру з Росією і про заяви, мовляв, з росіянами можна легко домовитися…

– Я би розділив цю історію. Їм треба зрозуміти, що, друзі, це не шоу. Це не відкотиш назад, за цим реальні життя. Україна і громадяни України зробили свій чіткий вибір ще в 2014 році. Якщо ми згадаємо найбільший проукраїнський мітинг в Донецьку, коли порізали людей, побили бітами…

Ці люди, які знаходяться там зараз, у яких хворі батьки і з якими ми на зв’язку, кажуть: “Не забувайте, не зливайте нас! Ми тут!”. Всі ті хлопці, які стали добровольцями, зайшли в Збройні Сили… Наприклад, казали ще у добровольчих підрозділах: “От, западенці приїхали”. Але 80 % російськомовних людей кажуть: “Стоп! Ми точно інша країна, якого ви до нас претеся? Дайте ми самі будемо наводити лад тут!”.

Друге – домовитися? Стоп. З міжнародними терористами не домовляються, їх судять міжнародні суди.

З очільником держави, яка зробила безпрецедентний акт анексії нашої суверенної території, нашої суверенної держави, яка наситила своїми, як вони називають це, “ополченцями”, своєю зброєю, своїми грошима, своїми агентами впливу, своїми командирами нашу територію Україну і яка до цього часу продовжує мати наглість, що “нас там немає”… З території, з якої обстрілювали і це все задокументовано, наші позиції, наших військових…

То, люди, про що ми говоримо? У нас йде війна, у нас визначені, як мінімум, два формати, в яких ми не те, що маємо право, в яких ми мусимо, якраз спілкуватися з залученням і США, і Великої Британії і Китаю і Франції, які приєдналися до Будапештського меморандуму. І тому домовлятися нам немає про що. У нас є чітка публічна міжнародна політика, ми захищаємо своє і ми будемо стояти на своєму.

Тому не потрібно вносити, скажемо так, оцей роздрай, що зараз прийде чарівник, який змахне чи, як у фільмі “Люди в чорному”, натисне кнопочку, ми все забудемо, станемо добрими сусідами… Не станемо ми у найближчий час добрими сусідами!

– Коли і як можемо завершити війну?

– Станом на зараз, є можливості. Я більш, ніж переконаний, що Україна не використовує зараз ті можливості в міжнародній політиці, і в тій безпрецедентній підтримці України, які мала б і може використовувати. Є внутрішні можливості.

Від 2014 це був  величезний пасіонарний заряд від людей, в чергах в військкоматах, які стояли і готові були їхати в Крим і те, що відбулося до цього часу, коли стають питання: “Стоп, зачекайте, так ми будемо рухатися, забирати наші території чи ні? Чи ви ще не про все домовилися? Ми захищаємо своє!”. Тобто, тут і внутрішні можливості наші теж безпрецедентно великі і високі.

Нам треба показати нову якість, що вона працює, що вона спроможна довести це реальними справами. І тут, я думаю, питання тільки правильного часу і місця – як це може бути реалізовано.

– На це треба багато часу?

– Я думаю, що при хорошому і активному перебігу подій це може бути зреалізовано не в такій вже довгій перспективі, як це планують на десятиріччя. Але це точно не зреалізується за півроку як про це безвідповідально говорять. Так не буде.

Після Другої світової війни, ви пам’ятаєте, взагалі з чого Євросоюз почався, як вони почали домовлятися?

Коли якраз розділена була Німеччина, їм знадобилося десять років, щоб почати перемовини і шукати підґрунтя. І вони таки знайшли його на тих базових цінностях, передусім це були християнські цінності, на яких вони змогли визначитися і було прощення.

Про це ми можемо говорити, я сподіваюся, років за пять. Але про конкретні процеси, щоб вийти на свої кордони, щоб почати наводити лад на своїх територіях і почати правильну кадрову політику, економічну, соціальну – це можна почати вже.

Влада це спроможності, компетенції чи це відповідальність? У моєму випадку це відповідальність

Фото: Ганна Грабарська

Фото: Ганна Грабарська

– У вас є нагородна зброя. Як ставитеся до права на захист цивільних?

– Це дві історії, які треба дуже чітко розділяти. Противники або люди, які плекають оцю завчену безпорадність, вони якраз випячують зброю на першу місце. Ними право на зброю  малюється так, що люди мають ходити вимахувати стволами і казати “у мене є зброя”.

А от право на самозахист – це один із базових принципів взагалі. Людське життя має цінність, воно в нас закріплене у Конституції. Це з переліку тих питань, які є природніми. Я не маю чекати когось, я маю захищатися. Інше питання, що треба привести Кримінальний кодекс і купу інших законів у відповідність. Тому це велика процедура.

У нас йде дискусія всередині партії – як швидко це імплементувати, в який спосіб, які запобіжники виставити і таке інше. Ми сказали – в центрі людина, її життя, честь, гідність. На мою думку, кожен має право на самозахист.

