Дмитро Корчинський, філософ: Зеленський боїться говорити прямо про капітуляцію України з однієї причини

р.

Перші тижні президентства Володимира Зеленського вже встигли позначитися низкою скандалів, резонансних заяв та сумнівних призначень. Один з тих, хто системно критикує діяльність нового гаранта – націоналіст, письменник, та лідер партії “Братство” ДМИТРО КОРЧИНСЬКИЙ. Громадський діяч відкрито виступає проти політики Зеленського та дорікає йому тим, що він дає публіці недостатньо “феєрії”. В інтерв’ю “Апострофу” Корчинський розповів, чи реальна загроза реваншу, що стоїть за ідеями референдуму щодо мирних перемовин з Росією, та чому справжнього народовладдя неможливо домогтись.

 

– Дмитре, останнього разу ми зустрічалися з вами напередодні президентських виборів. Тоді у Володимира Зеленського були лише високі рейтинги, а зараз він президент, і вже встиг озвучити декілька досить резонансних ініціатив. Одна з них – проведення референдуму з приводу мирних переговорів з Росією. На вашу думку, чи є в цій ініціативі пастка для України, і якщо так, то в чому вона полягає?

– Тут два моменти. По-перше, ідея такого референдуму – це спосіб загравання з “ватним” електоратом, адже Зеленський розуміє, що значна частина тих, хто за нього голосував, це “ватники”, і він хоче зберегти цей електорат до парламентських виборів. Тому йому потрібно розповідати такі історії. Він боїться говорити прямо про капітуляцію, щоб не розгубити другу частину свого електорату, але натякати йому потрібно. Цим він і займається.

По-друге, вони все ж таки налаштовані на якусь форму м’якої капітуляції, домовленостей, і для них варіант плебісциту з цього приводу цілком можливий. Вони розуміють, що в умовах, коли промосковські ЗМІ домінують в українському ефірі і Москва може вкласти в будь-який український референдум будь-яку кількість грошей, то наше суспільство підтримає форму м’якої капітуляції.

– Якою може бути глибина компромісу “м’якої капітуляції”? Наприклад, забути про Крим?

– Забути про Крим і погодитись з автономією Донбасу на московських умовах. Плюс, відмовитись від будь-якої форми протистояння з Москвою в усіх її зазіханнях. А може піти далі, наприклад, відміна закону про мову. Ми можемо це все побачити на прикладі Грузії. Вони пішли на ту капітуляцію, яка від них вимагалася. В принципі, вони мають деякий спокій, але не мають державного суверенітету і втратили всі сподівання на повернення анексованих територій. Хоча Грузія значно менше цікавить Москву, ніж Україна.

– Але ж ми маємо досвід п’яти років війни, мало не в кожному місті та селі поховані військові – жертви російської агресії. Невже ми настільки не можемо довіряти українському народові, та розглядаємо варіант, що люди проголосують за капітуляцію?

– Та це ж не буде референдум про капітуляцію. Це буде референдум про мир. Завжди можна все упакувати в красиві слова, і ми бачимо, як воно і упаковується в красиві слова. Тим паче, що люди, які мають прямий стосунок до війни, їх не велика кількість. Національний актив не великий. Це п’ять відсотків. А 95% людей – дезертири. В той час, коли їхніх країні загрожує небезпека, вони не пішли на фронт, вони не допомагали фронту, вони не стали волонтерами. Дезертири обрали верховного головнокомандувача і дезертири будуть вирішувати долю наших збройних сил – вони проголосують за капітуляцію.

– Навіть якщо референдум проведуть і люди висловляться за перемовини з Москвою, “м’яку капітуляцію”, ви не вважаєте, що ці 5%, про які ви кажете, не дозволять провести такі рішення?

– Я вірю, що національний актив буде чинити спротив капітуляції.

– Але давайте дивитися на речі реально. Очевидно, що існує два шляхи закінчення війни: військовий шлях і якісь перемовини. Перший варіант нам не дуже підходить, адже військовим шляхом ми навряд здолаємо сильнішу Росію, лишаються тільки перемовини.

