Юлія Фисун, директор юрдепартаменту Українського центру міжнародних гуманітарних програм: Перейменування УПЦ МП неминуче, хоча його спробують затягнути

27 квітня 2019 р.

Повзучий церковний реванш – так кажуть прихильники Порошенка про позови в Конституційному та Окружному судах, які покликані скасувати й призупинити дію закону, що зобов’язує УПЦ МП вказувати у своїх статутних документах свій зв’язок із Москвою. Втім, ми вирішили розібратися детально, чи існують у двох судових позовах у випадку їхнього задоволення згубні для Єдиної помісної церкви тенденції. Про це ми говоримо з директором юридичного департаменту Українського центру міжнародних гуманітарних програм, кандидатом юридичних наук, автором першої в Україні дисертації, що стосується релігійної безпеки, Юлією Фисун.

 

– Юліє Юріївно, давайте поговоримо про два позови: народних депутатів від Опоблоку до Конституційного Суду та митрополії УПЦ МП до Окружного суду. Прокоментуйте таку раптовість та одночасність судових позовів.

– Спочатку про Конституційний суд. Саме подання народних депутатів України від Опоблоку надійшло до Конституційного Суду ще в середині січня. І КС двічі переносив вирішення питання. Днями стало відомо, що вони прийняли до розгляду, тобто, суд не квапився розглядати подання, пригальмовував трохи. А рішення Окружного адміністративного суду міста Києва прийняте просто задля забезпечення заяви сторони позивача (позивачем є УПЦ МП – авт.), які кажуть, що оскаржують не закон, а наказ Мінкульту.

– Прояснимо. В кінці грудня був ухвалений закон про перейменування УПЦ МП, потім Міністерство культури на виконання закону зобов’язало Департамент у справах релігій зробити експертизу та скласти перелік організацій, які треба перейменувати. І якщо КС мав перевіряти конституційність закону, то Окружний суд був налаштований на скасування постанови Мінкульту. Правильно?

– Так. На жаль, ніде не оприлюднено офіційної позовної заяви митрополії УПЦ МП до Окружного суду. Я можу лише висувати версії: на якій підставі оскаржується наказ Мінкульту.

Можливо, оскаржується та частина, в якій Мінкульт повинен скласти перелік релігійних організацій, які мають бути перейменовані, й опублікувати ці дані в «Урядовому кур’єрі». І, можливо, саме момент цієї публічності викликав особливе занепокоєння у релігійної організації. Хоча, зрештою, ми розуміємо, що вони просто хотіли оскаржити це й шукали формальний привід. Суд призупиняє дію не закону, а саме наказу Мінкульту. Призупиняє в якості забезпечення позову. Суд стверджує, що, якщо цей наказ продовжуватиме бути чинним, то це може призвести до наслідків, які будуть невиправними з точки зору поновлення порушених прав релігійної організації-позивача. Можливо, все ж таки, у позовній заяві й згадується про цей елемент публічного оголошення переліку організацій, які мають бути перейменовані.

– Але хіба наказ Мінкульту передбачав публікацію всіх, умовно кажучи, 10 тисяч парафій, які треба було перейменовувати? Це ж нереально – таке друкувати. Не було чого боятися, бо ніхто б не оприлюднював перелік єпархій в «Урядовому кур’єрі», правда ж?

– Так. Мені самій це було дуже дивно. Як юрист, можу сказати, що позивач просто шукав похибки чи «зачіпки» – хоча б до чогось причепитися, аби призупинити дію наказу. Заява про призупинення дії якогось акту для забезпечення позову – це найпростіший та найпоширеніший спосіб для того, щоб уповільнити сам судовий процес. Приміром, навіть якщо сплине строк дії цієї заяви, позивач може подати наступну заяву. І таким чином вони будуть просто чекати дій Конституційного Суду. А можливо – й ні. Скажімо, визнають цей наказ Мінкульту неправомірним. До чого це призведе? Навіть якщо це не буде мати прямих наслідків, навіть якщо й закон визнають конституційним, але все ж таки дію цього наказу призупинять, – і це вже означатиме, що терміни виконання, з якими пов’язаний саме цей наказ, порушуються. А Мінкульт повинен буде видавати новий наказ.

Я вчора спеціально ще раз звернулася до того наказу, і там просто покладено зобов’язання на керівника Департаменту у справах релігій провести релігієзнавчу експертизу і скласти перелік релігійних організацій, які підлягають перейменуванню. Експертиза є, вона вже точно готова. І проведена, я так думаю, вченими з Інституту філософії абсолютно фахово.

Звісно, ми не бачимо висновку релігієзнавчої експертизи, але все ж таки, думаю, передбачалося певне типове перейменування. Приміром, всі єпархії нинішньої Української православної церкви мають внести певні статутні зміни. Думаю, що це було і запропоновано, й узгоджено.

