Сашко Павличенко, клоун: Я був Остапом Бендером, Дідом Морозом, індіанцем…

2 липня 2008 р.

Солодка вата, різнобарвні кульки, смішні поролонові вушка й носи… цим зазвичай гостинно зустрічає нас цирк – храм сміху та радості. Попасти в нього це велике свято як для дітвори, так і для їхніх батьків. В цирку почуваєшся як у казці. Це інший світ з екзотичними тваринами, гнучкими акробатами і, звичайно, веселими клоунами.

Ці дядьки з великими капцями і посмішкою в буквальному розумінні від вуха до вуха змушують сміятися навіть набундючених і серйозних. І як співала примадонна, у них одна нагорода – сміх. Чи справді завжди весело працювати клоуном запитуємо Сашка Павличенка.

– Колись всі мріяли бути як не космонавтом, то співаком чи актором. А ви ким хотіли вирости?
– Як і всі діти я хотів бути схожим на тата і стати будівельником, щоб усім людям було де жити. Але в школі однокласники казали: та тобі клоуном треба бути… От я і вступив до Київського циркового коледжу (дарма що тільки з третьої спроби:)

– Цирк – це завжди спогад з дитинства. Що пам’ятаєте з того періоду?
– В мене теж всі теплі спогади із цирком пов’язані. Всі, що приїжджали тоді в Білу Церкву, я обов’язково мусив відвідати. Наполегливо випрошував у мами дозволу, аж поки та не витримувала і казала: та йди вже куди хочеш.:) А ще я любив роздивлятись заспиртованих тварин у Білоцерківському інституті.

– Скільки років працюєте клоуном?
– Коли в п’ятому класі я надибав циркову студію, так захопився, що буквально ночував у ній. Через рік мені доручили показувати акробатичну трійку, танцювати рок-н-рол і жонглювати. Навчаючись в цирковому коледжі, одразу працював. А на другому курсі зареєстрував власну сольну циркову виставу «Галактика». Після випуску перетворив її на справжній цирк однієї особи, тобто мене (сміється) Тут я і директор, і автор, і виконавець.

Сашко Павличенко

– Клоунів завжди сприймають несерйозно. Чи бувало так, що вам не вірили, хоча ви говорили правду?
– Мені чомусь завжди вірять. Не люблю я цих стереотипів. Професія клоуна сама по собі вимагає несерйозності. Колись у цирк брали людей неповноцінних, з якимись фізичними вадами: карликів, калік, людей із патологіями. Ці люди нічим не могли заробити собі на життя, окрім демонструванням своїх недоліків. Глядачів цим хотіли здивувати, робили із цього велику сенсацію. Але насправді це було страшно. Потім з’явились клоуни, щоб веселити, а не жахати. Я намагаюсь бути щирим і не корчу з себе не знати чого. Діти, вони відчувають найменшу фальш у твоєму голосі. Я показую їм фокуси, розвеселяю, стараюсь випромінювати тільки позитив. Ми формуємо почуття гумору у малюків. До того ж я називаюсь своїм справжнім іменем, а не якимось Фаньтіком-Баньтіком-Шпуньтіком.

– А що робите, коли дитина починає ні з того, ні з сього плакати?
– Це дуже просто. Записуй 🙂 Треба негаразд, який змусив дитинку плакати зробити своїм і показати маляті, що ти теж через це переживаєш. А потім змістити її увагу на щось інше. Я зазвичай починаю смішно кривлятися. Ось так… (показує) Опля, і він радієте разом з вами. Злитись не треба, бо дитина, як губка вбирає в себе всі твої емоції. Ану ж як одного разу зіжметься…

– Розкажіть про те, як придумуються номери.
– Спершу беремо ціль – розсмішити, здивувати тощо. Друге – обставини, предмет, людину чи завдання, яке потрібно здійснити. Трете – арсенал, тобто те, що ми вже вміємо робити. Тоді плетемо ниточку сценарію (за всіма законами режесури): розставляємо в потрібному порядку фокуси, трюки. Головне не забути про кульмінацію: момент, коли глядачі розуміють головну думку номеру, яку хоче донести клоун. Ну ви ж не думали, що ми просто так по манежі бігаємо?! Це стосується як окремого номеру, так і цілого виступу чи фільму.

