Валентина Чоп’як, імунолог: Люди, бережіть свою імунну систему!

24 травня 2019 р.

svitua.org

Відомий лікар-імунолог та алерголог Валентина Чоп’як у складі авторського колективу стала лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 2018 року за роботу “Наукова розробка та впровадження персоніфікованого підходу до діагностики, лікування та профілактики імунозалежних захворювань”.

 

 

За сприяння і підтримки львівського науковця — завідувачки кафедри клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Валентини Чоп’як — у всіх регіонах України створено обласні імунологічні служби, введено в дію три регіональних та 12 обласних спеціалізованих центрів.

Валентину Володимирівну знають у медичному світі. Вона — член Європейської академії з алергології та клінічної імунології (EAACI), член Всесвітньої алергологічної організації (WAO), член Всесвітньої імунологічної організації (WIPO), член Польського товариства імунологів, Європейської федерації імунологічних товариств (EFIS), Європейської асоціації зі стандартизації (EASI).

Тож розмова з професором Валентиною Чоп’як — про здоров’я як окремої людини, так і українського суспільства.

— Пані Валентино, можете конкретизувати вагомість своєї роботи у співпраці з колегами?

— Насамперед маю зазначити, що це була робота і моїх учителів — професора Степана Михайловича Мартиніва та Христини Вікторівни Сінійчук, які багато вклали в мене, в моє наукове становлення.

Що стосується нашої наукової розробки, то дуже стисло можна сказати так; персоніфікований підхід певною мірою дає можливість визначити потенціал хворого в боротьбі з захворюваннями… Медицина потребує нових знань. А епігенетика — нова наука, що показує, як спосіб життя впливає на синтез білків, котрі можуть регулювати наші функції й навіть гени. І коли фактори зовнішнього середовища негативно (як і позитивно) діють упродовж тривалого часу, то це може зумовлювати, по-перше, розвиток захворювання (або оздоровлення), по-друге — закріплення в процесі життя мутаційних білків.

— Так би мовити, йдеться про спосіб життя кожного з нас?

—Так, наш спосіб життя може впливати на захворювання (або — оздоровлення) нашого організму. Йдеться про сон, харчі, воду, дозований рух, — усе це відновлює й оздоровлює насамперед імунну систему, дає можливість наглядати за своєю генетикою.

— Чи вдається медикам поширювати знання серед молоді? 

— Звісно. Ця просвітницька робота ведеться і серед студентів, і через ЗМІ: “Люди, бережіть свою імунну систему!” — закликаємо.

— Змушуєте людей мислити?

— Аякже! Думати треба і про їжу — наприклад: краще з’їсти кашу, м’ясо, яблука, ніж ковбасу! Від якості їжі залежить багато. Наші діди, прадіди дуже грамотно харчувалися.

— Одного разу ви згадували, що ваш учитель Степан Михайлович Мартинів казав вам колись: “Якщо ти зрозумієш, у чому смак імунології, — тобі в медицині буде цікаво”. Тож ви зрозуміли? 

— Як бачите, життя пішло конструктивно. Спочатку закінчила Львівський державний медичний інститут у 1981 році, там і почала працювати. У 1985-му захистила кандидатську дисертацію, у 1998-му — докторську. З 1998 року — завідувачка кафедри клінічної імунології та алергології ЛНМУ імені Данила Галицького, керівник Регіонального медичного центру клінічної імунології та алергології.

Серед напрямів моєї наукової діяльності — розробка сучасної концепції клітинних та гуморальних імунологічних регуляторних механізмів розвитку системних васкулітів, функціональних взаємозв’язків ендотеліоцитів з нейтрофілами, моноцитами, лімфоцитами в експерименті та клініці системних васкулітів. У клінічну практику було впроваджено високодозні схеми імуноглобулінотерапії, плацентарної протеїнотерапії, а також інших імунотропних препаратів у лікуванні первинних та вторинних системних васкулітів. Напрацювала також сучасні підходи до діагностики й лікування різних видів первинних та вторинних імунодефіцитів, алергічних хвороб, імунозалежних інфекцій, багато (понад 600) наукових і навчально-методичних праць. Серед них — 8 підручників,
15 монографій, 26 навчальних посібників, 17 патентів, 42 інформаційних листи.

Рекомендувала впровадження стандартів лікування, зокрема 20 протоколів з імунології та сучасних клінічних протоколів і національних настанов з діагностики й лікування імунологічних та алергологічних хвороб. Всього в рамках цього інтерв’ю й не розповісти.

— Кажуть, що життя скорочує урбанізація. Але більшість людей живе в містах. То що маємо робити?

— Ми не можемо ізолюватися від прогресу людства. Живуть люди в містах, але — це я бачила і у Відні, і в Брюсселі — полюбляють їхати на відпочинок у сільську місцевість, щоб відновлювалися імунна, нервова системи. Природа є природа. Людина до неї прагне.

— То що, на вашу думку, найвагоміше для людини — зелень, повітря, якісна вода, належні харчі?

— Найвагоміше — сон. Далі — віра, тобто — антистрес: віримо в добро і захист. На третьому місці — харчі, якісна вода та дозований рух.