– Зараз ми стримуємо ворога саме військовим шляхом. Він пішов би далі, якби не наші військові зусилля.

Дмитро Корчинський: “Зараз ми стримуємо ворога саме військовим шляхом” Фото: flickr.com/ministryofdefenceua

– Але ж миру все одно немає, і вибити російські війська з Донбасу ми не можемо.

– В наступ ми зможемо перейти тільки тоді, коли буде серйозна криза всередині РФ. На той момент наші збройні сили мають бути мобілізовані і суспільство має бути готове до війни, хоча б за фактом того, що ця війна іде. А криза всередині РФ може трапитися з тієї причини, що там весь час трапляються кризи і доволі часто. І цією кризою нам і потрібно буде скористатись, коли політичне керівництво РФ не зможе приймати рішень. От і вся стратегія. До цього часу жодні перемовини з ворогом не доцільні.

– А якщо “кинути” Путіна? Ну так само, як він не раз “кидав” Україну та Європу. Наприклад, озвучити якісь обіцянки, ту ж автономію Донбасу, а потім, коли він виведе війська, зробити все інакше, не так, як того хоче Москва. Гадаю, ніхто нас за це не осудить.

– Я думаю, що не треба сідати грати в карти з шулером, та намагатись його обманути. Обмане саме він, адже у нього більший досвід. І найголовніше – Путін на сьогоднішній день може приймати рішення одноосібно, а хто приймає рішення в Україні, не знають навіть українці. Це точно не новий президент, а наскільки приймає рішення одноосібно Коломойський, ми ще не знаємо, тут все може статись.

Російська Федерація вичистила ворогів РФ, а Україна переповнена ворогами України, які впливають на нашу політику, економіку, бізнес, прийняття рішень. Агентури ворога повно скрізь, і зусилля задля знищення цієї агентури ще не були здійснені. Себто вести складні ігри з ворогом немає сенсу. Тим паче, що ми вже це намагалися робити. Мінські домовленості – це спроба такої гри з нашого боку, але ж вони ні до чого не призвели. Вони не призвели навіть до звільнення військовополонених, в якійсь такій кількості, в якій нам хотілося б.

– Оцініть перші кадрові призначення Володимира Зеленського.

– По-перше, ми не знаємо взагалі, хто всі ці люди. Поза сумнівом, публіка голосувала за Зеленського в сподіваннях потім ще довгий час розважатися и хотіла, щоб ці призначення були яскраві, а не якісь там економісти, юристи, темні бариги з “95 кварталу”. Наприклад, адміністрацію могла б очолити Вєрка Сердючка, РНБО – Олег Винник. Тобто публіка хотіла феєрії. Але феєрії вона не побачила, а побачила людей, про яких ніхто нічого не може сказати.

– А як щодо нового начальника Генштабу Руслана Хомчака?

– Я з ним познайомився під Іловайськом. Він весь час перебував там на командному пункті. Тоді в мене склалося про нього приємне враження. Хоча моя функція там була доволі незначна: я був одним із солдатів, але ситуація була настільки поганою, що Хомчак змушений був ставити завдання ледь не кожному солдату персонально. На нього багато хто вішає невдачі під Іловайськом… Мені важко оцінити, але я думаю, що крім нього там багато хто ще приймав рішення. Але не думаю, що саме на Хомчака можна вішати всі невдачі. Він точно не буде гірший, ніж Муженко.

– Розпуск парламенту новим президентом. Як оцінюєте таке рішення Зеленського?

– Для Зеленського це тактично вірне рішення. Йому потрібні вибори і якомога швидше, адже з кожним тижнем його популярність буде падати. До осені розповідати про те, що у всьому винні попередники і ВР, буде важко. Тобто треба користуватися теперішньою популярністю, щоб отримати велику фракцію. Для України ж це рішення мало що значить. Цьому складу парламенту лишалося небагато часу, але точно можна сказати, що наступна Верховна Рада буде більш “ватна” ніж ця, тобто гірша ніж ця. Хоча публіка не любить ВР, ми всі не любимо ВР і нам всім є що пред’явити парламенту. Але, насправді, це був доволі продуктивний орган.

