Олександр Фільц-Павенцький, психотерапевт: Українська мова врятує Зеленського

6 травня 2019 р.

Львівський психотерапевт Олександр Фільц вважає, що запорукою перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах стало те, що йому вдалося опанувати глобальним трендом у явищі виборів – волевиявленням, котре здійснюється емоційним інтелектом. У цій справі Зеленському допомогли навички, здобуті у шоу-бізнесі, а також сценічні амплуа – з одного боку, нещадного критика влади, а з іншого – президента-простолюдина.

 

Старі жарти, як вважає професор Фільц, ведуть Зеленського до пастки: Володимирові важко перебудуватися під посаду, котру він знецінював упродовж стількох років. «Ці речі все одно будуть проскакувати», – тлумачить пан Олександр. Професор інтригує, що він має підказку, як Зеленському відтяти від себе старий стьоб: перейти на українську мову. «Ментальна схема, яку він би перейняв, відрізала б його від попередньої», – пояснює психотерапевт.

Розмовляємо з професором про те, якими цінностями живиться Зеленський, про те, якою буде наступна ера виборів після завершення «емоційної», про шанси Вакарчука в політиці і про маятник Фуко в українській електоральній стратеґії.

 

«ПАЯЦИ ПРИ КОРОЛЯХ МОГЛИ ГОВОРИТИ НЕЩАДНУ ПРАВДУ»

 

– Пане Олександре, де пролягла лінія електорального поділу на цьогорічних виборах?

– По обидва боки від лінії поділу опинився протестний електорат – він є протестним як в один бік, так і в другий.

Голоси за Зеленського – це, де-факто, сигнал спротиву проти чинної системи влади. Не тільки проти персони Порошенка, а проти всієї системи, яку він собою втілював.

Львів і частина закордонного округу (Західна Європа, Північна Америка, «британський світ» – у чому можна вбачати певний символізм) також голосували «проти» – не за Порошенка, а проти Зеленського.

 

– Попри нерівноцінний розподіл голосів на полюсах, ми спостерігаємо високу напругу в протистоянні між виборцями. Чим загрожує такий розкол?

– Насамперед, я не зовсім згоден з тезою про нерівноцінність полюсів. В цьому випадку йдеться не про «одномірний» розкол, коли маємо протистояння двох позицій «за», а, як мені виглядає, йдеться про змішаний розкол: частина виборців дійсно виступає «за», але значна частина – все ж «проти», і межі внутрішніх поділів вельми складні.

Крім усього, протестний розкол має свою специфіку. Люди, які вибирали «проти», тепер змушені формувати позицію «за». І навпаки. А сам протест ще не означає вирішення. Протестуєте? Добре. А тепер скажіть: що будете робити далі?

 

– Чи направду картографічна лінія поділу зсунулася на захід?

– Мені ця ситуація нагадує маятник Фуко, який на кожних виборах хитається: від центру – на схід, від центру – на захід. А як функціонує маятник Фуко? Він коливається в одній площині, але проекція його рухів зміщується по колу. Точніше, маятник Фуко показує, що під ним буквально крутиться земна куля. Показує, як вона обертається довкола власної осі.

Отак і виборча стратегія в Україні коливається в одній площині – від сходу на захід, а відтак – у протилежний бік. А український політикум, тим часом, крутиться навколо власної осі в незмінному колі.

Мабуть, нинішня виборча кампанія не дуже суттєво вплинула на цю картину. Ми залишаємося в стратегіях, аналогічних до коливань маятника Фуко: він знову похитнувся з одну боку в інший бік.

 

– Чому маятник показав саме на Зеленського?

– З психологічної, а навіть соціологічної точки зору, кристалізується цікавий феномен. Він не є суто українським, і наочно виявив себе десь ще з Макрона, «Брекзіту» і Трампа. Феномен пов’язаний із відчутною перевагою в сучасних виборчих технологіях інтелекту емоційного над інтелектом раціональним. Люди здійснюють свій вибір, базуючись на емоційних аргументах, а не раціональних.

