2 травня 2019 р.
– Президент не демонстрував того рівня підзвітності, якого прагнуло суспільство. Манера спілкування, несприйняття критики, спосіб ухвалення ключових рішень показали: Порошенко та його оточення не відчували, що вони винні суспільству, – вважає Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ, 43 роки, член об’єднання інтелектуалів “Несторівська група”.
– Українці не довіряють владі. Це відбувається через травму, яку завдав тоталітаризм. Тоді держава була засильною, могла знищити будь-якого громадянина. Доки суспільство не почне вчитися впливати на владу й перетворювати її на сервіс, будемо наступати на ті самі граблі. Обираємо владу, через 5 хвилин починаємо її ненавидіти, а через 10 – зносити.
Ризики президентства Зеленського такі ж, які були б у разі перемоги іншого кандидата. Це втрата незалежності через агресію Росії. Наш сусід не хоче бачити нас самостійними. Боротьба триватиме довго.
Друге питання: самі можемо дати собі раду? Чи розуміємо, яку систему треба будувати? На цю тему тільки починаються дискусії. Треба перегрупуватися всім – політикам, партіям, експертам, громадянському суспільству. Не боротися між собою, а вийти на інший рівень якості. Інакше будемо свідками деградації політичної системи.
Як Росія намагатиметься скористатися тим, що Україну очолить людина з нульовим політичним досвідом?
– Кремль готовий робити будь-що для досягнення своїх цілей. Будь-яку нашу слабкість буде помічено. Брак досвіду Володимира Зеленського – недолік держави. Ми не знаємо, кого обрала рекордна кількість виборців. Хто прийматиме ключові рішення.
Яке місце в українській політиці може посісти Порошенко? Зможе поборотися за посаду президента через п’ять років?
– Повноцінним і одноосібним лідером опозиції Порошенко не стане. Але буде одним із них.
Відсоток голосів за нього у другому турі є більшим за його реальну підтримку. Велика частина ліберальних, націоналістичних виборців голосували проти Зеленського, а не за Порошенка. Петро Олексійович не зможе консолідувати цих людей. Є нове покоління лідерів, яке шукає свій політичний шлях у ліберальному середовищі.
Порошенко може бути політичним довгожителем, як Юлія Володимирівна. Виключаю можливість, що зможе знову сісти в президентське крісло. Впродовж найближчих кількох років має бути зміна політичних поколінь. Зеленський її почав і певною мірою символізує.
В Україні зараз більше шансів для розвитку, реформ, змін, ніж було 2014 року?
– Тоді було більше шансів. Мали концентроване відчуття, що зміни необхідні. Зараз частина електорату Зеленського не приймає оновлення. Їм дискомфортними були не війна та корупція, а те, що треба було вийти зі зручної патерналістичної комірки і почати дбати про себе. Високі тарифи означають, що доведеться утеплювати житло. Медична реформа передбачає декларацію, пошук лікаря. Реформи поставили громадянина в позицію, коли він мусить щось робити, а не чекати. Для багатьох це незручно.
Парадокс Зеленського в тому, що частина його виборців хотіли би більших реформ, а інша – повернутися у патерналістський комфорт. Країна не має для цього ресурсів. Тож скоро Зеленський втратить значну частину підтримки. Повернення назад не буде. Можливо, він спробує провадити повільніші, менш болісні реформи, ніж це було до 2019 року.
Які ще виклики стоять перед Зеленським-президентом?
– Стати главою держави – найбільший. Нам треба зрозуміти його мотивацію. Пішов з успішної кар’єри у невідомість. Не знаємо навіть, чи добровільно.
Які є “червоні лінії” для нового глави держави?
– Їх багато. Вони не формують єдиної стежки. Зеленському буде складно. Він повторив помилку Ющенка. Став великим екраном, на який кожен українець проектує власні очікування. На виборах переміг не кандидат Зеленський, а очікування його виборців. Вони різні та суперечливі. Тому Зеленський не зможе мати популярність довго.
До суспільного вибуху може призвести будь-яка політика, що ставить під загрозу безпеку держави. Домовленості з Росією, які послаблять Україну, наступ на питання ідентичності будуть такою проблемою. Погіршення економічних умов для бізнесу або громадян теж може призвести до соціального вибуху. Але класичний український Майдан виникає не тоді, коли погано, а коли є екзистенційна загроза катастрофи.
Чи достатньо в державному механізмі стримувань і противаг президенту?
– Це делікатний механізм, але він є. Стримувачем сильного президента в Україні є потужний парламент. Українська політична історія показує, що сильний президент швидко отримує опозиційну Верховну Раду. Якщо послаблюємо її, відкриваємо шлях до автократії та насильства на вулицях.
Якою в українській політиці може бути роль Коломойського та інших олігархів?
– Дуже великою. Вони стануть джерелом політичних ініціатив. Намагатимуться поновити втрачене внаслідок реформ останніх років. Це покаже, що вони не розуміють змін у країні. Раніше волю виборців можна було проламувати чи обмежувати. Коли це стало неможливо, почали нею маніпулювати. Рано чи пізно обманутий починає розуміти: щось не так. Олігархи захочуть тріумфально повернутися в політичне життя. Значна частина їх перетвориться на політичні мішені. Нас чекає кілька неспокійних років. Сподіваюся, зможемо їх пережити без втрат.
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.