Розумієте, тут ось у чім проблема… Тут проблема компетенцій, тому що народні депутати здійснюють подання до Конституційного Суду, і вони просять визнати неконституційними норми цього закону. Вони мають на це право. Тут у нас належна сторона звертається з поданням, і Конституційний суд розглядає. А Окружний суд не має такої компетенції, але разом з тим це Окружний адміністративний суд міста Києва, і питання, приміром, наказів центральних органів виконавчої влади – це в рамках його компетенції. Тому сторона позивач – це вся Київська метрополія – вона оскаржує це у належному суді, у належній юрисдикції. Це паралельні два процеси.

– Паралельні, але пов’язані.

– Вони пов’язані між собою, безперечно. І я вчора замислювалася якраз над тим питанням, як скоро Київський окружний адміністративний суд перейде до розгляду питання по суті. Зараз це були просто підготовчі слухання, заяви сторін, а до розгляду справи по суті вони ще не прийшли. Чи вони все ж таки будуть чекати хоча б першого засідання Великої палати Конституційного суду, чи вони візьмуть на себе сміливість – і перші винесуть якесь рішення? Насправді, ніхто не обмежений у часі, тому що це, ми ж розуміємо, значною мірою – політичне питання. І ми розуміємо, що в якийсь момент Окружний суд готовий чекати перших дій Конституційного Суду, коли стане зрозумілим магістральний напрямок, в якому рухається справа.

– Я хотіла би поговорити про Конституційний Суд. Я віруюча людина й теж хочу, щоб мої права були захищені, і щоб, наприклад, назва «Українська православна церква», яка є помісною церквою, залишалася за моєю церквою, а мої співбрати з Московського патріархату – вказували, що вони є церквою Московського патріархату. Я не хочу, щоб моїм ім’ям називали іншу церкву. А позивачі до Конституційного суду з Опоблоку вважають, що права віруючих з Московського патріархату порушуються і здійснення ними релігійних практик у такий спосіб порушується – коли їх перейменують, коли їм скажуть, що вони Московський патріархат.

Якби я була відповідачем у суді, то я б сказала, чому УПЦ МП є саме церквою Московського патріархату. Наприклад, статут Української православної церкви (а статут – це фактично мала конституція церкви) схвалюється патріархом Московським. Рішення архієрейського та помісного соборів РПЦ для УПЦ МП є обов’язковими. Створення та ліквідація єпархій УПЦ МП має узгоджуватися з Москвою. Патріарха Московського зобов’язані поминати на літургії. Та, зрештою, сам статус УПЦ МП регулюється статутом РПЦ. Чи можуть про це дебатувати в Конституційному суді, чи буде це впливати на суддів?

– Справа в тім, що суттю подання є визнання все ж таки неконституційним конкретного закону, того, що вніс зміни до статті 12 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». А в ньому чітко сформульовані ознаки релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана державою-агресором.

– Уточніть, які то ознаки?

– Це те, про що ви сказали. Керівний центр перебуває в державі-агресорі, тобто в статуті прямо зазначена приналежність до тієї закордонної релігійної організації; право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації рішень із канонічних й організаційних питань, які є зобов’язуючими для релігійної організації, що діє на території України; а також входження представників української релігійної організації до статутних органів управління закордонної організації з правом вирішального голосу.

– Отже, в який спосіб порушуються права віруючих УПЦ МП після перейменування?

– У жоден. Право на свободу думки, совісті й релігії реалізується двома шляхами. Перший: індивідуально кожним вірянином. Він має право приймати релігію, змінювати її, релігію й переконання. І в колективний спосіб у рамках релігійних організацій – це ведення спільних богослужінь, діяльність релігійних організацій.

Цей закон, та й всі закони, якими були внесені зміни в наш старий закон про свободу совісті та релігійні організації, жодним чином не змінили обсяг ані індивідуальних, ані колективних релігійних свобод громадян. Сам обсяг лишився той самий.

Позивачі просто ставлять під сумнів саме розуміння рівності. Внесення змін до статутів релігійних організацій, пов’язаних з державою-агресором, стосується лише однієї релігійної організації, бо у нас одна держава-агресор. Вони кажуть, що це порушення принципу рівності релігійних організацій перед законом.

– А в чому воно проявляється? Ти молишся, ти причащаєшся, ти поминаєш Кирила. В чому порушення, якщо ти лише зазначаєш, що ти є вірним Московського патріархату?

– І я так вважаю. Це дійсно так. Якщо міркувати про позивачів, то, думаю, що ними ставиться під сумнів саме законодавче виокремлення певних релігійних організацій.