У чому штука? Для того, аби здійснити вибір в раціональному сенсі, треба зважувати (у подвійному сенсі цього слова), думати, аналізувати, брати до уваги всі «за» і «проти». Цей процес ускладнено розвитком модерних технологій, які змістилися з телебачення в інтернет. А в інтернеті, погодьтеся, стає неможливим зважити раціонально. По-перше, мережа переповнена спеціально виготовлюваними фейками, правдоподібність яких іноді перевершує саму правду. По-друге, в інтернеті гей як непросто сказати, де правда, а де неправда. По-третє, стає щораз важче знайти істинні аргументи й порівняти їх із хибними. І тому людина вважає: «Я й так не зможу прийняти раціональне рішення від усієї суми раціональної інформації», і тоді вирішує: буду покладатися на інші способи для прийняття рішення – інтуїтивні.

Чим це погано? Якщо говорити про роль емоційного інтелекту в ухваленні рішень загалом, то він відповідає, по-перше, саме за інтуїтивні децизії, по-друге, за рішення, які базуються на емоційному ставленні до цінностей, по-третє, на відчутті самоповаги, й по-четверте, емоційний інтелект спирається на вміння швидко адаптуватися до інтенсивного інформаційного потоку. Крім своїх очевидних переваг, емоційний інтелект, одначе, нерідко приймає рішення, фокусуючись на бажаній перспективі, а не на зваженому аналізі фактів. Таким чином, враховується не ймовірність, а варіанти бажаного: «Мені би хотілося, щоб було так, тому я починаю вирішувати у той бік».

Отже, там, де пропозиція базувалася на самовідчутті, там, де заклики апелювали до погано обрахованої, але жаданої перспективи, там, де звертання йшло до самоповаги («ти можеш», «ти вмієш», «ти знаєш», «ти сам приймеш рішення»), там, де був універсальний пакет цінностей, в якому кожен міг побачити себе, – там це й спрацювало.

 

– Виборча стратегія Порошенка мала якісь шанси на успіх?

– Якщо подивитися на борди, які писала команда Порошенка, то вони були точно програшними. Виборцеві пропонували: «Думай», апелюючи до раціонального інтелекту. А люди шукали відповідь в іншому.

Порошенко пропонував людям порозважати над тим, що вдалося здобути для держави: асоціація з ЄС, безвізовий режим, Томос. «Якщо треба думати, – вирішили люди, – то ми подумаємо! Але подумаємо не лише над тим, що йому вдалося, а й над тим, що бізнес його десятикратно примножився, корупція процвітала…».

 

– Чому, на ваш погляд, не спрацювали борди з зображенням Порошенка і Путіна? Чому багато людей сприйняли цю агітацію як особисту образу?

– Думаю, що латентна, тобто прихована помилка цього борду полягала в тому, що Порошенко поставив себе у позицію, «рівноцінну» до Путіна. А хто ж може бути рівноцінним противником Путіну? Хтось такий, хто може дорівнювати йому. Хтось, хто є до нього або подібним, або антиподом – що, врешті решт, одне і те ж. Відтак, люди могли відчитати цей меседж дуже по-різному. Ось у чому, на мій погляд, помилка.

 

– Перемога Зеленського виглядала очікувано?

– Я би сказав так: команда Зеленського абсолютно точно вловила глобальний тренд. Тож Україна виявилася абсолютно модерною країною, що стоїть у фарватері світових змін. Бо уявити собі такі вибори в Китаї, в Кореї чи в Росії не є можливо. Там ані раціональний, ані емоційний інтелект не обирає. Там замість виборів закладено схему соціальної маніпуляції, яка виключає використання інтелекту, одного й іншого.

Щодо Зеленського, то я повірив у його шанси перемогти тоді, коли помітив, що штаб зосереджено працює над побудовою емоційного образу кандидата. Але мені здається, що цей образ – це є і пастка для Зеленського.