– Ви готові морально, що якщо  станете депутатом Верховної Ради, то вам доведеться уживатися в одному залі з проросійськими політиками?

– Дивіться, я вважаю, що ще з часів втечі Януковича, коли Україна зробила свій вибір, таке явище як “Опозиційний блок”, “платформи” і всі інші, що бігають з триколорами і кричать, що Росія допоможе – це внутрішня колаборація з країною-агресором. І вони всі мусять уже бути фігурантами кримінальних справ.

І не треба нам говорити “поймите Донбас” і ще щось. У мене з’явилось море друзів, та й були друзі з Донецька, з Луганська, з якими ми прекрасно розуміємося. Вони самі ненавиділи Януковича.

У нас базово один вектор, просто не треба дурити, що хтось дасть манну небесну і пройде стратегія “ми вб’ємо десятки тисяч ваших людей, а потім будемо з вами дружити”. Це брехня, не буде цього ніколи.

І тому думаючі люди і ті, до кого ми хочемо ще достукатися – ми всі від Заходу до Сходу один народ. Ми українці, ми зробили свій вибір, ми відбудовуємося. І тому це не те, що червона лінія, це лінія фронту.

Фото: Ганна Грабарська

Фото: Ганна Грабарська

– І все ж, судячи з соціології, проросійські сили займають друге місце у рейтингу на парламентських виборах. А політика це, часто, і пошук компромісів і перемовини…

– Я вам скажу не так. Це уже стара політика. Те, що називають компромісами… ну ти ж не можеш піти на компроміс зі своєю совістю? Ти ж уже одно будеш відповідати перед Богом.

Мені видається тут інша історія, радше, політика це якраз не компроміси, а правильні коаліції. Тому навіть уже зараз заявлено, не дивлячись на деякі оточення, що, як тільки президент буде робити все, що в плюс Україні, її вектору на Захід, НАТО, на те, що робить її економічно сильнішою, ми тільки підтримаємо.

Але те, що нам намагаються і будуть намагатися втюхати тему, що “все таки Росія”, “нам так було добре”… Забудьте. Не буде так ніколи.

І я розумію, що є дуже великий відсоток людей, які сподіваються якраз на сильну державу, яка за них вирішить всі проблеми.

Тому системних викликів багато, нам треба навчитися бути громадянами і брати на себе відповідальність, кожному. Ніхто не прийде і не зробить!

Якщо вони думають, що перекладуть відповідальність на той же “Оппоблок”,  який приведе “русский мир”, то подивіться на Донбас уже, куди привели “русский мир”! Подивіться як він виглядає, яке в нього обличчя і які в нього перспективи.

Я переконаний, що дуже багато людей просто хочуть негайного завершення і вони не уявляють собі масштабів такої історії. Вона може бути досить швидкою, але просто в один “щелчок” це означатиме капітуляцію всією країни. Це повністю окупаційний режим і це рабське існування.

Ми зробимо все, щоб такої історії не було.

– У Верховну Раду у 2014 році прийшли депутати військові, волонтери. Як ви оцінюєте їхню роботу?

– Я спеціально не буду нікого оцінювати, оцінку дадуть виборці, які за них або знову проголосують або ні.

Цей парламент взагалі дуже рясніє новими обличчями. Хто б не прийшов в стару політику, яка діє по своїм правилам, управляється олігархічним консенсусом, в якій оце ядро впливу не змінювалося, це перелицювалося в обкладинку. Я думаю це був тренд, запит, маніпуляція, яку використали старі політики.

Тепер заходити треба уже з абсолютно іншою історією з середини. Приєднатися до чогось і намагатися змінити потяг, який іде на всіх порах.

– Кажуть, влада п`янка. Як плануєте не скурвитися у політиці?

– Це дуже просте запитання. Тут якраз треба визначення влади. Влада – це спроможності, компетенції чи це відповідальність? У моєму випадку це відповідальність.

У мене вже не вистачає часу на свого найменшого сина, на старших, вони мене рідко бачать і я відчуваю, що я вже перед ними у боргу.

– А далі буде ще менше часу…

– Так. І я не знаю як з цим розібратися. І насправді мене тільки от це гнітить, іншого виклику не стоїть. І це більше навантаження відповідальності і з тим, щоб змогти це зреалізувати.

А от на питання скурвитися… Я не знаю жодної людини, з тих, що навіть на старті заходили, яка б сказала: “ми плануємо через рік стати покидьками”. Ніхто цього не планує. Я тільки прошу у Бога, своїх рідних і оточення – давайте один одному допомагати бути кращими. Це наші запобіжники і це найкращі превентивні засоби від усього на світі.

 

 

 

 

Розмовляла Дарина Рогачук

 

 

 

 

Джерело: Дарина Рогачук

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s