У нас із законом склалася абсолютно унікальна ситуація: виділена законом група релігійних організацій, які мають зв’язки зі структурою за кордоном, і це унікальний момент, але він просто обумовлений унікальною ситуацією в країні.

Справа в тім, що це питання національної безпеки. І Конституція передбачає, що може обмежуватися право на свободу думки, совісті та релігії для охорони громадського порядку, для охорони здоров’я і моральності, а також захисту прав і свобод інших, а це і є питання безпеки.

– Давайте про релігійну безпеку. Просто хочу пошукати аргументи для держави. Дивіться, як себе поводить Москва. Раніше в УПЦ МП був такий меседж: ми не будемо приєднуватися до нової церкви, ми всі підемо в підпілля, ми будемо служити по хатах, якщо нас виженуть із храмів. Натомість – що вони роблять зараз: замість будувати новий храм для меншості (10 тис. дол. коштує зруб), яка хоче лишатися в Московському патріархаті, вони віддають перевагу заплатити грошей священику, налаштувати – і він проводить фейкові дослідження на тему: ви хочете до нової церкви, чи до тої, де вашу маму хрестили, – ось так ставиться питання. Тому питання релігійної безпеки не вичерпано, правда ж?

– Абсолютно. Воно найгостріше стоїть зараз. Ви знаєте, я готувала статтю до Українського часопису міжнародного права на тему: як вплинула сама подія надання Томосу про автокефалію Української церкви на права і свободи громадян у міжнародно-правовій перспективі. А в процесі поверталася до своїх текстів часів написання кандидатської дисертації – уявіть, кандидатська дисертація «Міжнародно-правове регулювання інституту релігійної безпеки» – і там, звісно, сектору безпеки була присвячена значна увага. І це стосувалося, звісно, й Української православної церкви Московського патріархату. Перечитувала собі й думала: майже 20 років минуло, а ситуація не змінилася – ми стоїмо перед тими самими проблемами. Їх актуалізувала автокефалія. Це епохальна подія, я до неї ставилася приміром, як до членства України в ЄС. Я все життя в цій сфері працюю, це здається чимось неймовірним, а тут раптом це сталося – а ситуація не змінилася, і ми з вами обговорюємо те саме, що завжди, розумієте.

– Ви знаєте, а вона якоюсь мірою ще й погіршилася, тому що її загострюють. Московський патріархат виявився гідним нащадком ФСБ-шних прийомів, і вони загострюють відносини в сім’ях, старші мами дзвонять до своїх дітей і кажуть: вибирай – або я, або автокефалія – це нормально? Або «твої діти хворіють», бо ти їх причащаєш не в тій церкві.

– О, це вічна проблема. Але це все – поза правом, виявляється. Свобода віросповідання, і старше покоління – воно вважає, що саме ця релігійна організація (в рамках неї вони колективно разом сповідують ту саму релігію) є ексклюзивним носієм благодаті.

– Скажіть, як держава має захищатися? Є кілька фундаментальних досліджень про те, як Москва використовувала церкву УПЦ МП, як протидіяла нашому спротиву, як вона порушувала безпеку, як вона вводила в оману вірних, як вона збурювала своєю поведінкою парафіян. Тобто, ці всі приклади – вони засвідчені. Чи це працюватиме в Конституційному суді, чи ні? Або наскільки великі шанси того, що цей закон буде визнаний неконституційним?

– Уявімо, навіть якщо цей закон визнають неконституційним, – чи не призведе це до того, що наступне скликання ВР не повернеться до розгляду такого питання? Повернеться. Просто воно буде сформульоване в інший спосіб. Ця проблема не лишиться поза увагою в принципі. Звісно, поки що, поки тривають всі ці судові розгляди, то жодних перейменувань не буде – і все. Але це, на мій погляд, все ж таки більше – затягування процесу. Перейменування – неминуче. А щодо перспектив розгляду в Конституційному суді… Ви знаєте, судові прогнози – це дуже невдячна справа. Ми можемо сподіватися, що найгірше, що може статися, – це визнають неконституційним, але буде кілька окремих думок суддів. Або навпаки – визнають конституційним, тоді буде може трошки більше окремих думок приміром, а може й ні. Тому що все залежить від людей, все ж таки – від суддів, які високі професіонали. Але є питання, особливо коли це стосується захисту прав людини, і вони носять такий не те, щоб суб’єктивний, але ідеологічний характер.

– Я не бачу трагедії, якщо цей закон, наприклад, відкладуть, бо в цілому за двадцять років всі добре знають – де яка церква. Але він би допоміг внести ясність. Бо є священики деколи не дуже розвинені, або деколи цинічні, які обманюють паству, що «ми – не Московський патріархат».