Пастка не в тому, що люди розчаруються. Бо розчаровуватися – це така ж базова здатність людини, як і зачаровуватись. А можлива пастка є в тому, що наш маятник, по-перше, таки коливнеться в протилежний бік. А друге: щойно почне наступати реальність, замість емоційного інтелекту з неухильністю буде вмикатися раціональний. І тоді люди почнуть рахувати гроші, аналізувати здобутки, цінувати ступені свободи – і робитимуть це прагматично, тверезо і аж ніяк не інтуїтивно.

Емоційний образ, який створила команда Зеленського, муситиме зазнати ревізії. Цей образ – це образ ідеалізованого президента. А такий образ не те що важко підтримувати – його нереально зберегти на довший час. Але інакшого образу вони поки що створити не змогли. І я спробую пояснити чому.

Зеленський абсолютно безжалісно мочив політиків. Він знецінював абсолютно всі політичні тренди. Стібатися з політики, і особливо – української, було основою «95-го кварталу»… Тепер Зеленський змушений зайняти радикально іншу позицію, ба навіть протилежну; він якось мусить захистити себе від усього того стьобу, віщуном якого був сам у минулі роки. А врівноважити позицію тотального і нещадного знецінення можна тільки позицією повної та романтичної ідеалізації. На жаль, це психологічний канон.

 

– Чому Зеленського ховали від виборця? Це робилося для збереження ідеалістичного образу?

– Уявіть собі, що ми з вами 15 чи 20 років займаємося критикою ресторанного бізнесу. Ми висловлюємо нещадну критику, не залишаючи каменя на камені від жодної ресторації. Ми доводимо: все, що там подають, – це профанація. Людей просто дурять, невідомо чим труять. Найкрутіші ресторани – це найбільші брехуни… Ми займаємося цим 15 років, а тут раптом оголошують конкурс у найкрутішому ресторані, який був об’єктом нашої найбільшої критики, і ми ж таки перемагаємо. Уявіть собі: через півтора місяця ви маєте взяти в свої руки керівництво рестораном. Чи швидко ви зможете перебудувати себе таким чином, щоб почати говорити про той ресторан позитивні речі? У вас у думках все одно буде «проскакувати» стара 15-річна схема. Ви не втримаєтеся, щоб не сказати якесь слово чи фразу, які жили з вами упродовж усіх минулих 15 років.

Для того, щоб відбулася переоцінка, мусить минути певний інкубаційний перехідний період.

А крім того, гумор у Зеленського – навіть не сучасний, а пострадянський. Тобто над цією його передісторією висить не лише попередня 15-річна історія, а й пострадянська ментальна схема. Якщо не сказати, що радянська.

 

– Чи це означає, що посада Президента дістанеться Зеленському разом зі всім багажем стьобу, вилитого ним у бік інституту президентства?

– Людина не може змінити свою ментальну матрицю в один момент. Якби йшлося про комп’ютер, то ми могли би переписати програму, «перепрошити». Але тут маємо справу зі складним організмом.

Ми несемо в собі безліч несвідомих думок і фантазій, і вони вкорінені не лише в голові, а буквально в усьому тілі, у кожній нашій клітині. Цим ми різнимося від неорганічного розуму. Позасвідомого несила позбутися в один момент. Тому було би глупством, якби нового президента «випустили» в старому образі.

 

– Ви маєте на увазі внутрішню настанову Зеленського, тобто те, як він сам себе сприймає у політиці?

– Так, я й кажу про внутрішню настанову.

До речі, можу сказати ще одну цікаву річ, яка може виявитися для Зеленського рятівною. Ціле життя і усю кар’єру він будував російською. Якщо він перейде на українську мову, то цей крок, як не парадоксально, може відрізати його ментально від усього попереднього стьобу, який він висловлював російською мовою. Ментальна схема, яку він би перейняв, була б цілковито відрізана від попередньої. Таким чином, українська мова могла б його відчутно виручити.

 

– У людини, котра практикує риторику знецінення, залишаються принципові внутрішні цінності?

– Не я таке вигадав, а історія говорить: паяци при королях були персонами, які могли дозволити собі говорити правду, при чому правду найжорстокішу.