– Камбек у велику політику Вакарчука. Це потрібно Україні?

– Ну якщо це мейнстрим, то гріх цим не скористатися. Але в його списку я бачив кілька людей, яких я поважаю, то може воно і непогано. Та чи встигне Вакарчук розкрутити свою політичну силу і набрати відповідний відсоток, чи пустять його на телеканали, зараз сказати важко.

Дмитро Корчинський: “Чи встигне Вакарчук розкрутити свою політичну силу і набрати відповідний відсоток, та чи пустять його на телеканали, зараз сказати важко” Фото: Олександр Гончаров / Апостроф

– Вакарчук кардинально відрізняється від Зеленського? Адже в ЗМІ багато пишуть про те, що за партією “Голос” також стоять олігархи, так само, як Коломойський за Зеленським.

– У нас політикою в принципі займаються тільки олігархи: Коломойський, Пінчук, Фірташ, Медведчук, Ахметов, ну і Порошенко. Якщо олігархи за чим-небудь не стоять, то це безперспективна партія. Всі інші політикою не займаються, з них просто олігархи вибудовують пасьянси. Але ми маємо бути щасливі, що між олігархами існують протиріччя.

Для прикладу: зараз Коломойський хоче, щоб людей, на яких він буде впливати, у Верховній Раді було більше, ніж їх буде мати Ахметов. Йому це потрібно для того, щоб боротися з Ахметовим за енергоринок. Тому Коломойський буде намагатись фінансувати Юлю, давати можливість більше виступати на своєму телеканалі Ляшку, сподівається і на партію Зеленського. Тобто він сподівається мати перевагу у ВР і потроху відбирати енергоринок у Ахметова. Це і є зміст політики. Для цих людей питання, які для нас є важливими: війна, національна незалежність, українська культура, українська нація, є питаннями третього порядку. Вони ними не цікавляться. Енергоринок їх цікавить, а питання національної незалежності цікавить тільки у зв’язку з незалежністю енергоринку.

Українське суспільство ще не встигло сформувати таких сил, які могли би тиснути на ситуацію зі свого боку. Всі націоналісти, добровольці, волонтери – ще не настільки вагомий чинник, щоб їх не можна було ігнорувати. Будемо сподіватись, що пройде деякий час, і їх не можна буде ігнорувати. Тоді по-справжньому важливі питання стануть першорядними питаннями нашої політики.

– До речі, після виборів з’явився так званий рух “25%” – людей, що віддали голоси за Порошенка. В соціальних мережах цей рух активно створює групи, організовує акції. Цей рух зможе ефективно протиставити себе чинному президенту в разі чого, чи це все ж таки більше історія з інтернету, яка там почалась, там і закінчиться?

– Протиставити не зможе, але цей рух може стати одним із чинників формування громадянської альтернативи олігархічним антинаціональним силам.

– За постаттю нового президента, як кажуть політики, експерти, ЗМІ, стоять два вагомих гравці: Ігор Коломойський та Арсен Аваков. Чи не з’їдять вони один одного через деякий час?

– Я думаю, що Аваков – все ж таки справжнє відкриття цього політичного сезону. За загальними очікуваннями він як політична фігура мав би зникнути в результаті президентських виборів. Однак він не зник, а навпаки наростив свою значущість.

– Чому зникнути?

– По-перше, в нього був конфлікт з Порошенком, і конфлікт давній. По-друге, сказати, що в нього були якісь чудові стосунки з Зеленським до початку виборів, не можна. Не було у нього жодних стосунків з Зеленським. Він робив ставки на Юлію Тимошенко, але було зрозуміло, що Порошенко переграє Тимошенко. Аваков в достатньо рівних стосунках був і з Ахметовим, і з Коломойським. Зараз може статися так, що після формування нової коаліції, він так само не зникне як політична фігура і тоді стане чи не першою за впливом політичною фігурою в країні.

А от Коломойський зараз втягнеться в таку кількість конфліктів з усіма, що якщо Аваков забажає, то виступить арбітром не тільки політичним, а й арбітром в економічних війнах. Цілком можливо, що Коломойський на якомусь етапі може зламатися.