– Так, я з вами згодна, з тим, що фактично квапитися саме з перейменуванням не є найголовнішим у цьому моменті. І у нас є прекрасна повчальна історія: як у нас частина парафій по Україні не хотіли перереєстровувати статути. Якщо вони не зверталися у відділ у справах релігій для перереєстрації, то вони і жили з тим статутом – і нікому це не заважало абсолютно. Існувала церква з такою назвою – Московського патріархату, нормально, а Київська була – Київський патріархат, були статути, які не перереєстровувалися десятиліттями. Але просто суспільно-політична ситуація дуже змінилася: в країні війна, і ніхто не хоче лишати ці невирішені питання. Не має бути такого, щоб у якийсь момент механізм не спрацьовував. Назва, у своєму роді, – частина механізму, яка має синхронно з іншими елементами працювати.

На низовому рівні питання не є таким болючим. Я думаю, що принциповим було для держави Україна перейменування саме центральної структури. Київська митрополія, вона, очевидно, на думку законодавців, мала перейменуватися і отримати чітку назву, яка відповідає статусу.

– Давайте змоделюємо ситуацію. Держава виграє у Опоблоку. Ті йдуть у міжнародні суди. Яким там є ставлення до цього питання?

– Європейський суд з прав людини ставиться доволі специфічно до таких аспектів діяльності релігійних організацій. Введення обмежень і визначення ступеню втручання у діяльність релігійних організацій він відносить до повноваження самої держави. Тобто, держава сама вирішує ступінь таких обмежень і можливу необхідність запровадження таких обмежень або втручання. В той самий час, Європейський суд з прав людини залишає за собою право, у разі позовів з боку громадян або релігійних організацій країн-підписантів, оцінювати виправданість і співрозмірність цих заходів, прийнятих на національному рівні. Тобто, з одного боку – сама держава вирішує для себе співрозмірність обмежень, але суд одночасно лишає за собою право приймати остаточне рішення про співрозмірність і виправданість.

– Уточню. Ми виграємо в КС, УПЦ МП йде в Європейський суд, а той повертає нам це рішення із довгим вердиктом, суть якого: розбирайтесь самі?

– Ні. Якщо дійсно будуть вичерпані всі засоби національного захисту в національних судових установах, то тоді якась організація, приміром, може звернутися до Європейського суду – і той дійсно може прийняти цю справу до розгляду. Це може тривати п’ять-сім років. Це дуже довгий процес. Але, зрештою, ми ж не бачимо навіть уявного предмету позову. Ну, приміром, буде якась позовна заява від якоїсь парафії. Суть заяви: ми не сильно прагнули змінювати свою назву, от нас змусили. То суд, суто гіпотетично, максимум – буде розбиратися з тим, наскільки гострою була потреба запровадження певних обмежень у результаті змін до законодавства. І тут важко сказати, що це – можливий розвиток подій. Це не перспективно, але, в цілому, все можливо.

– Скажіть, а можу я, як вірянка, чиї права ображаються у даному випадку, подавати в суд. Це один із напрямків саботажу автокефалії!

– Якщо раптом визнають цей закон неконституційним, ви можете як громадянка подавати позов у частині порушених ваших прав.

– ОК. Я чула, що для результату розгляду в КС має значення особа доповідача. Зараз активно гуглять дос’є судді-доповідача Ірини Завгородньої. Про неї у відкритих джерелах нема нічого поганого, це підтверджує і Центр протидії корупції. Але й нічого доброго. Родом вона з Луганщини. Зайшла в останній ротації по квоті парламенту.

– Ваш підхід – спрощений. КС – це величезний штат фахових юристів, помічників, це – ретельне дослідження законодавства, доктрини, аналогічних церковних статутів інших країн та церков, рішення міжнародних судових інстанцій. Гадаю, що будуть залучатися релігієзнавці.

– Давайте коротко оцінимо інші церковні закони. Закон про зміну юрисдикції, про зміни підлеглості – демократичний?

– Так. Він цілком робочий, він завжди був необхідний, і саме демократичний. Ніхто з нас уявити не міг, що громада приймає рішення про зміну підпорядкування простою більшістю голосів. А щодо Десятинної… Це моя суто приватна думка, але я б взагалі питання Десятинної церкви, відновлення її не чіпала, я б лишила все це історичною пам’яткою.

Я думаю, що у нас не найгірша в світі ситуація з релігійною свободою, все ж таки у нас вважалося одне з найдемократичніших законодавств у Європі, й це була велика заслуга кола експертів та парламентарів.

 

 

 

 

 

Розмовляла Лана Самохвалова, Київ

Фото Данііла Шамкіна

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", ПЦУ

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s