Сашко Павличенко

– Ви згадали про фільм. Вам вже пропонували зніматись в кліпах чи кінострічках?
– У фільмах поки що ні. Просто не всі ролі я міг би зіграти. Зате знімався у рекламах, кліпі групи На-На про циркове життя.

– В яких героїв доводилось перевтілюватись?
– О! Я був Остапом Бендером, Дідом Морозом, індіанцем, ковбоєм, мисливцем, жителем Сходу і, навіть, гангстером. Головну роль відіграє костюм. А там вже у образ легко входиш.

– З тваринами працювали? Чи важко давалось їхнє дресирування?
– Ні, з тваринами ще не працював, але я їх дуже люблю. Особливо з картоплею і соусом. (жартує)

– Розкажіть про найсмішніший, найскладніший та найдовший виступ у вашій кар’єрі.
– Найсмішніше було у селі Володарського району. Наш найманий водій, що сидів у залі розповів, що якийсь чоловік так сміявся, що окрім того, що розхитував крісло, на якому сидів ще й сусіда спереду трусив так що той ледь з крісла на арену не вилетів. Найскладніше було в Яготинському районі. Щоб вивести глядачів із сонного стану довелось додати кілька номерів. В результаті (косий погляд чи що) я зламав великий стіл, зіскакуючи з ходуль, одноколісний велосипед і два стільця під час виконання номеру «Дресирування стільців». Тоді справді вийшло незабутнє шоу. А найдовшим для мене став виступ у Моршині, коли я замість 60 хвилин виступав вдвічі довше. Я та ведучий так захопились теплою зустріччю глядачів, що не помітили скільки пройшло часу.

– Чи є небезпека у професії клоуна?
– Недосконало опанувавши той чи інший жанр, можна отримати будь-яку травму. Від цього не застраховані як і дресирувальники і акробати, так і прості міми. Але найголовніша небезпека для мене полягає втому, що я, вкладаю в розум дитини. Показуючи пантоміми чи інші номери я почуваю себе рівним з тими батьками, які привели своїх чад до цирку.

Сашко Павличенко

– Що переважає у виконанні трюків: ілюзія чи все-таки фізичні дані?
– Є звичайно такі трюки, де не обійтись без кмітливості, спритності рухів, бездоганної техніки виконання. Проте головне бажання. Коли в твоєму виконанні важко розрізнити де ілюзія, а де ні – це і є успіх.

– Якщо ви є єдиним учасником цирку «Галактика», то невже окрім номерів і костюми самі придумуєте?
– Звичайно, що сам. Тут втілюється моя фантазія. Про номери та трюки завжди запитую думки компетентних людей, адже треба враховувати спектр та вік аудиторії. Окремі костюми шию сам, складніші моделі несу в ательє, рідко купую.

– Чи поєднуєте професію з сім’єю. Якщо так, то чи залишається сил на веселощі з власними дітьми?
– З своїми дітьми я бавлюсь в першу чергу. Це і приємно і корисно, адже професія така специфічна.

– Чим займаєтесь у вільний від роботи час?
– Гітара, айкідо… А ще люблю переробляти правила різних ігор або придумувати власні 🙂

– В яких країнах вже встигли побачити «Галактику»?
– Росія, Білорусія, Молдова, Литва, Тайвань… Бували у Гонконгу.

– Що побажаєте всім відвідувачам цирку?
– Будьте щасливі і не обмежуйте свої бажання. Більше позитиву. Інколи навіть на мить прикинутись клоуном не так вже й погано.

 

 

 

 

 

Розмовляла Ірця Стельмах

 

 

 

 

Джерело: Сумно

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s