Юрій Журавель, художник, музикант: Робилося все, щоб збидлячити наше суспільство і перетворити в “насєлєніє етай страни

21 травня 2019 р.

Український народ нагадує бойового зашрамованого коня. Юрій Журавель вивантажує музичну апаратуру біля столичного Docker Pub, що на Оболоні. За 3 години гратиме тут концерт зі своїм гуртом OТ Vinta! Сідаємо поговорити біля входу в паб.

 

 

Ви недавно повернулися з гастролей Канадою. Які враження від життя українців за океаном?

– Були там із благодійними концертами. Збирали гроші діаспорянам на відбудову тамтешньої української церкви. Зрозумів, що свого часу до Канади з Україні виїхав цвіт нації. Вони успішні в бізнесі, а деякі – і в політиці.

Ми були там 10 днів. Коли повернулися, мали відчуття, що Київ окупований – російська скрізь. Слава Богу, президент підписав закон про мову. Сподіваюся, у Зеленського не буде можливості повернути цей вектор назад. Якщо пробуватиме це зробити, я буду одним із перших, хто вийде на Майдан. Ще на дебатах на Олімпійському побачив, що Порошенка підтримують активні дієві люди, які їздять своїми авто. А з боку Зеленського людей було мало, та й то їх туди звозили. Зрозумів, що з часів Майдану й антимайдану нічого не змінилося.

Юрій ЖУРАВЕЛЬ, 47 років, художник, музикант. Народився 6 травня 1972 року в місті Овруч на Житомирщині. Мати була вчителькою, батько – військовим. Закінчив Рівненський державний педагогічний інститут за спеціальністю ”Основи дизайну та образо­творче мистецтво”. 1993 року створив гурт OT Vinta!. Є його вокалістом, пише пісні. Намалював казкову графіку до відео гурту ”TaRuta” на пісню ”Бором-­Бором”. 2005-го став одним із засновників громадського руху ”Не будь байдужим”. 2017-го разом із видавцями Дмитром та Віталієм Капрановими долучився до творення ”Мальованої історії незалежності України”. Під час Майдану створив серію графічних малюнків, які показували у центрі Києва на перехресті вулиць Грушевського та Хрещатика. 14 лютого 2014-го ”беркутівці” їх спалили. Автор двох томів авторської карикатури ”Карикадурка”. За його задумом у Рівному відбувається кінофестиваль ”Двері”, флеш-моб ”ЧЖ” та ”Велодень”. Ініціював проект ”Знай наших”. Девіз: ”Розумний вираз обличчя – не ознака розуму. Усміхайтесь!” Подобається історична література. Захоплюється книжкою Юрія Горліса-­Горського ”Холодний Яр”. Любить грати у волейбол і бадмінтон, плавати. Удівець. 24-річна донька Катерина закінчила факультет ”Психологія і журналістика” Варшавського університету. Працює візажистом
Юрій ЖУРАВЕЛЬ, 47 років, художник, музикант. Народився 6 травня 1972 року в місті Овруч на Житомирщині. Мати була вчителькою, батько – військовим. Закінчив Рівненський державний педагогічний інститут за спеціальністю ”Основи дизайну та образо­творче мистецтво”. 1993 року створив гурт OT Vinta!. Є його вокалістом, пише пісні. Намалював казкову графіку до відео гурту ”TaRuta” на пісню ”Бором-­Бором”. 2005-го став одним із засновників громадського руху ”Не будь байдужим”. 2017-го разом із видавцями Дмитром та Віталієм Капрановими долучився до творення ”Мальованої історії незалежності України”. Під час Майдану створив серію графічних малюнків, які показували у центрі Києва на перехресті вулиць Грушевського та Хрещатика. 14 лютого 2014-го ”беркутівці” їх спалили. Автор двох томів авторської карикатури ”Карикадурка”. За його задумом у Рівному відбувається кінофестиваль ”Двері”, флеш-моб ”ЧЖ” та ”Велодень”. Ініціював проект ”Знай наших”. Девіз: ”Розумний вираз обличчя – не ознака розуму. Усміхайтесь!” Подобається історична література. Захоплюється книжкою Юрія Горліса-­Горського ”Холодний Яр”. Любить грати у волейбол і бадмінтон, плавати. Удівець. 24-річна донька Катерина закінчила факультет ”Психологія і журналістика” Варшавського університету. Працює візажистом

Складно не визнати, що Володимир Зеленський отримав електоральну підтримку завдяки телевізору.

– Це ще раз підтверджує те, що кілька десятиліть робилося все, щоб збидлячити наше суспільство і перетворити народ в “насєлєніє етай страни”.