Один бік справи: ми не можемо стверджувати, що людина, яка все піддає знеціненню, сама не має власних цінностей. З іншого боку: людина, яка знецінює абсолютно все, сама мусить орієнтуватися на нереально високі ідеалістичні стандарти. Максимальне знецінення може врівноважуватися лише максимальною ідеалізацією.

 

– Пане Олександре, ви якось висловили думку, що Україна сповідує одну й ту саму стратегію на кожних виборах – вона шукає способу утвердитися як самостійна держава (наприклад, як самостійна від Росії). А мала би шукати новий порядок денний, модерніший. Яким чином ця думка справдилася на цьогорічних виборах? Чи не надто рано ми відмовились від ідеї самостійності (уособленої, очевидно, Порошенком) на користь модерніших гасел (ліберальна частина програми Зеленського)?

– Можна дивитися фільм «Слуга народу» просто як рекламний ролик. А можна вивчати його як прояв емоційного, інтуїтивного ставлення до бажаних перспектив президентства.

Я подивився цей фільм перед виборами досить уважно, для того, аби зрозуміти, як все будувалось. Можу сказати, що Зеленський так чи інакше змушений ідентифікувати себе з персонажем Голобородька, саме як ідеалістичного образу. Питання лише – в якій мірі і доки?

Сам фільм завершується декларацією, що Україна не повинна звертати увагу ані на кого, а мусить робити своє – запускати ракети, випробовувати нові технології, утримувати реноме житниці світу. Тобто цей телевізійний фінал – такий собі тріумф самостійної України.

 

– Ви бачите в особі Зеленського ідеалістичні задатки?

– Ідеальним не може стати ніхто, бо це утопічний образ. Завдання, яке стоїть перед тією командою, – скомбінувати ідеалістичний образ із реальним. Якийсь час вони будуть змушені по інерції працювати в емоційно-ідеалістичному руслі. Але їм усе ж доведеться усвідомити: це лише тимчасовий етап, і досить скоро їхні позиції зазнають впливу реальності.

Зеленський – репрезентант сучасних виборчих і соціальних тенденцій. Як показує досвід Франції та Америки, ці тенденції проявляються і в відповідному реагуванні людей, щодалі сильнішому. Люди будуть реагувати не тому, що вони розчаруються, а тому, що почнуть шукати найкращої відповіді на реальність.

«Жовті камізельки» – це не розчарування, а дія: французи побачили реальність, і вирішили, що мусять діяти інакше. В Америці Трамп постійно йде по межі політичного  вибуху, Байден кинув йому виклик як конкурент – і все це теж не результат простого розчарування, а наслідок увімкненого ratio.

 

– Україну чекатимуть протести?

– В якому руслі піде протест людей в Україні, мені передбачити трудно. Не через те, що ми не знаємо тенденцій – а через те, що не знаємо, що робитиме президент. Боюся, вони самі ще до кінця цього не знають.

 

– Хто претендуватиме на успадкування розчарованих виборців Зеленського?

– Коли на стадіоні йшли так звані дебати, то одним-єдиним прізвищем, яке Зеленський без папірця згадав у своїх виступах, було прізвище Вакарчука. Я вже точно не згадаю фрази, але йшлося про те, що Вакарчук «уже збирає стадіони» (якщо дослівно, Зеленський сказав: «Ми зібрали стадіон. Я відчуваю себе трішки Вакарчуком», – Z).

Думаю, що це не було випадково. Зеленський витягнув це фактично з-поза свідомості. Вакарчук присутній в уяві Зеленського як конкурент. Він назвав Вакарчука саме тому, що той перебуває у фокусі його уваги. У внутрішній матриці Зеленського Вакарчук трактується як рівносильний опонент, на якого треба зважати.

 

– Вакарчукові не надто пізно входити у політику?

Тим більше, що виборці, як ми з вами припускаємо, змінять своє ставлення до емоційного вибору…

– Ні. Я якраз думаю, що найкращі шанси на майбутніх виборах будуть в того політика, який зуміє врівноважити раціональне з емоційним, взявши обидві площини.