– Надзвичайно бурхливо в суспільстві зараз обговорюють повернення в Україну одіозних політиків часів Януковича. Наприклад, повернувся колишній заступник голови адміністрації президента Андрій Портнов. Суспільство вимагає притягнути його до відповідальності, а генеральний прокурор каже, що на Портнова нічого немає.

– Це очевидна річ. Революція не може судити старий режим за нормами звичайного кримінального права. Революція може репресувати представників старого режиму тільки за революційними нормами і надзвичайними органами: комісіями, воєнними трибуналами. За нормами звичайного кримінального права революція завжди не має рації. Будь-яка революція злочинна, виходячи з норм звичайного кримінального права.

Нашою помилкою, або вимушеною бідою було те, що ми не змогли всіх цих людей свого часу засудити за революційними нормами. Ми намагались це робити через звичайні суди, прокуратури, слідство. Це дурниці. Таким чином ніде і нікого не вдавалось засудити. Так не буває. Тому є небезпека реваншу. Майданівці – злочинці, з точки зору кримінального кодексу. Добровольці, які пішли захищати свою країну – воєнні злочинці з точки зору Гаазького трибуналу і того самого кримінального кодексу. Тобто всі патріоти України – порушники кримінального кодексу, а всі портнови, януковичі є доброчесними громадянами.

Наша основна пред’ява до Порошенка в тому, що він не встановив тут революційної диктатури. Ми й обирали його як людину, яка ніколи не встановить революційну диктатуру. А потім багато патріотів пред’являло Порошенкові, що він не став революційним диктатором і не розправився з ворогами революції і агентурою ворога так, як би вони хотіли, забуваючи про те, що якби Порошенко був таким, то і з патріотами він би розправився, адже будь-які системні патріоти так само небезпечні диктатурі.

– В можливість реваншу вірите?

– Я його боюся. Він дуже реальний і можливий. Наші необачні громадяни, які голосували за Зеленського, не вірили в те, що буває гірше, а я то знаю, що буває гірше.

– Зеленському дуже дорікають в популізмі. Мовляв, він каже те, що хоче чути більшість українців, і намагається лобіювати народовладдя: президентська програма в нього написана українцями за їхніми пропозиціями в інтернеті, зараз маємо ідею референдуму. Але ж Майдан був, певно, найяскравішим прикладом народовладдя. Розумію, що порівняння стратегії Зеленського і Майдану не зовсім коректне, однак і там і там в основі ідея народовладдя. В чому тоді різниця? Чи новий президент просто грається в народовладдя?

– Майданом неможливо було маніпулювати. Він був несподіванкою для всіх, це була чиста стихія, маніпулювати нею було неможливо, ніхто цього не міг робити – і навіть коли намагався, то це не вдавалося. Наприклад, трибуна Майдану намагалася маніпулювати Майданом, та їй це не вдалося. А те, що роблять у Зеленського, це спроби маніпуляції. Маніпуляція це не погано, всі політики маніпулюють, це політичний прийом. Але з Майданом це порівнювати в жодному разі не можна.

Я взагалі не зовсім розумію термін “пряме народовладдя”. В грецькому полісі могло бути пряме народовладдя, тому що всі, хто складав народ полісу, вміщались на одному ринковому майдані. Там всі люди могли прийти і здійснити акт прямого народовладдя. Коли нас 40 мільйонів, то яке це може бути пряме народовладдя для 40 мільйонів?

– Ви дуже багато критикуєте нового президента. Та все ж таки, бачите хоч якийсь позитив?

– Ми вже трохи стали засинати і нас це діло пробудило. Пам’ятаю, коли обрали Януковича, також були дуже панічні настрої, а потім все пішло на краще: все закінчилось Майданом і нація прокинулась. Тобто Янукович розбудив націю. Я думаю, що Зеленський нарешті примусить нас на базі волонтерів, добровольців, комбатантів, окремих націоналістичних груп, релігійних громад, утворити більш впливові і дієві структури української нації, які зможуть не допустити реваншу.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Корчинський Дмитро

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s