Не обов’язково бути українцем по крові. Журналіст Віталій Портников – єврей за національністю, але за нацією – потужний українець.

Людина, яка плекає свою культуру, буде цінувати й іншу. А Зеленський навіть не єврей. Він хоча б речення може сказати на івриті? Чи знає він традиції свого народу? Тому я його навіть за це не поважаю.

Однак чи зможе він, за бажання, змінити проторений за п’ять років курс?

– У мене відчуття, що наш народ – це бойовий зашрамований кінь. У нього сильно поранена і навіть зламана передня ліва нога, відірване вухо, немає ока. Але хазяїн за п’ять років оснастив його латами і потужним бойовим сідлом. Якщо неук зараз сяде на коня, то тварина сама вже знає, як і куди везти. І хоч би як вершник смикав невміло вудила, кінь все одно йтиме в потрібному напрямку.

Непокоїть риторика Зеленського про двомовність і бажання захищати російську.

– В Україні дуже багато звезеного населення, майже весь схід. На заході плекати українські традиції було набагато легше, але “насєлєнія” вистачає і в нас, у Рівному. Це люди, які чекають реваншу, сподіваються, що і томос не спрацює. Я – член спільноти програми “Захисник віри”. Допомагаємо у правовому полі релігійним громадам і церквам переходити з одного підпорядкування в інше. Бачу, що на рівнях обласних адміністрацій багато саботажу і гальмування роботи. Відчуття, що люди чекають, що хтось дасть відмашку, аби йти назад.

Тобто велика частина людей, які чекають реваншу, це – віряни Російської церкви в Україні?

– Мені здається, що вони навіть не усвідомлюють, до якої церкви належать. Їм здається, що батюшки – це авторитети, прямі посередники з Богом. Тому слухаються їхніх настанов, за кого голосувати. Мені здається, що багатьох ревних вірян легко зробити представниками “русского мира”.

Знаю, ви перейшли на українську не одразу.

– Як і більшість радянських українців, жив у кацапомовній сім’ї. Хоча батько в мене з Волині, із села Запруддя, яке надихнуло Лесю Українку на “Лісову пісню”. Але з самого мого народження родина спілкувалася російською, бо він був військовий. Ми їздили з міста в місто, школи міняв, як шкарпетки. Здебільшого вони були російськомовні.

Українську мову вперше почув від 3-річної дівчинки. Сказав: “Мама, смотри, эта девочка разговаривает, как бабушка”. Мені здавалося, що це не мова, а якийсь смішний сільський говір. А інтелігентною сприймалася російська. Бо то була мова тодішнього телевізора, попси і фільмів. Підручник з української називався у школі “українська мова”, а з російської – “родная речь”. Школярем хотів написати відмову вчити українську. Та батьки і класна керівничка Ціпотун Ніна Никифорівна не дозволили. Сказали: “Якщо напишеш відмову, ми навіть російською розмовляти з тобою не будемо”.

Тепер розумію, що українська мова – це потужна зброя. Вона має звучати з уст шляхетної інтелігенції, сучасних лицарів, байкерів, рокерів, сексуальних моднявих дівчат. Якщо ми всі сфери – від дитячих мультиків до дорослої порнухи – заповнимо українською мовою, тоді переможемо.

Ви малюєте героїчні події української історії. Вивчаєте і зображуєте багатьох незнаних досі героїв. Хто вони? Про кого з них зараз варто говорити більше?

– Пам’ятаю підручник історії України часів УРСР – тоненький, з трьома ілюстраціями. Історію викладали так: первіснообщинний лад, Трипілля, князівська доба. А потім зразу – козаччина, Тарас Шевченко, за ним – радянська Україна.

Доба ХIV–XVI століть – найцікавіша. В Європі цінують саме лицарську добу. А нам, справжнім сарматам, як можна забувати про цей час?

В Україні є багато героїв – представників цієї крутої лицарської доби. Взірцем вважаю Костянтина Острозького, який давав перцю москалям. Його військо було вдягнуте в ребристі дорогі обладунки. Він один із перших воєначальників, який ділив військо за родами, застосовував інженерні війська.

З великими українцями ви знайомите у проекті “Знай наших”. Показуєте їх з несподіваного боку.

– Тільки зачепили Івана Пулюя – а це просто глиба. Відкрив Х-промені, використав рентген, заснував одну з перших в Європі фабрику електричних ламп. Із Пантелеймоном Кулішем перекладав українською Біблію. Микола Миклухо-Маклай – яскравий приклад українця, який не дав свого часу Російській імперії загарбати Папуа Нову Гвінею. Він цінував культуру цього народу і допомагав їм розвиватися.

