Сашко Положинський був Дідом Морозом

10 сiчня 2008 р.

Сашко Положинський не потребує особливого представлення. Усі знають веселого, порою з хуліганськими нахилами, лідера гурту «Тартак», телерадіоведучого та активного громадського діяча. Ми зустрілися в книгарні «Сяйво», де Сашко любить купувати книжки. Потому йдемо до кав’ярні, де Положинський замовляє грецький салат. Коли його підносять – Сашко нарікає на те, що він схожий на набір інгредієнтів, які забули порізати. Свята ще не скінчились, тож розмова у нас вийшла «новорічна».
Бачив коли-небудь Діда Мороза?
Сашко: Так, я багато разів їх бачив. Вони бігають по вулицях, приходять на свята, спілкуються з дітьми, п’ють з дорослими. І сам колись був Дідом Морозом, але от де і коли – згадати не можу.

Який запам’ятався новорічний подарунок?

Сашко: Коли я ще вчився в інституті, ми з друзями вирішили влаштувати власний бізнес. Знайшли приміщення, за свої гроші зробили ремонт і зробили щось на зразок бару чи клубу. Все робили власними руками і це затягнулося на два роки. Відкрилися напередодні Нового Року і перша ніч у власному закладі – був найкращий подарунок для нас.

Сашко ПоложинськийЯк називався заклад?
Сашко: Там не існувало навіть вивіски, таке напівлегальне місце. Воно, на жаль, довго не протрималося.

Що ти любиш дарувати сам?

Сашко: Я не надаю великого значення Новому Року. Якщо дарую щось – то це переважно якісь дрібнички. А якщо і не дрібне, то потрібні речі. Скажімо, дівчині я дарую конкретні парфуми або прикраси. Але я маю бути точно впевнений, що вона хоче саме їх. Мамі – те, що потрібно в господарстві. Але я навіть не запам’ятовую, що я дарував. Важливо, щоб цей подарунок знадобився.

Книжки входять до набору потрібних подарунків?

Сашко: Так. Усі знають, що для мене найкращий подарунок – то книжка. Я купую переважно ті, які мені радять, але на подарунки обираю тільки перевірені видання, ті, які я сам читав.

Ялинку вдома ставив?
Сашко: Ні, в мене є маленька штучна. Вона прикрашена цілий рік. Але коли підходить Новий Рік, я переставляю її на більш почесне і помітне місце. А так – вона стоїть або десь в кутку, або на шафі. Друзі коли заходять питають: «О! В тебе новий рік – цілий рік?» Я кажу, так – щодня свято.

Вдома 31-ше не вдається провести?

Сашко: Ні, такого не пригадую. Постійно на Новий Рік є робота – виступаємо з гуртом. По-перше, це звільняє від клопотів – я не думаю, як, з ким і де святкувати. Я сам влаштовую свято в цю ніч і дарую якесь задоволення іншим людям, мені це приємно. А от на Різдво я завжди їду до батьків.

Сашко ПоложинськийЯкий з новорічних концертів запам’ятався найбільше?
Сашко: Був один концерт, коли організатори не виставили нам живий звук. Поставили перед фактом, що ми мусимо виступати під фанеру. Це був наш єдиний виступ під фанеру. Та ще й на Новий Рік. Але ми навіть не спробували зімітувати, що граємо вживу. Музиканти вийшли без інструментів, я без мікрофона, на сцену вилізли ще кілька наших друзів і ми просто дуркували. Такі свята організовують на Майдані Незалежності.

Який в тебе денний режим?
Сашко: Рано встаю – о 5:30. Роблю зарядку, бо без неї не можу прокинутись, а от поснідати немає коли. Вже два місяці веду ранкову передачу на радіо «Європа+», вона починається о 7 ранку. До 11-ої я стирчу там, а потім тільки їм.

На радіо краще, ніж було на телебаченні?