Дійсно, багато хто нарікає на Вакарчука через те, що він не пішов на вибори, що він не вирішив для себе тієї дилеми, яку перед ним озвучували впродовж кількох років, та ще й дозволив Зеленському все підібрати… Я би поставив питання інакше: хто з нас зауважив, що Вакарчук вирішував це питання якраз дуже раціонально? Він дав зрозуміти, що йому ще не час вступати у боротьбу: він хоче підготувати ґрунт, а тоді вже йти у політику.

Якщо наша концепція [вибирання емоційним інтелектом] працює, то Вакарчук вчинив якраз як зважений політик. Всі сприймали Вакарчука емоційно – а він дав сигнал раціонально. Тому я не відкидаю, що в нього ще все попереду.

 

– Чи не химерно, що обидва найперспективніші політики – це шоумени?

– У цьому нема нічого дивного. Люди, які працюють у шоу-бізнесі, мають найбільше навиків емоційного зарядження, емоційної комунікації з людськими масами.

 

– З огляду на те, що виборчі технології модернізувалися й вимагають опанування сучасним інструментарієм, чи старі політики, консервативні політики ще мають шанси перемагати на виборах?

– Я думаю, що поняття «старий політик» і «новий політик» зараз розходяться з віковим цензом. Дуже сучасним політиком може бути той, кому вже є за 70 років. І дуже зіпсутим саме у «старому» сенсі може бути політик у 30 років.

Ви подивіться довкола, скільки молодих людей увійшло в стару систему до самого коріння в волоссі! Всілякі «мажори», «золота молодь», молода прокуратура – багато молодих людей у свої 20 років уже закінчено є людьми старої формації.

Я доходжу подібного висновку навіть у своїй роботі. Дуже багато молодих психіатрів, які приходять до нас вчитися, швидко стають «старими психіатрами». Вони працюють схематично, прагматично, не морочать собі нічим голови – відтворюють те, як функціонує сама система психіатрії. Без сумніву, є дуже класні спеціалісти, які хочуть вчитися, щось шукають, цікавляться філософією справи, вивчають історію і сприймають психіатрію як відкриту книжку, над якою можна подумати. Але тих, які хочуть чогось нового, дуже мало. А в політиці, думаю, їх іще менше.

 

– Я мав на увазі не вік, а досвід, бекграунд – політиків на кшталт згаданого вами Байдена або й Порошенка.

– В ментальному сенсі людина стає старою тоді, коли вона втрачає гнучкість у допасуванні своїх цінностей до реальності. Натомість людина є молодою тоді, коли вона відповідає реальності або навіть випереджає її, коли має цінності, які дають змогу зазирнути за куртину.

Відповідно, молодою є та людина, яка йде в ногу з часом або навіть випереджає час. Стара людина – та, для якої час сповільнюється і врешті-решт – зупиняється. Повторюся, є багато молодих людей, для яких час зупинився: вони займаються лише репродукцією старого, так би мовити, живуть у схемі, як у матриці.

Вік не має вирішального значення. Може йтися про літню, надзвичайно досвідчену людину. Якщо вона у своєму великому досвіді сформувала таку систему цінностей, яка тягне вперед, то ментально така людина може виявитися дуже молодою як для політика. Невипадково в політику приходить багато саме старших людей.

 

 – Які тренди визначатимуть найближчі парламентські вибори?

– Мені здається, станом на початок парламентської виборчої кампанії люди будуть розгубленими. З одного боку, шість місяців [від президентських і до парламентських виборів] – це мало, з іншого боку, шість місяців – це багато. Багато чого з того, що існує на рівні здогадок, виявиться правдою або неправдою.

 

Думаю, збережеться протиборство технологій телебачення і технологій інтернету. Продовжиться протистояння емоційного і раціонального.

 

Хто зможе осідлати тих коней, той матиме найкращі шанси.

 

Довідка: Олександр Орестович Фільц-Павенцький – завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського медичного університету, доктор медичних наук. Почесний професор Університету Зіґмунда Фройда у Відні. Президент Української спілки психотерапевтів, колишній президент Європейської асоціації психотерапії.

 

 

 

 

Розмовляв Володимир СЕМКІВ

 

 

 

 

 

Джерело: Збруч

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s