Твори Забужко, Жадана, Андруховича можуть бути заскладними для пересічного українця. Тому малюю картинки – ілюстрації, якими намагаюся зацікавити широке коло людей. Тараса Шевченка зробив чемпіоном селфі. Його любили жінки, він був моднявим, крутим, оптимістичним чуваком. Я зобразив його в процесі малювання автопортрету в оточенні голих дівчат. Іван Котляревський – засновник стендапу. Він у перервах між заняттями в семінарії ставав на парту і переповідав своїм однокашникам вергілієву “Енеїду” з українськими смачними словами, від чого ті по підлозі качалися.

Ви кажете, що час воєн минув, що Путін історично запізнився. Це так?

– Зараз час більше інформаційної війни. На жаль, Путін зрозумів, що Україну фізичною війною він уже не візьме – ми вміємо оборонятися. Українці завжди були кращими в бою – і на конях, і на морі. Тому Путін намагається виграти в гібридній війні. Спирається на наших зрадників. В Україні досі всі потужні ЗМІ – в руках колаборантів. Ми стримуємо гарячу війну, але інформаційну – програємо.

Як вести війну на інформаційному фронті?

– Треба бути розумнішим за ворога. Розуміти, що з їхнього боку працюють професійні акули, а ми часто – дилетанти. Нам треба вчитися і постійно придумувати щось нове – бути креативними, знаходити якісь шпаринки. Якщо противник порушує права, треба бити його ногами по яйцях. У війні правил немає. Ми маємо перемогти.

Як зробити українське модним для більшості людей, які досі слухають російську попсу?

– На жаль, українське – досі неформат. Наш музон, художники, письменники, актори – їх не видно. Вони всі в андеграунді. Їздиш у тури, пашеш як віл, роздаєш автографи, селфишся. Але ввечері вийде чергова серія “Слуги народу”, яка всі твої дії перекреслить. Активні люди ходять на концерти, а пасивне чмо, якого більшість, лежить на дивані з телевізійним пультом.

Я із задоволенням малював би карикатурки і гарних дівчат. Але занурився в історію, яка мені колись здавалася нецікавою. Розумію, що не знаючи минулого свого народу, ти не людина, а тупий манкурт, який битиметься за свого хазяїна, а не за себе. Від часів яничар нічого не змінилося.

Дітей треба привчати до того, що ми всі – нащадки лицарського роду, які вишукано проводили свій час, кохали гарних жінок і так само вишукано вбивали своїх ворогів.

Це ви якраз і робите на своєму освітньому YouTube-каналі для дітей “Добродій”.

– Цей канал дивляться навіть у Росії. Роблю майстер-класи для дітей, наприклад, вчу їх малювати мультики. Позаторік у свій день народження показав, як можна робити шолом еллінської доби зі шматка матеріалу, який підкладають під ламінат. На 6 травня запросив їх у Гайдамацький Яр (урочище в Ямпільському та Чернівецькому районах Вінницької обл. За історичними відомостями, там у XVII–XVIII ст.ст. місцеве населення ховалося від іноземних загарбників. – Країна). Сказав: “Беріть свою саморобну зброю, і будемо знімати фільм “Троя”. За два дні склеїли з величезних тубусів Трою. Вранці прийшли три сотні дітей у саморобних обладунках. Для кліпу зняли з ними дублів 70. Увечері друг каже: “Сьогодні перший день, коли мій малий ні разу не заліз у телефон”.

Хочу привчити дітей до творення. Творчі люди – щасливі, а споживачі стають ущербними.

Не хотілося спробувати себе в політиці?

– Часто пропонували піти в політику. Та вона нагадує мені старий іржавий танк, в якого вже давно не працює башта. Її ледь повертають, наводять на ціль, але запустити снаряд постійно щось заважає. Якщо залізу в цей старий танк, буду намагатися його змащувати, пхати. Але він все одно стоятиме. За цей час я на своєму маленькому вєліку можу встигнути набагато більше.

Зараз багато пишуть, співають і знімають про війну. Чи є кон’юнктура в цій темі?

– Звісно. Я страшенно не люблю так званих брошурок. За часів акції “Не будь байдужим” ми із Сашком Положинським і Фомою (Сергій Фоменко, фронтмен гурту “Мандри”. – Країна) їздили на схід України і в Крим популяризувати українську мову і роздавали людям брошурки “Переходь на українську мову”. За нашими спинами багато людей одразу викидали їх у смітники. Це мене збентежило. Зрозумів, що не можна робити напівфабрикати. Багато хто зараз випускає хрінові пісеньки. Начебто патріотичні, але в стилі звичайного блатняка. А щоб вигравати гібридну війну, наша інформаційна зброя має бути якісною і потужною.