— Чи опікуються належним чином у школах, у ВНЗ тим, аби молодь дбала про своє здоров’я?

— Питання валеології (науки про здоров’я) має бути пріоритетним і в школі, і у ВНЗ. Зараз молодь дуже раціональна. Обачна. Це простежується.

— Якою ви бачите науку в нинішній ситуації в Україні?

— Якщо суспільство хоче подолати недуги, то намагається розвиватися, оздоровити свій організм. Зараз у соціумі знецінено розвиток. Це прикро і боляче. Хочеться, щоби був новий виток розуміння.

— Скільки ваших наукових праць побачило світ?

— Чотири монографії (дві — у співавторстві), а також — шість підручників. Все життя пам’ятаю слова Йосипа Сліпого: “Щоб ви відчули політ у житті, то одне крило у вас — це віра, а друге — наука”. Це стало лейтмотивом мого життя.

— Ваша родина вас підтримує в цьому польоті?

— Так.Мій чоловік, Юрій Володимирович Федоров, — професор, кардіолог-хірург. Діти — Володимир і Віра — теж лікарі. Віра виграла американський грант для України. Володимир — хірург, займається пластичною хірургією.

— Коли ви почали замислюватися над істиною?

— Десь із 16 років. Я знала, чого хочу. В нас у сім’ї була няня, яка 12 років просиділа в ГУЛАГу за вірші Шевченка. Вона мене навчила віршів Тараса Шевченка ще в три роки. Я вивчила і “Гайдамаки”, і “Тарасову ніч”, і “Кавказ”, і “Розриту могилу”. Я вірші Шевченка відчувала генами й душею.

— Ваше, пані Валентино, бачення книжки “Львів епохи Євгена Озаркевича”, зміст якої ми обговорювали недавно в Палаці Потоцьких.

— Євген Озаркевич — лікар, визначний громадський діяч. Після приїзду до Львова в 1897 році він стає активним діячем Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), стає ініціатором створення в НТШ окремої Лікарської комісії, головою якої я нині маю честь бути.

— Чи багато нині в Україні медиків, котрі були б активними громадськими діячами, яким свого часу був Євген Озаркевич?

— Багато. Зазвичай це представники національно свідомої інтелігенції.

— Яким бачите майбутнє української медицини?

— Тільки в колі світової цивілізованої медицини. До речі, Україна, за інноваціями в алергології, посідає 4—5 місця серед європейських країн.

— Лікарська комісія НТШ якими проблемами нині переймається?

— Розроблено план заходів для молоді — в рамках студентської наукової конференції. Готуємо міжнародний майданчик для контакту з колегами зі Швейцарії, Великої Британії, США й Австрії. Вони дали згоду на зустріч. Це такий науковий майданчик у рамках книжкового форуму “Імунобіологічні технології в медицині”.

— Хто з українських жінок-державниць вам найближчий?

— Княгиня Ольга, Анна Ярославна… І Леся Українка. Я була якось (у 17 років) переможницею в читанні віршів Лесі Українки.

— Кажуть: жіноча душа — загадка. Чи пробували ви глибоко зазирнути у свою душу?

— Я — теж загадка. Інколи саму себе не можу розгадати.

— Чому ми старіємо?

— Це — процес зів’янення клітин — апоптоз. Ми можемо тільки трохи цей процес зупинити. Але трішки.

— Свого часу Любомир Гузар сказав: “Розчаровані люди не в змозі побудувати вільну державу”. Як ви вважаєте — в нас ще багато розчарованих?

— Розчаровуватися і втрачати віру — не можна. Було в мене багато контактів із Блаженнішим Любомиром. І мала честь допомогти йому зі здоров’ям.

— Як ви вважаєте: чому середня тривалість життя чоловіків (66,3 р.) на 10 років нижча, ніж жінок (76,3 р.)?

— Так природою закладено. Бо все ж материнство має певні організаційні завдання. Якби чоловіків жінки берегли… Якби самі чоловіки себе берегли…

— Недавно з телеканалів прозвучало: в Україні — 2067 мільйонерів і 20 мільйонів бідних. То Україна — багата чи бідна?

— Україна — звичайно, та, яка розвивається, має бідних багато. Це сором! Насамперед тим мільйонерам… Україна, на жаль, обкрадена.

— Гоголь стверджував: “Що є життя? Це руйнування мрії реальністю!” 

— Тут сарказм очевидний. Ми — мрійливий народ. Але реальність нам обтинає крила. Не можна ніяк вирватися з колективістського мислення.

— У Петра Шкраб’юка читаю: “У Всесвіт мій вічний шлях, Повитий рідною канвою… Господь веде — аби лиш я Не розминувсь з самим собою”. Вам вдалося не розминутися з собою?

— Я себе ще й досі шукаю. Але намагаюся йти стежкою, яка біля джерельця чистого — мого народу. І йти тією стежкою.

 

 

 

 

 

Розмовляв Богдан Залізняк

 

 

 

 

 

 

Джерело: Дзеркало тижня

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s