Сашко: Так, на радіо мені ніхто не каже – Сашко, ось це кажи, а ось цього – не можна. Я вільний у своїх висловлюваннях і ставлю у власній рубриці музику, яку схочу. Вона не є радіоформатною.

Сашко ПоложинськийЗ М1 ви розійшлись полюбовно? Ти не хотів би туди повернутись?
Сашко: В першу чергу цього не хотів би канал М1. Тому що вони пропонують нелюдські умови. Канал М1 за довгий час нашого знайомства вже двічі продемонстрував, що коли я потрібен, то я хороший, а коли необхідність в мені відпадає – я одразу стаю поганий. Таке було один раз, коли цей канал тільки починав своє функціонування. Мене попросили вести там шоу «Русскіє горкі». Його вести я не хотів, але пішов. Другий раз, коли я повернувся, я знову вів те шоу, яке потрібне було каналу, натомість вони мені дозволили зробити свій проект «Свіжа кров». Туди я запрошував молоді колективи, щоб вони мали змогу показати себе. Натомість, коли в каналу не лишилося передач, які я міг би вести, я одразу став поганий і непотрібний. Але мене це вже не дивує. Не хочу працювати там, бо це зло. Хоча більшість українських телеканалів – це суцільне зло.

Кого ти найбільше не любиш?

Сашко: Заздрісних людей, переважно колег-музикантів, зі злими язиками, які поливають лайном позаочі. Жодна людина мені ніколи не сказала в очі, що я гівнюк. А коли дізнаєшся і напряму питаєш, нащо ти це зробив, переважно або говорять «так ти ж теж про мене позаочі шось там казав» або відхрещуються від своїх слів. Ще частина каже просто, що це шоу-бізнес і плітки, сварки – це все нормально для нього. Я цього не люблю. Я коли щось кажу, можу повторити людині в обличчя.

Чи є в тебе «чорний список» музикантів, з якими ти ніколи не вийдеш на одну сцену?

Сашко: Я не зможу вийти на одну сцену лише з тими, кого вже немає. А так – мені байдуже, з ким виступати, якщо люди приходять на гурт «Тартак», мене не парить, хто до нас, хто після.

Сашко ПоложинськийА дуети?
Сашко: От нещодавно ми записали нову пісню з Андрієм Підлужним «Не кажучи нікому». Він більш відомий, як Нічлава. Я задоволений роботою, хоча Андрій дуже непроста людина в робочих моментах. Це пісня про УПА. Знімали кліп в напівзруйнованому Загорівському монастирі на Волині. Там у вересні 1943-го року, чота УПА під мала бій з німцями. Мені шкода, що Андрій зараз багато працює на телебаченні, а сольної кар’єри не продовжує.

Чия ідея була заспівати про УПА?

Сашко: Моя ідея. А реалізація вже – разом з Тартаком, Ніч лавою і режисером Тарасом Химичем.

Якою є ваша музика?

Сашко: Часто кажуть, що ми поп-команда. Ні, ми рок-колектив, у якого є деякі попсові речі. От і все. А в нас на ринку рок-музики спонсорів збирають лише «ВВ» і «Океан Ельзи». Усі інші або не мають можливості пробитися взагалі, або сольно виступають дуже рідко, як і ми.

Твої батьки лишилися в Луцьку? Ти б їх перевезти до себе не хотів?

Сашко: Тю, я їм заздрю. Я не можу жити в Києві, я тут задихаюсь. Тут погана екологія, шумно, брудно, багато людей і машин. Зовсім не той Київ, до якого я переїжджав у 1999 році. В Києві нищать зелень, якщо тут нема місця для дерев, то що казати про людей? Але мене тут тримає робота. Переїду звідси як тільки буде нагода. Або я втомлюся тут перебувати, або тут не буде мені роботи, або я стану багатий і зможу жити без роботи, або українцям не залишиться місця в Україні – я виїду.

 

 

 

 

Розмовляв Богдан Логвиненко

 

 

 

 

Джерело: Сумно

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010", "Тартак", Положинський Сашко (Тартак)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s