Ви недавно намалювали Зеленського в образі маленького Наполеона. Бачите в ньому такі риси?

– Щоб мій олівець піднявся, треба бути або героєм, або круто обісратися. Зеленського в образі Наполеон­чика намалював недавно, а раніше зробив його портрет – якась дівчина з його компанії замовила. Виставив у Facebook серед своїх творчих доробків. Вона мені зробила зауваження: вам за це заплачено, а ви піаритеся. Портрет зняв і вирішив більше з цими людьми справ не мати.

Не заздрю Володі і його сім’ї, бо він навіть не усвідомлює, що стає заручником цієї ситуації. Він, можливо, схожий на талановитого актора, але він – неук. Свого часу вони хайпанули з КВК. Я це розумію. Знаю, як можна злетіти і користуватися променями слави.

Проводити якісь аналогії між Зеленським і молодим Макроном чи Рональдом Рейганом – не варто. Ці люди мали досвід у політиці, вчилися у попередників. А Зеленський не тільки відмовляється від допомоги й порад Порошенка, а сильно себе йому протиставляє. Що зліший він, тим більше зрозуміло, як він боїться Порошенка.

Я критикував Петра Олексійовича з самого початку його каденції – колись намалював на бочці пороху. Але це – найкращий президент України. За нього не соромно.

Раніше ви приязно відгукувалися про Ігоря Коломойського, називаючи його щирою людиною. Він повернувся в Україну.

– Таки повернувся? – запитує розчаровано Юрій Григорович. – А я сподівався, що його американці десь перестрінуть і завезуть в “Алькатрас”. Шкода. Я помилився щодо нього. Коли в перші дні війни здавалося, що завдяки Коломойському відстояна Дніпропетровщина, я був готовий малювати на нього позитивні шаржі.

Дзвонить телефон. Юрій Журавель на кілька хвилин відлучається. Повертається з футболкою із зображенням свого шаржу на князя Святослава.

– Зараз ми з проектом “Знай наших” запускаємо серію футболок. Святослав Хоробрий у травні народився. “Народжені у травні – хоробрі і славні”. На червень у нас Богун, а оскільки він красавчик, то слоган такий: “Народжені у червні – коханці майстерні”.

Як ви відтворюєте зовнішність історичних осіб давнини?

– Я перемалював стільки шаржів, що вже помічаю: внутрішня сила, інтелект і навіть зріст людини відображаються на обличчі. По ньому можна зрозуміти, якого людина зросту. Святослав Хоробрий був не дуже високий. Зазвичай такі люди мають квадратні вилиці, потужну тверду щелепу. Ясно, що його не можна малювати з вузьким лобом, бо був далекоглядний. У східняка ніс може бути з горбинкою, у волиняки – широкі ніздрі. Ці всі особливості знаю. Але якось пошився в дурні. Усе життя мріяв зустрітися зі справжнім індіанцем – у дитинстві зачитувався творами Фенімора Купера. І тут приїжджаємо в Канаду на фестиваль “Золотий клен”. Перші три дні ми їздили по Ніагарі. Я все видивлявся індіанців, але їх ніде не було. Якось біля нашої сцени побачив засмаглого носатого здорованя, чорне аж із синім відливом волосся, зібране позаду у жмут. Підійшов до нього: “Чи можна з вами сфотографуватися?”. Він: “А чого ти до мене англійською? Я – гуцул”. Насправді, між гуцулами й індіанцями багато спільного.

Кажуть, коли ви малювали карикатуру на Медведчука, отримували потім від нього погрози.

– Під час Революції гідності до маєтку Медведчука приїздив Автомайдан. Я намалював, як він виглядає крізь ворота і написав віршик: “А за зламані ворота я вам люто помщуся. А вже мстити я умію, от згадайте хоча б Стуса”. Розмістив це в інтернеті о восьмій вечора. А о четвертій ранку до мене подзвонили. Чоловічий голос сказав: “Впредь просим быть поосторожнее с выбором объектов рисования. Вы поняли?” Телефон не висвітився і навіть не зберігся в історії викликів.

Кілька разів люди реагували на мої шаржі. З останніх – Петро Порошенко. Я зобразив його з ірокезом і написав: “Мій президенте, додай драйву, бо ми всі в андеграунді”. Порошенко відповів: “Дякую, друже, за пораду. Драйву додам. Let’s rock”. Було приємно, що він шарить у наших рокерських фішках.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", "От Вінта", Журавель Юрко (Ot Vinta)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s